Досі суперечки, чи церковнослов'янізм це, але є у дорепресивних словниках слово.
Спасибо - спаси Бог, а спасибі - спаси Біг??? Це я до того, що це не українське слово, а лише калька, кінцівка "і" лише створює враження українськости, але спотворює сенс слова
"Спасибо - спаси Бог, а спасибі - спаси Біг???"
Так. А що таке? Бачте, і таке буває, освічуйтесь.
"Це я до того, що це не українське слово, а лише калька, кінцівка "і" лише створює враження українськости, але спотворює сенс слова"
А доводи будуть, що це невкраїнське слово чи будете просто по словнику перевіряти як у москалів?
@Вадим Мельник > "спаси Біг???" Так. А що таке?"
- Пане, це називається "ікавізм" - одна з головних відмінних рис української мови. Невже ви цього не знали. Завдяки цьому процессу, давньоруське "конь" перетворилося в "кінь" або "котъ" в "кіт" й тд. Так і зі словом "Бог", за цим же законом воно майже перетворилося в "Біг", але через вплив церкви і російської мови, залишилася архаїчна форма з "о". Хоча в українських діалектах можуть використовувати "Біг". Так ось саме цей український варіант слова - "Біг" і став частиною українського слова "спасибі", де ще відпала кінцева "г".
https://en.wiktionary.org/wiki/съпаси_богъ
З якого це дива конь перетворилося на кінь, а не кінь на конь? Звідки ви взяли, що кіт вийшов з кота, а не навпаки? Зі словом Бог все нормально, ніякого Біга з нього не вийшло і річ зовсім не у москвинській мові, просто Бог то є Бог, а не Біг. Чого ви церковно-слов'янську кличете давньоруською? Українська мова старша за московську, а не навпаки, тому не конь перетворювався у кіня, а навпаки, не кот на кіта, а навпаки. Не плутайте церковно-слов'янщину з руською мовою
Скільки тобі бовдуре доводів? В українській мові нема ніякого Біга, є Бог і є багацько москвинських слів підлаштованих під українську мову
"В українській мові нема ніякого Біга, є Бог і є багацько москвинських слів підлаштованих під українську мову"
В українській мові є Біг (http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/2043-bigh-i.html#show_point).
А "Біга" справді нема, тільки "бігу".
Усе гиньше глупство й не коментуватиму.
> "З якого це дива конь перетворилося на кінь, а не кінь на конь?..."
- З того, що ви ні чорта не тямите в етимології. Ви б хоч трохи були б знайомі з цією наукою, перш ніж заходити на цей сайт і "боротися з запозиченими словами".
> "Чого ви церковно-слов'янську кличете давньоруською?"
- - Тому що ви не знаєте що сучасна церковнослов'янська, староцерковнослов'янська і давньоруська це три різні мови. Немає бажання спілкуватися з тими, хто ні чорта не знають і раз у раз все переводять в русло обговорення російської. Ознайомтесь в лінгвістичними азами. Може тоді зрозумієте що таке ікавізм і чому саме "кіт" походить від "котъ", а не навпаки.
Дурню не пиши, чомусь річка Буг сталася з річки Бог, а ніяк не Біг з Бога вийшов. Тож не тямиш в етимології, то йди лісом
Хоч би над сенсом слова думав, як Біг який Бог може носити комусь кулі? То геть не той Біг, а про Бога який Бог там ясно є єдиний варіянт Бог.
Чого ти дурню написав? Я ж тобі йолопу й говорю, що церковно-слов'янська і давньоруська то є різні мови, а ти мені тут церковно-слов'янську тичеш
<чомусь річка Буг сталася з річки Бог, а ніяк не Біг з Бога вийшов.>
Я бим не заходив з висновками так далеко, адже всі бадання з етимологиї слова <Буг> донині не йдуть далі гадок, припущень, а тому ледве що (чи й просто нич) можуть казати про розвиток фонологиї слова "god" у руській.
@Микола Зін > "Тож не тямиш в етимології, то йди лісом"
- Так, це про вас. Ви повні невіглас в етимології.
Господи, який же ви вибачте дурний. Неможливо читати вас. Пишете набір слів.
Прочитайте про "ікавізм" і у вас не буде питань як О перейшло в І та чому там виникла буква У.
Ну то я вам можу порадити менше читати про ікавізм, а просто навчитися міркувати головою
> адже всі бадання з етимологиї слова <Буг> донині не йдуть далі гадок, припущень…
Це стосується всієї етимології, як науки.
То Ви так гадаєте, не розуміючи єї методологиї.
По перве, безліч слів має етимологию завершену й безперечну. Ви ж, явно, зосереджуєте свою увагу на етимологичних коментарях, що поки суть у площині верзий/гадок/припущень, а бисте могли взагальнити се на всю етимологию.
По друге, відверте означення припущення припущенням (гадкою, верзиєю, чи супроводження етимологичного коментаря словами: мабуть, вірогідно, очевидно й под.) є прояв відецької коректности — Ви же то товмачите яко прояв слабости.
...інша справа то що говорить Віталік - це істина в останній інстанції. А етимологія це так, баловство.
Я не претендую на істину, а Ви претендуєте. І мені начхати, на що саме Ви при цьому посилаєтесь.
В українській мові нема Біга, є Бог. Отже то пусті балачки виводити типу "українські" слова від слова якого в українській мові не існує.
"Біга" нема, але є Біг.
"Біг" можна зустріти в слові "біжниця" (божниця), тобто храм.
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/2135-bizhnycja.html#show_point
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/2043-bigh-i.html#show_point
І в південних слов'ян так.
Який сполучник?
Ou Uas u zméncé.
Та ні: "Аж воно, хвала боговi, й нiчого - мабуть, не дуже вдарило" (Б. Грінченко. "Каторжна", http://lib.ru/SU/UKRAINA/GRINCHENKO/story_s.txt Тут "хвала" значить те саме, що й "дяка".
Боюся, що контекстуальне товмачення "дякувати" є в тім виразі зумовлено зниженням регістра виразу <хвала богу", але саме слово <хвалити> загалом несе конотацію урочистости; у сполученні з "богом" поняття "хвалити" є a priori дієслово нейтральне; в сполученні же з людиною урочистість його є тяжко низити.
А для чого? Коли то є писано латиницею, то певно тому, що кирилиця його не передасть як слід.
Тоді як мені се писати? латиницею?
> Коли то є писано латиницею, то певно тому, що кирилиця його не передасть як слід.
