инь ~ йинь ~ гинь ( ~ інь)
Інші форми письма: инь, їнь. Творено від кореня ін- ( ~ ин- ~ їн-) в слові інший ( ~ инший ~ їнший) й інших спільного кореня, йдучи з його значення »інший, → іншої версії, версія чогось«, з закінченням (точніше, парадигматичним чепенем (суфіксом)) -ь, як слово ІІІ. відміни роду жіночого, взору знать, хіть, мить, видь, суть тощо.
Гадаю, що таки "инь" має бути основною формою. Від "инший" ("інший" це суржик, може і є нормою для якихось далеких східних Кубаней, але козаки і наші письменики вживали з "и-")!
Дивно, бо словники не подають жодного слова (ну гаразд, одне дають) з "йи-".
r2u.org.ua: йи* Натомість, є форми на "и-" та на "ги-" (r2u.org.ua: гинш*) хоч і звучить ду-уже незвично це початкове "ги-" (але протеза, тож я не проти як хтось инший буде вживати).
Нич дивного, коли мати на позорі, що чинне руське письмо є роблено через одно місце. Всі слова з "і-" чинного письма доведено в руській мові мають в истоті за сим "і-” первісно: *йи-". Просто наше чинне письмо, в истоті, виходить із вятської фонологиї (ще з лядської: правило "9"). Вятська не різнить зокрема [йі] та [йи]. У таких тварїх, що за чинним письмом пишемо: інший, іноді, іній/іней, істота, ігла, ігор (гра ← *йигра́~йьгра́"), іскра́~скра, іскор, імати, імовірно тощо є первісно *йи-, засвідчене в линських говірках руської мови. Твари без [й] ([инший, інший]) суть пізніші, як і твар з [h-] ([гинший], хоча й такі суть питомі).
PS: йидно з Вашого приклада не має з тим нич спільного, бо там "и" передає (намагається передати) вимову дрівнього *е (*іедьно) в складі критім перед слабим */ь/), тобто по суті "ї" в: їль (*іель "ялина"), їж (*іежь "їжак") – а тут йак раз є "ї-" ("[йі-]"), а не [йи-].
Як завжди дякую вам за ретельну відповідь. Тепер я часто жалкую, що двадцять років раніше не зайнявся виученням мов.
Дивно лиш, що яку літературу не читав, ніде не писало, що перше було "йиней", "йискра", "йимла", всюди писало, що було з початковою [і-] (писалося як "и"), яка стверділа у [и-].
Та напевне ви читаєте дуже складну літературу, з якої уже надто пізно щось зрозуміти тому, хто не пов'язав життя своє з лінґвістикою.
Маю надію, колись хтось зробить науково-популярні книги і лекції про усі ці особливості, які можна буде почитати або послухати.
Не пишуть бо чи не вся та "література" аксіоматично постулює спільність рус., вят. і год. (блр.) мов з одного джерела. Чого сто́ять, о сточ, "етимологічні реконструкції" типу: рус. кінь ← давн. *конь → у того (непідкутого), хто таке читає, негайно й мимо вольи майне дум, що вятським твар "конь" є первісний, а що руський твар "кінь" є від його похідний. Більшість (коли не всі) підручники з историчної фонологиї є писано так, що дехто – звичайно з вятських академичних кіл бовкне яку муру про "спільну спадщину братньих народів", а йинші по йім уторять те саме.
Боже Святий, як я з вами згідний! Присягаюсь духом своїм, коли б Ви колись надумали пустити у світ від себе написану книгу, де ретельно пояснили б усі хиби, спростували усі помилки давні, які повторюють мов аксіому наче монахи молитву свою мовники уже сотні літ, книгу, де все було би, як кажуть росіяни, "по полочках розібрано", я був би в перших рядах, щоб книгу цю прочитати, і порадити усім друзям своїм.
Дуже тішить пильнування за розвитком руської мови. Та яко то тягне до діла ту? Чи йдемо творити слова ту явно би видко "новомову" було?
