нагадує відношення релігії до цього явища
1) Не відношення, а ставлення.
2) Чого це ставлення релігії має якось важить?
3) Слово чужого роду.
Погане з усіх боків.
Слово поганого характеру та ще й поширення мітичної брехні, адже Содом та Гомору спалили за ґвалтування та самі мешканці цих місць були поганими людьми. Нічого спільного з одностатевим коханням та ще й гомофобно.
Від префіксу "су-" та слова "стать", буквальний переклад терміну (давньогрец. ὁμός — "той самий, однаковий" + лат. sexus "стать").
А належність до ЛҐБ — "суста́ття".
Чудовий переклад. Нейтрально та коректно.
А взагалі я у жахі від того гомофобного сміття, яке тут "пропонували" як "переклад" або ж "варіянту".
-
Сустатник — це той, хто одної з тобою статі. Я не розумію, як за латинську кальку можна голосувати.
Ну, слово хоч і позначає належність до однієї статі, але думаю можна поширити значення і на одностатеву закоханість. Я вважаю, що це найкращий відповідник з усіх і не розумію, за яку латинську кальку ви говорите.
Яку підставу має слово «сустатник» до розширення його значення до «кохаючий людей своєї стати»? Тоді чому «супрізвищник» не має таку підставу до розширення значення до «кохаючий людей свого прізвища»?
Не знаю, це мовці вирішують. Зрештою переклад може нікому не підійти, і усі далі користуватимуться запозиченням, і це нормально.
передає правильну оцінку явища, звичне, бо існує давно.
Передає гомофобну зашореність нації, невідповідне, бо є просто емоційно-оцінним ставленням автора.
Згоден із пані Катериною. Збоченець якраз підходить до гомофобів, яким не байдуже, хто кого та як взаємно кохає та кому кортить зазирнути до чужого ліжка та в чужі труси.
Для чого? У правописі ж усталено передавати іншомовні слова з «g» — не власні назви! — через літеру «г».
Правопис 2019 є для челяди. В мови знавчому колективі його ніхто не визнає.
Я cхиляюся до думки, шо чуже /g/ у нашій мові треба послідовно передавати через /г/. Із можливою вимовою /ґ/.
Є тільки два можливця транслітерації:
1) g — ґ, h — г
2) g — г, h — х
Інакше просто втрачаєть ся віда у випадках «gate — hate».
Загалом, так, ці дві міни. Я стою за другу, де глухий м'якопіднебінний (задньоязиковий) [x], глухий язичковий [χ], чи глухий гортанний [h] передаються через /х/, а дзвінкий проривний [g] через /г/. Як на мене, й будьте вільні зі мною не погоджуватися, є вагомі підстави з розвитку вкраїнської фонетики, історії вкраїнської практики зичень, і природи приголосної /г/ передавати нею звук [g], не [h]. Правда, тоді стає складно говорити про майбутнє фонеми /ґ/ у нашій мові при такому переданні. Я ше вивчаю це питання й пробую сформулювати свій погляд, але на цю мить я бачу це тако: [h] потрібно приймати до себе як /х/, а [g] як /г/ із можливістю перейняття через /ґ/ для тих, кому так більше звично й приємніше.
Вважаю ідею Антона найкращою, оскільки тоді вона найкраще підходитиме нашому народові, і не буде непотрібних правил згори.
> Правда, тоді стає складно говорити про майбутнє фонеми /ґ/ у нашій мові при такому переданні.
Даруйте, що свої п'ять копійок пхаю, та останінм часом мене почали роздирати сумніви, чи слід писати Ґ і в низці тих слів, які мають сю букву за чинним правописом. Помітив, що звук [g] дуже часто є на місці первинного [k] (не певен, як то науково зветься: алофон фонеми /к/?). Серед чужих слів мені на думку спадають "ґрати" (← лат, cratis, пор. пол. kraty), "ґніт" (← свн. knote, пор. пол. knot), "ґречний" (← пол. grzeczny, від "k rzeczy"). І межи питомих слів є такі пари: ґава/кава, лиґати/ликати, ґорґоші/коркоші ("нести на коркошах")... Ну, може ще такі є приклади, так махом і не згадаю.
