Від "доля"

діл «частина, доля; [гірський хребет Ж]»
r2u.org.ua: діл
Коротше за
r2u.org.ua: ділениця

Prosiu buimy Vas touriati tòcyno mésto is slovomy ‹dél› u znacyeinïé "share/stock in a venture/entreprise/business" tam?

Ctrl+f dasty 122 padcui na ‹діл›, crœumy toho cyto cèrêz pisymo ne e yasno cotroe ‹діл› e "section, τόμος", a cotroe "bottom, lower part".

Slovo ‹dél› u znacyeinïé "section, τόμος" eimy tam réu xuiba:
«В діл Матві́єві пішла́ па́сіка].», ta u seimy receinïé ‹dél› znacity radxie ne "a share/stock in an entreprise", a "allotment, lot", ci, pacie, u znacyeinïé: "The possession of the apiary was delivered to Matthew".

Acei co bui receinïe boulo, arcémo: «Ou Matthéya bé [suœy] dél u pasécé», to tô bui mœugu bouti docaz znacyeinïa "share/stock in a business/venture/entreprise".

Мені просто подобається злука "доля" і "діло" в одному слові, а "діл" є коротким і звучним. Так, можна сплутати з "діл/дол", але є в нас, наприклад, слово від псл. děti, яке може значити й "дитя" у множині, й доконану дію "дівати" – якось з цим живемо)

«Коротше за ‹délyeniça›»

I sese. Za pervoe, sceadlivœsty znacity ta dóugina ne e réxiva. Za drougoe, ni slovo ‹délyeniça› ne teacneity znacyeinïou "dividend". Slovou "dividend" nailépxie teacneity tuar ‹délimoc› ci ‹délimo / délima / délim›, zasvédcyeni u slœunicé Gelexœuscoho: I, 185: ‹дїли́мий› "dividend", ‹дїли́мок› "Dividend".

Ceomou e tuar ‹délim(-), délimoc (délimc-)› nailépxy pro znacyeinïe "dividendum", a ne ‹délyeniça›? Tomou cyto ‹-endum› u lat. ‹dividendum›.znacity "tô cyto IMEITY bouti délyeno, which IS TO BE devided, is subject to division", se bui isce ne e délyeno a lixy priznacyeno déliti. Slovo ‹délyeniça› e œd ‹délyên› = "(already has/had been) devided" i yomou teacneity lat. ‹divisus, divisa, divisum›, ne ‹dividendus, dividenda, dividendum›. Yac u drous. ‹-m-› (porœun. novorous.: ‹véd-œu-m›, ‹znai-œu-m›, ‹crui-œ-um›, ‹pit-i-m, ‹pit-œu-m›, ‹roux-œu-m›) slougi znaciti priceastïa tepervécynya késou, tô bui déyõ isce ne doverxyenõ ale verximõ u danõ meity, to slova is ‹-m-› lépxie teacnõty znacyeinïou lat. ‹-endus, -enda, -endum›, porœun., o stòcy ("for instance"): ‹legendum, legenda› = ‹cètomo, cètoma› = "that which is to be read" — ne "[already been] read ( = lat. ‹lectum›)", rous. ‹leag-o-m-o (leagomo)› znacity "kés coli E TREBA (assigned to, meant to) leagati supati" — ne "kés coli OUGE SÕTY leagli supati.

Зрозуміла, дякую за пояснення

Зрозуміла, дякую за пояснення

+ Prosiõ.

Чудово якраз відчуваю. "Частка"+"ина", усе правильно.
Нагадайте, хто питав, чому О в "м'ячОноса"?

Це було би [чашчина]

Так. І?

Шиплячі та м'які звуки в даній позиції пишемо через е

Тому й питали

Ви хочете сказати, має бути "м'ячЕноса"?!

Так

Т зіллє ся з ч (ч можна інтерпретувати як сполуку тш (це ля простішого розуміння)), с стане ш асимілюючи ся за шиплячістю до ч.

Добродію, будь ласка, не розчаровуйте ще Ви мене.
r2u.org.ua: мечо*
r2u.org.ua: квачо*
r2u.org.ua: ножо*
r2u.org.ua: мужо*
r2u.org.ua: дощом*, тут більше новотвори, та все ж)

Звісно ці твори йснують
Але крім правила, жива мова тяжіє до же ше дже че в такій позиції

Можете якось довести свою думку, будь ласка?
До речі, дозвольте спитати, у Вашій місцевості кажуть "Йснують"?

При швидкім мовленні там буде ĭ
Вони ĭснують
Але можливо не зле казати єстя(ть)

"При швидкім мовленні там буде ĭ"
На підставі цього я припускаю, що Ваше написання "Йснують" більше, дозвольте так сказати, теоретичне, так?

Можете й так казати

То з того й треба починати.
Такі мовні явища (зокрема чергування У-В, О-В, І-Й) (про це йшлося тут: бол-бой, про "вточнити". Думаю, Вам цікаво буде почитати: https://zbruc.eu/node/41931, а також Шевельова про чергування У-В, зокрема про те, що чергування занепадає, з різних причин) я називаю "теоретичними", бо вони утворені не на основі природної живої мови, а на основі теоретичних роздумів, поширення явищ і правил одних слів, коренів, складниць(морфем) тощо на інші. Здавалося б, деяке чергування в деякому випадку могло би бути, а то й повинно би бути -- але його немає.
Наприклад, коли в деяких словах відбув(ав)ся перехід О у В (точніше, в те, що можна було б назвати "коротким О" або "нескладотворчим О", близьким до "нескладотворчого У", на письмі В), це була одна звучина(фонема). Тобто оце В (у слові "вдягнути") було тим же О ("Одягнути"), тільки при швидшій вимові. Зараз же (з дуже багатьох причин, зокрема навалу чужомовних слів, поширення письменності) це різні звучини, О навряд чи може "скоротитися", перейти у В тим же, фонетичним, способом, як і раніше.
Із І-Й те саме. Окрім того, Ви написали: "Звісно ці твори йснують". Тут, на мою думку, на слово "існують" припадає логічний наголос, що теж ускладнює перехід.
Тому зловживати, дозвольте так висловитися, "натягуванням" загальних правил, закономірностей на інші слова, корені, складниці тощо не радив би.

Сумнівно
Людина може собі: [æææ] в мені й напише "В мені", [æææ] й ні
Може: вона [митина дум] у мені й напише "вона у мені": вона [митина дум] і я
Але ля людини, що читатиме, тут буде своя ритміка
Якщо читатиме без попереднього [æææ] та перерв на думки, то прочитає: "у мені", "вона в мені"
Правило не може спиратися на те, що людина подумає посеред вислову, чи перед висловом щось мугикає, воно спирає ся на концентроване читання
Проблема в/у лише в ігноруванні ві
Ві це звичайний "в" але з допоміжним "і" (яке записали з "в", а не зі словом, як зі) (якщо це звісно не "ві (вѣ)"), що логічне ві складному збізі приголосних.
Вона ві млі/ вона в імлі, він ві млі/ він в імлі/ він у млі

"Проблема в/у лише в ігноруванні ві
Ві це звичайний "в" але з допоміжним і, що логічне ві складному збізі приголосних."
Ось! Про це я й кажу: Ви (не Ви перший, не Ви останній) намагаєтеся утворити ще милозвучнішу, ще "логічнішу", "теоретичну" Українську за новими законами й правилами.
"Вві"/"уві" зустрічається досить рідко, здебільшого в словосполуках "уві сні"/"вві сні". А "ві" дуже малопоширене на Україні. Може, на це все-таки є свої причини, як думаєте?
Дозвольте повторити: "Із І-Й те саме. Окрім того, Ви написали: "Звісно ці твори йснують". Тут, на мою думку, на слово "існують" припадає логічний наголос, що теж ускладнює перехід." Логічний наголос сприяє виокремленню, виразнішій, можл., повільнішій вимові слова, що перешкоджає переходу І в Й. Якщо в живій мові цього переходу немає, може, і на це є причини, просто інші, глибші, ніж наші теоретичні розміти(схеми)?
Нерідко стається й так, як зі словом "імла": приставень(протеза) /і/ з часом "пристає" до слова, перетворюючись на частину кореня, одну зі звучин(фонем) слова.
Головна думка, висловлена зокрема в статті: ЗАКОНІВ чергування немає й ніколи не існувало. Були і є деякі закономірності, але це не універсальні закони, які можна механічно поширювати на все.
Ви написали: "логічне ві складному збізі приголосних", із ВІ
А можете, будь ласка, поділити на склади словосполуку "логічне в складному"?