Українська мова ніколи не вживала латиницю, тож коли щось не можна передати кирилицею, то це не українське слово.
<Українська мова ніколи не вживала латиницю>
Мова не "вживає" жадного письма; люд пише — не мова.
Хочете речи не йснує жадна руська памятка латиницею? За ким є, гадаєте, правда, за Вами або за факти?
Та писано слово може бути й девнагри, й грецьким письмом чи ще будь чим — питання є на кілько адекватно.
Я неточно висловився, але Ви знаєте, про що мова, не треба цих просторікувань.
Кирилиця без жодних доповнень та зауважень передає 100% фонетичного розмаїття української вимови, а латинка потребує або недолугих буквосполучень ch, sh, shch (тощо), або діакритичних знаків.
Я знаю, що таке транслітерація, але не треба ототожнювати питомо український (кириличний) запис із припасуванням чужинських абеток.
Перво про те, чого'м не розумів из писаного Вами:
<ототожнювати питомо український (кириличний) запис із припасуванням чужинських абеток.> — ?? На пр., "припасування" чого до чого?
___
<латинка потребує або недолугих буквосполучень ch, sh, shch (тощо), або діакритичних знаків.>
Де'сте в мене виділи буквосполучення яко <ch, sh, shch (тощо)> чи литери з дякритикою на позначення приголосних звуків?
___
<Кирилиця без жодних доповнень та зауважень передає 100% фонетичного розмаїття української вимови>
Прошу Вас написати кирилицею одним способом до кожного з наведених нижче прикладів різної вимови того самого слова в кожнім пункті:
1) [w], [u] — прийменика та префикса значення "всередину, всередині";
2) [u], [w] — прийменника значення "при, коло, біля", та префикса значення "геть, зменшення, видалення";
3) [ɪ], [i], [j] — зйеднувального сполучника;
4) [o], [ɦo], [w] — префикса значення "обіймання, оточення, обмеження";
5) [ɪ], [i], [j], [jɪ], [jɘ], [ɘ], [∅] — на початку слова;
6) [ɲːɜ], [ɲːɛ], [ɲːe], [ɲɛ], [ɲɜ], [ɲe] — суфикса значення імені дії;
7) [y], [ʏ], [ʉ], [ɥ͡i], [ʷi͡β̞], [ʊ̯͡ɶ], [ʊ̯͡o], [ʊ̯͡ɞ] — "гармонизованого" прасл. *о;
8) [e͡i̯], [eʲ], [i], [ʲɪ], [e] — "гармонизованого" прасл. *е перед прасл. редукованим голосним переднього ряду;
9) [ʲi͡e], [ʲe͡i̯], [ʲi], [ʲe] — від прасл. *ē;
10) [ʲy], [ʲi̯͡y], [ʲʏ], [ʲi̯͡ʏ], [ʲɥ͡i], [ʲʉ], [ʲʊ̯͡ɞ], [ʲi̯ʊ͡ɞ] — "гармонизованого" прасл. *e перед редукованим голосним непереднього ряду;
11) [i̯͡e], [i̯͡æ], [ʲa], [a], [e], [ɪ], [i] — від прасл. *EM/EN;
12) [e], [æ], [a], [ʲa] — від прасл. *ē після прасл. задньоязикових *k, *g, *x, та після *j;
13) [swi̯], [sʲw], [sʲwi̯], [ɕw], [ɕwi̯], [sʲ], [ɕ], [sʷj], [sj] — сполучення прасл. *su перед прасл. *EM/EN;
14) [lʲ], [ʎ], [j], [l], [ɫ], [w] — від прасл. *l + редукований голосний переднього ряду;
15) [xt], [kt], [ɸt] — займенника прасл. *ku-to;
16) [ʃt͡ʂ], [ʃʂ], [ʂ], [t͡ʂ], [ʂː], [ʃʈ], [ʂʈ], [ʂt] — займенника прасл. *ky-to;
17) [nʲk], [j̃k], [jk], [ŋk], [ŋg] — від прасл. *n + редукований голосний переднього ряду + *k;
18) [ʲiʃ], [ʲiʃː], [ʲiʃt͡ʃ], [ʲijʃ], [ji͡ejʃ], [ʲi͡eʃː] — суфикса ступенювання прикметників та прислівників;
19) [nʃ], [nʲʃ], [jʃ], [j̃ʃ], [nt͡ʃ], [nʲt͡ʃ] — від прасл. *n + редукований голосний переднього ряду + /ʃ/;
20) [ɪ], [ɪ͡ɘ̞], [ɪ̯͡ɘ̞], [i], [ʲɪ], [ɪ͡ɘ̞ʲ] — від прасл. *i після приголосного чи між приголоснима;
21) [s], [t͡s], [ʃ], [ʂ] — прасл. *s початку слів, та між голоснима;
22) [z], [d͡z] — прасл. *z початку слів перед голосним чи між голоснима;
23) [d.t͡sʲatʲ], [d.t͡sʲɪtʲ], [d.t͡sʲetʲ], [jt͡sʲatʲ], [jt͡sʲɪtʲ], [t͡sʲatʲ], [t͡sʲɪtʲ], [t͡sʲetʲ], [jt͡sʲec], [jt͡sʲɪc], [t͡ɕec], [jt͡ɕec], [jt͡ɕɪc], [t͡ɕɪc] — числівників "11—30 (40)";
24) [t͡sʲ], [t͡ɕ], [t͡s] — від прасл. *k внаслідок дії ІІІ. палатализації, тобто після голосних переднього ряду;
25) [u], [wu], [ɦu] — прасл. *ou на початку слів під наголосом;
26) [ʊ], [wʊ], [ɦʊ] — прасл. *OM/ON на початку слів під наголосом;
27) [ktɪ], [xtɪ], [ɣ̞̊tɪ], [ɣ̞̊t͡ʃɪ], [kt͡ʃɪ], [xt͡ʃɪ], [t͡ʃɪ], [ʃt͡ʃɪ], [xti], [xt͡ʃi], [ɣ̞̥ti], [ɣ̞̊t͡ʃi] — від прасл. *kti/*gti в инфинитивах дієслів;
28) [mja], [mjæ], [mjɛ], [mje], [mjɪ], [mi], [me], [mɲa], [mɲe], [mɲɪ] — від прасл. *m + *EM/EN;
30) [wjɜ], [wʎɜ] — від прасл. */w/ + *i перед голосним;
31) [d͡ʒʊ], [ʒʊ], [dʲʊ] — від прасл. *dyOM закінчення І. ос. однини теп.ч. дієслів з *d кінця кореня;
32) [d͡ʒ], [ʒ] — від прасл. *d+*y перед голосними;
33) [xw], [xɸ], [hw], [hʍ], [hɸ], [ʍ], [ɸ] — від прасл. xu- перед голосним чи між голоснима;
34) [d.n], [dⁿn], [n.n], [nː], [gn] — від прасл. *dun/dyn;
35) [k], [g] — від прасл. *k (непалатализованого);
36) [ɣ̞], [w] — від прасл. *g після голосного перед приголосним;
37) [w], [ɸ], [x] — від прасл. *u та *ou ненаголошеним перед приголосним;
38) [pʎʊ], [pjʊ] — від прасл. *pyOM закінчення І. ос. однини теп.ч. дієслів з *p кінця кореня;
39) [rɒ], [rʌ], [rɘ̞], [rɨ], [ɘ̞r], [ɨr], [r], [∅] — від прасл. *ru;
40) [ow], [ɨw], [ɘ̞w], [ɫɨ], [ɫɘ̞], [ɒɫ], [ʌɫ] — від прасл. *ul/*lu;
41) [zj], [zʲː], [zʲ], [ʑː], [ʑ] — від прасл. *z + *u чи *i перед голосним на початку, кінці чи всередині слова;
42) [sɪj], [sʲː], [sʲ] — кореня прасл. *sia-;
43) [od], [wyd], [wʉd], [ʉd], [yd], [wɞd] — прийменника та префикса прасл. *ot, ot-;
44) [wz], [uz], [z], [ws], [us], [s] — прийменника та префикса прасл. *uz, *uz-;
45) [owɑ], [ɔwɑ], [uwɑ] — від прасл. *-oua-.