Ото й не знаю, чи їх слід через К писати, а мовці най собі вже вимовляють і так і сяк, чи що з тим робити. Хоча, з нинішнім ставленням до мови, коли багато хто вже звик мовити 1 в 1 як написано, то вже й не знаю, чи не занедбає такий запис вимову [g] у тих словах, якщо там писати букву К. За таке соромно в поважній мовній спільноті писати, та вже закрадаються помалу вельми кумедні думки, що таким робом скоро доведеться писати "шч" замість "щ" і запровадити Ў, може москвомовні бодай так перевчаться на належну вимову. Хоча, користі для тих, кому вкраїнська мова є рідна, від такого перестрою нема взагалі.
1) Про ґ:
Я вважаю, що доцільно було би лишити ґ там де воно є, не навʼязувати його згори і відповідно до того, де люди її вживатимуть, заносити у словник слова з належним правописом.
2) Про «щ» та «ў»:
Літеру «щ» я думаю треба лишити, оскільки стільки усього з нею написано, і натомість просто перевчати людей на правильну вимову — це буде дешевше, ніж змінювати усе написане, аби людям було простіше зчитувати слова. Літеру «ў» можна спробувати запровадити, адже особисто я вважаю, що правопис через «в» дещо недолугий, оскільки літера не відповідає звуку вимови (якщо звук схожий на «у», то чому ми пишемо «в»?) і збиває людей з пантелику, коли чітко вимовляти «в» як-от у імені Владислав (ми ж не кажемо Уладислав, правда?), а коли вити як ўоўк. Однак, як і з «щ», уже досить багато чого написано через «в», і міняти ці «в» на «ў» буде затратно, і також, імовірно, ми посваримось з білорусами, адже украли їхню унікальну букву)
Тож підсумовуючи усе мною сказане: ґ зі слів із нею забирати не треба і треба давати їй зʼявлятися у тих словах, де її вимовляє народ. «Щ» треба також лишити, а от «ў», як особисто я вважаю, треба упровадити, проте не забуваймо про витрати повʼязані із цим. А що ви думаєте про впровадження «ў» в українську мову? Виглядала би гарно і чи була би зручною? Мені було би цікаво почитати ваші думки.
@Турок Небесний
"останнім часом мене почали роздирати сумніви, чи слід писати Ґ і в низці тих слів, які мають сю букву за чинним правописом"
Гм. Цікаві приклади з "ґрати" та "ґніт". Я польської не знаю, тому цікаво взнати, шо в ній там є "k". Про мене, тута треба підходити до кожного слова окремо, порівнюючи його в різних говірках, шоби скласти цілісну картину. На жаль, я далеко не знавець усіх говірок, і не мовознавець, тому можу лише сказати свої поверхневі думки. Я проти сильно етимологічного письма, коли воно не служить якійсь важливій функції. Коли можна вникнути складного письма, то потрібно тим скористатися.
На приклад, слово "ґрати". Хоч фонема /g/ українській загалом "чужа" (пишу в лапках, бо та фонема таки є, тому не зовсім чужа), бо з'явилася лише через навалу чужих слів із цим звуком, сам звук [g] не чужий. Він виникає в питомих словах як дзвінкий алофон фонеми /k/, як ви й згадали. Як знати, шо звук [g] на початку слова "ґрата" це окрема фонема /g/, а не просто одзвінчена вимова /k/, котра з'явилася під упливом наступного дзвінкого /r/? Треба дослідити поводження фонеми /k/ у схожому фонетичному контексті. Правильно було би дивитися на окремі говірки, але давайте просто порівняємо вимову сучасного вкраїнця з хорошою "літературною" вимовою. Достатньо взяти слова, котрі починаються на /kr-/. "Кров", "красти", "крапати", "крам". Коли в мовців /k/ у цих словах лишається глухим [k], то й у слові "крата/крати", коли воно би починалося на /k/, слід було би чекати [k]. Але чуємо [g], тому висновок: воно починається на /g/. Схоже розуміємо й з літератури, де це слово давно записується як "ґрати". Значить серед окремих мовців давно було враження, шо це слово починається на /g/, а не на /k/. Але й цікаве питання, чому саме ми перейняли це слово як "ґрата", а не "крата". Чесно, гадки не маю. Може місцеві поляки чи німці вимовляли його через [g], або окрема говірка його взяла як "крата", але в силу своєї фонології вимовляла через [g], а вже інші люди, в говірках/вимові котрих /k/ перед /r/ вимовлялося глухо, зрозуміли його як "ґрата". Господь його знає, але маємо нині річ, коли в літературній мові звук на початку того слова сприймається як окрема фонема /g/, а не /k/. Тому, принаймні для цих говірок було би добре письмово відбивати різницю початкового звуку в "ґрата" та "кратер". Але важливі й інші говірки. Якшо серед говірок є приклади цього слова з вимовою "крати" й фонемним складом /крати/, або є говірки сьогодні, де /k/ у /kr-/ таки одзвінчується до [g], а тому слово "ґрати" там може сприйматися як /ˈkrɑtɑ/, то тоді вже, можливо, слід подумати про подвійний запис, або етимологічний запис, коли правопис це дозволяє (не сучасний, а гаданий).