А можете, будь ласка, поділити на склади словосполуку "логічне в складному"?

Ло-гіч-не-віск-лад-но-му

Ви написали: "Звісно ці твори йснують". Тут, на мою думку, на слово "існують" припадає логічний наголос, що теж ускладнює перехід."

Я так написав, бо так вимовив.

Ось! Про це я й кажу: Ви (не Ви перший, не Ви останній) намагаєтеся утворити ще милозвучнішу, ще "логічнішу", "теоретичну" Українську за новими законами й правилами.

Бо мовцям волостиві спроби спрощення вимови

А "ві" дуже малопоширене на Україні. Може, на це все-таки є свої причини, як думаєте?

Банальне не знання, не кажуть у школі: "можна так говорити"

Головна думка, висловлена зокрема в статті: ЗАКОНІВ чергування немає й ніколи не існувало.

Думка та постійне порівняння з мовою занадто далекої від української, щоб порівнювати.

Нерідко стається й так, як зі словом "імла": приставень(протеза) /і/ з часом "пристає" до слова, перетворюючись на частину кореня, одну зі звучин (фонем) слова.

Що пине цей процес обернутися, якщо людина створе зменшену твору мелка

"А можете, будь ласка, поділити на склади словосполуку "логічне в складному"?

Ло-гіч-не-віск-лад-но-му"
Ні, я написав саме "логічне В складному", без І. Ну, щоб побачити, де ж тут нібито складний збіг приголосних, який, на Вашу думку, потребує вставного голосного.

"А "ві" дуже малопоширене на Україні. Може, на це все-таки є свої причини, як думаєте?

Банальне не знання, не кажуть у школі: "можна так говорити"
Неправда Ваша. "Ві" ніколи не було поширене за межами досить невеликих земель коло Львова, що легко довести, почитавши класиків. Отже, для інших місцевостей "ві" неприродне, непритаманне. І знову по механічне поширення: існування деякого слова, явища в одній місцевості не означає, що це слово/явище можна й треба, дозвольте так сказати, пхати в загальну мову. Загальна мова має бути "усередненням", "вершками" найпоширеніших явищ й ознак, а не мішаниною.

"Думка та постійне порівняння з мовою занадто далекої від української, щоб порівнювати"
??
"Що пине цей процес обернутися, якщо людина створе зменшену твору мелка"
Що, вибачте? Ці два останні речення я зовсім не зрозумів

Ранку

??

Сама стаття виключно має негативні барви, є тейки, що "ось це патріоти пронесли, щоб відокромити ся від російської", прибрати змосквинення, то вкраїнці не зрозуміють московську, до чого ті вставки, чи не мала бажання людина навмисно писати все негативне й порівнювати з московською.

Ви кажете про "Отже, для інших місцевостей "ві" неприродне, непритаманне. І знову по механічне поширення: існування деякого слова, явища в одній місцевості не означає, що це слово/явище можна й треба, дозвольте так сказати, пхати в загальну мову."

Те, що "ві" не поширилося, не значе, що воно не цінне, могло просто не встигнути.
Але хіба в "імла" всюди те "і" стало частиною слова?

Загальна мова має бути "усередненням", "вершками" найпоширеніших явищ й ознак, а не мішаниною.

Я несу думку, що стандарт мови, має бути концентратом із особливостей, які є на наших теренах. А його штучність дає змогу нам упорядити різні процеси, довести їх до кінця.
Тримайте думку, що найпоширеніше не завжди найкраще.
Просте середнення це грубість, багато красного, просто малопоширене.

»"При швидкім мовленні там буде ĭ"
На підставі цього я припускаю, що Ваше написання "Йснують" більше, дозвольте так сказати, теоретичне, так?«

»Можете й так казати«

Ni, ne ‘mogete i tac cazati’. Pisane ‹йсну• ~ їсну•› œdcreataié givõ rœdnõ rousscõ vuimóuvõ bóulgariçeiõ na pisymie zveagymene /(j)ɪ•/ u nazvõcie po golosnie, yacõ ne znaié móuveç ciy ròveny volodiegna vuimóuvoiõ u rousscœy móuvie ne idé dalieye citagna ‘pa boukvam’ za pravopissyõ ‘na lietyeratournay móvye’. U givœmy móuvleignie u rousscoyui móuvui e izcorotcheigne golosen u oumóuvax ziagna ci zievou riecy ròdjayova.

___
»Зараз же (з дуже багатьох причин, зокрема навалу чужомовних слів, поширення письменності) це різні звучини, О навряд чи може "скоротитися", перейти у В тим же, фонетичним, способом, як і раніше.«

Prauda e prosta tout: izcorotcheigne golosen u oumóuvax zievou nuinie xuibity ino vinoiõ cinnoyui pravopisi, cde pravopisnœi tvarui iz t.zv. mitõseignemy / inacyneignemy (alternation) na pisymie cyto loucea u (made it into) slœunicui daunieye sõty stali bouti muislenui he golóunui ‘slœunicovui’ tvarui, ponevagy lioudscuy mœzoc, zagalomy, ounicaié trymagna u pameati dvou ci bolye rœznotvarœu ta sama slova — nad tó coli tó e mœzoc móuvça ciya rœdna móuva tacoho inacyneigna ne znaié. Inchami slovami, coli pèuna pèuna slova pisati œdcreataiõtchi ono inacyneigne a incha slova ni, tó, ròdjayno gadati, cyto pœzdjœi (the latter) ouge ne bõdé muisleno he pœdlegla tomou inacyneignou. Crœmy toho, yac Vui tou rado metchete imea Xeveliova, to otó œn sam i pisché cyto xuibagne toho ‘inacyneigna’ (pitimo, izcorotcheigna yna ‘póuna’ golosna u pœugolosen’ [w]) e preamo i tiesno poveazano iz xireignemy veatscoyui zvõcynyui na rousscõ — veatsca móuva ne znaié zvõca [w], a, na opacui, pitimœsty zvõca [w] u rousscœy móuvie iz yeoho gõbnuimy ceoloncouagnemy e zasnova inacyneigna póunuix golosen iz [w] u oumóuvax zievou. Menche iz tuimy, te cyto Vam, he ‘móuvçevi’ lixye za ‘lietyeratournay’ pravopissyõ e riecy ‘théoritsca’, ou móuvça iz rœdnoiõ rousscoiõ móuvoiõ u pluinnœmy móuvleignie e izcorotcheigne póuen golosen riecéuleno u bõdy yacie slovie, bay dougye ci daunyie ci nedauno cerpanie, riecy ròdjayna, idõtchi sama soboiõ.
Meidj inchuimy, izcorotcheigne golosen u oumóuvax zievou e riecy taca zagalna cyto pitima e het' ne lixye rousscœy móuvie: te same dieié yzocrema i u portogalscie, eaghelscie, ispanscie, catalanscie, obace, u tuix móuvax e’ho (sb. izcorotcheigne) ne œdcreatano na pisymie, a se providity cyto i nova ci novo cerpana slova i dalieye pœdlejeaty tomou ‘inacyneignou’.
Esmi œdriexyno pèuen cyto u razie póuneigna dvou oumóuvou, a tó: a) teaglosti ci truagna rœdnui vuimóuvui, sb. ne pereruivou’yui vuimóuvoiõ inchui móuvui, cde rœdna (roussca) vuimóuva zaxovouié zvõc [w], ta b) pravopisy NE œdcreataié izcorotcheigne póunuix golosnœu u daunieychax slovax, to i u novax ci novo cerpanax slovax buismo naipèunieye posteriegali izcorotcheigne póunuix golosnœu u oumóuvax zievou.