Та й чи є таки спостереження про падеж ІІІ. взору ймен вірен? Доси ж бо суть слова ги "кров, путь, мить, хіть, вісь, лють, вись, глиб, міль, міль, тінь, осінь, ярь, відь, вість, падь, піч, річ, суть, биль, віть, галузь, пліш, шесть, шерсть, часть, лінь, сіль, весь, міч, рать, жень, січ, їдь, сіть, щіть, снасть, сніть, мідь, снадь, гидь, зелень, біль, суть, синь, рінь, стать, ніч, сіножать" тощо сидять си в ІІІ. узорі никуди не думаючи йти. Ож' у котрих слів суть и в тваріх инших узорів, не конечно каже про гадану загальну зміну/перехід ІІІ. взору в инші, чи мало бо слів име двойисти (чи й тройисти) взори з давна, гадаймо декотрі: шов/шво, имя/ймено, рамя/рамено, човен/човно, біль/бола тощо.
"Чи йдемо творити слова ту явно би видко "новомову" було?"
Йдемо творити слова зрозумілі й підпорядковані правилам української мови. А Ви бачу все в "старомову" хочете перетворити.
Що це за "падеж" (ба й не падіж!)? Як не ляхи, то москалі?
По-перше, почнімо з деяких недоречних слів, тих, у яких уже давно та третя відміна занепала:
вись - частіше кажуть висота (якщо не завжди), глиб - слово чоловічого роду, до чого взагалі тут?, міль - мілина, ярь (не кажучи про те, що слово в значінні "весна" геть застаріле) - ярина, відь - де взагалі таке слово бачите/чуєте? По якихось одиничних селах?, вість - вістка, падь - теж ну дуже "поширене" слово, биль - те саме, що попереднє; кажуть "билина", віть - віта, вітка, часть - частина, лінь - частіше кажуть лінощі, рать - історизм, січ - історизм, синь - маєм" "синяву", сіть - сітка, щіть - щітка, біль - чол. р., сіножать - маєм і чол. роду; пліш, весь, їдь (+ "їд" ч. р. таки маєм), жень, снадь, гидь - узагалі нині невживані й мною до цього не знані слова. Це я так, швиденько продивився. Вислів "сидять си в ІІІ. узорі никуди не думаючи йти." мене взагалі шокував. Ви би ще з часів Руси набрали слів і написали, що "сидять" вони. А вони таки не сидять, а рухаються й як бачим велика їх частина вже відкинула третю відміну (або була замінена на гинші слова).
Далі щоб мені самому не тратити час даю витяг з писання Ю. Шевельова "ТАК НАС НАВЧАЛИ ПРАВИЛЬНИХ ПРОІЗНОШЕНІЙ" (08.1986):
" Ці процеси (занепаду третьої відміни) тривають далі, але іменники жіночого роду на приголосний ще існують в українській мові. Це або іменники високоїчастоти вживання (такі, як користь, лють, мідь, осінь, подорож,сіль, смерть) або книжні (міць, честь, обитель, суть). Зокремазникненню іменників жіночого роду на приголосний перешкоджуєвисока продуктивність суфікса -ість. Іменники з цим суфіксом(типу якість) можуть бути фактично творені мало не від кожногоприкметника. Попри це, загальний занепад цього типу іменників,що відбувається протягом сторіч, не влягає сумніву. Він становитьодну з прикмет української мови."
То якщо мова в природній спосіб позбавляється цієї відміни, то нащо йти про того й тягнути в мову відмерлі прикмети/процеси?
Лишень в українській мові "збірка" значить не те саме, що російське "сборка". Гадаю, цей каскад значень слова є калькою російського (по аналогії з російським "какая у тебя сборка видновса").
r2u.org.ua: збірка Тобто, ваша пропозиція – росіянізм.
діб (*дѡбь – ж.р., чого?/чому?/чім? – до́би, чим? – діб’ю; альтернативно, м. б. й від дѡбъ – чол.р.) є первісно *"форма, подоба, подобизна" ← *щось, що чомусь відповідає, личить, годить"; тут, віді, осмислено як "можливість або такий вибір чогось (≈ форми якогось рішення), яке [також] годить, личить до чогось".
