Кожне слово первісно значить тяму матеріальну, а абстрактні тями суть від йих похідні.

Не сказав би, що "границя" є чимось аж таким абстрактним, як на мене, цілковито матеріяльна річ. Дуже дивно, щоб у праслов'ян не було якогось слова на позначення земель, де живуть чужі племена, мало бути би і в праслов'ян щось на узір "границя", якесь таке слово. Цікаво, як вони могли звати край своїх земель.

Було, й не одно: *granika, *rombegyos, *medya, *crayos із окрема.

Чому ж тоді не реконструювати їх усі в ориґінальним автентичним значенням?

В ЕСУМі в того слова є значення кордону й не згадується про російське походження. Слово є й в окремій статті "рубіж" і під "руб".
goroh.pp.ua: рубіж

Там рідко коли визнається москальський здрій слова.

Ну, то так. Усе-таки, це слово має значення краю, грані, межі, тому значення кордону в тому слові є логічним. Як білоруське "мяжа" (межа), яке ще донині вони використовують для позначення кордону.

Така бо є первина; в линських говірках доси є меджа; бо *med-y-a- (рідне лат. medium), а не +mez-y-a-; рівніте з: саджа ← *sad-y-a- (вѧт. сажа), ріджа ← *rēd-y-a-. Се є питомий первісний твар.

А линські говірки це де?

лин "захід" (писали'сьмо про се з Вами же).

Єлисіє, чим Вам не спо добі слова північ, південь, захід, схід? Чому незлюбили?

Русини це і є українці.

<Русини це і є українці.>

Не до питання про саму тяму, а до граматики:
правильно є:
Русини й суть українці.
У Вашім реченні суть два підмети: <русини> та <це>, <є> є форма теперішнього часу третьої особи ОДНИНИ дієслова "бути", а твари "русини", "українці" стоять у множині, тому з ними має йти форма теперішнього часу третьої особи МНОЖИНИ: суть.

Конструкція з указівним займенником "це" та формою "є" поруч після смислового підмета є калька вятської – в основі своїй гібридної – конструкції: /підмет/ + <это (и) есть>, де "это" є заступлення дієслова "бути" після того, як дієслово "бути" як зв'язка в вятській мові в подібних реченнях відпало, а потім почало додаватись/відновлюватись. Кривість такої конструкції підтверджує тотожність синтаксису відповідних речень у давньоруській мові, всіх (!) європейських мовах (крім вятської, та з ними руської та білоруської) та всіх инших слов'янських мов.
___
Про вжиток дієслова "бути" в ролі зв'язки:

Сучасний літературний стандарт української мови критикує вживання дієслова "бути" в ролі зв'язки, але така зв'язка була завжди обов'язкова в граматиці д.-рус. мови, є обов'язкова в усіх європейських мовах, й усіх слов'янських мовах (примітно, крім вятської, білоруської та руської). Конструкції без зв'язки дієсловом "бути" бувають и в инших європейських мовах, знані під грецьким терміном "σχέσις ὀνομάτων", що приблизно значить "констатація/стан именників", суть якого полягає в описі речень, побудованих лише з переліку йменників (за замовчуванням сюди тягнуть и прикметники, оскільки останні також належать до йменників, як і числівники та займенники), але така конструкція має в європейських мовах не нейтральний характер, але служить як особливий риторичний прийом. Конструкції без дієслова "бути" в ролі зв'язки бували й у давньогрецькій мові, але в виключних випадках (так само, як особливий риторичний прийом), правилом же було вживання такої зв'язки; правилом є вживати "бути" як зв'язку в відповідних формах и в новогрецькій. Дієслово "бути" як зв'язку не знає єврейська мова (мабуть й арабська чт йинші семитські, але я їх не знаю), але тут слід завважити, що в єврейській мові (принаймні) граматичне вираження дієлова є взагалі відмінне від європейського (навіть будь яке йинше дієслово в єврейській мові не є дієслово в розумінні його в європейських мовах); тому посилання на такі мови (неєвропейські) для аргументації випущення зв'язки "бути" в руській мові я вважаю недоцільним.

Спасибі за заувагу, таки щиро спасибі. Я так зосередився на лексиці, що чисто геть знехтував граматикою, а вона таки мабуть сильно покалічена під впливом російської мови. Страшно подумати, скільки ще отакого суржику я вживаю, геть цього і не відаючи.

Попрошу Вас трішки детальніше пояснити, яку тяму слід розуміти під «"бути" в ролі зв'язки»? Про те, що речіння на взір "вони росіяни" чи "я друг" чи "він батько" криві і відсутні у всіх європейських мов (крім хіба росіян, а тепер й білорусів та українців), а правильно буде "вони суть росіяни", "я є друг", "він є батько"?

Тяма "зв'язка" (copula) значить функцію дієслова "бути", яке повинно зв'язувати підмет зо словом яке його означає чи пояснює.

"Вони суть росіяни" правильно, але в нейтральнім реченні ліпше є: "росіяни суть", без "вони";
не "я є друг", але "друг ім" або "сми друг" – "є" є форма третьої особи однини, а я "я" є займенник першої особи однини;
"він є батько" правильно, але ліпше є: "є батько" чи "батько є", без "він".

??

"<є> є форма теперішнього часу третьої особи ОДНИНИ..."

Не лише, й ви це знаєте. "Є" в багатьох говорах використовують і для однини й множини.

Франко "Лис Микита":
"Не один там хід і ґанок,
Ям, скриток чимало є."
(Ями та скритки в множині).

"Захар Беркут":
"- Ей, боярине! Є способи на силу! - відмовив Максим."

Ти приклади в ті питанні значать мало (коли що) яко писани для чинного стану руськи мови, де місця гбанню дієслова "bouti/buiti" не'ма.

У первім прикладі є твар <e> таки на місці, рядить бо й имя в одинині "malo" — підмет. Не слова "yamui" та "scripcui" рядять ту дієслово "bouti/buiti". Рівно й у ставбах "ou [coho?] ne'ma [ceoho – множина]" є підмет "мовчан" але в одинині, бо твар слова/слів у множині (про відсутність чого є мова) є в родові паді й не може бути підмет. Рівно й зо словами "bogato, mnogo, tòrôny, troxa, tyma, coupa, gymenia, sila, póuno, douge" + слово/слова в множині родова паду, дієсловом "bouti/buiti" рядить/рядять не слово/слова в родові паді, а слова "bogato, mnogo, tòrôny, troxa, tyma, coupa, gymenia, sila, póuno, douge", яко підмети.