Дайте будь ласка приклад латинкою, який обіймає всі можливі вимови, що ви щойно дали. Напишіть, прошу, 1) і своїм латинковим письмом, далі 2) і знову своїм письмом. А я після цього дам вам приклад, як на це здатна й кирилиця.
Болого.
Дякую, спасибі - щастивам
Дякувати - щастивити
Подяка - щастування
Вдячний - щастівний
Повна фраза, що скоротилася в відоме всім «спасибі».
Спасеть же Біг тебе! — Выраженіе благодарности. (Котляревск. Енеида).
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/2043-bigh-i.html#show_point
А Ви вірите, добродію Єлисій?
Лексикон словенороський Памва Беринди з церкновнослов'янською на руську (українську) мову, укладений між 1603 та 1607 роками:
церк.-сл. Хвалю – руськ. Похлѣблѧю.
А якась етимологія в сього слова є? в ЕСУМ найшов <Хлібити> але не знаю ци пов'язані сі слова... коли ж пов'язані, то <Похлібляю> не підходить, значить бо воно <догоджати, лестити>
<А якась етимологія в сього слова є?>
SIRM?
Що се?
ЕСУМ.
Від "дячити" (дякувати). Особисто ніколи такого не чув, але чому би такому слову не з'явитися, на приклад, у сленґу?
Я дав був сюди з надією, що хтось синонімів додасть, аби можна було й їх користати.
Дякую, спасибі - щастивам
Дякувати - щастивити
Подяка - щастування
Вдячний - щастівний
Дякую – це дієслово 1-особи однини.
До чого тут вигук "спасибі" та незрозуміло що "щастивам"?
Дякую, це запозичення з української мови до решти инших, тому на видалення.
Спорюся на 100 грн., що слово "дякую" давнє українське, а не запозичене.
Були б доводи...
З якого дива? Слово черпане, а в одміні "дякую" до того ж не трапляється в живій народній мові поза Західною Україною.
Наче багато сутямків люди подали тут, причім різних, але щось нищо не припадає як слід. Може, щось ще люди пораять, нові сутямки додадуть. :)
Віталій Крутько, вам видно не доходить, що це слово запозичене
Твердження про запозиченість цього слова безпідставне і засноване на лайні, тож за лайно я маю його (твердження).
Якщо ви не знаєте етимології, то це не означає, що нема підстав... Чому це слово не фіксується не одному руському тексті раніше 1433 року? Чому його не було за часів Русі, якщо воно не запозичене? Роблячи такі заяви, називаючи відверто запозичені слова своїми "рідними", ви тільки показуєте своє невігластво.
До чого тут 1433 рік?
1. Відсутність в писемних пам'ятках не свідчить про невживаність в живомовнім вжитку;
2. Відсутність в писемних пам'ятках раніше 1433 року взагалі ні про що не свідчить, бо в ті часи майже не існувало пам'яток, що не були пов'язані з церквою, а жива мова відрізнялася від церковної чи не так само, як англійська від латини.
За такою логікою треба виснувати, що Тарас Шевченко — не українець. Адже письмові згадки про існування такого письменника й поета до 1433 року відсутні.
Співзвучність з німецьким denke (та й то непосутня) не є доказом німецького походження, це твердження сміховинне.
Чесно, ви говорите трохи незв'язні речі. Про приклад з Тарасом Шевченком і що його не було до 1433 року взагалі мовчу... невже ви кращого порівняння не придумали, чим цю маячню, що не стосується запозичення слова.
Якби ви хоч трохи цікавилися етимологією, ви б знали що "дякую" - НЕ походить від сучасного німецького слова "danke". Воно походить від давньоверхньонімецького (Old High German) слова "dankōn". Далі через старочеське *dankujõ, diekuju та старопольське dziękuję, dziøkujø в 15 столітті воно потрапило в староукраїнську мову - дѧкую, дякꙋю. У той же час це слово поширилося по всій території Великого князівства Литовського, не тільки ще в білоруську мову, але й східні говірки російської мови - дя́ковать і навіть литовську мову - dėkoju.
Чого ви домагаєтесь?
Оголосити всю українську мову запозиченням і «упраздніть за нєнадабнастью»? Всі ці слова, стосовно яких ви останнім часом висловились в коментарях, формують саму суть нашої мови. Якщо їх прибрати, то залишиться лише отой сраний «церковнослов'янський» субстрат, тобто фактично московська мова з українською фонетикою. Де-не-де ікавізм, де-не-де повноголосся, а загалом просто московська мова з українською вимовою.
> "Чого ви домагаєтесь?"