Хоча слово се є ту вже дано за тяму "classis", я гадаю, чи не ліпше би його дати за тяму "versio", в друс. бо мові є слів зо значеннями близькими до тями "classis" до волі: rẽd, strwy, cin що найменше, тому є легше з чого волити, а до тями "versio" є найти тякле слово тяжче. Не що би дані тут уже слова були зли за тяму "versio", й усе ж, можемо глядіти по їнших тяклих словах ище.
Мене самого дум брати слово вьрсть/fyrsty (чи їнший твар сього корене) за "versio" вабить спільністю походження корене сього слова з лат. словом versio – оба від іє. корене *uer- "вертіти". Первісно є знак лат. versio турено товком "ворот/обернення ("обернення одного з иншим); рівни лат. versus того самого корене: "поворот плуга". Так само й різні знаки друс. вьрста йдуть из такого самого первісного товку *"ворот, поворот, обернення", у розумінні "обмін" ("обернення одного з иншим"), та співзвучністю лат. й друс. слів. Слід зазначити, що деякі значення тварів вьрства чи вьрста суть иншого походження – від іє. urd- "рости", а то суть значення: "рід", "вік", "зрілий вік". Значення слів від одного корене значення *"вертіти" та другого корене значення *"рости" було ще давно мішено через близькість контекстів деяких значень слів одного корене зо словами другого. Напр., значення "вік, рід (*рости)" зближено з значеннями "пара, чота (*вертіти => "обмін-відповідність-варіант-аналог"), відки постало значення "ровесник" (схрещення знаку росту зо знаком чоти). Корінь (точніше два корени: *"рости", та *"вертіти") суть дуже плідни – від їх є в руській до волі широкий розмай слів з різними значеннями, й, а вже, меджити їх одним-двома тямами не спіло би богатству руської мови. Проте, деякий твар від *вьрст- з первісним товком *"вертіти" би шло, либонь, брати за тяму "versio" – се міг би бути твар вьрсть/fyrsty, даний тут, чи їнший який твар, на пр.: вьрсто/fyrsto, вьрст/fyrst, fyrstya/вьрща.
За праслов'янської доби зі сполучень типу дроугъ, дроуга розвинулися значення «другий; інший; інакший, окремий», засвідчені в усіх слов’янських мовах.
Саме тому вважаю доречним називати клас\тип\вид цим словом, бо щодо інших класів\типів\видів він буде «другий; інший; інакший, окремий».
Цікаво, біологічний вид у чеській та словацькій мовах – druh.
Версія — один із кількох переказів, викладів або одне з тлумачень якогось факту, події; файл, що є модифікацією іншого файла.
У цій версії класу PageScaler містяться помилки, які ми не можемо виправити через брак часу. Чи можемо ми повернутись до попередньої версії?
лат. versio — поворот, зміна, від vertere — вертіти, крутити, перевертати, змінювати
Перекладаємо слово версія
Зі словника Штепи. Підходяще слово (до речі, рос. "отмена" -скасування)
на мою думку, не зовсім доречне, оскільки співпадає з відміною іменників - мовознавчим терміном
Саме з цього значення слова і пішли "відміни" іменників:)
+++
Думаю варто розділяти зі варіант для якого, як на мене, відміна підходить досконало.
Версія не завжди те саме, що й варіант.
инь ~ йинь ~ гинь ( ~ інь)
Інші форми письма: инь, їнь. Творено від кореня ін- ( ~ ин- ~ їн-) в слові інший ( ~ инший ~ їнший) й інших спільного кореня, йдучи з його значення »інший, → іншої версії, версія чогось«, з закінченням (точніше, парадигматичним чепенем (суфіксом)) -ь, як слово ІІІ. відміни роду жіночого, взору знать, хіть, мить, видь, суть тощо.
Відмінювання: чого?, чому? ― іни (~ ини ~ їни), чим? ― інню (~ инню ~ їнню); множина: що? (збірна множина) ― іння (~ иння ~ їння ~ іннє ~ иннє ~ їннє ..., залежно від говірок), чого? ― іний (~ иний ~ їний ~ іней ~ иней ~ їней), чим? ― іньми (~ иньми ~ їньми), окрема множина: що? ― іни (~ ини ~ їни) й т.д.
