1. Слова повсякденного етикету є найуживанішими в мові будь-якого народу, тому через свою звичаєвість не запозичаються з инших мов, адже на те немає жодної потреби. Тим більше черпаність слова "дякую" є неможлива через загальну поширеність цього слова на всій території України, де не було і немає навіть найменшого куточка, аби не знали його у своїм ужитку.
2. Особливо прикметним є й те, що лише в українській мові іменник "дяка", має одразу два значення: "вдячність" і "бажання", чого немає ні в германській, ні польській мовах. Себто "мати дяку" означає "бажати", напр., "У моїх скринях є усе на світі: і куповане, і ткане, і вишиване. Але такої дорогої речі в мене ще ніколи не було. Перстень мені на дяку"(Укр. нар. казка "Два персні"). "Івана си полюбила, Івана си дячу (хочу, бажаю). (Пісня). "Припало на дяку" (захотілося, забаглося).
Дякувати у 3 знач. (виявляти прихильність, обожнювання, хіть). Сл. Желехівського. Відтак, слово "дякувати" відкриває свій первісний смисл.
3. Кількість похідних від слова "дяка" знову ж таки в українській мові є найбільшою: дякувати, дячити, вдяка, вдячливий, вдячний, вдячність, віддяка, віддячити, віддячливий, завдяки, завдячити, завдячливість, здякуватися, надякуватися, невдяка, невдячник, подяка, подякувати, подячний, роздякуватися, роздячитися. Що унеможливлює запозичення ні з німецької (всього чотири похідних), ні з польської (від "dzięki", dziękuję, wdzięczny, wdzięczność, dziękować = так само 4 похідних). Якщо ми візьмемо будь-яке поширене, але запозичене в українську мову слово, то матимемо усього кілька похідних, але не громаду.
4. Слово "дякую" є загальним майже для всіх слов'янських мов: чеська “děkuji”, польська «dziękuję», словацька «ďakujem», білоруська “дзякуй”, в.-лужицька "dźakować so", н.-лужицька "źěkowaś se". Також слова із цим коренем є і в діялектах московської. Так за даними “Словаря русских народных говоров”, слово “дяка” (у розумінні “благодарность”) уживається в південно-західних російських говірках та ветлузькій говірці (Костромська губернія). Водночас цей словник містить значну кількість споріднених слів: дяковать – “благодарить” (південно-західні говірки, Тверська губ.), “проявлять уважение, кланяться” (Ярославська губ.), “угождать, ублажать” (Орловська губ.), дяканье – “усердное угощение, потчевание” (Калузька, Тверська губернії); дякать – “благодарить, говорить спасибо” (Тверська губ.), “угощать, потчевать” (Калузька губ.). Тому можна припускати: як слово “дяка”, так і його похідні вживалися в нашій мові як мінімум в часи Давньої Руси, через це вони і є збережені в деяких московських говірках.
5. Слова "дякую", "дякувати" зазначені у словнику української мови 6 століття Івана Ющука, який довів побутування сього слова у нашій мові ще до часів утворення Руси. Також письмово воно зафіксоване у наших грамотах 14 ст. («Гра́моти XIV ст.» — збірник грамот XIV ст., написаних староукраїнською мовою. Виданий 1974 року в Києві, видавництві Наукова думка, Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР. Упорядник збірки — мовознавець Марія Пещак. Відповідальний редактор — академік Віталій Русанівський.)
Hrynchyshyn, D. H., editor (1977), “дяковати”, in Словник староукраїнської мови XIV–XV ст. [Dictionary of the Old Ukrainian Language: 14–15th cent.] (in Ukrainian), volume 1: А – М, Kyiv: Naukova Dumka, page 342
6. Нарешті слово "дяка" віднайдено в мові санскриту із таким самим значенням, відтак воно є прадавнім, індоєвропейським.
Сергій Лейчук спираючись на сучасних українських дослідників, мовознавців, які досконало вивчали найдавнішу лексику, зафіксовану в українській мові та санскриті. А це – Сергій Плачинда, Степан та Сергій Наливайки, Станіслав Губерначук, наводить приклади співзвуччя слів в обох мовах: пан, дяка, казати, бодай, уста, кутя, гопак…
Найдавніша метрика української мови – санскрит.
1. Слова повсякденного етикету є найуживанішими в мові будь-якого народу, тому через свою звичаєвість не запозичаються з инших мов, адже на те немає жодної потреби. Тим більше черпаність слова "дякую" є неможлива через загальну поширеність цього слова на всій території України, де не було і немає навіть найменшого куточка, аби не знали його у своїм ужитку.
2. Особливо прикметним є й те, що лише в українській мові іменник "дяка", має одразу два значення: "вдячність" і "бажання", чого немає ні в германській, ні польській мовах. Себто "мати дяку" означає "бажати", напр., "У моїх скринях є усе на світі: і куповане, і ткане, і вишиване. Але такої дорогої речі в мене ще ніколи не було. Перстень мені на дяку"(Укр. нар. казка "Два персні"). "Івана си полюбила, Івана си дячу (хочу, бажаю). (Пісня). "Припало на дяку" (захотілося, забаглося).
Дякувати у 3 знач. (виявляти прихильність, обожнювання, хіть). Сл. Желехівського. Відтак, слово "дякувати" відкриває свій первісний смисл.
