imẽ pera
Нащо передавати поняття "псевдоним" через негативистьске розуміння "неправда, брехня, лжа"? Таке враження, що витворення "псевдонима" тут люд розуміє як прагнення декого надурити, оманути чи накривдити іншим, таїти свою тотожність.
Натомість псевдоними було часто вживано різними відомими діячами, зокрема занятими твором письма, часто берегти свою свободу чи життя. А не тому що вони були брехуни які.
Тому, гадаю, ся тяма заслужить кращого, поетичнішого виразу, за зразком франц. nom de plume чи англ. pen name. Звісно, для інших відтінків ужитку тями "псевдоним" можуть служити інши слова. Так є в різних інших мовах, напр. у нім. Künstlername "artistic name", Deckname "cover name" ("псевдоним агента тайної служби, розвідки"), Kampfname "имя бою (псевдо революціонера, підпільника, политичного діяча)", в чес. та слвц. окремий вираз "krycí jméno", "krycie meno" про "псевдоним агента". Ще може бути передано тяму alias через "иначе" або що.
Вимова слова "имя": після приголосного: им'я, після голосного йм'я, м'я.
Враження вірне, адже місцевий люд просто намагається дослівно перекласти з грецької :)
Тільки ж не “вірне”, пане Андрію, а “правильне” ;)
Слово "вірний" тут є вжито цілком вірно. Але не будемо про се розводити дискусію тут. :)
читав про те, що "псевдонім" і "літературне ім'я" --- різні речі. Наскільки пам'ятаю, літературне ім'я відрізняли там усталеністю його на позначення автора(-ки).
Приклади літературних імен: Леся Українка, Марко Вовчок, Іван Багряний, Остап Вишня. Приклади псевдонімів: Я. Канонин (Марко Вовчок); Іван Полярний, Дон Кочерга (Іван Багряний).
Виходячи з цього, підтримую "ім'я пера" як можливу словосполуку на позначення літературного імені, але для псевдоніму, вважаю, кращі "пайм'я" та "паймення".
З доданою до "ім'я" українським префіксом "па-", що дійшов до нас ще з праслов'янських часів, і вказує на похідність, подеколи, несправжність (пагорб – невеличкий горб, пабороди – бакенбарди, паключ – замінник ключа для відмикання замків, павука – псевдонаука тощо)
Більше про дивовижний префікс "па-":
http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine25-15.pdf
http://booksshare.net/index.php?id1=4&category=lunguistics&author=gorpinich-vo&book=1999&page=20
З доданою до "ім'я" українським префіксом "па-", що дійшов до нас ще з праслов'янських часів, і вказує на похідність, подеколи, несправжність (пагорб – невеличкий горб, пабороди – бакенбарди, паключ – замінник ключа для відмикання замків, павука – псевдонаука тощо)
Більше про дивовижний префікс "па-":
http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine25-15.pdf
http://booksshare.net/index.php?id1=4&category=lunguistics&author=gorpinich-vo&book=1999&page=20
Слово надано за чинним росіянізаційним правописом, справжньою українською буде "па́їм’я" – з вставною [й].
Підтримую !
П. Скляренко в чолонці, на який Ви шлете, серед имін з передчепом па- дає: пастка. То є такий мововїдський жарт?
До Вашого твару, руській є несвойито зїяння – [аі].
Саме тому я був дав дві форми (друга – "па́йм’я").
Все ж, на ваш ремст, дописав опід словом "Слово надано за чинним росіянізаційним правописом, справжньою українською буде "па́їм’я" – з вставною [й]."
<"Слово надано за чинним росіянізаційним правописом, справжньою українською буде "па́їм’я" – з вставною [й].">
Tô bui cèrêz dõpõ?
Ta i co bui ‹па́їм’я›, cyto znacity ‹ï›? U rousscé e /ji, (ji͡eʲ)/ ta e /jɪ/, a isce e /ji (je͡i)/, a isce /jɘ/. ‹émy› /jim, ji͡eʲm/, ale ‹yim› /jɪm/, a isce ‹eimy› /jim, je͡im/ — ‹їм, ‹їм›, ‹їм›? ‹bezcrayuy› /bɛz̥ˈkrajɘj, bɛz̥ˈkrajɨj/, ale ‹bezcrayeiy› /bɛz̥ˈkrajij/ — ‹безкраїй› : ‹безкраїй›?