- Що б ви називали речі своїми іменами. Якщо слово згідно етимології вважається запозиченим, значить воно запозичене. Нічого поганого в цьому немає, це природний процес у всіх живих мовах. Якщо вони є і це відбуваються, значить мова жива. Якщо їх немає - вона мертва.
> "Оголосити всю українську мову запозиченням"
- Слухайте, я ж не зовсім бовдур. Запозичення в українській мові складають жалюгідні відсотки. Я не проти запозичень, постійно ними користуюся з дитинства (цибуля, дякую... тощо). Просто, повторююсь, потрібно називати все своїми іменами, а не опускатися до навмисного невігластва називаючи все підряд "питомими" словами.
"Якщо їх прибрати, то залишиться лише отой сраний «церковнослов'янський» субстрат, тобто фактично московська мова з українською фонетикою. Де-не-де ікавізм, де-не-де повноголосся, а загалом просто московська мова з українською вимовою."
А тепер Крутько доводить, що вкраїнська мова насправді походить від московської й відрізняється від неї загалом тільки запозиченнями. "Москалі!!!Крємлєботи!!!" - кричали вони...
Це не я доводжу, а ви з купкою декількох тутешніх добродіїв. Бо не я віддаю плоть і кров української мови чужинцям, проголошуючи натомість (чи варто казати вмєстаетаґа?) московську лексику своєю.
Скажімо, слово «тиждень» є в українській, білоруській, польській, словацькій, чеській мові… Воно рівною мірою належить всім цим мовам і в жодній з них не є запозиченням.
Будь-яка псевдонаукова маячня, яка віддасть «авторське право» на це слово одній нації, замість (щонайменше) п'ятьох, гівна варта.
Я вмиваю руки, робіть що хочете.
Споглядаючи, як Словотвір перетворюється з оплоту мови Шевченка й Котляревського на майданчик Білодіда, Хвилі та Кагановича, я тішуся лише з того, що раніше мене засмучувало, — що Словотвір заледве вплине на мову широкого загалу.
"Слово «тиждень» є в українській, білоруській, польській, словацькій, чеській мові… Воно рівною мірою належить всім цим мовам і в жодній з них не є запозиченням."
Ну й до чого тут тиждень? Аби ляпнути?
Щось по суті сказати можете? Чи аби ляпнути?
Мавпування видає Вашу дрібну сутність.
@Віталій Крутько ваш черговий приклад, зі словом "тиждень" - не в тему. Це повністю слов'янське слово (тому й ніхто не говорить про його "запозичення"), на відміну від "дякую" де германський корінь
@Vyacheslav Basko, мій черговий приклад зі словом «тиждень» якраз дуже в тему. Не існує ніяких гідних віри та науково підтверджених відомостей про запозиченість слова «дякую» та питомість слова «тиждень». Всі припущення про запозиченість слова ґрунтуються лише на співзвучності й вірі окремих людей в те, що ця співзвучність є свідченням походження. Все решта — демагогія.
"Все решта — демагогія."
Знову плутаєте, не демагогія, а етимологія.
Хто вам сказав, що за часів Руси цього слова не було?
@Микола Зін, це германське за походженням слово, а не питоме, заспокойтеся вже. Вперше фіксується в старо-українській мові в 1433 році, в старо-українському тексті написаному польською латиницею (що як би вже натякає, що польськомовний українець просто взяв польське слово, яке туди прийшло з німецької), цитата: «Za to waszey miłosti diakuem».
- У формі "дякувати" вперше фіксується в 1582 році, цитата: «…за тое што… написал, повинен чителник дяковати»
- У формі "дякую" вперше фіксується в 1603 році, цитата: «…при том дякꙋю…»
+ Ідіть у дупу, пуристи.
Вибачте.
Додавати синоніми це добра ідея, але не забирайте в нас дякую. Будь ласка.
Я не є пуристом. Просто ідеологія цього сайту, нібито заміна запозичених слів на уродливі новотвори. Ну якщо пішла така п'янка, то чому запозичене слово "дякую" не чіпати.
Ідеологія цього сайту - розвиток української мови, а не заміна українських слів
До речі, італійське привітання ЧАО або СЧАО походить від слов'янського СЛОВО.
Slovo — [слов'янські раби] — sclavus — s-ciavo — s-ciao — ciao.
Щось я не чув щоб Італійці відрікались від цього слова.
Не чіпайте дяки.
Синоніми шукайте, але цього слова не чіпайте.
Слово корінно українське черпане німцями від нас, тож нема чого зайве вигадувати, на видалення.
@Sherif Ermachenko > "Слово корінно українське"
- "корінно українське" це коли слово входить до базового набору слів для спілкування, але при цьому взагалі не зафіксоване на Русі, а вперше зустрічається у формі "дякꙋю" в 1603 році, як "дяковати" в 1582 році та як "дякуєм" в 1433 році (вперше записано польською латиницею на Галичині). Так? Ну з таким успіхом, подібні вам неосвічені люди, через 100 років будуть говорити, що слово "комп'ютер" споконвічно українське.
> "черпане німцями від нас"
- На що ви посилаєтеся, роблячи такі заяви? На ваші фантазії, бажання та незнання? Цього не достатньо. Надайте будь ласка етимологічні, та хоча б будь-які лінгвістичні джерела, що підтверджують це! Не розповсюджуйте невігластво, не ганьбіть українців.
Я так собі розміркував, безоплатно спростовувати чиюсь очевидну бридню, лише гаяти час, тож тепер усі докази за гроші, 100 грн. і Ви будете знати усе затаєне, ніким невідоме минуле сього чудесного українського слова і його астральний смисловий шифр.
"Ніким невідоме"...
"Ніким невідоме"...окрім мене). Не пожалійте ста гривень і ви станете умнішими.
З "ніким невідоме" й так усе зрозуміло.
@Sherif Ermachenko "знання" невігласа як ви, не заслуговують й сухого коров'ячого кизяка.
Вам на инший сайт, тут вам робити нічого, нема чого українські слова перекладати
Це пустопорожні слова слабкого, дріб'язкового чоловічка, хочете доказати свою правоту, то побиймося об заклад. Коли я програю спір, 100 грн. Ваші, коли ж навпаки, то Ви у своєї бабусі випрохаєте шелестку, пенсійну купюру і поповните мій рахунок. Тоді подивимося чиї знання кізяка варті.
@Sherif Ermachenko > "Це пустопорожні слова..."
