Конотації процесу, стану, результату тощо часто переходять одна в іншу, й прикладів тому є безліч. Особливо в словах безсуфіксальних. Тому твердження що щось там є "процес", а не сам "предмет" рече проти фактів.

«Я простягнув йому в руці підкуп»??!

Хм, цікаво. Зазвичай це результат безафіксний, а дія була б на -ння, хоча так, підкуп це частіше назва дії. Але хороший варіант для хабаря

а чий?

р. мзда, др. мьзда, п. ст. ч. слц. вл. нл. mzda, болг. мъзда́, слн. mèzda «заробітна плата», стсл. мьзда;
goroh.pp.ua: Мзда

Про це також розмислював.

И что ж’ Вꙑ хочєтє отꙑм мудрꙑм закꙑдом рєчи ;

Де закид?
Я питаю як записати ⟨⟨А.М. Поповский "Региональные Особености в Языке Писателей Южной Украины XIX – начала ХХ века.⟩⟩ оцим Вашим письмом (я не розумію чи Ви таким чином передаєте руську мову чи давньоруську)

Міню Вам.
Олк҇с — Олексій чи Олександр? Хоча мабуть і так і сяк однаково скорочувати в такий спосіб. Але скорот О.М. таки короче за Олк҇с Мр҇к.

У Вас · є за : (двокрапка сучасна)?

»Олк҇с — Олексій чи Олександр?«
__
Олєксандр(Олександер) : Имабут’ . бꙑ змꙑсльно користати з дольшого короченьꙗ ˙ було бꙑ уточнити имѧ – Олк҇сн · ал’бо ꙗкос’ так’ :
»Але скорот О.М. таки короче за Олк҇с Мр҇к.«
__
Сє правда · пак . неимам котрꙑх правил изкороченьꙗ волостнꙑх имє̀н покрꙑтьѥм : Протє . могли бꙑсмо и писати ” О҇ М҇ “ ˙ ꙗк’ жє хочємо ближє до сч҇сн письма : Давнѣишє изкорочовали сами ино имєна чтєнꙑх цєрквою–титлом ˙ а ꙗ думаю можємо дѣлити титло и іого вид покрꙑтьѥ :
»У Вас · є за : (двокрапка сучасна)?«
Аи’ хоч’ нє вшдꙑ :
Они суть тотож’нѡі интонациино ˙ она ’шчє могла бꙑ и рѡвнити счс҇н ⟨–⟩ ˙ алє радшє бꙑм дєржав ю окрємо :

Як правильно є користати з титла?

У ґраматиках црк҇слв . ѡдкꙑ мꙑ мали тѡі правила . іих чинь описують ꙗк’ стоꙗти над свѧчєнꙑми имєнами и чѧсто ужитꙑми · знаіомꙑми словами · тобто нє ино Бг҃ . цр҃кв . Ан҃др · алє и сн҃ . от҃ц(ꙗк’ батько) . кн҃з . мт҃ (мати) и пд҇б :

Цк҇в є 👍

@Данило Ганич що скажете во понівлінні сустави витиченостьи прикмет/підстоєн у добішню книжницьку мову?

Ніби ви ще не висловлювався. Запитую вас тут, бо гинде ви мовби не чуєте.

⟨н швидок бігун⟩ проти ⟨то швидкий бігун⟩

Все є дуже просто, на мою думку: як суть вїдомі котрі говори де сї розряди суть бережені ще з тої доби, чи є то роздїлення уречених/невречених прикмїт, чи препозицї("займенники") про та доба ймен, то я вїтаю такі змагання; як же нема таких, то таке відновлення є нерідне й не може бути. Так само й мислю й о вжитї, скажїмо, первісних показний склоніння їмен, и о йнім. Тому, є нам показати то розрізнення, про що руська є добрї здатна, йними засобами: ⟨хвидкꙑи бѣгун котрꙑи/котрꙑис’/котро̀н хвидкꙑи бѣгун⟩ де є бережений имінний твір(або де вони суть часто бережені в иних прикмїтах)⟨хвидок бѣгун, котрꙑис’ хвидок бѣгун⟩, уречений/витичений твір ⟨со̀и/сє̀и/сє̀сь/’тсє̀и/’тсє̀сь/сєсь/то̀т/тот/то̀и/’но̀н хвидкꙑи/хвидок бѣгун⟩ або же, як лексема ‹то›("тож щодо «той»") у Жел. и Нед. є справди захований щадок давнерус. тъ(>+то̀)«der, er; the(masc.) he», а не відкид авслявтного [i̯] від препозицї ⟨то̀и⟩, – таки ⟨то̀ хвидкꙑи/хвидок бѣгун⟩.
А яко ж Ви гадаєте?

До слова о вудцях/челенках. Є загально вїдомо, ож головна вмова про перехід препозицїй, у вудця, є падїж склінного встава/сустава. Проте(That's why), єдині слов. мови котрі вживають вудця, також суть ті єдині котрі, були суть губили склонїння повністю, або майже.

А що ж давньогрецька?

