<Післякореневий суфікс>

1) Дайте приклад на внутрикореневний чи передкореневий суфікс.

2) <хобот>.

До речі це таки цікаво, чому хобот, гоголь, янгол та визол, а не хобіт, гогіль, янгіл та визіл. А як ще згадати "водний", "можна", "ходьба", "творці", "копнути", "самотній" то я все більше переконуюся, що зміна о на і, що її звуть ікавізмом, не є абсолютним правилом в українській мові і охопило далеко не всі слова.

Під "Післякореневий суфікс" я мав на увазі конкретно тут "-от" після "роб". Може невдало висловився, дав зайве слово, ну це не страшна біда.

<До речі це таки цікаво, чому хобот,...>

1) Я'м уже не раз яснив ту, чому.

2) Ви в купу кидаєте приклади, між собою не пов'язані.

В написанні <хо́бот>, <го́голь>, <ходьба́>, <сквозня́к>, <творці́>, <ви́зол>, <па́рость>, <за́лоз>, <ви́кот> насправді є "гармонізація". Просто її невидно через таке написання. У сих написаннях <о> відбиває спрощення дифтонга типу "uo" в ненаголошеній позиції. Сюди ж може бути віднесено й <копну́ти>. Треба ту брати до уваги що то є аналогійний твар, зумовлений морфологією. І такий рефлекс (представлений рядом алофонів) є еквивалент тих рефлексів, які в написанні відбито є літерою <і>. Писав ім про все те ту вже не раз. Бачу, без толку.

<Янгол> є взагалі запозичене слово, й крім сього твару в руській є свідчено ряд инших різних.

<Самотний> у такім тварі є скоріше від лядського samotny. Хоча й твар <самітн-> такоже є свідчено в: <самі́тни́й, самі́тник, самі́тництво, осамі́тнений, осамітні́ти> (ЕСУМ V, 171: сам). Ба, гармонізація в відповідних умовах є й у тих тваріх від *sam-, де є писано <о> в ненаголошеній позиції: <самотни́чий, са́мость, самотня́> (ЕСУМ, там же).

<Мо́жна> з таким наголосом є запозичення.

<Во́дний> є або запозичення або морфологічно зумовлений пізній твар.
___

<переконуюся, що зміна о на і, ...>
До хибних висновків Вас веде те, що Ви мислите буковками. "Перехід <о> в <і>". Я недарма наголошую на кривости тями "ікавізм", він бо стоїть на годнобокім погляді: "не бачу на письмі буковку <і>, то й «ікавізму» нема". Ба, часто й там, де Вам здається, що Ви чуєте [і], суть инші звуки, хоча незвикле вухо їх може не різнити.

Досі я гадав, що "і" вживають по всій Україні, лиш де не де у якихось говірках инший звук. Але якщо навіть такі звичні слова як гоголь ця фонема неправильно говориться більшістю українців, тоді мабуть таки направду є сенс позначати її якою окремою літерою. А як так, то й термін ікавізм дійсно недобрий. Сподіваюся, що Ви привернете увагу до цього коли прийде час.