Про рідні слова, як "ґава", "лиґати", де серед говірок є приклади з [k] і [g] і [ɦ~ɣ̞], важливо зрозуміти фонетичні системи говірок із [k], [g]. Це окремий вийняток, де чомусь стався перехід фонеми /k/ у /g/, чи в цій говірці й інші слова на /kɑ-/ чи /k + [голосна] - / вимовляються з [g]? Може, як у прикладі "лиґати", /k/ вимовляється як [g] міжголосно ("інтервокально")? Мовці сприймають це слово з фонемою /k/, чи з фонемою /g/? Ці мовці взагалі мають окрему фонему /g/? Звідки там узагалі [k] або [g], коли етимологічно ці слова мали *g, а тому мали би дати /ɣ̞/ ( /г/ )? Може звук [g] у деяких говірках це послідовний алофон /ɣ̞/? Сті'ки питань, але сам відповідей не маю, на жаль. Чесно, крім цього більше не маю шо додати. Може хтось більше за це знає й зможе пояснити, шось додати.
"Ото й не знаю, чи їх слід через К писати, а мовці най собі вже вимовляють і так і сяк, чи що з тим робити."
У цих прикладах я теж не знаю, як бути.
———
Про "шч" і "ў", то я собі теж думаю, шо людям, кому вкраїнська мова рідна, від того ні холодно, ні жарко. Але я таки схильний до думки, шо в силу нинішнього стану, варто було би таки подумати про введення "ў" (хоча, про мене, ліпше було би просто писати "у"; такий запис би виправив кілька можливих проблем), а то за років 10 така вимова вважатиметься говірковою. Або, не дай Боже, галицькою ( ховайте дітей, галичани прийшли 😱 ! ). Правда, якшо вже переглядати правопис і вносити такі дорогі зміни, через які доведеться переписувати документи, змінювати таблички міст, вулиць, і багато іншого, то варто було би вже думати й вносити ширші зміни до правопису. Ми з вами, певно, можемо погодитися, шо це важливо. Але з влада й люди частіше говорять про перехід на латинку без змін до системи правопису, а лише з замінною знаків 1:1. І майже завжди з, як на мене, неправильним записом українських букв, списаним з інших слов'янських мов. Буква "y" на позначення /и/ спадає на думку. Такий запис остаточно прирівняє вкраїнське /и/ до московського "ы", польського "y", й праслов'янського *y. І далі ширитиме криву, московську вимову /и/. Нашо радянська влада з їхнім пригніченням особливостей нашої мови, коли ми самі так любо й завзято применшуємо виразні риси вкраїнської мови.
