Не знайшов слова на https://goroh.pp.ua/Етимологія/, і недогледів, що тут є корінь від слова "шукати". Трохи збивало з пантелику, що в польській мові слова такого немає, є "wykwintne", тобто "вишуканий" є, так виглядає, українською будовою, але, як Ви помітили, на жаль зі запозиченим німецьким коренем.

Ще одна бесіда з мовознавцем, постараюся пригадати, була щодо слів:
нарідний\народний\народній
самітний\самотний\самотній
прирідний\природний\природній
Як видно, в українській мові ікавізму у цих випадках може й не бути (у Грінченка нема слів прирідний, нарідний, лише природний\природній та народний\народній.
Що цікаво, люди часто кажуть природній навіть попри те, що школа вчить там твердо говорити й писати, а однко нехтують і говорять по-своєму.

Уже не пригадаю точно, але говорилося про розподіл слів, на прикладі самітний\самотній, що "о" може й не переходити в "і" у таких випадках.

Бажано бисьте пригадали, що точно той мовознавець о тім каза. Поки бо вся сила Вашої річи є в слові "мовознавець".
Не йде ми на вум, що з тим може ймати "розподіл слів", и "розподіл" з чим, у чім. Може він каза про різні значення тварів з <і> та з <о>? Коли так, то таке твердження є видумане. Читав ім яснити, яко твари <згодна> та <згідна> значать різне, та то є дурниця.

Що я можу речи, є оже твар <самотний> може бути з лядської, або є вторинний пізніший твар від <самота>. Крім того, є свідчено й твар <самітний>. Що й у лядській є тотожний твар <zgodny>, мінить <згОдний> є відти.

Що тварів <прирОдн-, нарОд(н)->, ту є <о> закономірне, пратвар бо сього корене є *ord-, й "гармонізація" там бути не тягне, рівно ги в *orb-, *ols-, *olk-.

Виходить, що й народність є слово руське.

Виходить. Та я те слово не люблю.

Після кожного Крутькового вислову спадає на думку приказка, що мовчання - золото.

Після кожного Вашого вислову спадає на думку, що краще думати й не казати, аніж казати й не думати.

Спадає на думку Крутькові - це оксиморон.

Мінімальні, авжеж.
1) "Ой там ходить чумак гожий, Що на личко красний, хороший";
2) "Ти, хлопчино гожий, коли би то знати, Що я твоя, а ти мій - не жаль - би кохати";
3) "Виріс той хлопчик, вродливий та гожий, Гарний, як малево, став";
4) "Був у Перікона брат років, може, двадцяти і п'яти, гарний да гожий, мов квіт той рожевий; звали його Марато";
5) "...а правив ними хлопчик, гожий, мов ясний день".