Ми з Вами про різне говоримо. Що є "і" – в лапках? <І> є літера, яку пишуть за чинним правописом. Позначає вона звук [і] в мові сучасних українців, учених за таким правописом; і така вимова є крива. Але також у вимові багатьох українців є й досі добра вимова відповідної фонеми. Й то є не одна якась вимова, а представлена великою кількістю різних звуків.
Я не кажу й не казав, що вимова <гоголь> є неправильна чи правильна, бо треба спершу домовити, про що ми ту говоримо. Написання <гоголь> (дужки <...> спеціально підкреслюють, що то є саме написання, а не вимову) є всього лише написання, й саме по собі воно не каже на те, яка є його вимова. Я вже писав про те, що сучасне українське письмо використовує літери на позначення тільки т.зв. кардинальних голосних: <а, е, и, і, о, у> (<є, ї, я, ю> є інша тема...; точніше, кардинальні суть усі згадані, крім <и>), але звуків голосних у руській мові є більше, ніж тих кардинальних. Поняття кардинальних голосних є наукове, універсальне для всіх мов світу. Але в практиці в кожній окремій мові інвентар голосних звуків може виходити за межі тих п'яти кардинальних голосних. Усі ті інші голосні, що виходять за межі кардинальних голосних, вважаються проміжними тих кардинальних. Тут, за посиланням: en.m.wikipedia.org: Table of vowels, є дано т.зв. решітку основних голосних звуків (тобто кардинальних і проміжних), і з неї Ви можете бачити, як між крайніми точками голосних кардинальних суть инші голосні. Напр., фонема, про яку ми тут говоримо, тобто похідна від *о, є в руській мові представлена такими звуками (їх є доволі багато, тому наведу деякі): [y], [ʏ], [ʉ], [ʊ̯͡o̝], [ʊ̯͡œ], [ʊ̯͡ɞ], [ʊ̯͡ɵ], [ɥi͡β̞], [ʷo̝]... Напр., звуки [y], [ʏ], поглянувши на ту решітку, знаходяться біля кардинального звука [і], [ʉ] біля кардинального звука [u], елементи дифтонга [ʊ̯͡o̝] біля кардинальних звуків {u} та {о}. Оскільки літер на позначення голосних звуків є в чиннім письмі української мови менше ніж треба на позначення всіх її фонем, то на передачу звуків, на які спеціальних літер нема, використовують літери, які стоять за тою решіткою найближче до них. Тобто, коли нема літери на позначення звуків [y], [ʏ], їх пишуть літерою <і> на позначення звука [і]. Так само, оскільки окремої літери на позначення [ʷo̝] нема, її пишуть літерою на позначення найближчого за позицією кардинального звука: <о>. Але літери <і>, <о> заступають й інші звуки руської мови. Так, виходить, що пишемо однаково, напр., <біг> та <біг>, хоча насправді одне є /bʏɣ̞/, а друге /bʲiɣ̞/. Перше може мати й такі рефлекси: [byɣ̞, bʉɣ̞, bɥiɣ̞, bʷiʷɣ̞, bɥi͡β̞ɣ̞, bʊ̯͡œɣ̞, bʊ̯͡o̝ɣ̞, bʊ̯͡ɞɣ̞, bʊ̯͡ɵɣ̞] тощо, а друге може мати ще й такі: [bʲi͡ɘɣ̞, bʲi͡eɣ̞, bʲi͡eʲɣ̞, bʲe͡iɣ̞, bʲeʲɣ̞] тощо. Через обмежену кількість літер на позначення голосних пишемо одну й ту саму літеру <о> й на місці таких рефлексів давнього *о, як [ʊ̯͡o̝ ~ ʷo̝], [ʊ̯͡œ ~ ʷœ], [ʊ̯͡ɞ ~ ʷɞ], [ʊ̯͡ɵ ~ ʷɵ], й на місці таких рефлексів, як [ɒ, ɔ, ɒ͡ʌ̯, ɔ͡ʌ̯, ʌ̝] давнього *ъ. Відповідно, з самого лише написання <гоголь>, де на місці другої літери <о> слід очікувати гармонізацію, ми не можемо знати, чи там та гармонізація є, або її нема. Ми знаємо що вона там має бути, тож звуки, які там мають бути, суть: [ʊ̯͡o̝ ~ ʷo̝], [ʊ̯͡œ ~ ʷœ], [ʊ̯͡ɞ ~ ʷɞ], [ʊ̯͡ɵ ~ ʷɵ], а не [ɒ, ɔ, ɒ͡ʌ̯, ɔ͡ʌ̯, ʌ̝]. Але так само є чимало слів з літерою <о> в тій самій позиції, з *ъ, яке передбачає вимову з такими рефлексами: [ɒ, ɔ, ɒ͡ʌ̯, ɔ͡ʌ̯, ʌ̝], напр.: <ніготь, кіготь, копоть> тощо. Рефлекси типу [ʊ̯͡o̝ ~ ʷo̝], [ʊ̯͡œ ~ ʷœ], [ʊ̯͡ɞ ~ ʷɞ], [ʊ̯͡ɵ ~ ʷɵ] суть співвідносни з рефлексами типу [y], [ʏ], [ʉ], [ɥi͡β̞] – одні через брак літер пишемо, спрощено ототожнюючи з кардинальним голосним [о], літерою <о>, інші, так само спрощено за близькістю до кардинального [і] літерою <і>. Тому маємо написання <ріст> ("рости") з <і>, та <парость> ("рости") з <о>. Але то є та сама фонема, просто одне написання відбиває рефлекси гармонізованого *о, що походять з одних говірок, а друге рефлекси гармонізованого *о, що походять з инших говірок. Такий є вірний погляд. Кривий погляд є просто дивлячись на написання <ріст> і <парость> робити висновок, що, буцім, в <ріст> є гармонізація, а в <парость> її нема. Такий хибний висновок є зумовлено кривою засновою, що гармонізація неодмінно передбачає відбиття літерою <і> на письмі. Оскільки моє письмо є в'язано не на конкретну вимову – конкретний рефлекс, але на фонеми, а разом з тим, намагається розрізняти питомі руські фонеми, а в <ріст> і в <парость> є та сама фонема (з різними рефлексами), то сі два слова я передаю тою самою літерою – <w>, відповідно: <rwst> та <parwsty>, що дозволяє читати їх з усіми переліченими вище звуками, які сю фонему заступають. Так само в написанні <gogwly> літера <w> може заступати й ті рефлекси, що за згаданою решіткою лежать ближче до кардинального [і], й ті, що лежать ближче до кардинального [о] – ще раз, усі відносяться до тої самої фонеми, посталої внаслідок гармонізації *о. Сучасне чинне написання <гоголь> відбиває рефлекси, що лежать ближче до кардинального [о]. Але вірна вимова передбачає, що його може бути мовлено й з тими рефлексами, що лежать ближче до кардинального [і]. Проте, ні написання <гоголь>, ні написання <гогіль> не є добре, бо кожне заступає лише одну частину всіх тих рефлексів, і то абсолютно криво, бо <о> та <і> пишемо так само й на місці взагалі інших фонем.

