До чого тут Іскать? ви сліпий? чи читати не вмієте?

Так бо дієслово від цього є «ськати», що співзвучно з «іскать».

Хиба я маю здогадуваться, що Ви хочете сказати отим мінусом?

І що мені з того мінуса? Поясніть причину, а як ні, то нема чого й позначаться.

То не звернення до Вас, а просто позначка, що я цього не схвалюю й нікому не раджу вживати.

Мені начхати і на доводи, і на джерела, якщо вони пропонують наближувати до московської мови навіть те, від чого навіть московити не додумалися нас змусити відмовитися в добу лінгвоциду.

Коли ви гадаєте, що необґрунтована думка має когось обходить, то нехай буде гречка.

⟨Мені начхати і на доводи, і на джерела⟩

Це сильно 🗿

Слово "ськати" виникло од давньоруського "искати", що означало "шукати" (будь-що). А приклади од Квітки-Основ’яненка й Панаса Мирного свідчать, що те первісне значіння не загубилось.

Олексо, Ви ж самі пишете, що за совка тексти часто міняли... А тепер на совковий словник посилаєтеся...

Словник може бути "совковий", але ж посилання на джерела в нім дають судити...

Міняли на користь тодішньої мовної норми. Слово "ськати" не звідти, бо й совковий словник дає приміту "діал".

От питання: у чому сенс позначати слово, що звучить ближче до московської ніж "шукати" діялектним? це ж навпаки віддаляє звучанням українську від неї.

"А приклади од Квітки-Основ’яненка й Панаса Мирного свідчать, що те первісне значіння не загубилось."

Здається я чув, що ті обидва деколи вживали русизми. Та своїх слів не підкріплю.

《От питання: у чому сенс позначати слово, що звучить ближче до московської ніж "шукати" діялектним? це ж навпаки віддаляє звучанням українську від неї.》
Мені це й самому дивно, бо слово це трапляється в усіх куточках України. Та я невисоко оціновую знання офіційних мовознавців – і тодішніх і теперішніх.

《Здається я чув, що ті обидва деколи вживали русизми. Та своїх слів не підкріплю.》
Я навів досить прикладів і з инших джерел.

Трохи таки додам. От Нечуй, звичайнісінько, й собі згадав за це: "Искать, шукать чого-небудь. Корінь спільний з німецьким словом--suchen, в котрому буква є змінилася на ш (шухен), бо є в Галичині прізвище — Шухевич певно дуже давнє, од слова - шухен, а не од шукать. Польське - шукаць. Ці слова і в укр. і в польс. мові внесені Остготами. Але в украін. мові є слово ськать, гребінкою або гребінцем ськати ;в голові нужі." Цеб-то він так само натякає, що слово годиться в такому значінні.

"Але в украін. мові є слово ськать, гребінкою або гребінцем ськати ;в голові нужі."

Це я неуважний, чи він не написав, що воно годиться й на значення "шукати"?

+ Панас Мирний. Уже щонайменше три письменники.

Ну й де Панас Мирний? У корпусах не виджу.
Згадок про те "ськати" мало. А джерела совкові. Прошу добріших доводів.

Не видите, бо не гляділи.
Панас Мирний, "Брат і сестра": https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit/M/MyrnyP/OtherWorks/JakVedetsjaTakIZhyvetsja/BratISestra.html .

Г. Квітка-Основ'яненко, "Маруся": https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=1018&page=16 .

З галицьких народних казок: "І так ходили но селах, ськали" [персня] (https://docobook.com/-535b09de693507e4957176e61a5253b18314.html).

Письменник Анатолій Свидницький (uk.wikipedia.org: Свидницький Анатолій Патрикійович#:~:text=Свидницький Анатолій Патрикійович ; родом з Поділля, жив згодом у Києві, на Полтавщині й Сіверщині), "Люборацькі" (1861 - 1862): "Так думаючи та передумуючи, і ськать не ськала [собі чоловіка], а тільки перебирала пальцями..."

З теперішніх письменників знайшов у Ліни Костенко: "Що ви ськали у слові? В слові ж тільки сонця." ("Літо 1963").

Ще в Мар'яна Федуха (родом галичанина): "Ськали попа, бо була православної віри" (http://virchi.narod.ru/poeziya2/feduh.html

Юрій Павліш (з руминських українців): "Шукали-ськали й не знайшли, Вони ж на іншім світі" (https://uur.ro/images/ziare/holos/2015/holos%20248.pdf).

Я вже примічав передніше Карлові-Францеві, що совкові джерела зло, коли міняли авторове на те, що мали за нову мовну норму. А слово "ськати" до того не причетне. Видно з усього, що це слово таки збирались викорінить, давши йому примітку "діал.", хоч джерела доводять, що воно засвідчене із значінням "шукати" і на Київщині, і на Поділлі, і на Галичині, і на Слобожанщині, і на Буковині.