I sam cin yac stavili’ste Vasche puitagne: »у Вашій місцевості кажуть "Йснують"?« e bezglouzd, ponevagy pisagne ‹йснують› e pœlygivo INO / LIXYE tocdie coli pered slovomy ‹istnouati› idé slovo iz golosnomy na cœnçie — u Vascheimy ge puitagnie e pered ‹йснують› slovo ‹cazjõty› iz sõgolosnomy /tʲ/ (! — ne golosnomy) na cœnçie, cyto pœsylie yeoho néyma peredoumóuv ci zasnœu izcorotcheignou golosna zveagymene /(j)ɪ•/ u nazvõcie slova ‹istnouati›. Izprauno bui boulo tvarouati puitagne tac: »(Ci) E u Vascheimy crayie izcorotiano zveagymea /(j)ɪ•/ u nazvõcie u slovie ‹istnouati› u pœugolosen [j ~ i̯] pœsylie golosna?«. Staviuchi puitagne tac, toutge e sama soboiõ i œdpoviedy: izcorotcheigne e oumóuvleno golosnomy poperedou, a tó bez ogleadou na dauneist slova — zvõcynya, he pràvilo, ne ròzlõciaié ‘daunye’ slovo œd ‘nedaunya’.

Дякую за гучинну підпору, мені поки мало досвіду, щоб так добре й чітко пояснювати

Ви зараз вірите добродієві Єлисієві на слово беззастережно. Багатьом треба пройти цей "рівень". Роки зо 2 тому я й сам би повірив без сумнівів, та потім переконався, що так робити точно не слід.
Почну з письма. Ось є словосполука "твари існують". Хтось це вимовить /існуйут'/, хтось /йснуйут'/, хтось — /г’існуйут'/, інший міг би /йіснуйут'/, а ще хтось — /ʔіснуйут'/ (до речі, добродію Єлисію, нагадайте, будь ласка, я Вас уже питав про гортанну змичку в нашій Мові? І чи відповіли Ви, якщо так? Бо давно хотів дізнатися, чи природна вона. ).
Тобто звуцьки (фонетично) вимова може відрізнятися, авжеж, але звучинно(фонематично) — ні, тому на письмі міняти нічого не треба.
Далі. Наприклад, до слова "гемоглобін" добродій Єлисій дав переклад "крИгулька", причому И тут чомусь під наголосом, хоча під наголосом, наскільки я розумію, має бути О.
Окрім того, під перекладом "сісти на щиті" до слова "капітуляція" згадується переклад "крИвожерливий"(сам цей переклад я поки не знайшов). Я там казав, що на перший склад у слові "кровожерливий" падає побічний наголос, тому там має бути таки О.
Якщо коротко, у цих теоретичних роздумах, які навів я, йдеться про нехтування:
1) живої мови, у якій, наскільки я знаю, надійно засвідчено складні слова з "крово-", але засвідчено дуже мало (або не засвідчено взагалі: я не знайшов прикладів) таких же складних слів із "крИво-";
2) побічного наголосу;
3) вплив О під наголосом в переважній більшості за вжитком словоформ ("крОв", "крОві" — в усіх відмінках там О, і наголос на нього, на перший склад). Нехтування перенесення голосних під наголосом із поширеніших словоформ(відмінків зокрема) взагалі;
4) схильність живої мови до уникнення сплутання, звукової багатозначності. Так, "крИво-" було б схоже на утворене від "кривий" (добродію Єлисію, тільки не треба мені тут розказувати про "несплутанні різні И"). Про 3 і 4 (перенесення голосних із поширеніших словоформ і схильність до уникнення сплутання на прикладі слова "безвОддя"/"безвІддя" сказано на Толоці (у розділі "українська латинка") і під перекладом "сісти на щиті" до слова "капітуляція".
Загалом (добродію Єлисію, без образ, будь ласка) роздуми (і, як наслідок, письмо) добродія Єлисія саме "теоретичні", тобто засновані на тому, "як воно мало би бути", а не на тому, "як воно є" з урахуванням низки чинників, зокрема наведених вище.
Ви, добродію, хочете дуже простого розміту(схеми), як у підручнику 5 (чи якого там) класу. Наприклад, зі словом "існувати": якщо попереднє слово закінчується на приголосний, то І, якщо на голосний — то Й. Простий, лінійний розміт (я спрощено, загалом, перебільшено, але, думаю, суть Ви зрозумієте).

"Сама стаття виключно має негативні барви, є тейки, що "ось це патріоти пронесли, щоб відокромити ся від російської", прибрати змосквинення, то вкраїнці не зрозуміють московську, до чого ті вставки, чи не мала бажання людина навмисно писати все негативне й порівнювати з московською"
Це ж Збруч, авжеж, їх, як і всіх інших, треба читати дуже обережно. Але Ви взяли звідти неправильну думку. Я хотів, щоб Ви визбирали звідти докази того, що закон (саме закон) чергування роблений, його ніколи не існувало. Ба більше, на Толоці десь була відповідна нитка, в якій я довів, що, якщо судити за деякими окремими творами, авторами, В у деяких положеннях поширеніший, ніж У, як наказує "закон" чергування.

ни, не ‘можете і так казати’. писане ‹йсну• ~ їсну•› відкрятає живу рідну русску вимову бовлгариціу на письмі зв'яжмене /(ж)ɪ•/ у назвучі по голосні, яку не знає мовец чий ровень володіння вимовою у русскій мові не іде даліє читання ‘па буkвам’ за правописсю ‘на літєратурнай мове’. у живім мовлінньі у русскої мови є ізкорочіннє голосен у умовах зяння чи зіву річ роджайова.
правда є проста тут: ізкорочіннє голосен у умовах зіву нині хибить іно виною чинної правописи, кде правописній твари із т.зв. митусіннєм / іначніннєм (алтернатьон) на письмі что лучя у (маде іт інто) слівники давніє суть стали бути мислени ге головни ‘слівникови’ твари, поневаж людскуй мізок, загалом, уникає трьмання у пам'яти дву чи болє різнотварів та сама слова — над то коли то є мізок мовца чия рідна мова такого іначніння не знає. іншами словами, коли певна певна слова писати відкрятаючи оно іначніннє а інша слова ни, то, роджайно гадати, что пізджій (тге латтер) уже не буде мислено ге підлегла тому іначнінню. крім того, як ви ту радо мечете ім'я хевельова, то ото він сам і писше что хибаннє того ‘иначніння’ (питимо, ізкорочіння іна ‘повна’ голосна у півголосен’ [w]) є прямо і тісно пов'язано із ширіннєм в'ятскої звучнї на русску — в'ятска мова не знає звука [w], а, на опаки, питимість звука [w] у русскій мові із єого губним чеолонкуаннєм є заснова іначніння повних голосен із [w] у умовах зіву. менше із тим, те что вам, ге ‘мовцеви’ лише за ‘літєратурнай’ правописсю є річ ‘тгеоритска’, у мовца із рідною русскою мовою у плиннім мовлінньі є ізкорочіннє повен голосен рікевлено у будь ячі слові, бай дуже чи давнї чи недавно черпані, річ роджайна, ідучи сама собою.
Eсми відрішно певен что у разі повніння дву умову, а то: а) тяглости чи труання рідни вимови, сб. не перериву’ї вимовою інши мови, кде рідна (русска) вимова заховує звук [w], та б) правопись нE відкрятає ізкорочіннє повних голоснів у давнійшах словах, то і у новах чи ново черпанах словах бисмо найпевніє постерігали ізкорочіннє повних голоснів у умовах зіву.
і сам чин як ставили’сте васше питаннє: »у Вашій місцевості кажуть "Йснують"?« є безглузд, поневаж писаннє ‹йснують› є пільживо іно / лишE токді коли перед словом ‹истнуати› іде слово із голосном на кінці — у васшім же питанньі є перед ‹йснують› слово ‹казжуть› із суголосном /тʲ/ (! — не голосном) на кінці, что пісьлі єого нейма передумов чи заснів ізкорочінню голосна зв'яжмене /(ж)ɪ•/ у назвучі слова ‹истнуати›. ізправно би було тваруати питаннє так: »(чи) E у васшім краї ізкоротяно зв'яжм'я /(ж)ɪ•/ у назвучі у слові ‹истнуати› у півголосен [ж ~ і̯] пісьлі голосна?«. ставивши питаннє так, тутже є сама собою і відповідь: ізкорочіннє є умовлено голосном попереду, а то без огляду на давніст слова — звучня, ге прàвило, не розлучяє ‘давнє’ слово від ‘недавня’.