@Макс Мелетень
"особисто я вважаю, що правопис через «в» дещо недолугий, оскільки літера не відповідає звуку вимови"
З цим я не згоден. Ви, певно, просто сприймаєте /в/ як, перш за все, губно-зубний звук. Тобто звук, який твориться приставляючи нижню губу до верхніх зубів. Я, на приклад, так цей звук не сприймаю. Ну, хоча б підсвідомо. Хоч у мене й буває губно-зубна вимова, вона трапляється в окремих, обмежених випадках, а панує ("домінує") саме губно-губна вимова. І губно-зубний алофон у мене не такий, як польське "w", чи англійське /v/, а більш відкрите [ʋ], де майже нема тертя, а лише дотик губи об зуби. Не дарма вкраїнське /в/ не має глухої пари з /ф/. Праслов'янське *v було без сумнівів двогубне. Стало ж *v губно-зубним у деяких слов'янських мовах пізніше. Хоч про це мало згадують, але губно-губну вимову /в/ деколи можна почути навіть у московській, разом із тією "лагідною" губно-зубною вимовою [ʋ], і частіше в білоруській. І така вимова доволі поширена по нашій країні. Ось недавно надибав старішу роботу про фонетику окремих говірок Полтавщини, де описується двогубна вимова не лише в кінці складу по голосній: https://imgur.com/a/2DpSdCh ( з "Український діалектологічний збірник" 2 книга А. Кримського на 168-169 ст.: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000017567 ).
Про мене, то сильно терта шумна вимова [v] виникла через гіперкорекцію. Можу хибити, звісно, маємо приклад італійської, котра втратила латинську двогубну вимову /v/, але вірю, шо поширилася вона саме через це. Хтось думає: "в" вимовляється губою і зубами —> чим сильніше я прикладу губу до зубів і дутиму, тим чіткішою буде моя вимова. Це бажання бути більше чітким і "виразним" особливо поширене серед дикторів. Можна сперечатися про те, чи дійсно /в/ всюди й у всіх буває двогубним, де саме й якою мірою, нехай, але суперечок не може бути про те, як /в/ таки двогубне в кінці складу після голосної. Усюди. В усіх без вийнятків. Та й без таких вийнятків, шо така вимова є в майже всіх наших сусідів: у білоруській, у південних говірках московської, у словацькій. Проте, це не спиняє багатьох дикторів думати, шо коли вони вимовлятимуть /в/ у таких поставах якомога шумніше, то вони вимовлятимуть українську "правильніше", "виразніше".
Приклади (не бажаю нікому зла, просто наводжу, як приклади):
https://www.youtube.com/watch?v=frB13Bl1MFY — майже всюди;
https://youtu.be/-hCce0Hps70?t=81 — "лев";
https://youtu.be/Yg7mZ5Ka2Mk?t=33 — "основ";
https://youtu.be/6Vdu73pICj0?t=86 — в "отже ви правильно виконуєте цю вправу, і в принципі, правильно говорите", де /в/ в обидвох "правильно" вимовлено [ʋ], або навіть двогубно [w~β̞] (тяжко сказати точно, але там скоріше дуже лагідне [ʋ]); просто порівняйте рівень тертя й шуму в "правильно" з "ви", "виконуєте", "фправу", "ф принципі", "говорите";
https://www.youtube.com/watch?v=o_Zu2yrYzCA — цікавий приклад непослідовності.
Чутно, шо мовиця питома, але помітив таке:
- "скоромо[f]ка" (0:42) проти "скоромо[u̯]ки" (0:54);
- "С[f]ітлана" (0:01) проти "с[ʋ]ій";
- "[v]ам" (0:25), "[v]aс" (0:39) проти "[ʋ]аш" (0:02), "[ʋ]ам" (0:30);
- "вимо[v]ляємо" (0:21) проти "розмо[u̯]ляємо" (1:20);
- "[v]ізьмемо" (0:45), "по[v]ільно" (1:24) проти "при[ʋ]іт" (0:00);
- "[v]изначити" (0:20), "[v]изначать" (0:37) проти "[β̞]икористаємо" (0:09), "[ʋ]икористовувати" (0:13), "[ʋ]имовляємо" (0:21), "[ʋ]ийшли" (1:34);
- серед хороших прикладів двогубної вимови не лише в кінці складу: "мистецт[w]а" (0:04) (у більшості сучасних мовців там би було [f]), "олі[β̞]ець" (0:11) (або відкритіше [ʋ] ), "використо[β̞]увати" (0:13), "приш[w]идчіть" (1:27), "го[β̞]орили" (1:37).
