За назвою України - Руссю.
Стаття - Українізація // Українська мала енциклопедія: https://archive.org/details/UkrMalaEn/kn_15_Ст-Уц/page/n105/mode/1up?view=theater
«Це й відпольщення, відмадярщення, відрумунення також»
А що коли й ничого с того? 🧐
‹українщіння› crivo œdguibaié rœznomóuvui: [ukraˈjɪnʃt͡ʃe(ʲ)ɲɲɐ], [u̯kraˈjɪnʃt͡ʃe(ʲ)ɲɲɐ], [ukraˈjɪnʃt͡ʃe(ʲ)ɲɐ], [u̯kraˈjɪnʃt͡ʃe(ʲ)ɲɐ], [ukraˈjɪnʃt͡ʃe(ʲ)ɲɛ], [u̯kraˈjɪnʃt͡ʃe(ʲ)ɲɛ], [ukraˈjɪnʃt͡ʃe(ʲ)ɲɲe], [u̯kraˈjɪnʃt͡ʃe(ʲ)ɲɲe], [ukraˈjɪnʃt͡ʃiɲɲɐ], [u̯kraˈjɪnʃt͡ʃiɲɲɐ], [ukraˈjɪnʃt͡ʃiɲɐ], [u̯kraˈjɪnʃt͡ʃiɲɐ], [ukraˈjɪnʃt͡ʃiɲɛ], [u̯kraˈjɪnʃt͡ʃiɲɛ].
русь
uk.wikipedia.org: Українізація
Мені здається це найкращий варіант з пропонованих
А рущення? (:
Ніт, не рущення.
Навіщо нам цуратися українського?
Дещо про українців: "Хоча в українських піснях постійно згадуються карі очі, однак насправді виявляється, що карі очі зустрічаються в українців рідше, ніж сірі; так само брюнети поступаються першим місцем русявим.
Спокійно лукавому виразу обличчя українця відповідає і повільність його рухів, що здобула йому серед більш пронозуватих москалів визначення ледачого. Справді, якщо хтось не спішиться і не турбується, то це українець. І властивість ця є помітною не лише у рухах, але й у мові, яка набуває незвичайної стислості, що є причиною її гостроти і образності. Одначе, це аж ніяк не лінощі. А спершу ніж одповісти, українець розважливо поворушить у себе в голові та подумає, чи варто одповідати, а якщо варто, то що сказати. Не дивно, коли обдумане слово є більш вагоме і влучне". (Березин Н. І. Україна 1907 р. Переклад з московської Ш. Є.)
Далі буде.
А українізувати буде просто українити, не треба ж Щ залишати?
Чому б се?! Оддїєслівні йменники творять, як назва каже, від дїєслів, а не навпаки, тому "українщення" від "українщити", а від "українити" "українення".
А, справді