> котро̀н
> но̀н

Не чув такого ньиколи.

> як лексема ‹то›("тож щодо «той»") у Жел. и Нед. є справди захований щадок давнерус. тъ(>+то̀)«der, er; the(masc.) he»

А оце рупливо, воднак мабуть таки ньи.

Може бути ‹’кийсь›?

»А що ж давньогрецька?«

Бігме, не вїм самї о нїй.

О займенах:
котро̀н < *кѡтръ + нъ(«той», син. до давнрус. и < jus; пор. ляд. ten) < *ko•tr•us + n•us;
всє̀н < *вьсь(суч. рус. вєсь) + нъ < *vix•us + n•us,
Оба суть рівнобїжні звичнїшим зложенням з займеном ‹и›,– ⟨котрꙑи, всии, всє̀и(полїс.)⟩, найдені в долівських/надсянських говорах(гляд. І. Верхратський: «Про говор долівський» : "всьо́н, котро́н").
’но̀н(:’но̀на:’но̀но)< оно̀н < ѡнъ + нъ < an•us + n•us( за ЕСУМ)/ ’нѡн(: ’нона:’ноно) < он(ъ) + ѡнъ (за Ю. Шевельовoм( J. Shevelov: Historical Phonology of the Ukrainian Language)).

Як мені вїдомо, так. Хоч вимова, вочевидь, часто буде без [i̯]–/ɪsʲ/. Єм рїв и ‹такꙑис’› (бойк.). У лемківських говорах почеп ‹-с’› є неврїзаний–‹-си›, тому там челенкування й не винно бути тяжким.

»не вїм самї о нїй.«

@Данило Ганич

Xtieste recti: »O yeiy ne viemy«, ci »Otó o yeiy ne viemy.«? Vidiõ oge xotiéte dati tou tvarou [ˈsame] za „it is that/what ..., just, exactly; gerade; právě« daunieychiy rousscuy tvar iz ‹•ie› u prislœuyax (he u ‹dobrie›). Aino, mogé bouti [ˈsame] e pœunœcynuy tvar œd *|ˈsami͡e|, → pd.-zx. [ˈsam(ʲ)i]. Ta te znaceigne mogé bouti perédano i inacye, na pr., crœmy pricladœu vuisje, tacoge: »Ysé e cyto ne viemy«, »Ysé e cyto ya ne viemy«, »Ysé e o ceimy (ya) ne viemy«.

»за Ю. Шевельовим«

@Данило Ганич
•vomy.

@Данило Ганич, cyto tam znacity [i̯]–/ɪsʲ/?

@אלישע פרוש

»Ta te znaceigne mogé bouti perédano i inacye...«

Bológo za pœdmietcheinïe drougoïç!

»cyto tam znacity [i̯]–/ɪsʲ/?«

Ésmy pisau og’ ou slovax yac’ ‹yacuys’, cotruys’›, pœl golósnuy [i̯] mogeity ne bõti móuvlenuy, perépisïõ– [kɔtrɪi̯sʲ] → [kɔtrɪsʲ].

»[kɔtrɪi̯sʲ] → [kɔtrɪsʲ]«

@Данило Ганич

Aha, ròzoumieiõ. Ta /koˈtrɘi̯sʲ/ → [koˈtrɘsʲ].

___
‹perépisïõ› — ceomou ‹ï›?

‹esmy› — tó e daunerousscuy tvar, dobiexynerousscuy e ‹esmi›.

‹pœl› — ya pisiõ ‹pœu›, ponevagy yeoho zvõcotvar preamo ne izteajaié oceicouanuy pràvilnuy œdguib /l/ (mogé bouti, to tvar iz /w/ bie poxireno yz govorœu Lémcovinui, por. tam i ‹bieu› „lebeid“ ← ‹biel›); a iz slovomy ‹golósen› iz ‹-›: ‹pœu-golósen›.

‹bõti› — tacui ‹bouti›; tverdgeigne o „upluivie“ tvarœu ‹bõd•› na ‹у› u ‹бути, був, бул•› e ino oumogleadno i nepotverdgeno narieceoslœunuimi datami govorœu iz protistauleignemy ‹ou› ta ‹õ›, cde ‹bouti› e [ˈbu̯͡ʊtɪ], a ‹bõd•› e [bʊ͡u̯d•].

‹og’› — ya ne lioublõ tout ‹’›. Leipche e ‹oge›, ci ouge ‹ógy›. I ‹yac’› e ‹yac›; tó e scorieye rœunobiegynuy tvar do ‹yaco› (‹taco› : ‹tac›), pace, prosto na /•k/ e i inde po slovianscuix móuvax. Mogemo recti ‹•c› e ouge stalo yno tvarno prislœuyeu œd zaimén he otó: inac, onac, ovac, tac, yac, ysac. Tege mogemo vidieti i iz prislœuyami u ceix. ci slvç. na ‹•m› œd zaimén, proti daunïx na ‹•mo›: ‹kam›, ‹inam (slvç.), jinam (ceix.)›, ‹tam›, ‹onam›, a iesce ceix.: ‹odsud›, ‹dokud›, ‹odjinud›, proti rous. ‹cõdui, tõdui›.