Мені усе ж здається, що парость тому, що давнє orsti могло й не дати "і" (так само роблю, лодниця, лось заміс ріблю, лідниця, лісь), а ріст це вже просто пізніше уодностайнення до слів на взір гість, піст.

<Мені усе ж здається, що парость тому, що давнє orsti могло й не дати "і" (так само роблю, лодниця, лось заміс ріблю, лідниця, лісь),...>

Власне, так.

"Оскільки моє письмо є в'язано не на конкретну вимову – конкретний рефлекс, але на фонеми, а разом з тим, намагається розрізняти питомі руські фонеми, а в <ріст> і в <парость> є та сама фонема (з різними рефлексами), то сі два слова я передаю тою самою літерою – <w>, відповідно: <rwst> та <parwsty>, що дозволяє читати їх з усіми переліченими вище звуками, які сю фонему заступають."

Здається ви переглянули своє письмо шодо цього, ні? Моє обмежене розуміння таке, шо гармонізоване *o, яке ми нині позначаємо як "і" на письмі (як ваш приклад "ріст") в сучасній мові таки є іншою фонемою до негармонізованого *o, яке ми позначаємо через "о" ("парость"). Раніше, як тільки відбувалася зміна та зсув звучання *o, наші пращури не розділяли гармонізовану та негармонізовану фонему /o/ через схожість звучання, проте нині ж, як звучання зовсім розійшлося (принаймні для говірок, як мають відбиття як [y], [ʏ]), то й сприйняття фонем змінилося. Я помиляюся?

*o u *orT ta *olT e he *u dõgyu, tomou peruésno pœd ladyeinïe ne legity, ale zuõcity yaco *o neladyên — {u̯͡o ~ u̯͡ɔ ~ u̯͡ɒ ~ ʷo ~ ʷɔ ~ ʷɒ}, ne he dõgyu *u — [ɔ ~ ɒ ( ~ ʌ, ʌ̝)], i pisiõ ya tacuy *o iz *olT/*orT yaco ‹ô›: ‹lôsy› ← *olsys, ‹lôdy› ← *oldys, ‹rôb› ← *orbos. Tomou i ‹parôsty›, *orst-. U ‹rœust› ge e ladyeinïe, védé, ne peruésno. I u ‹rœuno, rœuna, rœuniti, rœunœusty› ne peruésno, *or- bo, ne *ro-.

