А чим украхнське слово ведучий погане? Чи у когось хворі уявленняі поєднує сн слово із церковним слово у росіській "ведущий"? Усі слова з Ч га місті Щ у кінці як видучий є суто українськими-руськими успадкованими з давньоруських мови (говорів) часів.
Тарас Кравченко, цькування в українськiй мовi отих активних дієприкметникiв з боку чинного стандарта є завдання великої шкоди самiй українськiй мовi, викидання його збiднює й обмежує виразовiсть мови (зокрема вимушена потреба в конструкцiях за допомою прикметникiв "котрий", "який", "що"), а також вiдриває її вiд її права на пряму давньоруську спадщину ― форми на -ч- нiчим не росiйськi, а повноправно українськi, спадкованi з давньоруської, читай давньо-української мови. Враження про їх неукраїнськiсть очевидно є зумовлено необ'єктивними упередженнями.
Справді буває важко сказати инак як не в активній формі тоді коли йдеться саме про активну форму. Иноді це справді надає слову російського звучання але не завжди. Як на мене то ця форма якщо її й не було коли в українській мові вже на стільки в неї в'їлася, що мабуть правильніше визнати цю форму за правильну
<надає слову російського звучання> Не надає; се криве вухо сучасного українця, в якого українську мову кохано лише в стiнах шкiл, де вчено чинний стандарт, який форми на -учий/-ячий цькує на пiдставi їх, буцiм-то, росiйськости, де нiякої росiйськости нема. Словацькою се саме слово є vedúci, чеською vedoucí, польською wiodący, сербською/хорватською водећи/vodeći (вiдповiдає українськiй формi водячий, вiд водити), болгарською водещ ― вi всiх цих мовах се також вплив російської? Тобто форма ведучий не потребує, аби їй дозволили бути в українськiй мовi ― вона українська й так.
Перш ніж говорити про криві вуха потрібно різні слова посхиляти, наприклад як перекласти "заботливый" чи "заботящийся", "піклуйлевий", "піклуючийся" чи мож таки той "що піклується" ? Недаремно цю форму вважають не властивою для української мови, не для чеської чи болгарської, а саме для української. Доречі стосовно ваших прикладів ви не помітили, що в кінці немає літери "й"? Тобто схоже, що в цих мовах це слово вживається не в активній формі, водещ більш схоже на пропонований ведун чи ведуч ніж на ведучий й так далі
Микола Ттт, и в инших слов'янських мовах не до всiх дiєслiв виходить утворити дiєприкметниковi форми на *-ẽt-/-õt-, и там рiшать се иншими засобами, зокрема суфиксами. Рос. "заботливый" чеською вiд дiєслова pečovat o koho/co є pečlivý, тобто не утворено активний дiєприкметник теп.ч., те саме й у словацькiй, вiд starať sa є starostlivý, а не форма активного дiєприкметника теп.ч., хоча як такi активнi дiєприкметники теп.ч. в тих чи инших слов'янських мовах не сприймано як не свої. Українською: пiчливий, пекливий, пекловитий, див. Етим.сл.укр.м., том IV, стор. 403. Накiнець, ни піклуючийся не звучить якоси страшно, а от вiд "той що піклується" не сховати виразової бiдности та негнучкости. В тих мовах не писано /й/ через вiдмiнне потрактування спiльнословянських фонем, замiсть нашого /-ий/ в них /-i, -и/, але форфологична суть їх та сама. Форми типу болг. водещ се тi самi активнi дiєприкметники, лише не займенниковi.
