По суті, у вимові — так. В обох словах, після голосної, початкове "у" перейде в нескладову голосну, а то й у майже приголосну (w). Чи така зміна є точнісенько тотожною до звичного чергування "у" з "в"? Мабуть ні, але то питання тре вивчити. Але те "в" не має звучати як зубна приголосна [v~ʋ], тобто коли верхні зуби торкаються нижньої губи.

Дякую. Гарна відповідь. Я так і вчив ще в школі. Та є деталь у тому, що це може застосовуватись до написання власних назв, чи ні? Мені здається, що ні.

<Та є деталь у тому, що це може застосовуватись до написання власних назв, чи ні?>

<Я так і вчиВ ЩЕ У школі.>

А до не "власних" може? Є прийменник "u" чи слово "isce" 'власна назва'?

Та я вас прошу :)
Я додав трохи до своєї першої відповіді, та ви вже відповіли, тому дам осьо ше:
Якраз вимова чіткої, окремої голосної "у" в тих словах після голосної при швидкій вимові (на приклад, у сполуці "моя Уляна") без спину (павзи) є чітке свідчення змосковщеної вимови. Мовці московської, а тому й частина вкраїнців, полюбляють чітко розділяти голосні, навіть при швидкій вимові. Таку вимову, або навіть мовне сприйняття, видно зі сполучника "із", який чомусь багато людей ставить після голосної? Чого питається? На приклад, "я прийшла із", чи "отримали із".

-----

Гм. То вже питання правопису. Взагалі наш правопис саме шодо цього є кривий. Я вже не пам'ятаю, чи то лише прийняли, чи то прийняли раніше (з цими постійними скасуваннями правопису за остані роки я вже загубився), але правописом заборонили писати "Вкраїна" в будь-якому стилі крім художнього. Дурниця. Якшо писати геть фонетично, то можна передавати й письмово "взбецький" та "Вляна". Але я особисто проти письмового чергування "в" з "у". Бо те, чи буде там голосна, чи ні залеже від мовця. Хтось може прочитати речення з іншою інтонацією й наголошенням, тому може зробити спин перед, на приклад, "взбецький", а за вкраїнською фонотактикою людина тоді має промовити чітку голосну "у". Якби переробляв правопис, то писав би завжди "у", не залежно від звуків, які є поруч, й покладати відповідальність за вимову на самого мовця. Навіть якшо воно звучить і пишиться дико. На приклад, "я буду у Україні", чи" буду у уранці". Але для того тре, очевидно, дуже добре навчання самої вимови, а то з сучасною мовною кризою в Україні, де якість української мови кожного року падає, покладатися на мовців без навчання це є смерть мови.

<Якби переробляв правопис, то писав би завжди "у", не залежно від звуків, які є поруч, й покладати відповідальність за вимову на самого мовця.>

U "u" e uimóuva [w] nitra, a uimóuva [u] zavisla.

U "ou" e uimóuva [u] nitra, a uimóuva [w] zavisla.

Yaco idete pisati cuiriliçeiõ "u" ta "ou"?

Я не можу судити по всім, бо чув замало, але загалом, ті хто має добру, рідну вкраїнську вимову зазвичай говорять швидко. Швидко, але чітко (якшо ви не чабан у горах, звичайно). Українська мова, особливо на заході, звучить швидше, ритмічніше й трохи однотонніше ніж московська. Не дарма в українській дуже поширені побічні наголоси, а сила головного наголосу менша. Тому таке постійне акцентування голосних є рисою московської вимови.

"nitra... zavisla"

Не зрозумів шо хтіли сказати.

"U" є в вас від *vъ, а "ou" від *u? Хочете сказати шо вони фонетично здійсюються по-різному?

<якшо ви не чабан у горах, звичайно>

Pitoma uimóuva.

Ви не зрозуміли. Багато чабанів не є найкращими прикладами доброї вимови. Звуки вимовляють вони добре, та ритм і сила наголосу в них шкутильгає. Люди пасуть вівці й кричать на все горло. Дехто бува на місяці живуть у хижах і з людьми спілкуються менше ніж кричать на отару. Воно ж очевидно впливає на вимову. Та вимова таки є питома, проте має великий вплив зі способу життя. Не в усіх така вимова, та в багатьох кого зустрічав. То зазвичай саме ті, які живуть найвище. Ті, які більше в долинах живуть мають чудову вимову.

