Можете більше про цей корінь, будь ласка? Й чи не від нього йде неповноголосе "древо"?

Навдивовижу дурні способи розмежувати слова вмієте вигадувати. Усі слова з -квіт- і -цвіт- це синоніми, навіщо тут їм такий поділ? Ще й там де справді має бути різниця в одному почепі, бо тканина й рослина

Не згадуючи вже що це той самий корінь по різному озвучений, зокрема залежно від говірки

Бавовняна тканина
Бавовникова олія

Питання до вашого методу, а не потреби, тут гадаю треба

Боже, ви якось пишете наче українськими словами, але якось не по-українськи 🤦‍♂️
Мая твая нє панімать 🤭

Та ясно що українські слова "панімать" тяжко🤣

Ще раз. Слова наче українські, а речення наче через гугл-перекладач прогнали 😝🤦‍♂️
Де так вчили вас українському синтаксису? Де так розмовляють, мо, пишуть? 🧐

Якщо ви заплуталися в синтаксисі коментаря з трьох частин, то, боюся, питання не в ньому

Бо написано не по-українськи 🤷‍♂️
Наче якийсь іноземець писав 🤣😝🤭
<Питання до вашого методу, а не потреби, тут гадаю треба>
😱🫩

Ви ще й по три рази повторюєте, ну розважайтеся

Ситуація в говірках виглядає так, що форми з kv та cv виступають розпорошено й часто одна обік одної. Втім, зібраний досі матеріал дає підстави стверджувати, що вища концентрація форм із kv спостерігається в північній і східній частинах України, тимчасом як у південно-західних говірках частіше трапляється cv, а форми з kv якщо й уживаються, то здебільшого поруч із ними паралельно існують форми з cv (наприклад, коло Дрогобича, Турки, Підбужа, Самбора, Жовкви). Назва цвітень, а не квітень уживається в північнолемківських, надсянських, бойківських говірках і в частині наддністрянських; водночас у надсянських, бойківських і буковинсько-покутських говірках засвідчені як цвіт, так і квіт. Західнолемківські форми на кшталт квітка (на захід від Лабірцята деінде) найімовірніше походять зі словацької мови. Ще показовішою є дистрибуція форм гвізда~звізда. Це слово поширене лише в частині південно-західних говірок, де воно вживається зі zv- (або JV-), за винятком деяких найзахідніших місцевостей (наприклад, у с. Завадка, що в північній частині Спишу, а також на північ і захід від Пряшева), в яких гвізда ймовірно являє собою словакізм. Пор. також діал. закарп. дзвіздьидь 'блискуча цятка в гірському потоці'. Можливо, одначе, що форми з hv уживалися в центральних районах Закарпаття (між Боржавою та Тур'єю): у цій зоні засвідчено звізд~звузд 'цвях' з первісного гвоздь. Оскільки в цьому слові не було передумов для фонетичного переходу g > z,висловлено припущення, що, коли гвізду виперла церковнослов'янська звѢзда, мовці, вважаючи zv- за "кращу" сполуку, перенесли її також на гвізд~гвузд (Штібер). Форма звоздик уживається також на Покутті. В інших регіонах України слово звѣздд трапляється рідко, здебільшого у фольклорі, і хоча церковний ужиток поширив форму звізда в різних північних і східних українських говірках, гвізда також була засвідчена, наприклад, поблизу Лубень, Глухова, Столина (Берестейщина).У середньоукраїнських пам'ятках представлені форми обох типів. В авторів, що походили з північних та східних земель, kv і hv трапляються дещо частіше: квѣлю 1 ос. одн. (Славин. 1642), росквѣлилд (Радив. 1671), квѣты 'квіти' (проти цвѣчгы 'кольори' у Віршах Кл. Зин. 1690); так само в імовірно подільського походження Оксф. Гепт. 1667: гвізда, гвізддр, квіт. Автори з теренів, розташованих західніше, вживали більше cv, zv, хоча kv також трапляється нерідко: квѣти (Перес. Єв. 1561), квѣто(м) (Лавр. Зиз. 1596), звѣзди (Ст. Зиз. 1596), позвизд\тот 'свистять' (Кл. Остр. 1599), квѣ(т)ною (Одрех. гр. 1618), звѣздою (Транкв.-Ст. 1618), квѣт (як питоме слово)~цвѣт (як церковнослов'янське слово), звЬзда (Памва Бер. 1627), квѣти (Покр. записи на північний захід від Ужгорода 1709, на північний схід від Ужгорода 1749). Хоча багато форм із kv та hv можуть бути наслідком польського впливу, а багато які з cv та zv — церковнослов'янської традиції, можна небезпідставно стверджувати, що їх географічне поширення приблизно відповідає становищу в сучасних говірках. Навпаки, в давньоукраїнських пам'ятках маємо лише форми з cv та zv: цвилити 'плакати' (Гр. Бог. XI ст.), цвѣлить (Іп. літоп. 1262) тощо. Однак цей аргумент не може бути вирішальним, щоб заперечувати існування форм з kv та hv на той час. Розглядувані слова звичайно вживаються в церковних текстах; юридичні документи їх не містять — і це не дивує, коли зважити на їхнє значення. Єдина велика світська пам'ятка, Іп. літоп., походить із західної частини країни, що для неї cv та zv так читак можна вважати характерними. Не виключено, однак, що особливе написання цтвѣтокъ в Іп. літоп. (два рази проти одного цьвѣтокъ, 1074) могло виникнути з помішання tv (замість kv; щодо нерозрізнення ky і f — див. 3.4) у київському оригіналі та cv, звичного для волинського чи галицького переписувача. Незалежно від прийняття чи неприйняття цієї інтерпретації географія форм із kv та hv, більше розповсюджених на півночі та сході, спростовує думку, що всі вони могли бути запозичені з польської мови (Бернекер, Булаховський, Курашкевич). А якщо це не так, то треба датувати їх доісторичними часами, і найзадовільніше пояснення тоді полягало б у тому, що в позиції перед v + ей друга палаталізація в діалектах київсько-поліського типу була просто нечинною.

2026.