Тепер тільки з'ясувати яке джерело стійніше: корпус української мови чи поодинокі сторінки в інтернеті...
А Панаса Мирного Ви так и не показали.
Квітка-Основ'яненко в корпусі зазначений. Ще декілька згадок у деяких письменників, а на тому все...
Чи могло слово, яке було в широкому вжиткові, так мало траплятися? Чи не Ви, Олексо, проти слів, невідомих широким верствам простого люду?
http://uacorpus.org/

Я вже не знаю, як Ви там у корпусі гляділи, чи то ськали. А я надибав там, окрім сили витягів з творів Квітки-Основ'яненка, ще й таке:
- "Почав ськати криницю чи колодязь" (Михайло Галиця & Петро Лінтур, "Казки зелених гір" (збірка), 1965);
- "Посідали довкола ватри, поснідали, напилися води і рушили ськати дорогу" (Михайло Галиця & Петро Лінтур, "Казки зелених гір" (збірка), 1965);
- "Сядуть, було, з Ксаверієм за лубки, почнуть-бо ськати ази й фіти, а він: «Сметанки, братва, закортіло..." (Віктор Близнець, "Древляни", 1967);
- "Перестрахані, ми смо ся розбігли ськати спасу від дощу й поночі..." (Іван Білик, "Меч Арея", 1970);
- "Хто чого ськає, тоє придибає" ("Галицько-руські народні приповідки", 1909);
- "Так ми оце порадились до ладу, та поклали так, що кращого жениха нам і не зіськати... " (Василь Мова, "Старе гніздо й молоді птахи", 1883);
- "Всюди ськаю та питаю, що аж серденько знурив!" (Стецько Шереперя, "Купала на Ивана", 1838);
- "Повітруля украла мою жінку. Я вже давно ськаю її по світу, а не знаходжу" (Михайло Галиця & Петро Лінтур, "Казки зелених гір" (збірка), 1965) тощо.

І направу на Панаса Мирного я Вам таки дав на початку переднішого дописа.

І як це може буть невідоме широким верствам люду слово, засвідчене в усяких куточках України? Воно, може, нечасто вживане, та таки повсюди відоме.

Вас не бентежить, що купа з цього є радянської епохи?

Де Ви побачили радянську епоху, коли там більше дожовтневих авторів та народної творчості? Мене взагалі приємно дивує, що це слово трапляється й у письменників, що творили за совка, бо його совєцький СУМ затаврував як говіркове (якої, в біса, говірки, коли його вживають і на заході, і на сході, і в центрі України?).

Я писав уже. Василь Мова з кубанщини, нині Росії, не дивно, що він оце слово вживав. Стецько Шереперя був священником російської православної церкви. У Галицько-руських приповідках незрозуміло, яка саме там тяма. Усі решта джерела вже радянської епохи.

--- У Галицько-руських приповідках незрозуміло, яка саме там тяма.

Та ну невже? "Хто чого ськає, тоє придибає". – Хто чого шукає, те й знаходить. Ви незгідні? То поясніть мені, як іще можна зрозуміть ці слова.

--- Я писав уже. Василь Мова з кубанщини, нині Росії, не дивно, що він оце слово вживав.

Це можна було б покласти за довода, якби це слово з тим самим значінням не було засвідчене в инших українських землях. І чому взагалі має має править за довід, що Кубань тепер московська, коли ми розглядаємо твора кінця 19 століття? Тоді більша частина України – од Волині й Поділля до Слобожанщини й Кубані – була під Москвою.

--- Стецько Шереперя був священником російської православної церкви.

І що з того? Тоді вся підросійська Україна була під московською церквою. Священики правили службу Божу церковнослов'янською, а розмовляли з родиною й парафіянами українською.

--- Усі решта джерела вже радянської епохи.

По-перше, неправда Ваша. Дарма що "Казки зелених гір" видано за Совєтів, це народна творчість. По-друге, треба вміть робить із совєцькими мовними й джерелами. Ви ж не будете одкидать слів "голова" й "нога", бо вони є в СУМі? Одна річ, коли якесь мовне явище не засвідчене в давніших мовних джерелах і вигулькує аж за Совєтів. А инша річ, коли мовне явище було звісне ще за царя Панька, як у нашому разі. А СУМ ще й затаврував слово, що ми розглядаємо, як говіркове, дарма що воно засвідчене в багатьох куточках українських земель, і показав тим, що не хоче пускать того слова до широкого вжитку.

Як пояснити тільки, що таке "широковживане народнє" слово в корпусах свідчено до радянської доби тільки декілька раз од декількох авторів...

Ви перекручуєте мої слова. Я писав: "Воно, може, нечасто вживане, та таки повсюди відоме". Не марнуйте мого часу своїм лукавством. І чому Ви не зважили, що слово засвідчено в українського письменника з Руминії, куди совєти не дістались? Чи не тому, що це не вписується в Ваше бачення? І то нічого, що я ще тільки мільйон разів казав, то скажу й у мільйон перший раз: радянські словники явно не любили цього слова, давши йому помітку "діал.", хоча його вживали і на сході, і на заході, і в центрі України. Я бачу, що мої доводи Вас однаково не впевняють. Тож розмовлять про це далі даремно. Ставлю крапку.