- Порожні слова саме у вас, бо ви посилаєтеся лише на своє невігластво, фантазії та антинаукове мракобісся. Ви не здатні надати жодного лінгвістичного джерела або будь-якого етимологічного словника, де б підтверджувалися ваші заяви.
Я надам Вам, дорогенький, усі докази і джерела, так Ви ж хочете усе задарма, закладатися Ви зі мною боїтеся, а голосні гарячкові закиди не придадуть Вам ні відваги, ні розуму.
@Sherif Ermachenko та нічого ви надати не можете, окрім свого необмеженого невігластва.
Я послуговуюсь тому, що говорити наука - етимологія, а не фантазіям неосвічених бовдурів з комплексом меншовартості.
Слово "дякувати" черпане з німецької. Єдиний довід у тих, що правлять, що це питоме руське слово – їхня необмежована впертість.
"Wyrazy dziękować, dzięki (składać) to rzeczywiście zapożyczenia – dawne, pochodzące z języka staro-wysoko-niemieckiego danken, denke (dziś Dank), pierwotnie o znaczeniu religijnym (Deo gratias facere). Obecne najpierw w języku czeskim, zostały następnie przekazane polszczyźnie w czasie misji ewangelizacyjnej (X w.); poświadczone w tekstach polskich od XIV w. W rozwoju historycznym polszczyzny utraciły swój religijny charakter. Występują nadal są w języku czeskim, por. děkovat, dík, są w języku słowackim d’akovat’; a z języka polskiego przeszły do języka ukraińskiego diákuwaty, (po)diáka i do rosyjskiego diákowat’, diáka".
Krystyna Długosz-Kurczabowa, Uniwersytet Warszawski (Джерело: "Słownik języka polskiego", https://sjp.pwn.pl/poradnia/haslo/dziekowac;9190.html).
Гаразд, коли ви вже обидвоє на мене насілися у своїх звинуваченнях мого невігластва і необмежованої впертости, то я , розглядаючи по пунктах, докажу вам, що се слово аж ніяк не є і не може бути запозиченим до української мови.
1. Слова повсякденного етикету є найуживанішими в мові будь-якого народу, тому через свою звичаєвість не запозичаються з инших мов, адже на те немає жодної потреби. Тим більше черпаність слова "дякую" є неможлива через загальну поширеність цього слова на всій території України, де не було і немає навіть найменшого куточка, аби не знали його у своїм вжитку.
2. Особливо прикметним є й те, що лише в українській мові іменник "дяка", має одразу два значення: "вдячність" і "бажання", чого немає ні в германській, ні польській мовах. Себто "мати дяку" означає "бажати", напр., "У моїх скринях є усе на світі: і куповане, і ткане, і вишиване. Але такої дорогої речі в мене ще ніколи не було. Перстень мені на дяку"(Укр. нар. казка "Два персні"). "Івана си полюбила, Івана си дячу (хочу, бажаю). (Пісня). "Припало на дяку" (захотілося, забаглося).
Дякувати у 3 знач. (виявляти прихильність, обожнювання, хіть). Сл. Желехівського. Відтак, слово "дякувати" відкриває свій первісний смисл.
3. Кількість похідних від слова "дяка" знову ж таки в українській мові є найбільшою: дякувати, дячити, вдяка, вдячливий, вдячний, вдячність, віддяка, віддячити, віддячливий, завдяки, завдячити, завдячливість, здякуватися, надякуватися, невдяка, невдячник, подяка, подякувати, подячний, роздякуватися, роздячитися. Що унеможливлює запозичення ні з німецької (всього чотири похідних), ні з польської (від "dzięki", dziękuję, wdzięczny, wdzięczność, dziękować = так само 4 похідних). Якщо ми візьмемо будь-яке поширене, але запозичене в українську мову слово, то матимемо усього кілька похідних, але не громаду.
4. Слово "дякую" є загальним майже для всіх слов'янських мов: чеська “děkuji”, польська «dziękuję», словацька «ďakujem», білоруська “дзякуй”, в.-лужицька "dźakować so",н.-лужицька "źěkowaś se". Також слова із цим коренем є і в діялектах московської. Так за даними “Словаря русских народных говоров”, слово “дяка” (у розумінні “благодарность”) уживається в південно-західних російських говірках та ветлузькій говірці (Костромська губернія). Водночас цей словник містить значну кількість споріднених слів: дяковать – “благодарить” (південно-західні говірки, Тверська губ.), “проявлять уважение, кланяться” (Ярославська губ.), “угождать, ублажать” (Орловська губ.), дяканье – “усердное угощение, потчевание” (Калузька, Тверська губернії); дякать – “благодарить, говорить спасибо” (Тверська губ.), “угощать, потчевать” (Калузька губ.). Тому можна припускати: як слово “дяка”, так і його похідні вживалися в нашій мові як мінімум в часи Давньої Руси, через це вони і є збережені в деяких московських говірках.
5. Слова "дякую", "дякувати" зазначені у словнику української мови 6 століття Івана Ющука, який довів побутування сього слова у нашій мові ще до часів утворення Руси. Також письмово воно зафіксоване у наших грамотах 14 ст.
6. Нарешті слово "дяка" віднайдено в мові санскриту із таким самим значенням, відтак воно є прадавнім, індоєвропейським.
Сергій Лейчук спираючись на сучасних українських дослідників, мовознавців, які досконало вивчали найдавнішу лексику, зафіксовану в українській мові та санскриті. А це – Сергій Плачинда, Степан та Сергій Наливайки, Станіслав Губерначук, наводить приклади співзвуччя слів в обох мовах: пан, дяка, казати, бодай, уста, кутя, гопак…
Найдавніша метрика української мови – санскрит.
У Санскриті зберігся найдавніший (задовго до Мізинської епохи) зразок первісної односкладової, однозвучної лексики як засобу словесного спілкування:
такі як а, ка, та, па, на, су, ку, я, ю, суд, мід, мед, лід, хід, но, га, ха, дар, багато з яких дійшло і до наших днів. Крім того, у Санскриті маємо дуже
багато слів однакового звучання і значення в сучасній українській мові. Напр.: біда, мана, доля, пан, панна, ДЯКА, мука, дума, матка, тато, дарма, догана, нарада, каліка, год, родити, казати, мудра, кутя, пошана, гомін, бодай, лаяти, брама, буза, коза, уста, ріка, гопак, руда, рух, ріпа, ріка.
Ось такі діла малята.