<"nitra... zavisla"

Не зрозумів шо хтіли сказати.>

<niter> = "neutralis". Tuoryeno œd <ni> "nor" + *-tr-, hi u <coter, cotr-> *ko-t(e)r-, starosl. <eteru> *ye-t(e)r-.

<zavisel, zavisl-> = "dependend" (tam = "[phonotactically] dependend").

___
<"U" є в вас від *vъ, а "ou" від *u?>

Tòcyno.

<Хочете сказати шо вони фонетично здійсюються по-різному?>

Tou ya'smi ne pèuen ci ròzouméiõ Vasye puitanïe.

I <u> mogeity bouti [w] i <ou>. I <u> mogeity bouti [u], i <ou>. Ta dlya <u> e uimóuva [w] nitra a dlya <ou> zavisla. I opacui, dlya <ou> e uimóuva [u] nitra a dlya <u> zavisla.

"Tòcyno"

Ага. Бачу з ЕСУМ-у, шо "v" у *vъ є приставним. Здогадуюся шо "u" в вас є, як зазвичай, за "ъ", а приставну "v" ви, як завжди, не позначаєте письмово? Через латинкове сприйняття "u" як "у" плутанина ше та.

Тобто, хоч *vъ та *u фонетично звучать однаково (обидва прийменника МОЖУТЬ звучати однаково), та те, як саме вони здійснюються в конкретних фонетичних контекстах різниться? Під "нитрий" міните звичну, загальну, первинну вимову, як, на приклад, на початку речення, чи після спину? Тобто, слова з префіксом "u-" на початку мовного потоку звучать як [w], а з префіксом "ou-" звучать як [u]?

(У мене якась звичка на речення з інтонацією питання).

Ніякого прийменника "u" в українській мові нема. Не втомлюйте мене і себе безпредметними зауваженнями.

<Здогадуюся шо "u" в вас є, як зазвичай, за "ъ", а приставну "v" ви, як завжди, не позначаєте письмово?>

Tac.
Ta ne <приставну "v">, a "pristaune (prodéty) [w]".

___
<Тобто, хоч *vъ та *u фонетично звучать однаково (обидва прийменника МОЖУТЬ звучати однаково), та те, як саме вони здійснюються в конкретних фонетичних контекстах різниться?>

Tac.

<Під "нитрий" міните звичну, загальну, первинну вимову, як, на приклад, на початку речення, чи після спину? Тобто, слова з префіксом "u-" на початку мовного потоку звучать як [w], а з префіксом "ou-" звучать як [u]?>

Tac. Ale na pocẽtcou receinïa i <u> mogeity bouti [u].

___
<У мене якась звичка на речення з інтонацією питання>

Ne ròzoumél eimy.

<Ніякого прийменника "u" в українській мові немає.>

А що є?

___
<немає>.

нема(!).

<та ритм і сила наголосу в них шкутильгає>

Ne pèuen ci vémy cyto tòcyno ménite.

Зрозумів. Я чому питаю. Бо якби справа була лише в етимології й значенні прийменників, та не в фонетичній поведінці, то за для спрощення користав би лише одне "у". Але якшо то є правда шо кажете, то тоді таки треба користати два різні способи запису. Як саме не скажу. Воно має йти разом з питанням про запис "ъ" та приставних звуків.

Про "звичка на речення з інтонацією питання" то я просто згадав. Шось я надто багато питальних речень написав в одній відповіді.

За ритм і силу наголосу. Помітив у високогірних чабанів, як ті часто вимовляють одне слово наче одним складом. Я трохи перебільшую, звісно. Очевидно, через те шо часто гукають до вівць. Наголошена голосна отримує дуже гучне звучання, а інші склади й голосні, до та після наголосу, різько й послідовно спадають у гучності й довжині. Якшо слово довге, то додають побічні наголоси, але ті також дуже сильні, а ненаголошені склади так само дуже тихі. Тому й виходить шо бува говорять наче когось гукають, а мова така, наче говорять поступовими придихами. Але коли десь у тихому місці, в хаті, на приклад, то вимова стає кращою. Одним словом, наголоси дуже сильні, а ненаголошені склади набагато тихіші. Хоч, як казав, то не в усіх і не всюди. То я кажу з власного досвіду. Спускалися з Попа Йвана чорногірського на полонину неподалік сиру купити. Складно було зрозуміти пана, який жив у хатині. Хоча чув мову багатьох інших високогірців і не було жодних проблем у спілкуванні. І в Дземброні нічого такого не було. Все, певно, залежить від людей.