Так окремо може бути тяжко почути різницю, але якби поставити записи вимови поруч, то різницю буде чутно зразу.
Отже жодне «ў» впроваджувати не будемо?
¯\_(ツ)_/¯
У записі через "в" є багато змісту. Наші пращури не дарма вирішили так і записували цей звук. Але з огляду на стан вимови того "в", може таки було би слід ввести новий запис. Хоч я би радше просто писав там "у" без введення нової букви "ў". Але, як на мене, коли вводити такі зміни до правопису, варто було би також подумати й про інші зміни. Хтось вірить, шо наш правопис і наша абетка досконалі й не потребують жодних змін. Сам вірю, шо правопис можна покращити. Лише мої думки.
«Це не усі причини, але це одні із осноуних, що викликають у мене дослідницьку цікавість. 1979 рік в Ірані (рік революції) у якомусь сенсі зламау шаблони. До цього уважалось у масовій свідомості (і я певен уважається й до сих пір), що на такі речі як революція у наш час здатні тільки або комуняки, авантюрні диктатори, що косплеять Бонапарта, або якісь ультраправі. Усі ці сили протягом 20 ст. були здебільшого світськими. Іранська революція стала першою подібною перемогою релігіозної ідеї та, прости господи, організації. То буу момент, коли раптом увесь світ, у якому лідери у країнах, що розвиваються, приходили до влади й казали, що релігію вони трохи поставимо у бік від держави (або хоча б номінально так заяуляли), раптом усі подивилися на Іран і сказали: «ого, і таке можливо». Особливо цікаво, що прихід ісламістіу-шиїтіу до улади не зупиниу процесу модернізації. Наупаки, вони його очолили. За абсолютними показниками, вона навіть зросла. Так, урбанізованість країни виросла, будувались нові заклади освіти, режим, очікувано, розвивау оборонку».
Виглядає цікаво, тільки «буу» трішки дивнувато виглядає. Гадаю це був би найкращий спосіб запису — не треба морочитися чергуваннями у/в, відповідає вимові, і не посваримося з білорусами)
"не треба морочитися чергуваннями у/в"
Та! Це одна з, як на мене, переваг такого письма. На приклад, у записі "пішла у магазин", те "у" можна вимовити двояко: 1) якшо промовити речення без спину ("павзи"), то "у" вимовиться нескладово, як чатина двоголоски ("дифтонгу") "ау" (пішл-ау-магазин), і з таким записом цей звук [u̯~w] можна сприйняти як нескладовий алофон ("варіянт фонеми" ше деколи кажуть) фонеми /у/ (хоча це також часто й алофон фонеми /в/), 2) а якшо вимовити зі спином після "пішла" (пішла [спин] у магазин), то природньо тут "у" може вже вимовитися (залежить від мовця; може бути й [w]) як повноцінна складова голосна [u]. У живій мові вимова у-в залежить від сусідніх звуків. Такий запис кладе вимову звуків на мовця/читача, а не на того, хто пише текст.
Але такий запис має й великий недолік — він дозволяє сприймати [u̯~w] лише як алофон /у/, не /в/. Тому в слові "прауда" мовець може й не знати, шо буква "у" там позначає фонему /в/, а не /у/ (обидві фонеми /в/ та /у/ в нашій мові мають алофон [u̯~w]; на приклад, "навчати" від на-уч-ати (праслов'янський корінь *uk-), і "кривда" від крив-да (праслов'янський корінь *kriv- у слові "кривий", до прикладу)). Хоча для цієї проблеми я маю свій вихід, але він троха дивакуватий. Сподіваюся більше-менше зрозуміло пояснив, бо то може бути трохи складно зрозуміти. Можу розлогіше пояснити, якшо шось не до кінця ясно.
Для вирішення проблеми вимови є й вихід без зміни правопису — вчити людей вимови. Слідкувати за вимовою на телебаченні (як я бачу, за тим ніхто вже не слідкує), при дублюванні. Наскільки ефективним був би такий вихід? Про мене, то серед населення може виробитися відраза до такої вимови як "надто літературної", "штучної", "недійсної", чи "західної" (є люди, переконанні, шо така вимова буває лише на Галиччині).
