Лишень в українській мові "збірка" значить не те саме, що російське "сборка". Гадаю, цей каскад значень слова є калькою російського (по аналогії з російським "какая у тебя сборка видновса").
r2u.org.ua: збірка Тобто, ваша пропозиція – росіянізм.
діб (*дѡбь – ж.р., чого?/чому?/чім? – до́би, чим? – діб’ю; альтернативно, м. б. й від дѡбъ – чол.р.) є первісно *"форма, подоба, подобизна" ← *щось, що чомусь відповідає, личить, годить"; тут, віді, осмислено як "можливість або такий вибір чогось (≈ форми якогось рішення), яке [також] годить, личить до чогось".
Інші форми письма: инь, їнь. Творено від кореня ін- ( ~ ин- ~ їн-) в слові інший ( ~ инший ~ їнший) й інших спільного кореня, йдучи з його значення »інший, → іншої версії, версія чогось«, з закінченням (точніше, парадигматичним чепенем (суфіксом)) -ь, як слово ІІІ. відміни роду жіночого, взору знать, хіть, мить, видь, суть тощо.
Гадаю, що таки "инь" має бути основною формою. Від "инший" ("інший" це суржик, може і є нормою для якихось далеких східних Кубаней, але козаки і наші письменики вживали з "и-")!
Дивно, бо словники не подають жодного слова (ну гаразд, одне дають) з "йи-".
r2u.org.ua: йи* Натомість, є форми на "и-" та на "ги-" (r2u.org.ua: гинш*) хоч і звучить ду-уже незвично це початкове "ги-" (але протеза, тож я не проти як хтось инший буде вживати).
Нич дивного, коли мати на позорі, що чинне руське письмо є роблено через одно місце. Всі слова з "і-" чинного письма доведено в руській мові мають в истоті за сим "і-” первісно: *йи-". Просто наше чинне письмо, в истоті, виходить із вятської фонологиї (ще з лядської: правило "9"). Вятська не різнить зокрема [йі] та [йи]. У таких тварїх, що за чинним письмом пишемо: інший, іноді, іній/іней, істота, ігла, ігор (гра ← *йигра́~йьгра́"), іскра́~скра, іскор, імати, імовірно тощо є первісно *йи-, засвідчене в линських говірках руської мови. Твари без [й] ([инший, інший]) суть пізніші, як і твар з [h-] ([гинший], хоча й такі суть питомі).
PS: йидно з Вашого приклада не має з тим нич спільного, бо там "и" передає (намагається передати) вимову дрівнього *е (*іедьно) в складі критім перед слабим */ь/), тобто по суті "ї" в: їль (*іель "ялина"), їж (*іежь "їжак") – а тут йак раз є "ї-" ("[йі-]"), а не [йи-].
Як завжди дякую вам за ретельну відповідь. Тепер я часто жалкую, що двадцять років раніше не зайнявся виученням мов.
Дивно лиш, що яку літературу не читав, ніде не писало, що перше було "йиней", "йискра", "йимла", всюди писало, що було з початковою [і-] (писалося як "и"), яка стверділа у [и-].
Та напевне ви читаєте дуже складну літературу, з якої уже надто пізно щось зрозуміти тому, хто не пов'язав життя своє з лінґвістикою.
Маю надію, колись хтось зробить науково-популярні книги і лекції про усі ці особливості, які можна буде почитати або послухати.
Не пишуть бо чи не вся та "література" аксіоматично постулює спільність рус., вят. і год. (блр.) мов з одного джерела. Чого сто́ять, о сточ, "етимологічні реконструкції" типу: рус. кінь ← давн. *конь → у того (непідкутого), хто таке читає, негайно й мимо вольи майне дум, що вятським твар "конь" є первісний, а що руський твар "кінь" є від його похідний. Більшість (коли не всі) підручники з историчної фонологиї є писано так, що дехто – звичайно з вятських академичних кіл бовкне яку муру про "спільну спадщину братньих народів", а йинші по йім уторять те саме.
Боже Святий, як я з вами згідний! Присягаюсь духом своїм, коли б Ви колись надумали пустити у світ від себе написану книгу, де ретельно пояснили б усі хиби, спростували усі помилки давні, які повторюють мов аксіому наче монахи молитву свою мовники уже сотні літ, книгу, де все було би, як кажуть росіяни, "по полочках розібрано", я був би в перших рядах, щоб книгу цю прочитати, і порадити усім друзям своїм.
Версія — один із кількох переказів, викладів або одне з тлумачень якогось факту, події; файл, що є модифікацією іншого файла.
У цій версії класу PageScaler містяться помилки, які ми не можемо виправити через брак часу. Чи можемо ми повернутись до попередньої версії?
лат. versio — поворот, зміна, від vertere — вертіти, крутити, перевертати, змінювати
Перекладаємо слово версія
Зі словника Штепи. Підходяще слово (до речі, рос. "отмена" -скасування)
на мою думку, не зовсім доречне, оскільки співпадає з відміною іменників - мовознавчим терміном
Саме з цього значення слова і пішли "відміни" іменників:)
Годиться для розробників, на мою думку.
Хороше слово. Шкода, що ним не замінити всіх варіяцій цього слова.
Лишень в українській мові "збірка" значить не те саме, що російське "сборка". Гадаю, цей каскад значень слова є калькою російського (по аналогії з російським "какая у тебя сборка видновса").
r2u.org.ua: збірка
Тобто, ваша пропозиція – росіянізм.