Добродію Єлисію, Ви написали щось таке, що наче глибоке й вичерпне, а почни розбирати -- ні в тин ні в ворота, вибачте.
Почну з кінця. "і сам чин як ставили’сте васше питаннє: »у Вашій місцевості кажуть "Йснують"?« є безглузд, поневаж писаннє ‹йснують› є пільживо іно / лишE токді коли перед словом ‹истнуати› іде слово із голосном на кінці — у васшім же питанньі є перед ‹йснують› слово ‹казжуть› із суголосном /тʲ/ (! — не голосном) на кінці, что пісьлі єого нейма передумов чи заснів ізкорочінню голосна зв'яжмене /(ж)ɪ•/ " Ну, поставив я лапки замість .//, і що з того? Думаю, тут очевидно, що саме я хотів спитати (+-"Чи відбувається у Вашій місцевості скорочення /і/ в таких положеннях"). Хіба все діло в лапках? Якщо ні, то навіщо це прискіпування? Сам таким грішу, але це не виправдвння.
"...ни, не ‘можете і так казати’. писане ‹йсну• ~ їсну•› відкрятає живу рідну русску вимову бовлгариціу на письмі зв'яжмене /(ж)ɪ•/ у назвучі по голосні, яку не знає мовец чий ровень володіння вимовою у русскій мові..." Далі й читати спершу не став. Ви просто не зрозуміли моїх слів і написали купу недоречностей, хоча я не вперше вживаю "теоретичний" у такому значенні. Треба пояснити.
Якщо є "теоретичний", то має, мабуть, бути і якийсь "практичний". Що я називаю "теоретичним написанням"? Ось добродій Святосö написав "Звісно ці твори йснують". Я спитав: "До речі, дозвольте спитати, у Вашій місцевості кажуть "Йснують"?"" Добродій Святосö відказав: "При швидкім мовленні там буде ĭ/ Вони ĭснують." Тоді я ще раз спитав: ""При швидкім мовленні там буде ĭ"
На підставі цього я припускаю, що Ваше написання "Йснують" більше, дозвольте так сказати, теоретичне, так?" На відміну від Вас, добродій Святосö, здається, цілком зрозумів моє питання й відповів ствердно. чому написання тут "Йснують" я називаю "теоретичним" і яке було б "практичне"? "Теоретичним" я називаю таке написання (або взагалі письмо; пригадуєте, як Ви на мене образилися, коли я Ваші роздуми назвав "теоретичними" під "сід на щиті", "капітуляція"?), яке засноване на тому, що "тут І скорочується до ĭ, бо "в книжечці написано, що так має бути". Відповідно, "практичним" (хоча я так кажу вперше) я назвав би таке написання, засноване на тому, що "так кажуть у моїй місцевості". Я припустив, що написання добродія Святосö "теоретичне", бо: 1)пояснення було "книжковувате", ніби як у підручнику якомусь і 2) не враховано можливі вимови з +-/г/, /в/ і гортанною змичкою. Безперечно, багатьом через це треба пройти, я й сам свого часу творив свій "правопис".
"крім того, як ви ту радо мечете ім'я хевельова, то ото він сам і писше что хибаннє того ‘иначніння’ (питимо, ізкорочіння іна ‘повна’ голосна у півголосен’ [w]) є прямо і тісно пов'язано із ширіннєм в'ятскої звучнї на русску " До чого це? Хіба я не написав: "...зокрема навалу чужомовних слів, поширення письменності..."? Ніхто й не заперечує цей вплив. Мову не про причини, а про наслідок (занепад чергування, скорочення), унаслідок чого мовці, вивчаючи Мову "з книжок", пробуючи творити "правильне" "теоретичне" письмо, "механічно" приладнують прості закономірності, правила, без урахування чинників живої мови: логічних наголосів (як я написав, я вважаю, що логічний наголос на слові при вимові виділяє слова в реченні (власне, це і є логічний наголос), приспинів (пауз) абощо, сприяючи виразнішій, можливо, повільнішій вимові, ускладнюючи скорочення голосного та "схиляючи" мовленнєвий апарат до іншого способу уникнення зяяння.
До речі, я колись Вас питав: уникнення зяяння -- загальнообов'язковий неодмінний закон чи більше загальна закономірність, винятки з якої не спричиняють колапс Всесвіту?

Цілком собі можливий. Ніщо не заважає додати тут -ина

Про -ину ніхто й не каже

А про що тоді мова?

Наведіть, будь ласка, приклади, щоб був іменник із -стчина

"Невістчин", ж.р.: "невістчина" (-ин- -- присвійний).
Питання у відповідь: що заважає тут -ина додати? Що взагалі може завадити додати -ина, які теоретичні обмежнення?

Ось уся Ваша відповідь 🤦🏻‍♂️
Ви неспроможні відрізнити іменника від прикметника 😜🙈

Якщо "іменник", то ніщо не заважає додати -ина.
Якщо "СТЧ", то це слово доводить можливість такої звукосполуки. Усе

На городі бузина, а в Києві дядько. "Усе" 🤦🏻‍♂️

Коли людина не знає мови, не розуміє, не відчуває її, їй даремно щось пояснювати.
Часть + ина = частина
Часть + ка = частка
Частка + ина = дурнина
Не треба ліпити горбатого, не треба надівати корові сідло.

Знали би Ви Мову — такої дурні не писали б.
"Комірчина" від "комірКа"— поширене й так

"Нитчина" = "нить"+"к(а)"+"ина"
Точно такий же спосіб і таке ж значення суфікса.
Таке ж значення: "частчина" = "одна частка", "нитчина" = "одна нитка"
r2u.org.ua: Нитчина

"Дівчина" — від "дівКа"

"Хатчина"="хата"+"к(а)"+"ина"
r2u.org.ua: Хатчина

"Намітчина" від "намітка" (незважаючи на те, що значення суфікса дещо відрізняється)
r2u.org.ua: Намітчина

"Щітчина" від "щітка"
r2u.org.ua: Щітчина

"Голівчина" r2u.org.ua: *голівчина

"Корівчина" r2u.org.ua: *корівчина

"Рибчина" (нагадаю, від "рибКа", "риб(а)"+"к(а)")
r2u.org.ua: *рибчина

"Худібчина" (від "худібка")
r2u.org.ua: *ібчина

"Копійчина" r2u.org.ua: *пійчина

r2u.org.ua: *счина
"Мисчина" (від "миска" — тут же).

"Чарчина" (від "чарКа" від "чара") r2u.org.ua: *рчина

"Шапчина" (від "шапКа"), "клепчина" (від "клепКа")
r2u.org.ua: *пчина

"Склянчина", "скрин(ь)чина" r2u.org.ua: *нчина

"Ямчина" r2u.org.ua: *мчина

Питання одне: нащо я на пояснення таких речей витрачаю час, пояснюю речі, які мали би бути очевидні й для не дуже... гм... обізнаної людини?