"«буу» трішки дивнувато виглядає"
Правда. Думаю більшість із цим би не погодилися, бо гадатимуть це зайвим ускладненням письма, але я би писав "в" з етимологічного *l якомось інакшим чином, відмінним від "в" і "л". Як приклади такого "в", порівняйте "вовк" із моск. "волк", "товк" із "толк", "товстий" із "толстый", "повний" із "полный", "говорив" із "говорил", "був" із "был", "пів" із "піл". Нашо? Задля говірок, де /л/ перейшло в /в/ у словах, у котрих в інших досі є /л/ (деякі південно-західні), або де сучасне /л/ може вимовлятися ближче до [w] всюди (деякі лемківські). "Бівка" ("білка"), "горівка" ("горілка"), "мовдавський" ("молдавський") тощо. Окреме письмо для такого "в" дозволить користати один запис слів для різних говірок із можливістю двоякого розуміня вимови: з [u̯~w] (нексладовим ў) чи [ɫ] ( українське /л/ ). Але, як казав, така змінна більшості здасться непотрібною. І то вже зовсім інше питання. Вибачайте, шо я так багато строчу.
О, цікава для мене тема - про вимову в. З цим зара епідемія фекання. На мою думку треба "ў". Коли наші пращури створювали абетку, вони жили у світі де люди спілкувались голосом а не письмом, вимова творилась горлом-вухом, і всі усе вимовляли правильно не знаючи правил. А зараз люди вчаться читанням, спілкуються писанням, тож не диво що й вимовляють як написано, накладають на те змосковщене розуміння того які звуки яким буквам належать, додайте ще купу інших рис московського мовлення, а ще додайте кальку (як от "якщо що", де треба язика зламати об те щ), і маємо таку вимову що вже вона якась геть не українська. Колись люди знали казати р(и)ік (тобто з твертим р) а не рік ("р" як у москв. "рєчь"), я так розумію був період коли на це було дві літери а не одна. Потім одну забрали, і тепер це розрізнення втрачене у вимові. Так само зникне й w як нічого з цим не робити. Щодо букви "ў", то гадаю як людям пояснити що вона полегшує вимову (а Галичина тут ні до чого), то вона швидше стане своєю. Наприклад, дуже гарно після неї виходить легке українське щ, а не щь: Харкіўщина.
Це дуже зле, шо люди нині вчаться мові через читання. Не всі, звісно, але згоден, частина дійсно так робить. Але такого не має бути, навіть у нашу інформаційну добу. Про мене, то цьому є кілька чинників: сучасне письмо (і його товкування), московська мова, літературна мова, маргіналізування й пригнічення говірок.
Людей вчать, шо вкраїнська читається, як пишиться, хоча ніяка мова не може письмово відбити всі тонкощі вимови. Як знати, шо в одній американській говірці в словах "ten", "meta", "cat", і "twenty" "t" може вимовлятися чотирма способами: "ten" — [tʰ] (з придихом), "meta" — [ɾ] (укр. "р"), "cat" — [t̚] (без випуску повітря, лише прилягання язика до ясен) або [t] (без придиху), "twenty" — ∅ (без звуку, лише /n/). Питомому мовцю це відомо, нам — ні.
Англомовні люди ніколи не вчать англійську через письмо, бо це просто неможливо з їхнім складним правописом. Як наслідок, людям доводиться сприймати мову на слух, або окремо вивчати фонетику.
"як пишиться"
Деякі звички ніколи не вмирають.
Так, ви маєте рацію, що «ў» може полегшити читання й вирішити фекання, однак на мою думку, не варто запроваджувати окрему літеру для цього, а натомість писати через «у». Так було би найзручніше: у середині та наприкінці слів воно би передавало звук через дифтонги, до котрих ми вже звикли – згадайте слово «аудиторія» та як ми передаємо літеру «w» наприкінці запозичених англійських слів як-от у «ноу-хау»; на початку слова ж має стояти просте «у» – так його буде легко вимовити коли воно одне, а коли перед ним стоїть інше, воно перетвориться на нескладотворче.