Цікаво в инших слов'янських мовах не виходить, а в українській має виходити ? То мож українська мова не слов'янська ? Доречі в інеті є відомости котрі доводять неслов'янськість російської мови, а ви відстоюючи оті активні дієприкметники виходить не на слов'янські мови шикуєтеся, а на ту мову котра має найменший стосунок до слов'янскости. А ну перекладіть мені російське "вєдущийся" чи отримаєте простим калькуванням українську форму ? Власне ведучий якраз звучить цілком по українськи але як я писав вище активні дієприкметники не завжди звучать по українськи, перекладіть наприклад "крутящийся шар", простим калькуванням українськости не вийде, щонайменш хто вжиє таку форму виявиться суржикомовним. Тож правильніше буде якщо ви визнаєте, що суржик вже так просяк у мову, що повністю його позбутися навряд вийде адже ви не єдиний хто зі звички до чужих слів відчуває "виразову бідність" але якби ваша звичка була иншою то відчуття бідности не було-би бо бідність відчувається тому, що ваш мозок звик складати речення на російський зразок. Досконале володіння українською це докорінно инше мислення, тому якщо ви звикнете думати українською, то ви звикнете по українському складати речення й відчуття бідности тоді буде виникати якщо ви у речення складене українським розумом будете всовувати не властиві для мови форми але наразі бачимо все навпаки
Таке саме запитання я можу задати й вам, хто ви взагалі такий, що заперечуєте істини виведені мовознавцями ? Над тим науковці роками думали, а ви так просто і нікчемно заперечуєте, бо ваш мозок думає на російський зразок. Вчіть не лише мову, а ще й особливости психольогії і буде вам щастя не задавати дурних запитань
Микола Ттт, я взагалi-то мав на увазi Ваш тон (»А ну ... мені...«, я з Вами гуси не пас, знаєте). А про »істини виведені мовознавцями«, то я щиро вiрив, ож мовознавство не религия, либонь; я осе також не вчора почав питання мовознавства рiшати. Взагалi, мовозавцi, українськi незрiдка свої докази чи спростування точать навколо чинного литературного стандарта української мови, що в кiнцевому вислiдi веде до того, ож докази чи спростування про те, чи те чи инше явище має право бути в українськiй мовi або, оперто на тезу »бо так є в литературнiй мовi«, тодi як концепцiя литературного стандгиарта української мови не универсальною вихiдною точкою для судження. Мiж иншим, Вашi натяки про вплив росийської мови суть в мiй бiк трохи не за адресою; я росийскою мовою навiть не маю де вжити, кобим и хотiв. Ба, судити про виразовiсть української мови я можу, й так чиню, не лиш на пiдставi порiвняння з росийскою мовою, але немала инших, зокрема як словянських так и несловянських.
Назви учасників дії (суб’єктів та об’єктів) треба позначати іменниками . (ДСТУ 3966–2000. Термінологія. Засади і правила розробляння стандартів на терміни та визначення понять.)
Російщина. Навіть церковнословянщина.
Українська мова воліє до іменникових форм, не до прикметникових, це загальновідомий факт. Слово "відник" українськіше, чим "ведучий", як "дієписець" українськіше за "дієпишущий", а "вірянин" вірно проти хибного "вірующий".
Я ще би зрозумів, якби у нас не було альтернативної форми (як для "сплячий", але тут такої хиби нема).
Мала бути форма "ведучий", але технiчно не було можна додати, тому я написав через "-". "Ведучий" є нормальна українська форма, тому нема потреби їй глядати якусь замiну!
Російщина. Навіть церковнословянщина.
Українська мова воліє до іменникових форм, не до прикметникових, це загальновідомий факт. Слово "відник" українськіше, чим "ведучий", як "дієписець" українськіше за "дієпишущий", а "вірянин" вірно проти хибного "вірующий".
Я ще би зрозумів, якби у нас не було альтернативної форми (як для "сплячий", але тут такої хиби нема).
Суфикс -яка надає именникам експресивно-негативного вiдтiнка. Гляньте статтю на слово ВЕСТИ в Етим.сл.укр.м., том. I, стор. 364 з формами на префикс за-, жодне з фиксованих там нияк не перетинається з поняттям "ведучого передачi".