Так. Бо всі ці слова утворені за одним розмітом: "(корінь)" + -к- + -ин(а).
"Часть"+к+ина="частчина"
"Нить"+к+ина="нитчина" (повний збіг значень суфікса: одиничність).
"Нитчина"="одна нитка". "Частчина"="одна частка". Моє слово утворене точно так же, як і засвідчене.
Інші слова утворені так само: наприкл.:
"Хат(а)"+к(а)="хатКа"
"Хатка"+"ина"="хатчина".
Отже, слово, утворене за розмітом "(корінь)" + -к- + -ин(а) можливе, і нічого "неможливого в поєднанні суфікса -к- й -ин- немає, моє слово утворене правильно

Та хай буде правильно творене, Ваші випернописи в українській мові звучать инорідно й нічим не ліпше (це ще м'яко сказано) за черпані слова. Наведіть засвідчені в живій мові приклади слів із -тчина одразу після приголосної. Може якась *пастчина, *звістчина тощо? Крім того, поясніть мотивацію -ка та -ина, будь ласка.

"Инорідно" звучать тільки Ваші спроби писати "ще українськішою Українською, ніж сама Українська" з різними вибриками ("м'яко сказано") з усіх усюд. Будь ласка, звертаючись до мене, пишіть по-людськи, а то мої очі від такого письма нудить, чесно кажучи.
Почну з кінця. "Крім того, поясніть мотивацію -ка та -ина, будь ласка." Глум у тому, що якщо Ви знаєте мотивацію, то це просто ні до чого, а якщо досі не здогадалися, хоча я скільки разів творив слова з цим, це навряд чи поможе. Але питаєте -- навіщось відповім. "-к-". Перш за все, слово "частка" від "часть" утворив не я, чого Ви це в мене питаєте? Я думаю (хоча точно не знаю, тут узагалі непросто строго поділити значення наростків. А чи треба?), що, найімовірніше, -к- у слові "частка", і, відповідно, "частчина", це неспецифічний іменниковий наросток іменників жіночого роду. Простіше кажучи, -к-(-ка) значить, що це просто іменник жіночого роду. Хоча може бути і збірність, і змешення. Та слово давно вживається, то що нам до того?
-ин- (-ина) -- наросток, що тут позначає одиничність; слово з ним -- одиниця чогось у більш і менш переносних значеннях. Прикладів безліч: третина, четвертина, волосина, бадилина, намистина, піщина (одна, найменша частина піску, "одиниця" піску), штанина, травина, билина, бур'янина (одна рослина бур'яну), насінина, зернина, горошина, картоплина, пилина, нитчина, порошина. Вище також і приклади слів за розмітом(схемою) (корінь)+к+ин(а).
"Може якась *пастчина, *звістчина тощо? " Теоретично таке можливо. Просто на ділі такі слова, мабуть, не утворилися, бо утворювалися вони, як можемо бачити, перш за все від тих слів, які позначають утямки, де може бути збірність, велика кількість, а також там, де треба підкреслити одиничність.
(І знову питаю сам себе, нащо це все я розписую).
"Наведіть засвідчені в живій мові приклади слів із -тчина одразу після приголосної" r2u.org.ua: *стч* ?? Ніщо не заважає звучиносполученню (морфемосполученню) /стч/, що спрощується до прибл. [шчч], точніше, на ділі, до [шч].
Це слово, отже, не має ніяких неможливих букво-, звучино- чи звукосполучень, тому нічого "потворного", "неоковирного", "неприродного" (нагадайте, якими ще словами ви втрьох розкидаєтеся чи не на всі мої слова?) тут нема.

»"Нитчина"="одна нитка". "Частчина"="одна частка". Моє слово утворене точно так же, як і засвідчене.
Інші слова утворені так само: наприкл.:
"Хат(а)"+к(а)="хатКа"
"Хатка"+"ина"="хатчина".«

E tvoreno pràvilno, tvarno. To biex ouge vuisje pisau. Ta cyto e dvigeigne znaceigna tou? Ni ‹nitcina› proti ‹nitca› ni ‹xatcina› proti ‹xatca› ne znaceaty ocremuix receneu — sõdeatchi yz znaceign u slœuniçiex e ‹nitcina› ta sama ‹nitca›, a ‹xatcina› ta sama ‹xatca›. I ni ‹nitca, nity, nitcina, nitina›, ni ‹xata, xatca, xatina, xatcina› ne sõty vidovi receni, ale zagalnœi slova, olni slovo ‘share’ e vidovuy receiny.
Yn vidœu receiny mogé bouti tvoreno bõdy tvaroslœuno, dodatcheiõ yna pered• ci pocépa, abo netvaroslœuno yzocrema nadieleignemy slova ynomy novomy znaceignemy. Vui’ste prosterli tvaroslœunuy cin, dodauchi pocép ‹•ina›, a tomou pravomierna e prœsyba Vam yasouati yac tòcyno siy pocép ‹•ina› tvority yz ‹ceastca› vidovuy receiny ‘share’.

Ocivisto’ste tvorili Vasche ‹ceastcina› œd ‹ceastca› iz slovomy ‘share’ u oumie. To ceomou, pro nastoyõ, bui tó slovo ne moglo bouti i prosto ‹ceastca›?

Мої очі знову нудить...

Поки я писав відповідь, у мене виникло запитання, яке вирішив додати тут: добродію Єлисію, для Вас існують якісь способи й путі знаходження відповідників до слів, крім калькування? Бо якщо ні, то ми з Вами ніколи не порозуміємося й моя відповідь буде просто марна.

