Див. мій коментар під: світич, тут. Творено від корене *suēt- (← *suoyt-) чепенем *-yad- та парадигматичним чепенем -o; роль чепене -yad-o є тут суто диференційна – конкретнішої конотації з "висінням" жаден чепінь передати просто не може; принаймні, за чепенем *-yad- є знано конотацію множинности в однині та конкретизації (http://oldrusdict.ru/dict.html: ослѧдь, челядь, пьстрѧдь, мокрѧдь, старѧдь, сирѧдь, площадь). Сам твар є турено словом <свічадо>, хоча його значення є йинше, "дзеркало", й воно є за походженням комолене лядське zwiercadło (само від давнішого *ziercadło), але потреби в такім слові в руській нема, за наявности слова zercalo "дзеркало" (ба, є ще й слово glẽdilo "тс"), тому твар suétyado є вільний.
Див. змінку ту під: suétyado; творено чепенем -ẽd- + парадигматичним чепенем -a, чепінь -ẽd- тякне до ("є співвідносний з") чепене -yad-, від основи suétl- "світло (прилад/засіб, джерело світла)".
sum.in.ua: zhyrandolj
Не тiльки у Грiнченка можна знайти це слово:
r2u.org.ua: Світич
+
Усе ж, для точности має бути повна форма "вислий світич", аби відрізняти "люстру" від инших освітлювальних приладів.
Таку конотацію засоби мови (будь якої) забезпечити ледве чи можуть; ба, й у мові джерелі йтал. lustra такої конотації нема, тому марно є класти на руську мову задачу, якої не можуть виконати й инші мови. Єдине, що може бути, є вибір з инвентаря суфіксів, які, хоча не будуть могти передати конотацію "вислої річи, висіння, вислости", можуть що найбільше просто дифенціювати таке слово від инших слів з коренем *suēt-, що значать різні річи, пов'язані з джерелом світла.
А чи є така кількість чепенів, щоб забезпечити назви для всіх освітлювальних приладів?
На позначення приладів є ряд таких чепенів, а на позначення освітлювальних служить сам тяклий корінь.
Єлисіє, чому Ви все "річи" кажете, адже в українській мові останній звук "і". Мечі, ночі, гроші, палиці, нігті, не мечи, ночи, гроши, палици, нігти :(
Останній звук є там {ɪ}, а "і" є літера.
Желех. І, 531: ніч, но́чи;
Жлх. ІІ, 655: піч, печи́
Жлх. ІІ, 790: путь ("не зна́ти чому́ пу́ти").
Восені, семі, шесті, п'яті, восьмі, дев'яті, десяті.
Слова "палиця", "гріш", "меч" суть иншої відміни. Слово "ніготь" є первісно відміна з основою на приголосний, втрачена ще в дописемну добу, й тому там хитання було вже здавна. У слові "палиця" має бути правильно <палиці>, але <і> там є структурно (морфофонематично) розуміти не як поєднання "твердого" {t͡s} + {і}, а як поєднання a priori/by default "мякого" {t͡ɕ} (← *k) + */ɤ/ ( = <ъі>), ← *-ons, себо: *<палицъі>, де звучання голосного на кінці є зумовлено якістю звучання приголосного перед ним у тім слові, а не навпаки; у противнім разі *k+*i дало би +<паличи>.
Літера <і> в формах <ночі>, <печі> може мати дві пояснення: 1) результат "мякої" вимови попереднього приголосного перед первісним {ɪ} в таких словах у ряді говірок (крім инших, таке є питомо північним, на Поліссі, а також на півдні гуцульським, опільським тощо 2) вимовою самої голосної фонеми /ɪ/ на кінці таких форм як {і} в окремих говірках (в тих же згаданих вище); втім, у таких говірках може бутм вимова {і} в усякого /ɪ/ в вільній дистрибуції з вимовою {ɪ} (Сл-к говірок Полісся, 86: <ізвесті> "звезти", 195: <сіто> "сито", 161: <піленя́/пілєня́/пиленя́/піляня́> "пиля́", 161: <пісьмо/письмо>; форми типу <хоудіті>, <пісаті> з вимовою "твердою" суть и в инших, південно-західних говірках, а також форми типу <пьисатьи>, <хо(у)дьитьи>). Але слід розуміти, що то суть алофони, тобто варіанти вимови – основна же їх фонема там є /ɪ/.
Переглянув класиків і схоже, що вся Україна говорила здебільшого ночі, печі, путі, а ночи, печи, пути подибується тільки в деяких говірках.
Абсолютна більшість словників вказуть саме форми ночі, печі, путі, вони й головні.
Та й здавна у тих словах завжди наприкінці був їр – ь, може й він повпливав на м'яку вимову.
Я дуже Вам дякую за відповідь, Єлисіє, але не схоже, що вимова и є загальноукраїнською, схоже що таки що Шевченко, що Куліш, що Франко, що Ярмоленко, усі казали ночі, печі, путі (ну або ночьи, печьи, путьи).
Люстра - світич
Ліхтар — свитич