І що ж тут штучного? Давній спосіб словотворення, властивий українській мові.
За часів совєтської окупації його занедбали саме через те, що він уможливлює творення коротких та влучних слів, на які російська мова не спроможеться. Згідно з неписаними (а може й писаними — хтозна) правилами політики «злиття мов» українській мові було заборонено розвиватися незалежно від російської мови, а надто — ухвалювати термінологію, що не була б похідною від російської.
Чимало слів таких було зрепресовано: виробня, робітня, цеглярня, молочарня, взуттярня, електровня…
чого?
Де є ту калька?
Не саме слово калька, а калька, якщо вживати як парлямент. "Советы", "Верховный совет СССР", "Верховный совет УССР". Тому "Верховна Рада" - тупа данина совка, як и багато чого ще в нашій країні.
П.М. Проти самого слова "рада" ничого не маю, лишень не в значенні парляменту та органів на місцях.
Але "парламент" і є "Рада, Совет, Council, Alting" тощо.
Може й так, але те, що в нас зара Верховна Рада, а не Найвище Віче чи щось ище, є явно спадок радянський.
"Віче", до речі, виникло од дієслова із знач. "говорити", як і слово "парламент".
Нач є там писати <зо>?
А як слід? "Зі-" чи якось ще?
*<из(ъ) приводу> => <из приводу> чи <з приводу> – вимова {spr} ту ничим милозвуччя руської мови не рушить.
Що ще може значити <віче>, крім того же що "парламент"?
И нач Ви (Олекса Русин) пишете <од> після <виникло>, коли руська мова не терпить зів – дві голосні поруч?
Теж не можу зрозуміти нащо писати "од" після голосної. "Аби не так як у галичан!")
Таке собі "випендрювання", не йначе. Як і нарочите пхання всюди інфінітивної форми з <-ть>.
"Що ще може значити <віче>, крім того же що "парламент"?"
Будь-яку иншу раду: міську, обласну, районну.
"И нач Ви (Олекса Русин) пишете <од> після <виникло>, коли руська мова не терпить зів – дві голосні поруч?"
Бо в нас так люди кажуть. А Ви як хочете? І як же тоді щодо слів "наорати", "виорати", "заохотити" тощо?
"Таке собі "випендрювання", не йначе. Як і нарочите пхання всюди інфінітивної форми з <-ть>".
Бо на Київщині люди кажуть "од(-)" і "-ть". Пів України, як не більше, вимовляє "-ть" в інфінітиві, а ще більша частина вживає "од(-)". Дивно, що Ви того не знаєте. Чи Ви не бували ніде в Україні поза Галичиною?
Ceul eimy leud iz rwznuix craywf. Ne ino u medyax Galicinui.
<наорати>, <заохотити> – to e pisymo. Rousske cinne pisymo slédouie za galom zuõcou slofa, ale, za yasnuix granic tuaroslofa ("morphology") u slofé, moge slofo bouti pisano za tuaroslofom, tobo ne za zuõcom, a za stauboiõ slofa. Ot’ge, xotia pisiemo <naorati/наорати>, <zaoxotiti/заохотити> ne mòufimo [nɑ.oˈratɪ ~ nɐ.oˈratɪ], [zɐ.oˈxotɪtɪ ~ zɑ.oˈxotɪtɪ] u gifwm tocé mòufleinnia, ale [nɑ̝͡o̯ˈratɪ ~ nɑ̝͡u̯ˈratɪ], [zɑ̝͡o̯ˈxotɪtɪ ~ zɑ̝͡u̯ˈxotɪtɪ]. Inde isce moge bouti: [nɑɦoˈratɪ ~ nɑwoˈratɪ]. Délieno, he [nɑ.oˈratɪ ~ nɐ.oˈratɪ], [zɐ.oˈxotɪtɪ ~ zɑ.oˈxotɪtɪ] moge mòufiti xuiba cto rozlõcynosti radi, ci ne znaiõci mòufiti pitomo. Ne darma ge pac *<na opacui> pisiemo ne <наопаки>, a <навпаки>. Prosto u <навпаки> e tuaroslofwf ne tac yasen, hi u prozoruix <na-orati>, <za-oxotitu>, tomou <навпаки> pisiemo za zuõcom, a <наорати, заохотити> za tuaroslofom.
