Походить від лат. adaequatus “зрівняний, прирівняний”, далі від дієсл. adaequare “порівнювати, прирівнювати”, з ad “до, ну” + aequāre “робити рівним (тотожним)”, від aequus “рівний, плаский”, далі від праіндоєвр. * Aikʷ- “рівний” (пор .: лит. Aikšte “площа”, лат. Aequus “рівний”).
Це таке саме викривлення, як "нормальний" в значені "добрий", а не "звичайний", "усереднений".
Адекватна поведінка це поведінка, що відповідає ситуації, умовам, які склалися. До прикладу цілком адекватною/відповідною є поведінка юнака, що підвівся, коли в маршрутку ввійшла бабця. Але не така вже ця поведінка і адекватна, якщо у людовозі ще повно вільних місць.
//Микола Ттт 20 жовтня 2016: Адекватна відповідь як буде, відповідна відповідь?//
Отож бо! Хіба відповідь може бути адекватною? Це приклад обивательського вживання иноземного слова без розуміння його значення. Так само як и "належна відповідь". Якщо когось питають, то дають йому якусь свободу вибору. А ось поведінка може бути як відповідною, так и належною.
«Слушний» походить від слова «слухати» й фактично означає «вартий того, щоб дослухатись».
Тому значення адекватний, як на мене, тут заледве якось можна вивести.
Слушний — це схвалення, а адекватний — висловлення мінімальної прийнятности.
Там є інший розвиток значення; не від слухати, а від друс. слушѣти, одне з значень якого було "належати", відки далі: "належати, бути стосовним до ситуації", а далі в суч. укр. прикметник від його слушний з значеннями: відповідний, доречний, адекватний, раціональний, пристойний.
Дуже дивно, як могли в ЕСУМі "недоглядіти" хід українського слова "слушний" від давньоруського "слушѣти", виводили аж від польського "słuszny".
Відчуття таке, що ЕСУМ навмисне далив українську мову від усієї її давньоруської спадщини.
То мушу спитати Вашої думки. Як буде етимологічно вірно (від давньоруського "слушѣти") вживати слово "слушний" – у тямі "доречний", чи у тямі "раціональний"?
По-перше, це не галицьке слово, а загальноукраїнське.
По-друге, воно не узгідне зі словом «свідомий», якщо ви, певна річ, не вважаєте, що вислів «втратити свідомість» — то українською.
«Свідомий» походить від слова «відати». Тобто такий, що знає, розуміє, уСВІДОМлює, тямить щось.
«Притомний» походить від такої ж загальноукраїнської словосполуки «при тямі». В прямому значенні означає людину, яка не спить і не вмліла. В переносному значенні означає протиставлення тому, що «верзе» людина, яка не при тямі (наприклад, марить).
Будь-яке українське слово, відоме нам, має певне походження. Власне, була цілком певна мить і цілком певна людина в якомусь куточку України, яка вперше це слово вжила. Далі слово починає ширитись і зрештою стає надбанням більшості носіїв мови.
Існує лише два чинники, що спиняють поширення новотвора: суб'єктивна привабливість/влучність слова та явище, притаманне лише під'яремним народам, — цензура. Ота суб'єктивна привабливість/влучність вимірюється зокрема очевидністю значення.
Польське слово kobieta заледве колись пошириться на всю Україну, бо для всіх, хто польської не знає, воно не означає нічого. Існує певна співзвучність зі словом «кобила» та й годі. Тоді як недолуге англійське «лайфхак» лунає з кожної дупи. Чому? Бо недорікувате «панство» вважає його моднячим та крутецьким, молодіжним та майже технологічним.
З якого дива суто українське слово «притомний» з очевидним українським походженням та будовою ви оголошуєте галицьким (тобто місцевим та непридатним (?) для загального вжитку)? Якщо слово відповідає духу української мови («притомний» — так, цілковито), то як можна відмовити йому в праві на існування лише через те, що воно пролунало вперше на захід від Дніпра?
Не розумію, про що тут суперечка.
Слово вже існує, таке значення, з-поміж инших, вже має.
Особисто можу підтвердити, що «притомний» в значенні «адекватний» вживане. Сам вживаю і від людей чув.
Можливо, не в книжній мові, а більше в живій, але менше з тим.
Я б сказав, що «взірцевий» — то «ідеальний» (бо «взірець» — найближчий відповідник чужинського «ідеал»).
Адекватна відповідь — відповідь «адеквата» (відповідь пов'язана із питанням, давач відповіді перебуває при тямі та глузді).
Взірцева відповідь — відповідь, краще якої годі шукати.
Можна навіть сказати так: взірцево адекватна відповідь (тобто «адекватніше не буває»).
Адекватний — цілком відповідний; тотожний.
Пошук адекватних термінів.
Перекладаємо слово адекватний
«Поводься належно», «належна відповідь».
Походить від лат. adaequatus “зрівняний, прирівняний”, далі від дієсл. adaequare “порівнювати, прирівнювати”, з ad “до, ну” + aequāre “робити рівним (тотожним)”, від aequus “рівний, плаский”, далі від праіндоєвр. * Aikʷ- “рівний” (пор .: лит. Aikšte “площа”, лат. Aequus “рівний”).
Це таке саме викривлення, як "нормальний" в значені "добрий", а не "звичайний", "усереднений".
Адекватна поведінка це поведінка, що відповідає ситуації, умовам, які склалися. До прикладу цілком адекватною/відповідною є поведінка юнака, що підвівся, коли в маршрутку ввійшла бабця. Але не така вже ця поведінка і адекватна, якщо у людовозі ще повно вільних місць.
Адекватна відповідь як буде, відповідна відповідь ?