"Ви перекручуєте мої слова. Я писав: "Воно, може, нечасто вживане, та таки повсюди відоме". Я до того, що Ви повсякчас пишете, що якісь галицькі, закарпатські чи ще якісь слова суть невідомі голій більшости, а тут за рідкісне слово стоїте горою.
"Не марнуйте мого часу своїм лукавством." Ще в підступі мене звинуватьте для повної картини.
Ви йдете проти фактажу. У корпусах це слово трапляється аж 40 раз, з яких тільки 26 дорадянської доби (18 з них у творах Квітки-Основ'яненка). Якщо ж поглядати їнші формули як-от "ськали", "ськаю" тощо, то вийде більше, та не набагато. На знане серед люду слово не тягне. А часто з тим самим значінням, що вище писав був КФЯЙ.
Тож ставите крапки Ви чи ні, а факт є факт.
P.S.: Чому Ви пишете "Руминія"?

Я писав Вам давніше, що є одмінність між словом, нечасто вживаним, та знаним усюди, та словом, уживаним тільки на невеликій чи меншій частині українських земель, а Ви мені знову за рибу гроші.
Я поставив крапку, бо не хочу марнувать свого часу та товкти воду в ступі, а Ви вже собі гадайте, як хочете. То Ваше право.

Я пишу "Руминія", бо це традиційне назвище сусідньої країни в більшій частині України.

Відки Ви це берете? И не ліпше тоді вже звати ту країну "Волощиною"?

Я ніколи не чув "Румунії" од змалку українськомовних людей з колишньої підросійської України. Усі кажуть "Руминія". В Огієнковому "Українському стилістичному словникові" так і написано, що "Румунія" – галицька одміна (певно з польського "Rumunia"), а в Великій Україні (як тоді казали) заведено казать "Руминія".

Либонь не годиться називати сусідню країну Волощина, бо Волощина – тілько один з руминських країв, поряд із (Західною) Молдовою, Трансильванією та Добруджею.

Ще скажу про добір слів на цьому проєкті. Його мета – знаходить чи вигадувать українські слова, щоб замінить слова, черпані з чужих мов. Головна вимога до цих слів: вони повинні буть ясні широкому загалові. Наприклад, слово "видіти", що зосталось у вжитку в галицьких говірках, добре тим, що має силу споріднених слів, уживаних у всій Україні: "видний", "видкий", "очевидьки". То й не треба довго гадать, що воно означає. Слово "стінити" із значінням "імітувати" добре тим, що збереглось у виразі "стінити дурня". Тож, коли вживать цього слова ширше, його однаково зрозуміють. Нове слово "сотина" ("процент") утворене так само, як і инші числівникові йменники, тож і тут не треба ламать собі голову над його значінням.
Слово "ськати" засвідчене в широкому значінні в давніших і новіших творах письменства в усіх кутках українських земель, а в вузькому – і в словниках. Його значіння ясне більшості, як не всім. Більше нічого не треба.

Я надто старий, щоб вести суперечку. Вірю, шо потрібно глянути далекі ізольовані говірки, десь далеко від міст, від хороших дорог, розізнати яке значіння в них у слова "ськати". Якщо "шукати", тоді орудуйте цим словом на здоров'я. Якщо "шукати блох", тоді вже маємо що маємо.

"Либонь не годиться називати сусідню країну Волощина, бо Волощина - тільки один з руминських країв, поряд із (Західною) Молдовою, Трансильванією та Добруджею."
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/8025-volokh.html#show_point
"Його значіння ясне більшості, як не всім."
Більшости, як не всім, и московська мова на Вкраїні відома.

Ви ж самі бачите, що "ськати" частіше вживане із значінням "шукати комах (бліх, кліщів тощо)", одначе не втратило давнішого значіння "шукати (будь-чого)" геть чисто – ні на Київщині (Ліна Костенко), ні на Полтавщині (Панас Мирний, Іван Білик), ні на Слобожанщині (Квітка-Основ'яненко, Стецько Шереперя), ні на Кубані (Василь Мова), ні на Галичині (Мар'ян Федух; народні приповідки), ні на Поділлі (Свидницький, Віктор Близнець), ні на Мараморощині (Юрій Павліш), ні на Закарпатті ("Казки зелених гір"). Як то кажуть: Схід і Захід разом. Слово "ськати" засвідчене із значінням "шукати" і до і після Совєтів. А Ви мене чомусь іще виряджаєте досліджувать якісь самотні говірки. Я ж гадаю, що й цього має вистачить. А як ні, то звиняйте.

Нехай так у Грінченка. У мене є своя думка, що я її обґрунтував передніше. Як будете Валахію називать, коли вся Руминія – Волощина? До того ж, нам чужі обидва назвища, бо не українці вигадали слово "волох", і румини себе так ніколи не називали.

До чого московська мова, коли я її ніде не подаю як довід? Аби побалакать?

"До чого московська мова, коли я її ніде не подаю як довід? Аби побалакать?"
До того, що "ясне більшости" не довід, бо більшість тепер знає все, що завгодно, треба чи не треба.

Ясність для більшості це не тільки довід, а найперший довід. Звісно, що мається на думці ясність через знання української мови, а не чужих мов, а то не треба було й створювать цього проєкту.