ЕСУМ: ре́кло «прізвисько; прозвання; гасло».
Утім, кажуть рік, нарікати, зрікатися, відрікати, тому гадаю, що може бути і форма з звуком і.
Від "вільжо-" (
псевдо- ) та "ймення", щоб не було збігу трьох приголосних, знищив середнє [й] у "вільжймення".
Від "вільжо-" (псевдо- ) та "ймення", щоб не було збігу трьох приголосних, знищив середнє [ж] у "вільжймення".
З доданою до "ім'я" українським префіксом "па-", що дійшов до нас ще з праслов'янських часів, і вказує на похідність, подеколи, несправжність (пагорб – невеличкий горб, пабороди – бакенбарди, паключ – замінник ключа для відмикання замків, павука – псевдонаука тощо)
Більше про дивовижний префікс "па-":
http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine25-15.pdf
http://booksshare.net/index.php?id1=4&category=lunguistics&author=gorpinich-vo&book=1999&page=20
Иносе. Принаймні фонетично правильно оформлено, на відміну від паім’я.
Спасибі.
Підтримав. На мою думку слово потребує два наголоси - пАйм'Я.
На обидві голосні. Чи можливо це?
Слова з префіксом "па-" тяжіють наголос на перший склад:
пАгорб
пАсинок
пАморока
пАгін
пАмороз
І тут є черговий приклад на користь морфофонематичного письма. Ото добрий є сей твар, семантично влучні й разом з тим лаконічні складові слова. Але засади чинного письма передбачають прочитання його так, як воно є писано. Так, як самостійне слово "ім'я" та "йм'я" (хоча, строго кажучи, форма "йм'я" є нині поза нормою). Насправді ж, будь таке слово, складене з *па- та *имѧ в живій мові, жива реальна руська його вимова була би найімовірніше: {пайня ~ пайньи ~ памня ~ памньи ~ пам'я ~ памйи}. Варіацій вимови може бути й більше, ба, серед їх може бути й вимова {паймйя} – як "розлучна, морфологічно чітка" – (пор. вимову в декого: {шіС.Т.НаД.Цять} за тим, як слово "шістнадцять" пишуть, хоча така вимова й є неприродна, але буває (див. статтю про Spelling pronunciation на Вікі). І все таки, хоча вимова {паймйа}, сугерована написанням "пайм'я" є з можливих варіантів питомої/природної руської вимови найменш імовірна в фонетиці живій мові, вона виховує якраз оту "роботичну" неживу вимову, бо чинне письмо диспонує до читання слова "по буквах". Ся вадність додатково свідчить на користь потреби писати морфофонематично, а дане слово саме як: паимѧ (коли беремо кирилицю, як основу графіки; і латиницею я се слово пишу морфофонематично: paimẽ). Фонетика природженого живого руського мовця тяжіє до усування такої послідовності як [jmj] в різний спосіб: усуненням котрогось із сих звуків, або заміною котрогось із їх іншим звуком. Напр., про заміну [mj] на [ɲ] свідчить жива вимова займенника "мѧ" (клітична форма "мене"), як {ня}, а не {мйа}, а поготів сього слід сподіватися при скупченні {jmj}.
Правда цілком Ваша, мені вже зробили заввагу, що "й" у "йм'я" є глушно і щоб я уточнив, що воно не читається (як кажемо "робитиму" а не "робитийму").
Я лиш не впевнений за "ня", Ви стоїте за виголос "мнѧсо", "веремнѧ", "мнѧтий"? Вважаєте так має вся Україна говорити? Вірно зрозумів, на чому Ви стоїте?
<Я лиш не впевнений за "ня">
A ya cyxaiõ.
<Вважаєте так має вся Україна говорити?>
Ni, ne ushya Oucrayina, ta iz pisyma ‹-м'я› gédna ceasty taco ne móuvity.
Berõ suœuy gòlôs prœucy.
+