"Ta cyto e dvigeigne znaceigna tou? Ni ‹nitcina› proti ‹nitca› ni ‹xatcina› proti ‹xatca› ne znaceaty ocremuix receneu — sõdeatchi yz znaceign u slœuniçiex e ‹nitcina› ta sama ‹nitca›, a ‹xatcina› ta sama ‹xatca›. I ni ‹nitca, nity, nitcina, nitina›, ni ‹xata, xatca, xatina, xatcina› ne sõty vidovi receni, ale zagalnœi slova, olni slovo ‘share’ e vidovuy receiny."
Загалом я зрозумів, що тут написано, хоча не переконаний, що повністю. Що таке "receneu"? "Іменників"? "Речей"? "Утямків"="понять"? Що таке "olni"? Що таке "vidovuy"? І, відповідно, що таке "olni slovo ‘share’ e vidovuy receiny"? Що таке "Ocivisto"? "Очевидно"? Як розуміти "pro nastoyõ"?
"...sõdeatchi yz znaceign u slœuniçiex e ‹nitcina› ta sama ‹nitca›, a ‹xatcina› ta sama ‹xatca›." Ось тому я розрізняю значення та відтінки значень слова. "Нитка" й "нитчина". В останньому -ина може мати значення зменш.-пестл., може не мати. Вважатимемо, що не має, для простоти, а має значення тільки одиничності. Дійсно, "нитка" й "нитчина" позначають одну річ (уявіть, що тут зображення однієї нитки або жмутка ниток, і стрілочка вказує на одну з них, і підпис). Але з різними відтінками. Спробую пояснити таким способом, надіюся на Ваше розуміння. "Нитка "значить", власне, "нитка", тобто "(одна) нитка". А "нитчина" -- "ОДНА нитка", "одна-єдина нитка", "тільки одна нитка", "САМЕ ОДНА нитка" . Я вище(точніше, нижче) наводив приклади "вербини", "осичини", "тополини" (акція (цінний папір), нижче на кілька відгуків). Слово "нитка" і так позначає щось одне. Але це мається на увазі, випливає зі значення. А -ин(а)- в "нитчина" підкреслює це значення (одиничності). Тож ці слова мають одне значення (позначають те саме), але з різними відтінками значення (нагадаю, ми не беремо зменш.-пестл. значення -ин-). Отже, "те саме", та не "те саме".
"...a tomou pravomierna e prœsyba Vam yasouati yac tòcyno siy pocép ‹•ina› tvority yz ‹ceastca› vidovuy receiny ‘share’."
Якщо я правильно здогадуюся, це значить приблизно: "...як точно цей суфікс -ина творить із "частка" (відповідник?) "share"".
Відповідаю: я не калькую слово "share", а шукаю відповідник до слова "акція" в +- поданому тут значенні. У деякому розумінні я підбираю слово до поданого значення незалежно від чужого слова й словах в інших мовах на його позначення. Тобто перекладаю/заново називаю значення втямка, а не слово на його позначення.
Для повнішої відповіді треба звернути увагу й на наступне Ваше питання.
"Ocivisto’ste tvorili Vasche ‹ceastcina› œd ‹ceastca› iz slovomy ‘share’ u oumie. To ceomou, pro nastoyõ, bui tó slovo ne moglo bouti i prosto ‹ceastca›?"
На це питання я вже відповів під перекладом "частка". Якщо коротко: "акція" -- не зовсім "частка", і багатозначності цього досить часто вживаного слова слід би уникати, на мою думку.
"Я б таки наполіг на уникненні зайвої багатозначності."
""Акція" -- не "частка", а документ(цінний папір), що засвідчує володіння часткою. До речі, "купити частку (підприємства)" -- не обов'язково "купити акції (підприємства): безумовно, існують інші способи купити частку (підприємства).
Також написали: "Купити акції -- те саме, що купити частку підприємства". Це не так, щонайменше не завжди. Акція -- цінний папір, що засвідчує більше володіння не часткою (підприємства), а часткою прибутків (одне з визначень які я читав (а їх, авжеж, немало), каже, що акція -- цінний папір, що засвідчує пайову участь у розподілі прибутків). Хоча (зазвичай) між акціями й частками існує взаємно однозначна відповідність, це не те саме. Частка -- це частка, а акція -- цінний папір, що засвідчує володіння часткою (там ще про голоси можна згадати та й цього досить).
Окрім того, слово "частка" досить часто згадується в економіці й без того, тому буде якщо не плутанина (хоча я вважаю, що буде), то зайва багатозначність точно" " .
Слово "частчина" -- це вже не слово "частка", тому неоднозначності не буде. Про -ина я вже десь тут написав. Та нехай вже, напишу ще раз. Якщо "частка" значить "(одна) частка", то "частчина" -- "ОДНА частка". Нагадаю, -ина має значення одиничності. Тому "частчина" можна пояснити як "одна одинична частина" ("одинична" значить, що визначено, яка саме частина (відсоток) вважається однією цілою часткою). Наприклад, "я маю частку в підприємстві" значить, що "мені належить (якась) частина підприємства/мені належить (якась) частина прибутків підприємства", а "я маю частчину підприємства" значить: "я маю (одиничну частину) підприємства", "я маю (одиничну частку) підприємства". Надіюся, ви розумієте? "Частка" -- "(деяка) частина (більше за 0% і менше 100%)", а "частчина" -- "одинична частка (визначена як одна частка, N%". Ще спроба: "частка" -- більше як щось незліченне, а "частчина" -- однозначно як зліченне. Тобто може буть: "я маю одну частчину(акцію) підприємтсва", і може бути "я маю сто частчин(акцій) підприємства", але в обох випадках я можу сказати: "я маю частку підприємства/в підприємстві", тобто (спрощено!) мені належить частина підприємства, незалежно від того, це 0.0001% чи 99%. Іще раз: "частчина" -- "ОДНА частка", тобто частка, взята за одиницю, визначена як одинична, "частка-квант".*

Окрім того, тут є ще особливість. Згадаймо слово з таким же наростком -ина (що має в ньому зовсім інше значення, точніше, виходить, не має в ньому специфічного значення): "світлина". Значення слова "світлина" не випливає з його складниць(морфем). Але, додаючи до кореня (або основи) іменниковий наросток без специфічного значення (-ець, -ень, -ик, -ок, -ина), якщо цього слова ще не існувало, ми можемо надавати йому значення в широких межах: доки воно хоч якось пов'язано з коренем, основою. Наприклад, слову(перебитку=кальці) "світлина" просто надали значення "фотографія"="зображення, одержане фіксацією світла". Так само слову "липень" надали значення "місяць, коли цвіте липа"∽"місяць, коли збирають цвіт липи"∽"місяць, коли збирають липець(липовий мед)". Отже, ніщо не забороняє нам дати новотвору "частчина" значення " вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права."
І ще раз повторюю: мої слова, новотвори -- спроби.

*Вибачте, що багато розписую, просто я, з досвідом мовлення, ужитку, такі речі, наприклад, це значення -ина, сприймаю й розумію більше підсвідомо, і зрозуміти самому легше, ніж пояснити.

"Ocivisto’ste tvorili Vasche ‹ceastcina› œd ‹ceastca› iz slovomy ‘share’ u oumie."
Із чого Ви це взяли, дозвольте спитати? Це Ваша безпідставна вигадка.

">-ка...
>Хоча може бути і збірність

Приклади?"
Відповім після того, як Ви відповісте на одне просте питання. Ви пробували знайти слова із наростком -к-, що позначає збірність, або будь-які свідчення наявності такого значення -к-, наприклад, в гуглі?

"Частина — одиниця чого, часті?" Охх... Ну..
Тут, до речі, те, що я казав уже, здається, кілька разів: не в усіх випадках можна однозначно визначити значення складниць(морфем) і спонуку того, що слово утворене саме з цією складницею. І, поправді, дуже часто воно (визначення значення й спонуки вжитку складниці) й не треба. Також список значень складниці (значення 1, значення 2....) досвідовий. Наприклад. Наросток -ець. goroh.pp.ua: ець Тут написано "частина тіла людини або істоти чи рослини", "напій", "час" і под. Але коли ці слова утворювалися, -ець не мав (і не має насправді в широкому розумінні) значення "частина тіла", "час", "наукове поняття". В усіх цих випадках -ець -- просто іменниковий суфікс. І значення в нього одне: він указує на те, що слово з ним -- іменник чоловічого роду. Все. А значення "час", "напій", "частина тіла" -- уже (значно) пізніший поділ на розділи значень іменників із цим наростком.
Окрім того, дуже часто значення доростків(афіксів), зокрема наростків (суфіксів) -- насправді не 1.(значення1) 2. (значення 2) 3.(значення 3), а 1.(значення 1)~2.(значення 2)~3.(значення 3). Тобто значення наростків, дозвольте так висловитися, плавно перетікає з одного в інше: нерідко тяжко, а то й неможливо так ось визначити, у деякому слові значення наростка -- ще (значення 1), чи вже (значення 2).
До чого це все я?
По-перше, -ин(а) може бути просто іменниковим суфіксом іменників жіночого роду, без додаткових значень.
По-друге, -ин(а) тут, мабуть, можна витовмачити і як зменш.-пестл.
По-третє, -ин(а) в значенні одиничності може значити не тільки "частина того, що значить корінь/того, від чого утворене слово". Наприклад, "десятина" значить же не "(просто будь-яка) частина десяти", а "одна десята частина", "ОДНА частина З десяти". Можливо, "билина" -- від "било", де -ин(а) підкреслює одиничність чогось. У такому значенні -ин(а) в "частина" може просто підкреслювати одиничність часті, тобто того, що "часть" -- це одиниця, одна, окрема одиниця чогось (цілого, поділу і под.).
По-четверте (ось, виявляється, заради чого я писав оте все вище), навряд чи тут можна однозначно визначити, яке сАме значення тут має -ин(а). Коли такі слова утворювалися в давнину, навряд чи люди довго думали над значенням суфіксів. Слова утворювалися просто за схожістю, із можливими розширеннями та зсувами значень доростків.
Хай там як, слово це утворене досить давно, судячи з усього, і, припускаю, було частиною того більшого явища занепаду третьої відміни (версія, відпис Вадима Мельника під словом "інь" 5 вересня 2021 року, якщо просто для короткого ознайомлення). Чому Ви питаєте про нього саме мене (не я ж його утворив), і навіщо Вам це взагалі?