1) Те, що слово нині є загальновживаним - не означає, що воно не могло бути колись запозиченим. Це не аргумент. Наприклад це не завадило всьому світу запозичити англійське слово "Окей", що використовується повсюдно. Це не завадило російській мові запозичити базове слово "папа" з французької. Це не завадило слов'янам у давнину запозичити від готів слово 𐌷𐌻𐌰𐌹𐌱𐍉𐍃, яке нині дуже вживане і у нас відоме як "хліб". Тощо...
Я вже писав - як так сталося, коли ви так запевняєте, що це "корінне українське слово", але при цьому воно взагалі не зафіксоване на Русі? А зустрічається у формі "дякꙋю" тільки в 1603 р.!, у формі "дяковати" в 1582 р. та взагалі вперше як "дякуєм" в 1433 р. де записане польською латиницею на Галичині. Джерело: Гринчишин Д.Г., «Словник української мови XVI - I пол. XVII ст.» - Львів: Ін-т українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, 2002. Вип. 9, ст. 28.
2) > "... лише в українській мові іменник "дяка" - Впевнені? Ця форма є і в інших слов'янських мовами, куди це слово було запозичено. Цитую другий том «Етимологічного словника української мови»: російська — дя́ка / білоруська — дзяк / чеська — dík; ст.-ч. — dieka, děk / словацька — ďaka / польська — dzięk, dzіęka / верхньолужицька — dźak / нижньолужицька — źěk. Деякі ці форми згадуються у фантастичному "словнику 6-го ст.", на який ви так яро посилаєтеся в пункті №5. Це ви так "уважно" читали його.
3) Знову не аргумент. Візьміть будь-який германізмо-полонізм в українській мові і ви побачите безліч похідних варіантів. Елементарний приклад запозичених слів з «Етимологічного словника української мови»: ЦЕ́ГЛА — цеге́лля, цеге́льний, цеге́льник, цегельникі́вна, цеге́льниче́нко, цеге́льни́чка, цеге́льня, цегли́на, цегли́ння, цегли́стий, цегло́вий, цегля́ний, цегля́р, цегля́рство, цегля́стий, цего́льник, цего́льня, цего́льство. / БУДУВА́ТИ — будіве́льний, будіве́льник, буді́вля, будівни́й, будівни́к, будівни́цтво, будівни́чий, будо́ва, будовати, будо́вця, будует, відбудо́ва, відбудо́вний, відбудо́вчий, добудо́ва, добудо́вник, забуді́вля, забудо́ва, забудо́вник, надбудо́ва, перебудо́ва, побудо́ва, прибудо́ва, розбудо́ва. / БЛАКИ́ТЬ — блакитна́вий, блаки́тний, блакитні́ти, блакитні́шати, блакитнува́тий, блакитня́вий, блакі́тє, бла́кіть, блякі́т. Тощо...
4) Це слово не є початково загальнослов'янським і присутнє в мовах, які в тій чи іншій мірі контактували або були під впливом польської мови. У західнослов'янських воно чомусь відсутнє в кашубській мові, було відсутнє в полабській мові. Зовсім відсутнє у південнослов'янських мовах (сербохорватська, словенська, болгарська, македонська) і жодних слідів не залишило у старослов'янській мові.
> "... вживалися в нашій мові як мінімум в часи Давньої Руси" - Знову ж таки, це ваші особисті фантазії. По факту ж, це нічим не доводиться, бо слово НЕ зафіксовано не в одному давньоруському тексті чи в безлічі берестяних грамот. Слово є лише там, хто був у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (звідки ж ці слова й опинилися у найзахідніших говірках російської мови і наприклад у литовській мові — dėkoti).
5) Взагалі смішно. Той "словник 6 ст." - це фільчина грамота. Ніхто й нічого там не довів, цей твір не є авторитетним лінгвістичним джерелом. Це просто намішані в купу слова, що зустрічаються в деяких слов'янських мовах. Ніхто з лінгвістів не посилається на це "диво". Немає пам'яток слов'янської писемності того часу. Про який словник української мови 6 ст. можна говорити якщо в 6-му ст. ще не було української мови та й взагалі окремих слов'янських мов ще не було. Знову ж таки не аргумент.
6) Посилання на санскрит вже видає у вас невігласа та мракобіса. Санскрит не є предком української, як і українська не є предком санскриту. Санскрит це лише одна з мов індоєвропейської макросім'ї. Генеалогічно, ті ж германські мови, куди входить англійська - ближче до слов'янських мов, ніж мови індоіранської групи, куди входить санскрит. Санскрит це предок сучасної циганської мови, але не української.
Слово "дякую" зрештою через германські мови походить від праіндоєвропейського кореня *teng- (думати, вважати). Нащадки від цього кореня є лише германських, італійських та тохарських мовах. Прямих нащадків у слов'янських мовах немає. Немає і в індоіранських, куди ходить санскрит... про яке знайдене споріднене слово в санскриті ви говорили, не зрозуміло. Хоча б процитували його на деванаґарі.
Етимологія слова насправді виглядає так:
⇓ Proto-Indo-European: *teng-
⇓ Proto-Indo-European: *teng- + *-os
⇓ Proto-Indo-European: *tóngos
⇓ Proto-Germanic: *þankaz
⇓ Proto-Germanic: *þankaz + *-ōną
⇓ Proto-Germanic: *þankōną
⇓ Old High German: dankōn
⇓ Polish: dankōn + -ować
⇓ Polish: dziękować
⇓ Old Ukrainian: дяковати
⇓ Ukrainian: дя́кувати
Я думав ви нормальні етимологічні/лінгвістичні джерела надасте, а ви просто накрутили дурні. Ваше профанство, як я та сказав вище неварті й довбаного кизяка. Це чортів ефект Даннінга-Крюґера.
Ви настільки неуважні, що й половини не зрозуміли. Де, покажіть мені в німецькій чи польській слово "дякую" вживається не просто як вдячність, а у значенні побажання, прихильності, пошани. "Дячитися" (добре поводитися); "дячити собі" (подобати). Ще раз перечитайте пункт 2.
По 4 пункту, Ярославль, Кострома, Тверь ніколи не входили до Литовського князівства, тож ніяких поляків там ізроду не було, відтак "дякую" могло зберегтися там лишень за часів панування Руси.
Пункт 5. Ви навіть не прочитали передмову до словника Івана Ющука і не знаєте хто це, а це професор, завідувач кафедри слов'янської філології і загального мовознавства Київського міжнародного університету, заслужений діяч науки і техніки України. Про яку фільчину грамоту ви патякаєте.
