Вимова: після приголосного на кінці попереднього слова – /oˈtɪ͡ɘznɪ̠t͡stwo ~ o̝ˈtɪ͡ɘznɪ̠t͡stwo̝ ~ oˈtɪ͡ɘznɪ̠t͡stwɔ/, після голосного на кінці попереднього слова – /o̯ˈtɪ͡ɘznɪ̠t͡stwo ~ o̯ˈtɪ͡ɘznɪ̠t͡stwo̝ ~ o̯ˈtɪ͡ɘznɪ̠t͡stwɔ ~ ʊ̯ˈtɪ͡ɘznɪ̠t͡stwo ~ ʊ̯ˈtɪ͡ɘznɪ̠t͡stwo̝ ~ ʊ̯ˈtɪ͡ɘznɪ̠t͡stwɔ/.
*от- "отець" → *от-изн-а "отизна (друс.), вітчизна": *отизн- → *отизн-ик- "патріот" → *отизн-ич-ьств-о <{оти́зництво}> "патріот-изм".
Даруйте,
Якось несправедливо щодо матерів. Завжди вважав милішим слово "Ба́тьківщина" – земля батьків, батька і мати також, а не одного лишень отця.
Батьківщина є 100% мотивовано значенням "отець, батько" в слова <батько>, первісного в сього слова, а нияк не від "батьки", явно пізнішого. Пробачте, та Ви надто фантазуєте й надумуєте на порожнім місці. Мотивація тями "батьківщина" від "батька, вітця" є й в інших мовах: лат. patria ← pater, нім. Vaterland ← Vater. І дане Вами <батьківщинність> походить об’єктивно з погляду реального перебігу семант. розвоя *bat- *"старший член родини чоловічої статі, голова сім’ї → батько-втець" від товку/тями "батько, отець", а не "батьки – отець-мати", яко бисте то ни хотіли.
Печально це все дуже якось щодо жіноцтва. Несправедливо :(
До річи, чому "оти́зництво" Вам більше до вподоби за вже засвоєні "вітчизність" чи "вітчизництво"?
У друс. були й твари без чепеня *-ьц (отьц) від кореня *ot- "отець, батько" – отии, отьнь "вітців, вітцівський", і від його от-изна є морфологічно простіше за віт-ч-изна.
Перше не дуже Вас підпирав, але потім побачив, що Грінченко дає "отчизна" а не західняцьке "вітчизна", тож ваше слово навіть ближче до первісного, яке є у словниках.
+
Опять пишете суту дурню.
По Вашому страх, що західноукраїнська літературна норма знищить й замінить собою загальноукраїнську є сутою дурнею?
Слова "вона", "він", "воно", "вони" теж суть "західняцькі"?
Чепінь бо *-osty не тякне суть тями.
від слова "край", а патріот - краяр, воно і коротше і менш очевидне ніж "краєлюб" і "краєлюбство" наприклад
πατέρας (патерас) з грецької — батько, відповідно й слово patriṓtēs (що наведено як слово-походження). Відповідно батько й створює рід, який ми любимо, себто слово означає лише любов до СВОГО (на)роду.
За Словарем Грінченка:
r2u.org.ua: народолюбство
Вітці́вщина, -ни, ж. = Батьківщина
r2u.org.ua: вітцівщина
Етимологічний Словник Української Мови:
нашина́ «щось наше, рідне, вітчизняне; вітчизна»,
на́ський, наши́нський «наший; рідний».
одчизність - патріотизмъ / - Словниця української (або Юговоруської) мови, (Ф. Піскунов), 1873. - С. 78 https://books.google.com.ua/books?id=0d5bAAAAcAAJ&pg=PA78&hl=uk#v=onepage&q&f=false
вітчизнянка / батьківщанка - патріотка; вітчизняк / батьківщанець - патріот; вітчизняцький - патріотичний / - Словниця української (або Югової - Руської) мови, (Ф. Піскунов), 1873. - С. 78 https://goo.gl/MGPWFU
Але саме "вітчизна" (цього слова Словник Грінченка і не знає) це скальковане російське "отечество" (рос. "отец" = укр. "вітець"), в мову українську внесено в період СРСР, щоб мати як перекладати російське "отечество", яке часто вживали в СРСР.
Якщо слово "вітчизна" і мати в мові українській, то за українськими мовними засадами це мусить означати буквально "земля вітця (батька, тата)".
Українською "отечество" — "Ба́тьківщина" (земля батьків, батька і мати також).
Насправді словник Грінченка знає слово "отчизна":
r2u.org.ua: Отечество
r2u.org.ua: отчина
r2u.org.ua: вітцівщина
А також "отчина":
А також" вітцівщина":
Отже, цілком наше слово "вітчизна".
Я таки помилявся, спасибі щире Вам за вказівку. Не догледів, що треба шукати "отчизна" замість "вітчизна".
Тоді цій пропозиції даю +
Якесь куструбате слово, не приживеться