+
+
Це перше було слов’янське місто, його назва йде від праслов’янської назви липи!
Нижні лужичани звуть Lipsk
Верхні лужичани звуть Lipsk
Поляки звуть Lipsk

Відповідає Харківському правопису.

То є місто дрівнє, і хоча звано є прикметою, давні прикмети (прикметники) є питимо (типово) "нечленні" – тому Львів, а не Львове, Дубно, а не Дубне, Рівно, а не Рівне, Київ, а не Кийове. А крім того, звано є надто дрівні міста за родом слова "город" – музьким, а не середнім ге "місто". Себо пратвар сього міста бі прикмета музького роду нечленна: *липьскъ, а не *липьскъи, і паче не *липьскоіє. Сам же твар німецький – з голосним <i> між <z> та <g> – відбиває, віді, рефлекс *-ьскъ, після того, як *ъ "слабий" онімів, як *{сек}, тобто з голосним між *с та *к, що було й загалом є типове для мов української, чеської та словацької в сполуках *sk, *zg в нових критих складах: *mozg => мозОк, ч. mozEk, слвц. mozOg, *rozg => різОк ("різки"), а також у чеських формах множини родового на *-isk: hledisEk "сцен" (від hledisko), stanovisEk "поглядів" (від stanovisko) і т.д. Твар Leipzig з <і> в другім складі виник, віді, за тих же умов, що в згаданих прикладах, як понімеччення давньої незасвідченої слов'янської праформи *липсек із *липс|к із *липьскъ, після німіння слабих йорів, де давнє німецьке вухо, віді, чуло слов'янське */s/ як ближче до свого [ts] (словянське вухо, напр., німецьке /s/ чуло як /ш/), а словянське /k/ як своє /g/ (і словіне бо німецькі /g, b, d/ чують яко свої глухі /k, p, t/). Таким чином, реконструйована, з дотриманням традиції формату дрівніх назв міст, форма сього міста в руській була би найвірніше: Липсек (або, може, й Липсьок (?)).

+. -ське, або -цьке саме українське закінчення.