Пахне чимось китайським. :-)
Гадаю, що таки "инь" має бути основною формою. Від "инший" ("інший" це суржик, може і є нормою для якихось далеких східних Кубаней, але козаки і наші письменики вживали з "и-")!
Правлено.
Взагалі основний твар име бути з йи-.
Дивно, бо словники не подають жодного слова (ну гаразд, одне дають) з "йи-".
r2u.org.ua: йи*
Натомість, є форми на "и-" та на "ги-" (r2u.org.ua: гинш*) хоч і звучить ду-уже незвично це початкове "ги-" (але протеза, тож я не проти як хтось инший буде вживати).
Нич дивного, коли мати на позорі, що чинне руське письмо є роблено через одно місце. Всі слова з "і-" чинного письма доведено в руській мові мають в истоті за сим "і-” первісно: *йи-". Просто наше чинне письмо, в истоті, виходить із вятської фонологиї (ще з лядської: правило "9"). Вятська не різнить зокрема [йі] та [йи]. У таких тварїх, що за чинним письмом пишемо: інший, іноді, іній/іней, істота, ігла, ігор (гра ← *йигра́~йьгра́"), іскра́~скра, іскор, імати, імовірно тощо є первісно *йи-, засвідчене в линських говірках руської мови. Твари без [й] ([инший, інший]) суть пізніші, як і твар з [h-] ([гинший], хоча й такі суть питомі).
PS: йидно з Вашого приклада не має з тим нич спільного, бо там "и" передає (намагається передати) вимову дрівнього *е (*іедьно) в складі критім перед слабим */ь/), тобто по суті "ї" в: їль (*іель "ялина"), їж (*іежь "їжак") – а тут йак раз є "ї-" ("[йі-]"), а не [йи-].
Як завжди дякую вам за ретельну відповідь. Тепер я часто жалкую, що двадцять років раніше не зайнявся виученням мов.
Дивно лиш, що яку літературу не читав, ніде не писало, що перше було "йиней", "йискра", "йимла", всюди писало, що було з початковою [і-] (писалося як "и"), яка стверділа у [и-].
Та напевне ви читаєте дуже складну літературу, з якої уже надто пізно щось зрозуміти тому, хто не пов'язав життя своє з лінґвістикою.
Маю надію, колись хтось зробить науково-популярні книги і лекції про усі ці особливості, які можна буде почитати або послухати.
Чому пишете "виучення", коли руська не терпить зіяння?
Не пишуть бо чи не вся та "література" аксіоматично постулює спільність рус., вят. і год. (блр.) мов з одного джерела. Чого сто́ять, о сточ, "етимологічні реконструкції" типу: рус. кінь ← давн. *конь → у того (непідкутого), хто таке читає, негайно й мимо вольи майне дум, що вятським твар "конь" є первісний, а що руський твар "кінь" є від його похідний. Більшість (коли не всі) підручники з историчної фонологиї є писано так, що дехто – звичайно з вятських академичних кіл бовкне яку муру про "спільну спадщину братньих народів", а йинші по йім уторять те саме.
"Виучення" якось саме так вийшло. Мені щоб розуміти б унутрішній голос мови, ще вчитись її та й вчитись, досі є, що роблю помилки.
Боже Святий, як я з вами згідний! Присягаюсь духом своїм, коли б Ви колись надумали пустити у світ від себе написану книгу, де ретельно пояснили б усі хиби, спростували усі помилки давні, які повторюють мов аксіому наче монахи молитву свою мовники уже сотні літ, книгу, де все було би, як кажуть росіяни, "по полочках розібрано", я був би в перших рядах, щоб книгу цю прочитати, і порадити усім друзям своїм.
Цікаво, дуже, але нічого не зрозуміло)
"нічого не зрозуміло" ale "дуже цікаво"??
To tacuy mem zw slwf ednogo Moscufskogo blogera.