Гм. Зрозумів. А є причина, чому саме позначаєте *o з *olT/*orT як "ô", а не просто "o", якшо звучання збігається зі звичним, незлагодженим "о" (*o)?

Prosto ‹o› znacity i *o neladyên — /o/ (uimóuva: [ʷɔ~ʷo~ʷɒ~u̯͡ɔ~u̯͡ɒ]), i *u »dõgyu« — /ɔ/ (uimóuva: [ɔ~ɒ~ʌ~ʌ̝]); *o u polé sucladé, a *u »dõgyu« cde e ména zu [∅] zuõca (nicnêity), u cruité sucladé: ‹boga› /ˈboɣa [ˈbʷɔɣ̞ɑ]/ proti ‹boz› /bɔz [bɔz~bɒz~bɔ͡ɐ̯z]/ "sambuccus". A coli /o/ ([ʷɔ]) e u cruité sucladé, pisiõ ‹ô› bui ne plõtati zu ‹o› u cruité sucladé za /ɔ/. A isce pisiõ ‹ò› za /ɔ/ iz *u coli ne nicnêity: ‹lòb› /lɔb/, bo ‹lòba› /ˈlɔbɑ/ "of a forehead" (ne +/ˈlʷɔba/), ne +‹lba›, ‹ròt› /rɔt/, bo ‹ròta› /ˈrɔta/ "of a mouth" (ne +/ˈrʷɔta/), proti ‹rota› /ˈrʷɔta/ "oath".

Ага. Цікаво. Дякую.

uk.wikipedia.org: Ікавізм

Та стаття ряснить хибами. Вчора'м уже Вам те казав, а Ви й далі своє.

Олисію, ліпше дайте луч на правдиве джерело.

Часто є необхідність дати людині джерело, де написано просто і ясно. Не кожен читатиме добродія Німчука. Якщо дасте вдалу статтю, де гарно й зрозуміло для простої людини описано це явище, так щоб будь-який умовний Петро з небагатого села, хто ще не вчив філологію, міг прочитати й зрозуміти, я буду дуже радий. Або якщо хтось змінить статтю "Ікавізм" на вікіпедії, забравши помилки й гарно все правдиво подавши.

<Часто є необхідність дати людині джерело, де написано просто і ясно.>

1) "Просто і ясно" є точно не про ту статтю.

2) "Просто і ясно" ціною вірности? Тобто Вам "легко" подане є ліпше й коли неправдиво? Ба, я дуже сумню й у тім, що Ви'сьте й дане в тій статті розуміли; скоріше просто так дали на ю посилання.

3) <так щоб будь-який умовний Петро>

А хто Вас силує читати те, що тямити не долаєте?

П. Мельниче,

Найліпше до нині джерело є Історична фонологія укр. м., Ю. Шевельова. Хоча в деяких моментах я деякими річми'м не згоден, але загалом то є найліпше. Суть статті з досконалішим розбором фонетики, та в них є хибне товмачення відповідних процесів як "подовження". Шевелів спростовує такий погляд. Він пояснює ті процеси в контексті загальнішої т.зв. міжскладової гармонії голосних у руській мові; відти я й позичив термін "гармонізація", з якого користаю, хоча сам Шевелів из такого термина не користає.

1) Ну то відредагуйте статтю заберіть помилки. Кожен може вносити зміни в Вікіпедію, навіть не реєструючись там. Зробите добре діло.
2) Що значить дали не ю?

2) не <не ю>, а *<нА ю>. Правив ім.

Штений Єлисію, коли Ви думаєте видавати свої напрацювання? Ми живемо в буремні часи і я боюся щоб ще побачити її. Надіюся, у найближчі п'ять літ можна буде ознайомитися для широкого кола? Чи ні? Якщо секрет, прийму мовчання.