Пані Кароліно, ще запитання, спроби заперечень маєте?

>Ви пробували знайти слова із наростком -к-, що позначає збірність, або будь-які свідчення наявності такого значення -к-, наприклад, в гуглі?

Так.
________________
>Наросток -ець ... просто іменниковий суфікс

Не просто.
________________
>По-перше, -ин(а) може бути просто іменниковим суфіксом іменників жіночого роду, без додаткових значень.

У Вас усе так “просто”! А нащо тоді він потрібен?
________________
>По-друге, -ин(а) тут, мабуть, можна витовмачити і як зменш.-пестл.

Невже? Приклади?
________________
>"ОДНА частина З десяти"

Має глузд. А в "ОДНА част(ч?)ина З часті" щось змислу не бачу.
________________
>Можливо, "билина" -- від "било"

А може й ні.
________________
>У такому значенні -ин(а) в "частина" може просто підкреслювати одиничність часті, тобто того, що "часть" -- це одиниця, одна, окрема одиниця чогось (цілого, поділу і под.).
>>У такому значенні ... може
>>>Може так, може сяк

Видно, що Ви свідомо творите слова, з глибоким розумінням морфології.
________________
>навряд чи тут можна однозначно визначити, яке сАме значення тут має -ин(а)

А нащо Ви вживаєте морфеми, яких не розумієте? -ина до того ж є досі живий суфікс, не треба сюди точити “давнину”.
________________
>навряд чи

Навряд ли

">Ви пробували знайти слова із наростком -к-, що позначає збірність, або будь-які свідчення наявності такого значення -к-, наприклад, в гуглі?

Так."
І як успіхи? Перше, що мені спало тоді на думку, "взувачка". Спробуйте знайти схожі

">Наросток -ець ... просто іменниковий суфікс

Не просто."
Докази? УСІ заперечні думки з доказами, будь ласка.

">По-перше, -ин(а) може бути просто іменниковим суфіксом іменників жіночого роду, без додаткових значень.

У Вас усе так “просто”! А нащо тоді він потрібен?"
Насамперед для того ж, для чого немало інших іменникових наростків: розрізнення слів.

">По-друге, -ин(а) тут, мабуть, можна витовмачити і як зменш.-пестл.

Невже? Приклади?"
"Приклади" чого? Вжитку -ин(а) в значенні зменш.-пестл.? Ну, це вже вибачте

Прочитавши подальші дурниці, чесно кажучи, я втратив залишки бажання відповідати. Ваші відповіді й висновки -- плоди Вашої прост-таки нездатності розуміти, помноженої на небажання розуміти те, що я написав. Може, одповім пізніше. Поки перечитуйте попередню відповідь, там уже є відповіді на ці питання

Навіщось продовжу відповідь.

">У такому значенні -ин(а) в "частина" може просто підкреслювати одиничність часті, тобто того, що "часть" -- це одиниця, одна, окрема одиниця чогось (цілого, поділу і под.).
>>У такому значенні ... може
>>>Може так, може сяк

Видно, що Ви свідомо творите слова, з глибоким розумінням морфології.
________________
>навряд чи тут можна однозначно визначити, яке сАме значення тут має -ин(а)

А нащо Ви вживаєте морфеми, яких не розумієте? -ина до того ж є досі живий суфікс, не треба сюди точити “давнину”.."

Із хворої голови та на здорову.
Я ж там написав: "Окрім того, дуже часто значення доростків(афіксів), зокрема наростків (суфіксів) -- насправді не 1.(значення1) 2. (значення 2) 3.(значення 3), а 1.(значення 1)~2.(значення 2)~3.(значення 3). Тобто значення наростків, дозвольте так висловитися, плавно перетікає з одного в інше: нерідко тяжко, а то й неможливо так ось визначити, у деякому слові значення наростка -- ще (значення 1), чи вже (значення 2)."
"По-четверте (ось, виявляється, заради чого я писав оте все вище), навряд чи тут можна однозначно визначити, яке сАме значення тут має -ин(а). Коли такі слова утворювалися в давнину, навряд чи люди довго думали над значенням суфіксів. Слова утворювалися просто за схожістю, із можливими розширеннями та зсувами значень доростків."
Як би спробувати пояснити це так, щоб і Ви мали якусь надію зрозуміти...
Ну, наприклад, "зернина". Воно може мати 2 значення (або ж відтінки значень);
1) "одна штука зерна", "одна одиниця зерна", "одне зерно". Надіюся, Ви хоч це зрозумієте.
2) те ж саме, тільки зменш.-пестл.*: те саме, що "зернинка", у значенні "гарненька зернина1", "маленька зернина1", "гарн(еньк)е/мал(еньк)е одне зерно", "гарн(еньк)а/мал(еньк)а одна штука зерна".
* важлива примітка(uk.wikipedia.org: Зменшувальна форма). Недарма "демінутив" називають зокрема "зменшувально-пестлива форма": у нашій Мові (та в багатьох, та нам до них нема діла) переважна більшість таких слів можуть значити і те, й інше: можна сказати, що "зменшена" і "пестлива" форма в таких словах збігаються, їх без омов'я (контексту) неможливо розділити.

Не завжди в словах, особливо давніх, можна однозначно визначити спонуку(мотивацію) та значення доростків(афіксів), зокрема наростків (лишенько, мені доводиться розказувати речі, які мали би бути зрозумілі всім). Тобто в слові "зернина", залежно від омов'я, може бути щонайменше 2 значення (якщо зменш.-пестл. вважати 1 значенням). Спробую вигадати приклад омов'я на кожне:
1) Вона вкидала по дві зернини пшениці в кожну ямку (зернина=одиниця, штука зерна).
2) Тяжко повірити, що кожна така зернина коштує більше, ніж тонна звичайної пшениці (Тобто що така маленька, а так дорого коштує. Тут явно "маленька", тобто зменш.-пестл.).
Бувають же такі омов'я, де розділити(про це нижче) 2(і більше) значення тяжко, а то й просто неможливо.
Так само, зі словом "частина", неможливо визначити, в якому зі значень до "часть" додали -ин- уперше.

"А нащо Ви вживаєте морфеми, яких не розумієте? -ина до того ж є досі живий суфікс, не треба сюди точити “давнину”." Ні, це ж треба так криво сприйняти й перебрехати мої слова, вибачте за відвертість. Я сказав, що ПОЧАТКОВЕ ЗНАЧЕННЯ (і, відповідно, мотивацію додавання -ин- до слова "часть") наростка -ин- САМЕ В ЦЬОМУ СЛОВІ дуже тяжко, а то й неможливо.

">>>Може так, може сяк

Видно, що Ви свідомо творите слова, з глибоким розумінням морфології."
Іще раз: слово "частина" від "часть" утворив не я! Я знаю, що -ин- тут має щонайменше одне з 3 добре відомих значень (і, відповідно, мотивацій). Знову ж: ніяк не можна виключати поєднання значень.
І взагалі, чому Ви зі словом "частина" причепилися, вибачте, саме до мене? Іще й іще раз: початкове значення й спонуку -ин- у слові "частина" я не знаю точно, бо не я його вигадав! Минулого разу я теж написав: "Чому Ви питаєте про нього саме мене (не я ж його утворив)", та, судячи з ""А нащо Ви вживаєте морфеми, яких не розумієте? -ина до того ж є досі живий суфікс, не треба сюди точити “давнину”", Ви не зрозуміли, що я казав про те, що не знаю початкове значення та спонуку -ин- саме в слові "частина". Ба більше, Ви написали:

">навряд чи тут можна однозначно визначити, яке сАме значення тут має -ин(а)

А нащо Ви вживаєте морфеми, яких не розумієте? -ина до того ж є досі живий суфікс, не треба сюди точити “давнину”."
Ніби я утворив "частина".