Слово "дяковати" зафіксоване в грамотах 14 ст. («Гра́моти XIV ст.» — збірник грамот XIV ст., написаних староукраїнською мовою. Виданий 1974 року в Києві, видавництві Наукова думка, Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР. Упорядник збірки — мовознавець Марія Пещак. Відповідальний редактор — академік Віталій Русанівський.)
Hrynchyshyn, D. H., editor (1977), “дяковати”, in Словник староукраїнської мови XIV–XV ст. [Dictionary of the Old Ukrainian Language: 14–15th cent.] (in Ukrainian), volume 1: А – М, Kyiv: Naukova Dumka, page 342
Пункт 6. dhaka - Sanskrit. Я посилаюся на праці наших санскритологів, які однозначно стверджують, що слово "дяка" - індоєвропейське, я навів вам два прямих уривка з їхніх робіт: «Таїна мов: українська і санскрит», "«Давньоіндійські імена, назви, терміни: проєкція на Україну».
Про спільність і спорідненість української мови і Санскриту говорять учені Англії, Франції, США, Канади, Австралії, Литви, Чехії, Польщі.
Про давність праукраїнської мови стверджують: англійці Вуллі, Кларк, Піггот, Чайлз, французи Бовле, Ру, американці Велс, Гімбутас, поляки Воланський, М.Красуський, росіяни Чертков, Классен та ін.
Професор Ричард Вілсон у статті «Англійська мова» у Британській енциклопедії пише: «Англійська мова та більшість індоєвропейських мов походять із прамови, що нею розмовляли десь 5000 років тому на території сучасної України».
Англійський учений, філолог та історик професор Л.Ведел у своєму порівняльному «Шумерсько-арійському словнику» доводить велику спорідненість між мовою шумерів і мовою праукраїнців. Те саме доводить американський історик В.Рен-Бойкович у книжці «Колиска культури людства» (Нью-Йорк, 1983).
Англійські дослідники Роберт Макрам, Уїльям Крен і Роберт Макнійл доводять походження англійської мови і всіх індоєвропейських мов з мовного середовища Середньої Наддніпрянщини («The Store of English», 1986 — перше видання). Тому на те, що ви мені бездумно понаписували, можна наплювати й забути.
@Sherif Ermachenko, цитую вас:
> "6. Нарешті слово "дяка" віднайдено в мові санскриту із таким самим значенням..."
> "Пункт 6. dhaka - Sanskrit."
- Про чудово, шукаємо вказане вами слово у словниках і що ми там бачимо? Яке у нього значення, таке саме як і в "дякувати", як ви говорите? Ні! Значення слова "ḍhāka": "just cover; covered; covering" (накрити; покритий; покриття) https://sanskritdictionary.org/dhaka Бачимо типову невігласну маніпуляцію, коли береться просто схоже слово з іншої мови, навіть з іншим значенням... ну а решта вигадується.
> "Я посилаюся на праці наших санскритологів"
- Та ви ще б на Валерія Бебика посилалися...
Також, ви там цитуєте "Словник староукраїнської мови XIV–XV ст.", з яким я знайомий дуже давно на відміну від вас. Ви його хоч відкривали? Ні. Ви тільки його назву прочитали і вже говорите про це слово нібито у 14 ст. Якби ви його відкрили ви б побачили те, що я і сказав вище, що - вперше слово фіксується в старо-українській мові в 1433 році (це 15 ст., а не 14 ст.), в галицькому тексті написаному польською латиницею, цитата: «Za to waszey miłosti diakuem». У формі "дякувати" вперше фіксується в 1582 році, цитата: «…за тое што… написал, повинен чителник дяковати». У формі "дякую" вперше фіксується в 1603 році, цитата: «…при том дякꙋю…».
> "Про спільність і спорідненість української мови і Санскриту говорять учені..."
- Так усі індоєвропейські мови споріднені, але санскрит не такий споріднений нам як та сама англійська. Ви тупо маніпулюєте звичною спорідненістю індоєвропейських мов.
> "...індоєвропейських мов походять із прамови, що нею розмовляли десь 5000 років тому на території сучасної України"
- Так, але ви знову ж таки маніпулюєте. Праіндоєвропейська мова була, зокрема, і на території сучасної Південної України. Але коли це було, не було ні слов'янських мов, ні тим більше української мови. Не видавайте праіндоєвропейську мову за "пра-українську", це вкрай неосвічена та чергова маніпуляція від вас.
> "...з мовного середовища Середньої Наддніпрянщини..."
- Ямна культура була поширена на території Північного Причорномор'я та північного Прикаспію. Але знову ж таки ви маніпулюєте і хочете видати той пункт як за те, що всі мови походять від нас... Ні! Нас тоді ще й близько не було.
> "Тому на те, що ви мені бездумно понаписували..."
- Бездумно тут тільки ви - нацитували.
Через своє невігластво, ви берете та маніпулюєте науковими фактами.
- Взяли ліве санскритськее слово з іншою семантикою, але через схожість приписали його у спорідинені до слова "дякую".
- Взяли спорідненість індоєвропейських мов і перекрутили все так, як вам вигідно. Хоча є цілі сім'ї індоєвропейських мов, які генеалогічно ближче до слов'янських ніж санскрит. Але ви цього ж, зрозуміло не знаєте.
- Взяли Ямну теорію походження індоєвропейців і перевернули все так, як вам хочеться... а хочеться вам, щоб українська мова була "найдавнішою" і щоб з неї походили всі інші і.-є. мови... ну типове мракобісся і комплекс меншовартості.
Цікаво, добродію, яка Ваша думка про Костянтина Тищенка як про науковця.
Шериф усе до діла каже, якщо вже у 14 ст. у київських (не галицьких) грамотах подибуємо слово "дяковати" (не дзенькувати), то переконливо можна твердити, що воно побутувало в такому самому вигляді як мінімум ще за часів Русі. Тож воно не може бути узятим від ляхів. Та і як же тоді на Русі, дякували, коли цього слова в нас не було, просто мовчки мотали головами чи казали спасіба). Вибачте, але це нечуваний абсурд.
@Vladislav Shuvar на Русі подяку висловлювали словом "хвала". Що залишилося у південнослов'янських мовах, які не потрапили під вплив польської та не набралися від туди німецьких слів. Не хвилюйтесь, ніхто на Русі німим не був.
Щодо слова "спасибі" (не покручу "спасіба" як вы сказал) - це наше питоме слово, але виникло теж вже пізніше на основі давньоруського виразу "спаси богъ".
