Від дїйослова розрі(ж~з)няти.
Так "ріжний" наче полонізм, українською "різний" (про це ще Нечуй-Левицький жалівся), чи не так воно є?
Так, твар [ріжний] є лядський.
Ріжниця, ріжнити є лядський твар, а (роз)ріжняти є таки питомий - отак!
Як так може бути? Що за чорні чари?
Нич надзвичайного. Ріжняти є до різнити так само, як пущати до пустити, ходжати/хаджати до ходити, ставляти до ставити, робляти/рабляти до робити, пручати до прутити тощо. Тут діє палаталізаційна регресивна асиміляція – вподоблення первісних приголосних (тобо не: /ч, ж, ш, дж, шч, бль, вль, мль, пль/) до *[j]. Палаталізація є технично чи физично наближення/посунення середньої частини язика до середньої частини неба (небо, небінь уст є латинською palatum, відти й назва палаталізація). Найчистішим звуком, що виникне в такім положенні язика до неба є [j]. Наближення/посув язика будь-якого з инших приголосних простих/первісних до місця творення [j] спричинить додання до їх основного характера звучання ще характер звучання [j], напр., *[n] + *[j] = [нь]. Для перетворення: *з, *с, *т, *д, *б, *в, *м, *п + *[j] → відповідно в: ж, ш, ч, дж, бль, вль, мль, пль є потрібен ще голосний після *[j] (будь-який, в т.ч. ь, ъ). Коли перед *[j] є кілько первісних приголосних, то палаталізація хопить їх усі; тому, напр., у стсл. острити (*ostriti) → *ōstr-y-a-ti: *ащріати (в словах: изащріати). Так і *зн + *[j] + голосний дає в руській: [жнь]. Перед голосним *і (суч. рус. и) такої дії нема, хоча *[j] й є варіант того самого *і (рус. и), скороченого перед дальшим голосним: пуст-и-ти → *пуст-й-а-ти: пущати, рѡзнити → *рѡзн-й-а-ти: ріжняти.
Явище се загалом тягне до відносних мовних универсалий (те, що є типове для багата мов, бо викликане природою людського мовного апарата). Напр., в ягельській: post [-ст], але posture [-ще~-ща], бо "u" тут є *[j+u].
Усе розумію, окрім того, чому ви українське "піднебіння" звете російським "небом"?
Бо я твар "піднебіння" не люблю.
Але ж логічне – воно є під самим небом (як і "піднебіння" у храмі).
Ледве чи. "Піднебіння" є само вже "небо" вуст.
Процес або технічний термін тесту на довіру. Звіритись з правилами доступу.
Безглуздя. По-перше, якщо б замість "звірЯ", "звіреня" був "звірок", то це "звірóк", а у мене "звíрок". По-друге, різні корені. По-третє, те саме, що з "книгоказом", чи "книгосказом" та "миттєвістю". По-четверте, якщо дехто плутає між собою "зразу" й "заразу", то це не така вже й поширена вада.
+
На основі запропонованого "чилюд", але зручніше у вимові для українця.
текст
Дуже влучно!
Спосіб творення?
Видима річ.
Карл-Франц Ян Йосиф,
то поясніть Ви. Мені не очевидний ни трохи.
Бо мета каптчі – перевірити "чи люд(ина)" використовує інтерфейс, а чи комп'ютер.
ок
То Ви серйозоно. Бо я гадав, що ваше "спосіб творення?" це іронічний докір за невластиве руській мові об'єднання двох слів. :)
"ок" тут просто мінить "ясно, розумію". :)
Гарний варіант, можливо ще Читолюд
Погоджуюсь, було б гарно мати дві формі – чилюд та читолюд.
Перепрошую, панове, але "люд" вже має сталу тяму "люди, скупчення людей". То ж необставлене "чилюд" скоріше утямить "чи людно" ніж "чи людина". І у відповідь скаже "ні" там, де у цій тямі чекаємо "так".
Ви плутаєте назву автоматизованого тесту "капча" або "чилюд" із, власне, запитанням тої капчі. Питання, неважливо - капчі чи читолюду, лишається те саме - підтвердіть, що ви не робот.
—
Якась Даздраперма 🤦♂️
Я до слова звик, але вимовляю його як чилЮдник. Працюю програмістом, де треба їх часто вирішувати, а чилюд узагалі не йде ніяк
Мотивація зрозуміла, та і є слово "люд"(ото навіть корінь), але тут здається, що просто відірвали від нього частину(навіть якщо це не так).Чилюдник справді ліпше