Це книжна мова, далеко не факт, що її знав простий люд – якщо в сучасній українській слово не збереглося (а те, що є воно в росіян, то не дивно, у них церковнослов'янських слів ледь не більше, ніж рідних).

Кѡнъ є первісно "край-початок-кінець" (різници між тямами "кінець" та "початок" первісно не було; розуміти є сей "парадокс" найліпше на палиці – на самій ній не є ясно котрий кінець є в єї кінець, а котрий кінець є в єї початок), а всі інші товки в слова кѡнъ суть похідні. Тяма "сцена" в сього слова є снага доволі складного розвою товку, вищого щабля розвою діяльности суспільства, тому товк "сцена" не може бути менше книжний ніж товк "початок ~ agenda". "На кону" є ≈ "на початку виконання якихси дій, задач", "те, що є перед кимси до виконання". Такий товк є де логічніший і ближчий до товку "початок(-кінець)" у слова "кін", ніж товк "сцена".

Як би вам не хотілося, але не можна усю книжну (церковно-болгарську) мову схрестити з сучасною руською (українською), я не бачу жодних даних, які би переконали, що форма "на кону" не була своєрідним арґо високоосвіченого люду філософів та богословів свого часу (як слова "вєщь", "враг", "житіє", "коль", "звізда", "сохрани", "рождество", "благодарь", "да здраствуєт", "суще" і ще сотні різних), сучасна українська мова такого значення слова "кін" не знає (на відміну від даної у словниках "сцени"), якщо це слово уже є в мові українській з певними значеннями, для чого з штучної книжної мови давати значення, адже не факт, що до приходу в Русь болгарських священників, які принесли свою писемність, українці таке значення слова узагалі в своїй Русі мали! Як не факт, що вживали його українці – окрім тих, хто кохався у церковнослов'янщині високого стилю.

Карл-Франц Ян Йосиф,
мені нічого такого би не хотілося.

кѡнъ "початок", на коноу *"на початку" → "на початку [до виконання чого]" ≈ → "попереду". Таке значення потребує минимального семантичного зсуву. На відміну від значення "сцена". Значення "попереду (≈ на початку чого)" є одне з найбільш синонімічних, найближчих до значення "початок", чого не сказати про значення "сцена". Я взагалі вже сумніваюся щодо прямого походження/звязку слова кін "сцена" з друс. словом кѡнъ; імовірніше й логічніше є припустити його віддієслівне походження – від дієслова конати "виконувати", тобо *"місце чи процес якого виконання".

Є відмінність між на кону = на краю і на кону = дуже важливе.
Коли у давньоруській "кін" означал "межа", я не маю нічого проти того, щоб казати "на кону прірви", "на кону третього тисячоліття", "на кону берега", "на кону будування стіни" тощо, але казати "я поставив усе на кін" чи "на кону стоять наші життя" виглядає цілковитим росіянізмом! Авжеж, виправданим – для мови російської! З чого узяли Ви, що подібну семантику слово мусило отримати у мові українській? Зовсім не обов'язково. Чому не вживати слово в його первісній тямі "межа", для чого давати метафоричне значення "ціни", "важливости" як це у мові російській? Як на мене, це зовсім зайве.

Карл-Франц Ян Йосиф,
один из товків слова кѡнъ в друс. бі й "мета"; відти й → "важливе"; *"початок-кінець" → "мета" → "важливе".

Ви виправдовуєте росіянізм. В українській мові "на кону" в такому значенні не прижилося. Слово "кін" в мові сучасній дало зовсім відмінну тяму.

Карл-Франц Ян Йосиф,
ото же ги м и казав, може, кін-сцена не длить прямо друс. кѡнъ, а є від дієслова конати.

Хм, дуже було би прикро, бо завжди приємно усвідомлювати, що українське слово є лишком давньої спадщини, а не новішим новотвором. :(

Карл-Франц Ян Йосиф,
и конати є давнє, хоча кѡнъ и давніше.