У слові "частина" (як і в деяких інших словах) у багатьох омов'ях підходить не одне значення -ин-, а 2, а то й усі 3.
Я виразно пояснив значення -ин- у слові "частчина": це "частка" (давно відоме слово, його утворив не я) + -ин- що позначає й підкреслює одиничність. Що ще неясно?

">"ОДНА частина З десяти"

Має глузд. А в "ОДНА част(ч?)ина З часті" щось змислу не бачу."

А чому саме "з часті"? Можна так: як "зернина" -- "одне зерно з усіх зерен", "одне зерно з усього зерна", так "частчина" -- "одна частина з цілого", "одна частина з усіх часток".
Можна й так, і це найкраще: -ин- просто підкреслює, підсилює одиничність.
r2u.org.ua: вербина
r2u.org.ua: осичина
r2u.org.ua: яблунина
r2u.org.ua: сливина
r2u.org.ua: тополина

і под. -ин- -- просто підкреслює, підсилює одиничність, іще раз.

Знову й знову питаючи себе, навіщо марную час, трішки розпишу свої думки про можливі значення (і, відповідно, спонуку) -ин- у слові "частина".
1) Словотвірний іменниковий наросток жіночого роду, без особливого значення. Ну, тут і розписувати, здається, нічого.
А, ні! Я вже згадував про згаданий раніше занепад іменників 3 відміни. Наприклад, "треть" -- "третина". Частини (треть, чверть) близькі до "частина". То чому в омов'ї цього ширшого перебігу "часть" не могла стати "частина" за подібністю до "треть" -- "третина"?
2) Зменш.-пестл.: частина -- вона на та й частина, що менша, ніж ціле, тому до "часть", припусково, міг додатися зменшувальний -ин-, зокрема через протисталення (*"не все (ціле), а тільки часть(частину)", щось менше, ніж усе(ціле); "тільки", "усього-на-всього" частина, а не ціле.
3) Одиничність, підкреслення одиничності. Наприклад, "вербина" (вище приклади) -- не просто "верба", а "одна верба", а то й "ОДНÁ верба". Тобто саме слово "верба" і так указує (особливо в омов'ї) на те, що це одне дерево, але -ин- цю одиничність підкреслює.

Складність у тім, що і "частка", і "частина" вже мають свої значення, зокрема в економіці. "Частчина" -- цілком можливе слово, зі значенням "одна частка": -ин(а)- підсилює одиничність (що це ОДНА частка)

Та ні. Я хоч і не економіст, але "частка" як на мене цілком годиться. А втім, може проблема й криється в моєму незнанні економіки.

Я відповім під "частка"

А вище вже є

То нащо додавати "дільнина"?

Пане Романе))

Зараз придумає 🤭

Хууу...
Добродію Єлисію, в мене, вибачте за відвертість, виникло(не сьогодні) питання: це Ви пишете дедалі більше... гммм... не дуже мудрих речей чи це я дедалі краще їх помічаю (електрика, під "пруда")?
"‹ceastcovina› e *‹ceastcou•ina› otge œd pricmétui ‹ceastcœu, ceastcov•›. A cyto znacity sia pricméta? Izprauno: ‘particular’. Nou i yac ‘particular’ teaghné do ‘share’? Niyac, prauda?"
Це що за потік недодоведених припущень і таких же висновків на їх основі?
"otge œd pricmétui ‹ceastcœu, ceastcov•›" Чому? Якщо я правильно розумію Ваш хід думок, то й "полОВ-ИНа" походить від "половий"? Чому не може додатися просто -ов- як форматив, за подібністю до інших іменників, утворених, як Ви правильно кажете, від прикметників з -ов? "ЧасткОВ-Ий" є, що заважає утворити "частковина"? До речі, мені наснилося чи про щось таке вже йшлося тут? Поки не знайду.
"A cyto znacity sia pricméta? Izprauno: ‘particular’." Будь ласка, відповідайте й пояснюйте мені так, ніби я тільки Українську й знаю. Слово "particular" хіба одне значення (і розділ значень) має? Ні, я-то розумію, яке Ви мали на увазі, та все ж. До речі, чому саме "particular", а не "partial"? І в Ізюмова (r2u.org.ua: частковий), і не тільки (r2u.org.ua: частковий) є розрізнення значень "частковий" за наголосами, де "частковИй" -- більше про стос. до "частка".
До речі. "Nou i yac ‘particular’ teaghné do ‘share’? Niyac, prauda?" Ну, слово "particular", чомусь мені здається, якось пов'язане зі словом "part".
"(obsolete) Pertaining only to a part of something; partial.
Specific; discrete(!); concrete. " https://en.wiktionary.org/wiki/particular
А що в нас там із "part"?
A portion; a component.
A fraction of a whole.
Gaul is divided into three parts.
A distinct element of something larger.
The parts of a chainsaw include the chain, engine, and handle.
A group inside a larger group.
4(!)Share, especially of a profit.
I want my part of the bounty.
https://en.wiktionary.org/wiki/part
На 1.4 зверніть, будь ласка, увагу.

Наприклад, прибуток частково (не повністю, а тільки частина) належить комусь.
"ЧАСТКО́ВО
Присл. до частко́вий 1."
"ЧАСТКОВИ́Й
Властивий окремій частці.
Те саме, що пайови́й."
Авжеж, тут ідеться не про "часткОвий"(такий, що, наприклад, виявляється неповною мірою тощо), а про "частковИй"(стос. до "частки" в цьому значенні).
Дійсно, як же "particular" пов'язане через "part" із "share"? Niyac, prauda?
Хотів відповідати й далі, та, чесно кажучи, поки зникло бажання. Може, пізніше. Зате ви мені дещо нагадали, спасибі

Судячи з того, що я бачу, Ви не розрізняєте втямок і чуже слово, слова в чужій мові, якими його називають; утямок, нехай, share і слово "share". Так само "інкубаційний", "продромальний" тощо: калькуючи, Ви підбираєте слово, що найкраще відповідає чужому слову (його походженню), а не слово, що найкраще відповідає значенню втямка. І чомусь ждете цього ж од мене.
Утім, якщо для Вас не існує інших путів і способів (див. питання до Вас під "частчина"), то всі мої слова марні.
Навіщо Ви весь час озираєтеся на чужі слова, підходи, походження?

»Якщо я правильно розумію Ваш хід думок, то й "полОВ-ИНа" походить від "половий"? Чому не може додатися просто -ов- як форматив, за подібністю до інших іменників, утворених, як Ви правильно кажете, від прикметників з -ов?«

U slovie ‹polovina› e ‹•ov•› ne pocép, a póunuy stõpein cœnça *u-pneu: *polu — *polou ‘pœu, polovina’, *domu — *domou ‘dœm’, *sūnu — *sūnou ‘suin’, *wyrchu — *wyrchou ‘verx’, *ledu — *ledou ‘leud’, *sloydu — *sloydou ‘slied’. Pocépui e dodavano do six pneu u póunœmy stõpeni, otge: *domou•ina → ‹domovina› (veat. tvar ‹домина› ‘dœm ozieya’ e pozdiey), *wyrxou•ina → ‹Verxovina› ta *wyrxou•iye → ‹verxœuye› (tvari ‹verxina› ta ‹•verxxye›’ste pozdieychi), a œdtac i *polou•ina → ‹polovina›.

Dalieye, ya bõdõ néxtouati usiemi Vaschimi izmiencami, tomou cyto Vui ne ino prosto pischõtchi œdvertui blõdui a iesce i derzayete pisati mi izmiencui xibou »Це що за потік недодоведених припущень і таких же висновків на їх основі?«, »Ви пишете дедалі більше... гммм... не дуже мудрих речей чи це я дедалі краще їх помічаю«.