Не до того, та хотів спитати вас, אלישע פרוש.

"В", яке походить від *l, як у дієсловах дійсного способу минулого часу першої особи однини та третьої чоловічої однини (ходив, робив, казав), чи в "пів" (*polъ), "довг" (*dьḷgъ), товст (*tъl̥stъ), товк (*tъl̥kъ), фонетично здійснюється тотожно до звичайного етимологічного "в/у" після голосної та перед приголосною (на пр., навчання), чи по іншому?

Ne tẽmiõ u ceimy tam mogeity bouti totôgynœusty. "U" mogeity bouti [w] ci [u], "ou" [u] ci [w], a <-l> u "xodil(-)" mogeity bouti [w] ci [l], ne [w] ci [u]. I *l → <u>, u *ulT/*ylT → <óuT/óulT>, u <dóug (dóulg), tóust (tóulst)> mogeity bouti ino [w], ne [u], incoli [l] (bóult [bowt, bɒɫt]).

Те й хотів знати. Спасибі'.

Правильно буде
Єтійоп або єтийоп 🙄🤔

Насамперед за вкраїнською фонологією ненаголошене /у/ (як префікс у-/в-, і як частина кореня) перед приголосною після голосної творитиме дифтонг із попередньою голосною, вимовляючись нескладово. І правопис цього не повинен міняти. Це вже питання до вкраїнського мовознавства загалом і комісії з питань правопису, чому вони такі імпотентні, шо в одних словах дозволяють письмово відбивати "чергування" у/в, а в інших ні. Як я колись наводив приклад із вельською, де назва країни Cymru може записуватися чотирма способами в залежності від останнього звуку в попередньому слові ("Cymru", "Gymru", "Nghymru", "Chymru"), тут аж ніяк не може стояти питання "простості" для людей, чи, на приклад, офіційних документів.

По-перше, ви думаєте буквами, як Ялисій.
По-друге, ви або апелюйте до сучасного правопису, або скажіть, що вигадали самі собі правопис й від нього пляшете.
Тобто, або хрестик зніміть, або труси надіньте. Якось так 🤷‍♂️

між іншим, у правописі якраз зазначено, що географічні назви чергувань у/в на початку слова не мають, лише у поезії може бути як варіант "Вкраїна".
https://zbruc.eu/node/41947
https://miyklas.com.ua/p/ukrainska-mova/5-klas/fonetika-grafika-orfoepiia-orfografiia-14565/osnovni-vipadki-cherguvannia-u-v-i-i-z-iz-zi-pravila-milozvuchnosti-41612/re-d364a2bb-49b4-46ff-bae0-b37890ad88fe
https://naurok.com.ua/konspekt-uroku-cherguvannya-u-v-i-y-94259.html

Ярославе, я думаю звуками. Проблема не лише в записі, а й вимові, яка випливає з кривих записів і непослідовності. Через такий правопис нерідко можна почути чітку вимову складового /u/ після голосної, а то й з гортанним змиканням [ʔ] між голосними. Ніколи не зустрічали в літературі слова "вкраїнський" через "в"? Ну, то є ваша біда. А на ваше "хрестик зніміть, або труси надіньте" не знаю як відповісти, бо московських зворотів не розумію.

Максиме, та звісно, шо я знаю за це правило в чинному правописі. Та "чергування" у-/в- у нашій мові художньою літературою не обмежується, а прослідковується всюди в вимові.

<По-перше, ви думаєте буквами, як Ялисій.>

Pisiõtyi se, daléye œd ròzouménïa o ceimy móuvite ne mogete buiti.

Там нема букви Ф, там Θ 🙃

Ну, тоді єтийоп 🙈

єхвийоп

Смішно 😁

Чому смішно?

Ні, єтийоп 🤔😁