Ви маєте повну рацію. Я пробував радитися з иньшими, чи не можна-би запровадити нову традицію – нехай-би огрублюючі, насмішливі, поменшувальні, здрібнюючі (не ласкаві) та под. наростки підняти на беземоційний рівень, як те в деяких иньших мовах. Багацько в нашій мові таких забарвлених іменників, – додало-б ся до словникового поля… З дієпр. „ведучий“ таки проблема. Ану, спробуйте щось піднайти, окрім як „провідник“… Емоційно наладовані іменники в окремих позиціях могли-б втрачати свою емоційність, – в иньших – зберігати.
Першою на гадку спадає чеська, може, сербська. Але там ці суфікси ніколи не були зневажливими чи саркастичними. Зрештою, не наполягаю на порівнянні з иньшими слов'янськими мовами. Не ставлюся „з повним серйозом“ до ново-запозичень після-радянської епохи (а й радянської – теж). Тому всілякі „ведучі“ на „Новогодних ёлках“ і в „пионерских лагерях“ для мене так і осталися чужорідним поняття, як і ідійоти в ідійотичних „шоу[в]ах“. Так само як змалповані від західної моди „аніматори“, що викликають в уяві звіряк ріжних (animals). Смішними є всі ці попсулики несерйозні. Не жаль мені для подібних явищ і зневажливих суфіксів. Трудно.
Ведучий — той, хто веде гру, телерадіопрограму, виставу, тощо.
Ведучий програми на нашому телеканалі.
Перекладаємо слово ведучий
Радив Олександр Пономарів.
Але вашого доданого "ведучого" видалять, бо воно не відповідає правилам сайту.
Додати, чи змінити на гост (host), та й не видалять.
А чому не відповідає правилам сайту, коли "ведучий" то запозичення з мови московитів?
А чим украхнське слово ведучий погане? Чи у когось хворі уявленняі поєднує сн слово із церковним слово у росіській "ведущий"? Усі слова з Ч га місті Щ у кінці як видучий є суто українськими-руськими успадкованими з давньоруських мови (говорів) часів.
Це активний дієприкметник, тим і погане, далебі.
Illya Honcharuk +
Тарас Кравченко, цькування в українськiй мовi отих активних дієприкметникiв з боку чинного стандарта є завдання великої шкоди самiй українськiй мовi, викидання його збiднює й обмежує виразовiсть мови (зокрема вимушена потреба в конструкцiях за допомою прикметникiв "котрий", "який", "що"), а також вiдриває її вiд її права на пряму давньоруську спадщину ― форми на -ч- нiчим не росiйськi, а повноправно українськi, спадкованi з давньоруської, читай давньо-української мови. Враження про їх неукраїнськiсть очевидно є зумовлено необ'єктивними упередженнями.
Справді буває важко сказати инак як не в активній формі тоді коли йдеться саме про активну форму. Иноді це справді надає слову російського звучання але не завжди. Як на мене то ця форма якщо її й не було коли в українській мові вже на стільки в неї в'їлася, що мабуть правильніше визнати цю форму за правильну
<надає слову російського звучання> Не надає; се криве вухо сучасного українця, в якого українську мову кохано лише в стiнах шкiл, де вчено чинний стандарт, який форми на -учий/-ячий цькує на пiдставi їх, буцiм-то, росiйськости, де нiякої росiйськости нема. Словацькою се саме слово є vedúci, чеською vedoucí, польською wiodący, сербською/хорватською водећи/vodeći (вiдповiдає українськiй формi водячий, вiд водити), болгарською водещ ― вi всiх цих мовах се також вплив російської? Тобто форма ведучий не потребує, аби їй дозволили бути в українськiй мовi ― вона українська й так.