Поясніть. :-)
діб (*дѡбь – ж.р., чого?/чому?/чім? – до́би, чим? – діб’ю; альтернативно, м. б. й від дѡбъ – чол.р.) є первісно *"форма, подоба, подобизна" ← *щось, що чомусь відповідає, личить, годить"; тут, віді, осмислено як "можливість або такий вибір чогось (≈ форми якогось рішення), яке [також] годить, личить до чогось".
Хоч Я і не вважаю це слово вдалим відповідником, але всеодно дякую Вам за гарне пояснення. :-)
Інші форми письма: инь, їнь. Творено від кореня ін- ( ~ ин- ~ їн-) в слові інший ( ~ инший ~ їнший) й інших спільного кореня, йдучи з його значення »інший, → іншої версії, версія чогось«, з закінченням (точніше, парадигматичним чепенем (суфіксом)) -ь, як слово ІІІ. відміни роду жіночого, взору знать, хіть, мить, видь, суть тощо.
Відмінювання: чого?, чому? ― іни (~ ини ~ їни), чим? ― інню (~ инню ~ їнню); множина: що? (збірна множина) ― іння (~ иння ~ їння ~ іннє ~ иннє ~ їннє ..., залежно від говірок), чого? ― іний (~ иний ~ їний ~ іней ~ иней ~ їней), чим? ― іньми (~ иньми ~ їньми), окрема множина: що? ― іни (~ ини ~ їни) й т.д.
Пахне чимось китайським. :-)
Гадаю, що таки "инь" має бути основною формою. Від "инший" ("інший" це суржик, може і є нормою для якихось далеких східних Кубаней, але козаки і наші письменики вживали з "и-")!
Правлено.
Взагалі основний твар име бути з йи-.
Дивно, бо словники не подають жодного слова (ну гаразд, одне дають) з "йи-".
r2u.org.ua: йи*
Натомість, є форми на "и-" та на "ги-" (r2u.org.ua: гинш*) хоч і звучить ду-уже незвично це початкове "ги-" (але протеза, тож я не проти як хтось инший буде вживати).
Нич дивного, коли мати на позорі, що чинне руське письмо є роблено через одно місце. Всі слова з "і-" чинного письма доведено в руській мові мають в истоті за сим "і-” первісно: *йи-". Просто наше чинне письмо, в истоті, виходить із вятської фонологиї (ще з лядської: правило "9"). Вятська не різнить зокрема [йі] та [йи]. У таких тварїх, що за чинним письмом пишемо: інший, іноді, іній/іней, істота, ігла, ігор (гра ← *йигра́~йьгра́"), іскра́~скра, іскор, імати, імовірно тощо є первісно *йи-, засвідчене в линських говірках руської мови. Твари без [й] ([инший, інший]) суть пізніші, як і твар з [h-] ([гинший], хоча й такі суть питомі).
PS: йидно з Вашого приклада не має з тим нич спільного, бо там "и" передає (намагається передати) вимову дрівнього *е (*іедьно) в складі критім перед слабим */ь/), тобто по суті "ї" в: їль (*іель "ялина"), їж (*іежь "їжак") – а тут йак раз є "ї-" ("[йі-]"), а не [йи-].
Як завжди дякую вам за ретельну відповідь. Тепер я часто жалкую, що двадцять років раніше не зайнявся виученням мов.
Дивно лиш, що яку літературу не читав, ніде не писало, що перше було "йиней", "йискра", "йимла", всюди писало, що було з початковою [і-] (писалося як "и"), яка стверділа у [и-].
Та напевне ви читаєте дуже складну літературу, з якої уже надто пізно щось зрозуміти тому, хто не пов'язав життя своє з лінґвістикою.
Маю надію, колись хтось зробить науково-популярні книги і лекції про усі ці особливості, які можна буде почитати або послухати.
Чому пишете "виучення", коли руська не терпить зіяння?
Не пишуть бо чи не вся та "література" аксіоматично постулює спільність рус., вят. і год. (блр.) мов з одного джерела. Чого сто́ять, о сточ, "етимологічні реконструкції" типу: рус. кінь ← давн. *конь → у того (непідкутого), хто таке читає, негайно й мимо вольи майне дум, що вятським твар "конь" є первісний, а що руський твар "кінь" є від його похідний. Більшість (коли не всі) підручники з историчної фонологиї є писано так, що дехто – звичайно з вятських академичних кіл бовкне яку муру про "спільну спадщину братньих народів", а йинші по йім уторять те саме.
"Виучення" якось саме так вийшло. Мені щоб розуміти б унутрішній голос мови, ще вчитись її та й вчитись, досі є, що роблю помилки.
Боже Святий, як я з вами згідний! Присягаюсь духом своїм, коли б Ви колись надумали пустити у світ від себе написану книгу, де ретельно пояснили б усі хиби, спростували усі помилки давні, які повторюють мов аксіому наче монахи молитву свою мовники уже сотні літ, книгу, де все було би, як кажуть росіяни, "по полочках розібрано", я був би в перших рядах, щоб книгу цю прочитати, і порадити усім друзям своїм.
Від "міни́ти ", що ж синонімом до "змінювати":
https://goroh.pp.ua/Етимологія/міна