Українізація — впровадження української культури, мови, звичаїв.
Приклад вживання
Вже йшла мова про українізацію установ, і Сашенька виявила охоту знайомитись з українською мовою. (В. Гжицький)
Молода держава Українська Народна Республіка, яка постала у розпал першої світової війни, .. свою розбудову почала зі справ виключно гуманітарних: українізації освіти, створення Всеукраїнської Академії Наук. (з публіц. літ.).
Походження
укр. Україна, похідне утворення від край. Частька -ізм із лат. -isma від дав.-грец. -ισμός (-ismós).
Дещо про українців: "Хоча в українських піснях постійно згадуються карі очі, однак насправді виявляється, що карі очі зустрічаються в українців рідше, ніж сірі; так само брюнети поступаються першим місцем русявим.
Спокійно лукавому виразу обличчя українця відповідає і повільність його рухів, що здобула йому серед більш пронозуватих москалів визначення ледачого. Справді, якщо хтось не спішиться і не турбується, то це українець. І властивість ця є помітною не лише у рухах, але й у мові, яка набуває незвичайної стислості, що є причиною її гостроти і образності. Одначе, це аж ніяк не лінощі. А спершу ніж одповісти, українець розважливо поворушить у себе в голові та подумає, чи варто одповідати, а якщо варто, то що сказати. Не дивно, коли обдумане слово є більш вагоме і влучне". (Березин Н. І. Україна 1907 р. Переклад з московської Ш. Є.)
Далі буде.
Чому б се?! Оддїєслівні йменники творять, як назва каже, від дїєслів, а не навпаки, тому "українщення" від "українщити", а від "українити" "українення".
Перше теперішнім правописом записали б як рущення, а друге що? Рущіння? Коли так, тоді я щиро не розумію, чому рущіння означатиме українізацію, а русіння - ні.
Мені здається це найкращий варіант з пропонованих
А рущення? (:
Ніт, не рущення.
Навіщо нам цуратися українського?
Дещо про українців: "Хоча в українських піснях постійно згадуються карі очі, однак насправді виявляється, що карі очі зустрічаються в українців рідше, ніж сірі; так само брюнети поступаються першим місцем русявим.
Спокійно лукавому виразу обличчя українця відповідає і повільність його рухів, що здобула йому серед більш пронозуватих москалів визначення ледачого. Справді, якщо хтось не спішиться і не турбується, то це українець. І властивість ця є помітною не лише у рухах, але й у мові, яка набуває незвичайної стислості, що є причиною її гостроти і образності. Одначе, це аж ніяк не лінощі. А спершу ніж одповісти, українець розважливо поворушить у себе в голові та подумає, чи варто одповідати, а якщо варто, то що сказати. Не дивно, коли обдумане слово є більш вагоме і влучне". (Березин Н. І. Україна 1907 р. Переклад з московської Ш. Є.)
Далі буде.
А українізувати буде просто українити, не треба ж Щ залишати?
Чому б се?! Оддїєслівні йменники творять, як назва каже, від дїєслів, а не навпаки, тому "українщення" від "українщити", а від "українити" "українення".
А, справді