»Ta /koˈtrɘi̯sʲ/ → [koˈtrɘsʲ].«
__
+. Dau ésmy tvar z /ɪ/ pro coruistovaciœu cotrœi prõty sea na Pœltauscœi govorui.

»‹perépisïõ› — ceomou ‹ï›?«
__
Nou ge ceréz istoslœuïa, bo, yac este ranieyche pisali, ‹-ï+G› znacity vidgiyscõ vuimóuvõ [ʲj+G] peréd dóugeinïem tuix zlõc, a œdtac i rœznœi louna po riecex. Vachie novœi pisanïa, tac ya rozoumieiõ, maiõty na metie œdbuivati blizje sõciesnõ vuimóuvõ, xotch’ i pocazouiõtchi use ’sce craiovœi œdmienui(?)

»‹esmy› — tó e daunerousscuy tvar, dobiexynerousscuy e ‹esmi›.«

Ci ne e ’tse pratvar sõciesnoho ‹ésmy›–/jɛm/, uzvedenoho ‹eismy›–(pœud.)/jim/? Viedie, neiyma’ bœlche œdcui vuivesti tœi guibanïa, a yac œd daunrous. ѥсмь, to mogiõty bouti tvarui z œdvergenuimi serédnimi prigolósnuimi. Otge, ou cœnçi 12. st.(za Chevelovom), coli ceréz homonymïõ(tou zveagymeinno)‹ѥсм›(1. os. odn.) ta ‹ѥсм›(1. os. mn.) perébrali svoie miennœi tvarui ‹ѥсми› i ‹ѥсмꙑ›, ci ne mœgl tvar 1. os. odn. lixiti rœunobiegynuy vid ‹ѥсм›? Otòy vid, obœcy tvara ‹ѥсмꙑ›, dœulyau bui tvaroslœuïou bõdõtchi rœznuimy, i ne pœdleagau bui rózlogeinïou scladœu z dvoma verxœuïama. Togdie ouge, œn bõu bui pœdpau prostcheinïou tuix scladœu na cœnçi slœu põtïõ vuivergeinïa nezveacynoho golòsnoho, Xotchea tacuy uzposœb i bõl bui vuyneatcovuy, a zveagyno tacœi slova rózcladali sea inaco(oustavleinïemy golósnoho–tobui mali buismo tvar +єсом, sehodnie), œn bui rózveazau dva verxœuïa, a same slovo bõlo douge œdorvane œd pocazniy inuix rieciy. Obacye, ya’smi ne rieu giednuix yasneiny toho tvara.

»‹pœl›«
__
Se ya rózoumieiõ. Ta ge, ne e mnie çielo yasno, ceomou Vui ne pichete tacœi slova istoslœuno, lixyaiõtchi nepravuilynõ vuimóuvõ bouti oucenoiõ. Tacœi vuyneatcui bo, sõty use ge, meidjrieciovœi(interdialectal), a ne, die, poeatœi po-rœznœmy yz od’noie mòuvui(yac Vui tac pichete: bastrea, proti, baystriouc ← verx.niem. bastard). To, ceomou bui prosto be xovati vidjiyscœi móuvui, razom iz uzposõdjenuimi? Yac ya rózoumieiõ, Vui pichete inœi tacœi usposõdui istslœuno: ‹Iscoróstieny, zima, Cernigœu›, a ne ‹Iscoróstény, ziema, Cerniegœu›?

»... i nepotverdgeno narieceoslœunuimi datami govorœu iz protistauleignemy ‹ou› ta ‹õ›, cde ‹bouti› e [ˈbu̯͡ʊtɪ], a ‹bõd•› e [bʊ͡u̯d•].«
__
Tac, ouge baciõ.

»; tó e scorieye rœunobiegynuy tvar do ‹yaco› (‹taco› : ‹tac›), pace, prosto na /•k/ e i inde po slovianscuix móuvax...«
__
Oto ya’smi ne vieu. Ouge e yasno!

> Dau ésmy tvar z /ɪ/ pro coruistovaciœu cotrœi prõty sea na Pœltauscœi govorui.

Хто?

@Bœgdan Youxyco
Що ж, п. Русин певно, п. Шевцова й п. Ковтуненко, гадаю, й здає ся Ви'сте з Надднїпрянщини, чи не так?

»Nou ge ceréz istoslœuïa, bo, yac este ranieyche pisali, ‹-ï+G› znacity vidgiyscõ vuimóuvõ [ʲj+G] peréd dóugeinïem tuix zlõc«
@Данило Ганич
Aha, ya gadax tó bie /ˌpərɛpɪˈʃʊ/, he u: »ose, perépisiõ otac: ...«. Ne vidiex oge tó /ˈpærɛpɪsʲsʲʊ/. Ale ya tó pisiõ: ‹perépissyõ›, ne ‹perépisïõ›.