Лексикон словенороський Памва Беринди з церкновнослов'янською на руську (українську) мову, укладений між 1603 та 1607 роками:
Хула – блюзнѣрство, ганба.
Лексикон словенороський Памва Беринди з церкновнослов'янською на руську (українську) мову, укладений між 1603 та 1607 роками:
Хула – блюзнѣрство, ганба.
Церковнослов'янське звертання господи, болгарське утворене в християнський період спаси, язик в значенні мови, мир в значенні світу, ізціли, чуже язва, усе дуже по-українськи.
Хула — блюзнірство, ганьба.
Це хула на царя, спалити невірного!
церк.-сл. хула, накинута з рос. мови за СРСР
рос. хула
Перекладаємо слово хула
Хулити - ганити
+
Лексикон словенороський Памва Беринди з церкновнослов'янською на руську (українську) мову, укладений між 1603 та 1607 роками:
Хула – блюзнѣрство, ганба.
r2u.org.ua: хула
+
Лексикон словенороський Памва Беринди з церкновнослов'янською на руську (українську) мову, укладений між 1603 та 1607 роками:
Хула – блюзнѣрство, ганба.
r2u.org.ua: хула
r2u.org.ua: хула
r2u.org.ua: хула
Хула – раджу зосередити свою увагу й сили на справді чуджі слова.
Я саме це зараз чиню.
Чините абсолютно протилежне.
Лексис... 1596р., Лексикон словенороський 1627р., Словарь росийсько-український 1893–1898рр., Словарь української мови 1909р., Словник українсько-російський 1927р., Російсько-український словник 1930р. з Вами не згідні.
«Молюся: господи, помилуй,
Спаси ти нас, святая сило,
Язви язик мій за хули,
Та язви мира ізціли.»
(Т. Шевченко, Кобзарь, Єретик).
Ище в П. Кулиша й О. Партицького.
Церковнослов'янське звертання господи, болгарське утворене в християнський період спаси, язик в значенні мови, мир в значенні світу, ізціли, чуже язва, усе дуже по-українськи.
Ось Вам ще все багатсво української мови:
«І плача, матернього плача
Ісполню гради і поля,
Да зрить розтлєнная земля,
Що я Держитель і все бачу.
Воскресни, мамо! І вернися
Спочивши, скорбная, скажи,
Прорци своїм лукавим чадам,
Що пропадуть вони, лихі,
Що їх безчестіє, і зрада,
І криводушіє огнем,
Кровавим, пламенним мечем
Нарізані на людських душах,
Що крикне кара невсипуща»
(Т. Шевченко, ОСІЯ. ГЛАВА XIV)