Тож замінивши «в» на «у» для відображення нескладотворчого звуку, ми зможемо зручніше передавати вимову та усунути «фекання» і незручне чергування у/в без запровадження додактової літери до абетки разом із набірницею.
Антоне Близнюк, ну схоже це така ціна за освіченість. І за те, щоби люди могли ефективніше здобувати знання.
Історична морфологічна ортографія вирішить всі клопоти з неузгодженністю письма.
Смішно, чому ви саме тут вирішили з'ясовувати мовознавчі питання. Чому не на толоці? 🧐😁
Дуже дивно 🤷♂️
Хіба вперше в коментарях під словом обговорюють глибші теми? Розмова почалася сутньо з правопису "г" у "гей", а далі вже переросла в ширшу розмову.
Невідь Хто, поясніть.
>"як пишиться" -- Деякі звички ніколи не вмирають.
Та нє, вмирають. Але ті що надто вкорінені, вмирають, вмирають, вмирають... І вмирають. :)
>Смішно, чому ви саме тут вирішили з'ясовувати мовознавчі питання.
>Зайшов на сторінку із цим словом, аби почитати про українську фонетику).
:)))
В непрямих відмінках: своєчільц-. Творено від укр. слова чіль "стать, sex" (прасл. *kel-) та своє-, що відповідає точно грецькому ομο- — з іє. *sōmo- "той самий, свій, такий же".
Достеменно перекладається як "своєї статі".
Творено від cel- у ceily "стать, sex" (прасл. *kel-; ЕСУМ: почіль) та samo- "ομο-" (← іє. *sōmo- "той самий, такий же; сам").
Так отож
Andrii Andrii, Не політкоректно, але дуже дотепно...😂😂😂. Абисте більше так ніколи не казали!☝...😂😂😂
Від префіксу "само-" та слова "стать", буквальний переклад терміну (давньогрец. ὁμός — "той самий, однаковий" + лат. sexus "стать").
А належність до ЛҐБ — "самоста́ття".
Від префіксу "само-" та слова "рід" (="стать" 
r2u.org.ua: пол ), буквальний переклад терміну (давньогрец. ὁμός — "той самий, однаковий" + лат. sexus "стать").
Від префіксу "своє-" та слова "стать", буквальний переклад терміну (давньогрец. ὁμός — "той самий, однаковий" + лат. sexus "стать").
А належність до ЛҐБ — "своєста́ття".
В мене б язик не повернувся сказати скажімо Алану Тьюрінґу "гом". Цей варіянт очевидно походить від "гомосексуаліст" що, історично, відзеркалює ставлення до людей нетрадиційної сексуальної орієнтації у першій половині 20го століття спочатку у світі, а потім у колишньому СССР. Це вважалося соціально-небезпечною хворобою, такі люди піддавалися кримінальному переслідуванню, примусовому "лікуванню", остракізму. Так, власне, сталося з Аланом Тьюрінґом - людиною внесок якої у розвиток сучасних інформаційних технологій важко переоцінити. Його судили, потім примусили погодитися на "хімічну кастрацію", а потім він вчинив самогубство. Це була видатна людина, один з найкращіх умів які подарувало нам 20-те століття. хоча б з поваги до цієї людини, я б не тільки не використовував цей варіянт перекладу, але й посоромився б його публікувати.
Від префіксу "су-" та слова "рід" (="стать" r2u.org.ua: пол ), буквальний переклад терміну (давньогрец. ὁμός — "той самий, однаковий" + лат. sexus "стать").
Той, хто не жениться.
Нема, а тепер буде, якщо Ви вирішили звіритися зі словником, значить слово непогане.
Так історично склалося з "gay", а Shеrif перекладає саме англійське слово.
Замість перекладать ягельське слово годилось би вигадать своє. Та й сам переклад негодящий.
Від префіксу "своє-" та слова "рід" (="стать" r2u.org.ua: пол ), буквальний переклад терміну (давньогрец. ὁμός — "той самий, однаковий" + лат. sexus "стать").
Як когось цурає схожість зі "своєрідний", то останнє слово – росіянізм.
До слова москаль теж підходить. Певно тому шо це одне і те ж.