Суб'єктивна думка, але звучать ці слова жахливо, вибачайте.
Из Ваших уст воно може й жахливо звучати.
Як уже згадувалося на цьому сайті, третя відміна давно вже занепадає, тож це слово суперечить природньому розвиткові вкраїнської мови.
Дуже тішить пильнування за розвитком руської мови. Та яко то тягне до діла ту? Чи йдемо творити слова ту явно би видко "новомову" було?
Та й чи є таки спостереження про падеж ІІІ. взору ймен вірен? Доси ж бо суть слова ги "кров, путь, мить, хіть, вісь, лють, вись, глиб, міль, міль, тінь, осінь, ярь, відь, вість, падь, піч, річ, суть, биль, віть, галузь, пліш, шесть, шерсть, часть, лінь, сіль, весь, міч, рать, жень, січ, їдь, сіть, щіть, снасть, сніть, мідь, снадь, гидь, зелень, біль, суть, синь, рінь, стать, ніч, сіножать" тощо сидять си в ІІІ. узорі никуди не думаючи йти. Ож' у котрих слів суть и в тваріх инших узорів, не конечно каже про гадану загальну зміну/перехід ІІІ. взору в инші, чи мало бо слів име двойисти (чи й тройисти) взори з давна, гадаймо декотрі: шов/шво, имя/ймено, рамя/рамено, човен/човно, біль/бола тощо.
"Чи йдемо творити слова ту явно би видко "новомову" було?"
Йдемо творити слова зрозумілі й підпорядковані правилам української мови. А Ви бачу все в "старомову" хочете перетворити.
Що це за "падеж" (ба й не падіж!)? Як не ляхи, то москалі?
По-перше, почнімо з деяких недоречних слів, тих, у яких уже давно та третя відміна занепала:
вись - частіше кажуть висота (якщо не завжди), глиб - слово чоловічого роду, до чого взагалі тут?, міль - мілина, ярь (не кажучи про те, що слово в значінні "весна" геть застаріле) - ярина, відь - де взагалі таке слово бачите/чуєте? По якихось одиничних селах?, вість - вістка, падь - теж ну дуже "поширене" слово, биль - те саме, що попереднє; кажуть "билина", віть - віта, вітка, часть - частина, лінь - частіше кажуть лінощі, рать - історизм, січ - історизм, синь - маєм" "синяву", сіть - сітка, щіть - щітка, біль - чол. р., сіножать - маєм і чол. роду; пліш, весь, їдь (+ "їд" ч. р. таки маєм), жень, снадь, гидь - узагалі нині невживані й мною до цього не знані слова. Це я так, швиденько продивився. Вислів "сидять си в ІІІ. узорі никуди не думаючи йти." мене взагалі шокував. Ви би ще з часів Руси набрали слів і написали, що "сидять" вони. А вони таки не сидять, а рухаються й як бачим велика їх частина вже відкинула третю відміну (або була замінена на гинші слова).
Далі щоб мені самому не тратити час даю витяг з писання Ю. Шевельова "ТАК НАС НАВЧАЛИ ПРАВИЛЬНИХ ПРОІЗНОШЕНІЙ" (08.1986):
" Ці процеси (занепаду третьої відміни) тривають далі, але іменники жіночого роду на приголосний ще існують в українській мові. Це або іменники високоїчастоти вживання (такі, як користь, лють, мідь, осінь, подорож,сіль, смерть) або книжні (міць, честь, обитель, суть). Зокремазникненню іменників жіночого роду на приголосний перешкоджуєвисока продуктивність суфікса -ість. Іменники з цим суфіксом(типу якість) можуть бути фактично творені мало не від кожногоприкметника. Попри це, загальний занепад цього типу іменників,що відбувається протягом сторіч, не влягає сумніву. Він становитьодну з прикмет української мови."
То якщо мова в природній спосіб позбавляється цієї відміни, то нащо йти про того й тягнути в мову відмерлі прикмети/процеси?
Годиться для розробників, на мою думку.
Хороше слово. Шкода, що ним не замінити всіх варіяцій цього слова.