//Микола Ттт 20 жовтня 2016: Адекватна відповідь як буде, відповідна відповідь?//
Отож бо! Хіба відповідь може бути адекватною? Це приклад обивательського вживання иноземного слова без розуміння його значення. Так само як и "належна відповідь". Якщо когось питають, то дають йому якусь свободу вибору. А ось поведінка може бути як відповідною, так и належною.
плюсую
Давньоруське тяклъ »відповідний« (див. Матеріали до словника давньоруської мови І. Срізнівського).
Див. ЕСУМ під статею на слушний; там серед значень сього слова є й адекватний.
А що скажете про те, що це маркують полонізмом, від польського "słuszny"?
https://goroh.pp.ua/Етимологія/слушний
Полонізмами певні особи позначують геть усе, що співзвучне з лексикою польської мови. Тобто близько 65% всієї української питомої лексики.
«Слушний» походить від слова «слухати» й фактично означає «вартий того, щоб дослухатись».
Тому значення адекватний, як на мене, тут заледве якось можна вивести.
Слушний — це схвалення, а адекватний — висловлення мінімальної прийнятности.
Там є інший розвиток значення; не від слухати, а від друс. слушѣти, одне з значень якого було "належати", відки далі: "належати, бути стосовним до ситуації", а далі в суч. укр. прикметник від його слушний з значеннями: відповідний, доречний, адекватний, раціональний, пристойний.
Дуже дивно, як могли в ЕСУМі "недоглядіти" хід українського слова "слушний" від давньоруського "слушѣти", виводили аж від польського "słuszny".
Відчуття таке, що ЕСУМ навмисне далив українську мову від усієї її давньоруської спадщини.
Нє дівно.
То мушу спитати Вашої думки. Як буде етимологічно вірно (від давньоруського "слушѣти") вживати слово "слушний" – у тямі "доречний", чи у тямі "раціональний"?
І за "доречний", і за "раціональний"; у межах контекстуальности то суть синонима.
+
Якщо йдеться про людину, то можливе таке значення. Також в переносному значенні може вживатися стосовно багатьох речей.
Притомний є творено від при тому. Яким чином при тому є пов'язано з відповідним, адекватним? Неясно.
Ні, прикметник «притомний» утворено від словосполуки «при тямі». Не питайте, чому не «притямний» — то не до мене.
Ось приклади живомовного вжитку: «цілком притомна (слушна, доладна, гожа) пропозиція», «жодна притомна людина такого не скаже».
Шикарний відповідник
Галицьке слово. Узгідне з загальноукраїнським "свідомий".
Олекса, зараз тут з`явиться допис про вищість всього, що походить з Галичини, втім й різноманітні полонізми :D
Я й до цього звичний. 😉
По-перше, це не галицьке слово, а загальноукраїнське.
По-друге, воно не узгідне зі словом «свідомий», якщо ви, певна річ, не вважаєте, що вислів «втратити свідомість» — то українською.
«Свідомий» походить від слова «відати». Тобто такий, що знає, розуміє, уСВІДОМлює, тямить щось.
«Притомний» походить від такої ж загальноукраїнської словосполуки «при тямі». В прямому значенні означає людину, яка не спить і не вмліла. В переносному значенні означає протиставлення тому, що «верзе» людина, яка не при тямі (наприклад, марить).
Будь-яке українське слово, відоме нам, має певне походження. Власне, була цілком певна мить і цілком певна людина в якомусь куточку України, яка вперше це слово вжила. Далі слово починає ширитись і зрештою стає надбанням більшості носіїв мови.
Існує лише два чинники, що спиняють поширення новотвора: суб'єктивна привабливість/влучність слова та явище, притаманне лише під'яремним народам, — цензура. Ота суб'єктивна привабливість/влучність вимірюється зокрема очевидністю значення.
Польське слово kobieta заледве колись пошириться на всю Україну, бо для всіх, хто польської не знає, воно не означає нічого. Існує певна співзвучність зі словом «кобила» та й годі. Тоді як недолуге англійське «лайфхак» лунає з кожної дупи. Чому? Бо недорікувате «панство» вважає його моднячим та крутецьким, молодіжним та майже технологічним.
З якого дива суто українське слово «притомний» з очевидним українським походженням та будовою ви оголошуєте галицьким (тобто місцевим та непридатним (?) для загального вжитку)? Якщо слово відповідає духу української мови («притомний» — так, цілковито), то як можна відмовити йому в праві на існування лише через те, що воно пролунало вперше на захід від Дніпра?
Притомний не походить і нияк не пов'язано зо словом тяма. Де сьте Ви взагалі таке нашли, чи то є Ваш догад?
Не вважаю цю пропозицію хорошою для цього слова.
Але про значення слова "притомний" можна читати у тлумачному словнику sum.in.ua: prytomnyj
Не розумію, про що тут суперечка.
Слово вже існує, таке значення, з-поміж инших, вже має.
Особисто можу підтвердити, що «притомний» в значенні «адекватний» вживане. Сам вживаю і від людей чув.
Можливо, не в книжній мові, а більше в живій, але менше з тим.
Я б сказав, що «взірцевий» — то «ідеальний» (бо «взірець» — найближчий відповідник чужинського «ідеал»).
Адекватна відповідь — відповідь «адеквата» (відповідь пов'язана із питанням, давач відповіді перебуває при тямі та глузді).
Взірцева відповідь — відповідь, краще якої годі шукати.
Можна навіть сказати так: взірцево адекватна відповідь (тобто «адекватніше не буває»).
Я не розумію суті обговорення слів, які в розділі "значення слова" мають пояснення, що містить український відповідник.