Тобто той що любить веселитися або той що любить веселку (веселкоподібний стяг представників)
"юнець" і доволі очевидне слово.
2. Тому що не має можливості зачати потомство.
2. Вселадна пропонова. Підходить до будь якої статі. Не є образою чи релігійним засудженням.
Природним способом, не у пробірці, без допомоги третьої особи — то є правда! Ви знов кривите душею. Вам аби перечити. Самка з самкою чи самець з самцем, не можуть зачати потомства! У людей.
Та й навіть так, геї не є ж безплідними. Дітей вони мати можуть, хоч не прямим шляхом з партнером.
Homosexual mogeity i zu inxem polom legti.
— Люди не літають!
— Це не правда, люди дуже часто літають у літаках та ракетах!
(Наша розмова)
<хоч не прямим шляхом з партнером.>
Ta godé e vam, mogeity i zu partnerom. Homosexual mõgy mogeity i geonoiõ legti hi homosexuala geona mogeity zu mõgem.
За вашою логікою, Антоне, і безплідні - не безплідні. Береш ДНК безплідного і пхаеш у чужий сперматозоїд. Далі зрозуміло...
Навіть якщо я відмовлюсь від цього значення. Є ще основне значення і переваги цього слова.
"Ta godé e vam, mogeity i zu partnerom. Homosexual mõgy mogeity i geonoiõ legti hi homosexuala geona mogeity zu mõgem."
Ну. Коли як гомосекслуальний чоловік злягається з жінкою, то він вже, певно, не гомо-, а би-сексуальний.
<то він вже, певно, не гомо-, а би-сексуальний.>
Ne conecyno.
Олександре, я писав за ваше "Тому що не має можливості зачати потомство". То не є правда. Потомство не можуть мати лише люди з безплідністю.
— Люди не літають!
— Це не правда, люди дуже часто літають у літаках та ракетах!
(Наша розмова)
Тепер і ви кривите душею. Я писав, дослівно: "...зачати потомство", — в контексті сексуального життя. Я не писав, що вони не можуть мати дітей взагалі.
В плані зачаття дітей, гомосексуальний секс буде "пустою" справою. Очевидно же, що у другому пункті сказано про це. Про те, що від гомосексуального полового акту дітей бути не може.
За вашою логікою, Антоне, і безплідні - не безплідні. Береш ДНК безплідного і пхаеш у чужий сперматозоїд. Далі зрозуміло... Але ж мова йде про біологічний стан людини, а не різноманітність наукових досягнень, які можуть обходити природні перепони.
<Я писав, дослівно: "...зачати потомство">
Oto i ya pisiõ, isce raz, "do slova: mojõty". Ne cèrêz sclo, ne cèrêz puitanõ õtrobõ ("surrogacy"), a prẽmo — mõgy homosexual lẽgeity zu geonoiõ ci geona homosexuala lẽgeity zu mõgem.
Гадаю, до таких запозичень треба прикладати перелік заборонених синонімів і "перекладів", які за станом на сьогоднішній день офіційно вважаються образливими, бо я вже геть заплутався, читаючи коментарі...😢
Усі оціночні судження дуже погані. Якщо вам хочеться вставити у назву для геїв "блуд", "садом", "сором", "збочення" та подібне, а також "муж", то раджу вам поправити свій кругозір.
Якщо ви, згідно до своєї віри, вважаєте гомосексуальність збоченням. То нагадаю, що у християнстві, будь які розваги окрім однієї постаті — пестик тичинка, лицем до лиця, де жінка лежить на спині — є збоченням, бо виявляє звірине бажання. А ще, будь який статевий звя'зок, у християнстві, є гріховним, бо не виключає з себе хтивості, що є духовним гріхом, навіть для одруженної пари. Саме тому у пост одруженим радять утримуватись від утіх. Тому, якщо ви не фрігидний асексуал (одночасно), то в очах бога ви збоченець. Чомусь, невіруючі не називають вірян віровилупками, чи безрозумцями, яких я зараз видумав. Тому що це образливо і оціночно.
(від. англ. gay)
Воно би так і мусило бути…
Та який се відповідник? Запозичення ж.