Лишень в українській мові "збірка" значить не те саме, що російське "сборка". Гадаю, цей каскад значень слова є калькою російського (по аналогії з російським "какая у тебя сборка видновса").
r2u.org.ua: збірка
Тобто, ваша пропозиція – росіянізм.
І мені схоже на росіянізм.
Поясніть. :-)
діб (*дѡбь – ж.р., чого?/чому?/чім? – до́би, чим? – діб’ю; альтернативно, м. б. й від дѡбъ – чол.р.) є первісно *"форма, подоба, подобизна" ← *щось, що чомусь відповідає, личить, годить"; тут, віді, осмислено як "можливість або такий вибір чогось (≈ форми якогось рішення), яке [також] годить, личить до чогось".
Хоч Я і не вважаю це слово вдалим відповідником, але всеодно дякую Вам за гарне пояснення. :-)
uersty (uersti, uerstïõ)
Вимова: {ˈβ̞ærsʲtʲ ~ ˈβ̞ɘrʲsʲtʲ ~ ˈβ̞ærɕc ~ ...}.
ЕСУМ (І, 357): верства¹, (І, 358): верства²; http://oldrusdict.ru/dict.html#: вьрства.
Хоча слово се є ту вже дано за тяму "classis", я гадаю, чи не ліпше би його дати за тяму "versio", в друс. бо мові є слів зо значеннями близькими до тями "classis" до волі: rẽd, strwy, cin що найменше, тому є легше з чого волити, а до тями "versio" є найти тякле слово тяжче. Не що би дані тут уже слова були зли за тяму "versio", й усе ж, можемо глядіти по їнших тяклих словах ище.
Мене самого дум брати слово вьрсть/fyrsty (чи їнший твар сього корене) за "versio" вабить спільністю походження корене сього слова з лат. словом versio – оба від іє. корене *uer- "вертіти". Первісно є знак лат. versio турено товком "ворот/обернення ("обернення одного з иншим); рівни лат. versus того самого корене: "поворот плуга". Так само й різні знаки друс. вьрста йдуть из такого самого первісного товку *"ворот, поворот, обернення", у розумінні "обмін" ("обернення одного з иншим"), та співзвучністю лат. й друс. слів. Слід зазначити, що деякі значення тварів вьрства чи вьрста суть иншого походження – від іє. urd- "рости", а то суть значення: "рід", "вік", "зрілий вік". Значення слів від одного корене значення *"вертіти" та другого корене значення *"рости" було ще давно мішено через близькість контекстів деяких значень слів одного корене зо словами другого. Напр., значення "вік, рід (*рости)" зближено з значеннями "пара, чота (*вертіти => "обмін-відповідність-варіант-аналог"), відки постало значення "ровесник" (схрещення знаку росту зо знаком чоти). Корінь (точніше два корени: *"рости", та *"вертіти") суть дуже плідни – від їх є в руській до волі широкий розмай слів з різними значеннями, й, а вже, меджити їх одним-двома тямами не спіло би богатству руської мови. Проте, деякий твар від *вьрст- з первісним товком *"вертіти" би шло, либонь, брати за тяму "versio" – се міг би бути твар вьрсть/fyrsty, даний тут, чи їнший який твар, на пр.: вьрсто/fyrsto, вьрст/fyrst, fyrstya/вьрща.
Гадаю, від контексту деколи версть може бути й за "клас" й за "версія".
Дав Вам +
слат. versio пов’язане з vertere «вертіти, крутити, перевертати», спорідненим із псл. *vert-, *vьrt-, укр. верете́но, верті́ти;
Від "міни́ти ", що ж синонімом до "змінювати":
goroh.pp.ua: міна
За праслов'янської доби зі сполучень типу дроугъ, дроуга розвинулися значення «другий; інший; інакший, окремий», засвідчені в усіх слов’янських мовах.
Саме тому вважаю доречним називати клас\тип\вид цим словом, бо щодо інших класів\типів\видів він буде «другий; інший; інакший, окремий».
Цікаво, біологічний вид у чеській та словацькій мовах – druh.