Перш ніж говорити про криві вуха потрібно різні слова посхиляти, наприклад як перекласти "заботливый" чи "заботящийся", "піклуйлевий", "піклуючийся" чи мож таки той "що піклується" ? Недаремно цю форму вважають не властивою для української мови, не для чеської чи болгарської, а саме для української. Доречі стосовно ваших прикладів ви не помітили, що в кінці немає літери "й"? Тобто схоже, що в цих мовах це слово вживається не в активній формі, водещ більш схоже на пропонований ведун чи ведуч ніж на ведучий й так далі
Микола Ттт, и в инших слов'янських мовах не до всiх дiєслiв виходить утворити дiєприкметниковi форми на *-ẽt-/-õt-, и там рiшать се иншими засобами, зокрема суфиксами. Рос. "заботливый" чеською вiд дiєслова pečovat o koho/co є pečlivý, тобто не утворено активний дiєприкметник теп.ч., те саме й у словацькiй, вiд starať sa є starostlivý, а не форма активного дiєприкметника теп.ч., хоча як такi активнi дiєприкметники теп.ч. в тих чи инших слов'янських мовах не сприймано як не свої. Українською: пiчливий, пекливий, пекловитий, див. Етим.сл.укр.м., том IV, стор. 403. Накiнець, ни піклуючийся не звучить якоси страшно, а от вiд "той що піклується" не сховати виразової бiдности та негнучкости. В тих мовах не писано /й/ через вiдмiнне потрактування спiльнословянських фонем, замiсть нашого /-ий/ в них /-i, -и/, але форфологична суть їх та сама. Форми типу болг. водещ се тi самi активнi дiєприкметники, лише не займенниковi.
Цікаво в инших слов'янських мовах не виходить, а в українській має виходити ? То мож українська мова не слов'янська ? Доречі в інеті є відомости котрі доводять неслов'янськість російської мови, а ви відстоюючи оті активні дієприкметники виходить не на слов'янські мови шикуєтеся, а на ту мову котра має найменший стосунок до слов'янскости. А ну перекладіть мені російське "вєдущийся" чи отримаєте простим калькуванням українську форму ? Власне ведучий якраз звучить цілком по українськи але як я писав вище активні дієприкметники не завжди звучать по українськи, перекладіть наприклад "крутящийся шар", простим калькуванням українськости не вийде, щонайменш хто вжиє таку форму виявиться суржикомовним. Тож правильніше буде якщо ви визнаєте, що суржик вже так просяк у мову, що повністю його позбутися навряд вийде адже ви не єдиний хто зі звички до чужих слів відчуває "виразову бідність" але якби ваша звичка була иншою то відчуття бідности не було-би бо бідність відчувається тому, що ваш мозок звик складати речення на російський зразок. Досконале володіння українською це докорінно инше мислення, тому якщо ви звикнете думати українською, то ви звикнете по українському складати речення й відчуття бідности тоді буде виникати якщо ви у речення складене українським розумом будете всовувати не властиві для мови форми але наразі бачимо все навпаки
Перекручуєте, все ясно. »А ну перекладіть мені...« А Ви хто взагалi такий?!
Таке саме запитання я можу задати й вам, хто ви взагалі такий, що заперечуєте істини виведені мовознавцями ? Над тим науковці роками думали, а ви так просто і нікчемно заперечуєте, бо ваш мозок думає на російський зразок. Вчіть не лише мову, а ще й особливости психольогії і буде вам щастя не задавати дурних запитань
Микола Ттт, я взагалi-то мав на увазi Ваш тон (»А ну ... мені...«, я з Вами гуси не пас, знаєте). А про »істини виведені мовознавцями«, то я щиро вiрив, ож мовознавство не религия, либонь; я осе також не вчора почав питання мовознавства рiшати. Взагалi, мовозавцi, українськi незрiдка свої докази чи спростування точать навколо чинного литературного стандарта української мови, що в кiнцевому вислiдi веде до того, ож докази чи спростування про те, чи те чи инше явище має право бути в українськiй мовi або, оперто на тезу »бо так є в литературнiй мовi«, тодi як концепцiя литературного стандгиарта української мови не универсальною вихiдною точкою для судження. Мiж иншим, Вашi натяки про вплив росийської мови суть в мiй бiк трохи не за адресою; я росийскою мовою навiть не маю де вжити, кобим и хотiв. Ба, судити про виразовiсть української мови я можу, й так чиню, не лиш на пiдставi порiвняння з росийскою мовою, але немала инших, зокрема як словянських так и несловянських.