Te same i pro <од(-)>, ne use e tam iz pisyma yasno, cyto tocyno za zuõc pwd tuim <о> e.
Pro <-ть>, incoli, méstçami, inose, ta coli uz plwxy, to ouge noudity. Na sloux e hi uẽtsca. Malo e isce lẽdscoho ta uẽtscoho na rousscõ liplo?
Ви були всі такі за короткість мови, стояли на слові "нич", "ник" бо вони стисліші за довгі "ніщо", "ніхто".
А форм "робИть", ""ходИть" цураєтеся, хоч у Шевченка половина дієслів саме на "-ть". Де Ваша любов до стислости тепер?
Суб'єктивно.
Ne pisyîte dournicui.
Дурниця цуратися слів на взір "творИть" через якусь примарну подібність до російської мови (бо тоді й слова ждати, оружжя, город одкинемо).
Слова «сейм», «сойм» походять від прасл. *sъjьmъ/*sǫjьmъ, утвореного від прийменника *sъn («зі») і дієслова *jьmǫ («беру», «йму»), буквально — «зібрання», «збори»
То є неукраїнська форма. Українська була би +знем від *съньмъ. Форма сойм є "українизований покорч від польського sejm.
Карл-Франц Ян Йосиф,
*sъjьmъ дає в укр. як раз не "сойм", а +"з'єм". Послідовність "-йм" в кінці складу (в т.ч. слова) є з погляду укр. фонології неприпустима.
"З'єм"?
а водойм? обойм?
"Сойм" - з писемної мови, тому й утворено не закономірно (хоча рефлекси єрів і не завжди слідують правилам).
Може бути навіть, що це свідома стилізація під високий стиль, і треба сказати, що тут вона до місця - це як "соборність" замість "збірність".
"Соборность" стали вживати в українській мові лишень в часи СРСР (як би смішно не було, атеїстична держава), ще в Словнику Грінченка форми "соборность" не існує:
r2u.org.ua: соборность
Виталь Маковѣичюк,
<водойм>, <обойм> суть криві новотвари.
Парла́ментъ = ра́да держа́вна, генера́льна. С. Жел. — Барвінський вибраний послом до Ради державної. Пр. — Романчук промовляв на Радї державній. Пр.
Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.)
r2u.org.ua: парламент
Етимологічний Словник Української Мови:
Перегові́рник – «парламентер».
Давньоруське «суимъ» (сутичка). Перша частина від «су-» (сусід, суспільство), друга від «йму».
goroh.pp.ua: Сойм
Сутичка → сходка → зібрання → парламент
су́їм, род.од. су́йма. Од др. суимъ, *sǫjьmъ
То має бути «суєм»?
Citaite: Історична Фонологія Української Мови, Ю. Шевельова, §17.
Йване, глянь Горох. Суїм — це радче архаїзм.
<радче архаїзм.>
Tô e prosto ne rousscuy tuar; rousscoiõ boulo bui /ˈsʊjəm/, ne /ˈsʊjɪm/, abo /znæm/, a t'ge /jaˈjæt͡ɕ/, ne /jaˈjɪt͡ɕ/.
uk.wikipedia.org: Сойм Карпатської України
Найточніше відповідає й за значенням й історично.
+++
Як на мене, якось незручно вимовляти відмінки слова віче: (кого?) віча, (кому?) вічу, (ким?) вічем.
Фізично незручно вимовляти, чи просто звучить незвично? Рідних іменників із закінченням -е в українській обмаль, а чужі слова з -е в сучасній літературній мові (на жаль, про мене) не відмінюються, тому, може, й звучить дивакуватсько.
《Як на мене, якось незручно вимовляти відмінки слова віче: (кого?) віча, (кому?) вічу, (ким?) вічем.》
А зручно вимовлять "сальця", "сальцю" тощо?