Особиста власність — особиста особистість?
Державна власність — державна особистість? 🤦♂️
Це ви до сторінки "власність" перейдіть.
ОСОБИ́СТІСТЬ, тості, жін., книжн. Конкретна людина з погляду її культури, особливостей характеру, поведінки і т. ін.; індивідуальність, особа. Відрізнювався [відрізнявся] він від других тим, що в грі його особистість українця виявлялась не простакуватою, млявою.., а повною внутрішнього життя і значення (Іван Франко, XVI, 1955, 229); Блискучий талант Довженка, його могутня особистість повнокровно живуть у його фільмах (Не ілюстрація.., 1967, 52).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 778.
ОСОБИ́СТИЙ, а, е.
1. Який є власністю окремої особи, безпосередньо належить їй; персональний, власний. — Речі свої запакуйте в ящики або в чемодани й занесіть до мене.. Я накажу Тихову, денщикові, покласти їх разом із моїми особистими речами (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 245); Особиста власність;
// Закріплений для користування за якою-небудь особою. Особистий кінь Брянського теж був зав'ючений боєприпасами і парував під тяжким вантажем (Олесь Гончар, III, 1959, 122); Спецодяг треба мати особистий, окремий для кожного робітника (Як запобігти заразним хворобам шкіри, 1957, 50);
// Який постійно перебуває при певній особі, обслуговує її. Особиста охорона; Особистий ординарець;
// Який є символом певної особи. Особисті й фамільні герби у дореволюційній Росії, як і на Заході, виконували певну соціальну роль — стверджували приналежність їх власників до пануючих класів (Наука і життя, 10, 1965, 39).
2. Який безпосередньо стосується якої-небудь особи, пов'язаний з нею. Тепер міркуємо над світом і людьми, І над машинами, й над щастям особистим (Володимир Самійленко, I, 1958, 124); Було, певне, по опівночі, коли я постукав до Михайла.. Він пошепки розповів мені, що його особисті справи стоять чудово (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 105); Поема [«Дзяди»] виросла на героїчній і скорботній основі великої трагедії в житті Польщі і на ґрунті великої особистої трагедії Міцкевича (Максим Рильський, X, 1962, 63);
// Який виражає індивідуальні особливості, нахили і т. ін. якої-небудь особи. Постійний склад службовців і робітників інституту, щоденні зустрічі по роботі виробляли сталу звичку з усіма бути добрим сусідою, не виявляючи особистих уподобань, захоплень (Іван Ле, Право.., 1957, 233);
// Який безпосередньо виявляється якою-небудь особою. Особисті симпатії;
// Який спрямований проти певної особи, зачіпає її. І зрозуміли вони, що вирок поетові продиктувала цареві не стільки особиста образа, скільки страх перед ним (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 49);
// Власт. окремій особі. Сприймання часу у людини має особистий характер (Радянська психологічна наука.., 1958, 41);
// у знач. ім. особисте, того, сер. Те, що характерне для окремої особи, властиве їй. Своїм життям живуть старші діти. Проте звикли вони без батьківської поради нічого не починати ні в особистому, ні на роботі (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 160); Виробничий колектив безпосередньо пов'язує особисті і громадські інтереси, зливаючи особисте з суспільним (Комуніст України, 11, 1964, 42).
3. Який здійснюється безпосередньо, не через інших осіб. Добірний смак і викінчення робіток.. заслужили на прилюдне признання в часописах, за що вдячний комітет прислав їй особисту подяку (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 101); Везбородько вибрався до лікарні нібито екстрено відвідати одного важкохворого, який.. знаходився під його особистим наглядом (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 50);
// Який здійснюється ким-небудь від власного імені. Особисте прохання.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 778.
ВЛА́СНИЙ, а, е.
1. Належний кому-, чому-небудь за правом власності. — Велике діло, паничу, власна хата, — казав він, походжаючи по світлиці (Олекса Стороженко, II, 1957, 275); І мчить у «Москвичі», У власному, шахтар (Григорій Бойко, Про 17 літ, 1958, 17).
2. Свій, особистий. Зненацька кинулась їй в очі її власна постать, відбита в свічаді (Леся Українка, III, 1952, 540); Розкажу я вам, братця, про випадок з власної практики (Остап Вишня, I, 1956, 236).
Власною рукою (писати, підписатися і т. ін.) — власноручно писати, підписатися тощо. Побачив [суддя] той лист.. Та чирк! і підписав «рукою власною» (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 179); На власні вуха чути — чути самому, своїми вухами. [Теофіл:] Він казав про мене Крусті, що я вернувся з Галлії, те чув я на власні вуха (Леся Українка, II, 1951, 437); На власні очі бачити (побачити) — бачити самому, своїми очима. Із морських тварин, що я їх бачив на власні очі, зазначу таких-то: дельфін, султанка, камбала (Остап Вишня, I, 1956, 175); Не вірити своїм (власним) вухам див. вірити; Не вірити своїм (власним) очам див. вірити; У власні руки давати (дати, вручати і т. ін.) кому що — давати, вручати комусь що-небудь безпосередньо. Уклінно прохаю віддати його [вірш] у власні руки Марії Костянтинівні на спомин (Панас Мирний, V, 1955, 422).
♦ На [своїх] власних, ірон. — пішки. Починали боліти ноги. Власне, це вперше в житті Юра робив таку довгу прогулянку на своїх власних (Юрій Смолич, II, 1958, 11).
3. Буквальний, справжній. Політична влада у власному розумінні слова — це організоване насильство одного класу для придушення іншого (Маніфест комуністичної партії, 1947, 35).
4. спец. Властивий тільки кому-, чому-небудь; узятий безвідносно до чогось іншого. Бачимо ми раз у раз, як, додолу спадаючи, речі, Маючи власну вагу, можуть рухатись тільки-но просто (Микола Зеров, Вибр., 1966, 165); Власні коливання тіла; Власна вартість.
▲ Власне ім'я — слово або словосполучення, що є окремою назвою кого-, чого-небудь, напр.: Микола ,Київ.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 702.
Від свій + -ний
<І нема чого довго думати>
Tac, né ceoho uigadouati — treba e slœunicui citati! E slovo ‹pitim› u znacyeinïé "proper, own", isvédcyenoe u slœunicéx.
"Питим"? "Питім"?
Мені треба до катаканівки повертатися?
Володар,володіти, Володимир,волода
-
+
+
-
+
Куди повернути? Якщо вважаєте, що це запозичення, яке треба замінити, то так і робіть, а не розтягнуті недогібриди плодіть. Ще й "волосний" це інше слово. У вас мабуть є цікаві думки про слова "праця", "срібло", "вмерти"
Алеж в нашій мові не злато а золото , не враг а ворог,не владар а володар , є тями серебро ,мерети
Повноголосся властиве українській, але оце "відновлення" це щось дивне. Деякі я б взагалі не чіпав, але добре, замінюємо — легше вже щось інше знайти, а не переробляти чуже. "Праця" чи "власний" не змінюють походження від цього; на "волода" ще можна погодитися, бо є схожі слова, але й це не вживається. Ще й у складних словах це плюс склад, але добре це не часто вирішальне
"Серебро" це гіперкорекція, там не могло бути повноголосу (не ті звуки ніби, хоча я от зараз придивляюся може я ще не до кінця розумію), давно "срібло". "Умерти" спростилося пізніше і добре
"Історична фонологія" 6.6. Так, це сказати б винятки, але ми якраз це й обговорюємо
Ну і "вражий" і "ворожий" це різне, але чи варто лишати церковнослов'янізми для стилю це мабуть окрема довга дискусія
+