Який ніжний... Тон не подобається. Вибачте будь ласка, тепер подобається ?
Ще одне прийшло в голову......як буде українською коксующийся уголь? Коксівне вугілля.... В активній формі навіть вимовити важко
Назви учасників дії (суб’єктів та об’єктів) треба позначати іменниками . (ДСТУ 3966–2000. Термінологія. Засади і правила розробляння стандартів на терміни та визначення понять.)
Російщина. Навіть церковнословянщина.
Українська мова воліє до іменникових форм, не до прикметникових, це загальновідомий факт. Слово "відник" українськіше, чим "ведучий", як "дієписець" українськіше за "дієпишущий", а "вірянин" вірно проти хибного "вірующий".
Я ще би зрозумів, якби у нас не було альтернативної форми (як для "сплячий", але тут такої хиби нема).
Не знаю , що й написати. Чи наше слово , чи не наше.
Видається, що справді не наше, але як знати?
Мала бути форма "ведучий", але технiчно не було можна додати, тому я написав через "-". "Ведучий" є нормальна українська форма, тому нема потреби їй глядати якусь замiну!
Російщина. Навіть церковнословянщина.
Українська мова воліє до іменникових форм, не до прикметникових, це загальновідомий факт. Слово "відник" українськіше, чим "ведучий", як "дієписець" українськіше за "дієпишущий", а "вірянин" вірно проти хибного "вірующий".
Я ще би зрозумів, якби у нас не було альтернативної форми (як для "сплячий", але тут такої хиби нема).
Від якого є то кореня чи слова?
Суфикс -яка надає именникам експресивно-негативного вiдтiнка. Гляньте статтю на слово ВЕСТИ в Етим.сл.укр.м., том. I, стор. 364 з формами на префикс за-, жодне з фиксованих там нияк не перетинається з поняттям "ведучого передачi".
Ви маєте повну рацію. Я пробував радитися з иньшими, чи не можна-би запровадити нову традицію – нехай-би огрублюючі, насмішливі, поменшувальні, здрібнюючі (не ласкаві) та под. наростки підняти на беземоційний рівень, як те в деяких иньших мовах. Багацько в нашій мові таких забарвлених іменників, – додало-б ся до словникового поля… З дієпр. „ведучий“ таки проблема. Ану, спробуйте щось піднайти, окрім як „провідник“… Емоційно наладовані іменники в окремих позиціях могли-б втрачати свою емоційність, – в иньших – зберігати.
Ромко Мацюк, [як те в деяких иньших мовах] В яких, могли Бисте навести приклади таких мов?
Першою на гадку спадає чеська, може, сербська. Але там ці суфікси ніколи не були зневажливими чи саркастичними. Зрештою, не наполягаю на порівнянні з иньшими слов'янськими мовами. Не ставлюся „з повним серйозом“ до ново-запозичень після-радянської епохи (а й радянської – теж). Тому всілякі „ведучі“ на „Новогодних ёлках“ і в „пионерских лагерях“ для мене так і осталися чужорідним поняття, як і ідійоти в ідійотичних „шоу[в]ах“. Так само як змалповані від західної моди „аніматори“, що викликають в уяві звіряк ріжних (animals). Смішними є всі ці попсулики несерйозні. Не жаль мені для подібних явищ і зневажливих суфіксів. Трудно.
З наголосом на останній склад. Таким чином дієприкметник перетворюється в іменнік. Ведучий, ведучия, ведучию й т.і.
може ведуч́ій? (як Волочій)