3. Кількість похідних від слова "дяка" знову ж таки в українській мові є найбільшою: дякувати, дячити, вдяка, вдячливий, вдячний, вдячність, віддяка, віддячити, віддячливий, завдяки, завдячити, завдячливість, здякуватися, надякуватися, невдяка, невдячник, подяка, подякувати, подячний, роздякуватися, роздячитися. Що унеможливлює запозичення ні з німецької (всього чотири похідних), ні з польської (від "dzięki", dziękuję, wdzięczny, wdzięczność, dziękować = так само 4 похідних). Якщо ми візьмемо будь-яке поширене, але запозичене в українську мову слово, то матимемо усього кілька похідних, але не громаду.
4. Слово "дякую" є загальним майже для всіх слов'янських мов: чеська “děkuji”, польська «dziękuję», словацька «ďakujem», білоруська “дзякуй”, в.-лужицька "dźakować so", н.-лужицька "źěkowaś se". Також слова із цим коренем є і в діялектах московської. Так за даними “Словаря русских народных говоров”, слово “дяка” (у розумінні “благодарность”) уживається в південно-західних російських говірках та ветлузькій говірці (Костромська губернія). Водночас цей словник містить значну кількість споріднених слів: дяковать – “благодарить” (південно-західні говірки, Тверська губ.), “проявлять уважение, кланяться” (Ярославська губ.), “угождать, ублажать” (Орловська губ.), дяканье – “усердное угощение, потчевание” (Калузька, Тверська губернії); дякать – “благодарить, говорить спасибо” (Тверська губ.), “угощать, потчевать” (Калузька губ.). Тому можна припускати: як слово “дяка”, так і його похідні вживалися в нашій мові як мінімум в часи Давньої Руси, через це вони і є збережені в деяких московських говірках.
5. Слова "дякую", "дякувати" зазначені у словнику української мови 6 століття Івана Ющука, який довів побутування сього слова у нашій мові ще до часів утворення Руси. Також письмово воно зафіксоване у наших грамотах 14 ст. («Гра́моти XIV ст.» — збірник грамот XIV ст., написаних староукраїнською мовою. Виданий 1974 року в Києві, видавництві Наукова думка, Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР. Упорядник збірки — мовознавець Марія Пещак. Відповідальний редактор — академік Віталій Русанівський.)
Hrynchyshyn, D. H., editor (1977), “дяковати”, in Словник староукраїнської мови XIV–XV ст. [Dictionary of the Old Ukrainian Language: 14–15th cent.] (in Ukrainian), volume 1: А – М, Kyiv: Naukova Dumka, page 342
6. Нарешті слово "дяка" віднайдено в мові санскриту із таким самим значенням, відтак воно є прадавнім, індоєвропейським.
Сергій Лейчук спираючись на сучасних українських дослідників, мовознавців, які досконало вивчали найдавнішу лексику, зафіксовану в українській мові та санскриті. А це – Сергій Плачинда, Степан та Сергій Наливайки, Станіслав Губерначук, наводить приклади співзвуччя слів в обох мовах: пан, дяка, казати, бодай, уста, кутя, гопак…
Найдавніша метрика української мови – санскрит.
Боже, яка дурня 🤦♂️🙈
Дурня це те, що буцім українці були такі недоразвиті, що не мали навіть власного слова, аби виказати подяку, конче необхідно було позичати у готів чи у ляхів, і ршета слов'ян теж, коли хотіли подякувати, то зазвичай витріщали очі і наче коняка кивали одне одному).
Та ні, черпання з чужих мов повсякденних слів/простих тям не через недорозвиненість відбувається...
Постає питання, чому ж тоді "будь ласка" не позичили у німців, адже "bitte" значно ємніше звучить ніж наше. Якась вибіркова однобокість виходить.
Етимологія на такі питання відповідей не дає. Спробуйте створити машину часу й дізнатися чому сталося саме так.
Словник староукраїнської мови:
"Сє я Ванко Скердієвич... вьізнаваю, иж я в тот час дѧкуючи богу здоров на души и на тѣле и с доброю волєю и с полньім розумом" (1470).
"С того паноу воєводє дякуємъ яко прьіятєлєви нашому" (1493); "ино за то тобє приятелю нашому дякуєм, иже еси в том нашом деле посьілал там к нему своєго посла" (1498).
Історія української літературної мови В. М. Русанівський
Літературна мова післямонгольскої доби стор. 52 (дяковати).
(Усі приклади наводяться у тому написанні, в якому вони засвідчені у виданнях: Грамоти X I V ст./ Упорядкування, вступна стаття, коментарі і словники-покажчики М.М. Пещак. — К., 1974; Українські грамоти XV ст./ Підготовка тексту; вступна стаття і коментарі В.М. Русанівського.
Словник української мови 6 століття І. Ющук. стор. 85. (дяка, дякувати).
Шерифе, Ви замахнулись на головне неписане правило містечкових пуристів: "Якщо якесь слово є в інших мовах, то в нашій мові його не має бути!". Завдяки такій простій регулі люди з творчим потенціалом щодня клепають для нас (безкоштовно) десятки й сотні нових, "правильних" слів. Вони мають з того велику дитячу радість, а Ви хочете у них відібрати кусочок щастя.😊
Як же мене трусить від совітської каліки – безкоштовно. Чого не можна сказати своїм словом – безплатно?
Санскрит...