Слова "дякую, дякувати..." це запозичені вже після Русі слова. Ніяких сумнівів щодо цього у науки етимології немає. Але "невігласи-мракобіси-арійці-санскритологи-свідки-протоукрів" все хочуть приписати їх в "споконвічно" слов'янські... хоча чому дивуватися... буквально сьогодні зустрів невігласа який розпинався та доводив, що слово "кава" це наше споконвічне українське, а не запозичене так само як і слово "кофе" з арабської мови.
@Vladislav Shuvar > "...до діла каже, якщо вже у 14 ст. у київських (не галицьких) грамотах..."
- Та людина вводить в оману. Він цитує словник "Словник староукраїнської мови XIV–XV ст.", але навіть НЕ відкривав його! Він процитував словник, який я спочатку процитував, але якби він його відкрив він побачив, що там написано як я й сказав вище - вперше слово фіксується в старо-українській мові в 1433 році, в галицькому тексті написаному польською латиницею, цитата: «Za to waszey miłosti diakuem». У формі "дякувати" вперше фіксується в 1582 році, цитата: «…за тое што… написал, повинен чителник дяковати». У формі "дякую" вперше фіксується в 1603 році, цитата: «…при том дякꙋю…».
https://en.wiktionary.org/wiki/дяковати
А-а-а.
Це якраз про "питомників", які доказують, що - дякую, фарба, дах - питомі українські слова.
https://youtu.be/ladia6ralxg
Якесь пропагандистське відео.
Фарба і дах німецькі, але дякую - українське див. Словник староукраїнської мови:
"С того паноу воєводє дякуємъ яко прьіятєлєви нашому" (1493); "ино за то тобє приятелю нашому дякуєм, иже еси в том нашом деле посьілал там к нему своєго посла" (1498); "Сє я Ванко Скердієвич... вьізнаваю, иж я в тот час дѧкуючи богу здоров на души и на тѣле и с доброю волєю и с полньім розумом" (1470).
Історія української літературної мови В. М. Русанівський
Літературна мова післямонгольської доби стор. 52 (дяковати).
(Усі приклади наводяться у тому написанні, в якому вони засвідчені у виданнях: Грамоти X I V ст./ Упорядкування, вступна стаття, коментарі і словники-покажчики М.М. Пещак. — К., 1974; Українські грамоти XV ст./ Підготовка тексту; вступна стаття і коментарі В.М. Русанівського.
Словник української мови 6 століття І. Ющук. стор. 85. (дяка, дякувати).
Тож з мого боку нема жодних маніпуляцій.
Не вигадуйте, будь ласка, дякувати, дяка - таки німецькі слова, бо в давнину у нас тих слів не знали. Не буду по колу наводити словники, які тут уже наводили.
Та хлопці самі того невігласа знімали. Це якраз красномовно показує про невігластво й тут 😜
А 6 ст. це не давнина? В літературних пам'ятках 14-15 ст. То яка давнина вам потрібна? Те, шо вам німець Фасмер говорить, буцім воно німецьке, ясна річ, політика вивищення власної мови над иншими, але я доказово спростував цю брехливу теорію по всіх пунктах. Треба бути мудрим, а не лише таким називатися.
"А 6 ст. це не давнина?"
6 ст.,я надіюся, до нашої ери?
А Ви не полінуйтеся і прочитайте передмову цього словника і хто такий І. П. Ющук. Фасмерам та Брюкнерам вони вірять, ми вже знаємо до чого така глупа віра доводить.
"Словник української мови 6 століття"
О_о
"А Ви не полінуйтеся і прочитайте передмову цього словника і хто такий І. П. Ющук."
Ага, а ще "Меч Арея" як історичне джерело, у якому правдиво розповідається, як русини на Рим ходили...
Як же Ви набридли зі своїми псевдонауковими джерелами.
"Просвітити, кажуть, хочуть.
Материні очі.
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку".
Наша пісня гарна, нова, розпочнемо її знову.
Я про 6 ст. говорити не буду, бо це вже якась "дічь".
Надайде, будь ласка, джерела до 15 ст., де б були зафіксовані слова — дякувати, дякую, дяка. Було б цікаво знати, де на території Руси до 15 ст. уживались ці слова.
Почитав передмову до "Словника 6 ст."
Потім почав читати словник. Що можна сказати з цього приводу. Дідусь набрав усі схожі сучасні слова з усіх слов'янських мов і заявив, що це українські чи праукраїнські слова 6 ст.
От і все 🤦♂️
То наведіть, будь ласка, певні джерела (не такі, як висмоктаний з пальця "словник давньоруської мови 6-го століття"). Бо поки що все, що Ви написали з цієї справи, скидається на плід буйної в'яви.
Ну, ви несете якусь дичину! Які до хвої чеські, словацькі та словенські літописи 6 ст. Чи ви притомні? Це ж узагалі ні на які ворота. До речі, ви знаєте давньочеську чи давньословацьку? Ви читали в оригіналі? Ви хоча б давньоруську читали? Хоча б джерела 13-14 ст.?
Ви наводили приклади з галицьких літописів 15 ст.
Наведіть приклади вживання слів "дяка,дякувати, дякую" раніше 15 ст.
От не хочу вас ображати, ба ви таку х...ню пишете, що в мене просто нема слів. 🤦♂️🤦♂️🤦♂️
Це ви дичину городите, не я. Чи я маю вишукувати для вас це слово, читаючи всі наявні літописи в оригіналі 11-14 ст., ви Мудров чи може Дурнєв. Що в 15, що в 13 ст. це слово звучало однаково, воно не могло змінитися ні за два, ні за три століття. Що в чеському "poděkovat", що в словацькому "poďakovať", що в українському "подяковати" усе однаково, які німці, це спільнослов'янське слово! Чи ви сліпі, глухі і зайвохромосомні.
Дяковать – “благодарить” (південно-західні говірки, Тверська губ.), “проявлять уважение, кланяться” (Ярославська губ.), “угождать, ублажать” (Орловська губ.), дяканье – “усердное угощение, потчевание” (Калузька, Тверська губернії); дякать – “благодарить, говорить спасибо” (Тверська губ.), “угощать, потчевать” (Калузька губ.)
Які німці, які ляхи, хоч трохи подумайте.
Дякую — це однозначне німецьке запозичення, таке ж як "мушу" й тощо. Ми не повинні триматися за це слово.