Значення слова

Міф — оповідь, що пояснює походження певних речей чи явищ через емоційно-чуттєві о́брази.

Приклад вживання

Обожнюю міф про подвиги Персея.

Походження

дав.-грец. μῦθος – слово, мовлення, розповідь, міф

Приклади в інших мовах

болг. мит

Варіанти написання
міт
Слово додав

Перекладаємо слово міф

бай, бая
11

Имя бай є роду жіноти (*bay-y-; ги: знат-ь, кѡст-ь, шьрст-ь, пѫт-ь, ...): бай (вона), чого?/чому?/чім?: байи, чим?: байю; множина крімна: що?: байи, чого?: байий, чому?: баєм, чім?: баєх, чим?: байми.

Може бути й: бая (з *bay-a-).

Від баяти (друс.: баіати, *ba-y-a-ti) "повідати вигадки, розповідати".

אלישע פרוש 15 листопада 2019
28 квітня 2020

Може це краще для "фольклору" підходить?

28 квітня 2020

Не краще.

29 січня 2021

Баєх? Де ви таке взяли? І що означає питання "чім"? Чому не чим?

29 січня 2021

Дивно що їнші форми в Вас питань не викликали...
Дана форма іменника жіночого та чоловічого роду належить до відміни на *-y (правописне <-ь> в д.-рус.), і в відмінках непрямих, з доданням відмінкових закінчень (суфіксів первісно) те *-y стає сильним, і має регулярно рефлекс, якому за чинним правописом відповідає літера <-е->: людь (множина: люди) + -х (← -хъ) → людьхъ = <людех/людьох>, + -м (← -мъ) → людьмъ = <людем>, пѫть + -м = пѫтьмъ <путем>, + -х = пѫтьхъ <путех/путьох>.

Форма <чім> є написання за чинним правописом форми д.-рус. <чемь> з вуженим *е перед слабим *ь, є форма відмінка місцевого, а <чим> є написання за чинним правописом форми д.-рус. <чимь> – відмінка орудного.

10 травня 2021

"*-y стає сильним, і має регулярно рефлекс, якому за чинним правописом відповідає літера <-е->: людь (множина: люди) + -х (← -хъ) → людьхъ = <людех/людьох>, + -м (← -мъ) → людьмъ = <людем>, пѫть + -м = пѫтьмъ <путем>, + -х = пѫтьхъ <путех/путьох>."

Дивно старатися повертати до життя явище, яке не збереглося ні в одному діалекті української мови.

29 січня 2021

Щось не зрозуміло, де має бути "путем", в сучасній українській мові такого схоже, що нема.

відмінок однина множина
називний путь путі́
родовий путі́ путе́й
давальний путі́ путя́м
знахідний путь путі́
орудний пу́ттю путя́ми
місцевий путі́ путя́х
кличний пу́те путі́

30 січня 2021

Так, у суч. нема...

30 січня 2021

Вас точно треба звести з моїм знайомим, який завжди орудує передмайбутнім часом коли падає змога, і (схоже що марно) намагався а може й досі намагається пристосувати давнє "видяше", "зваше" (не знаю як такий час зветься) до нинішньої вкраїнської мови :)

30 січня 2021

А Ви як гадаєте, це можливо? Чи минуло надто багато часу, відколи ті давні часи душу віддали? :)

30 січня 2021

Пригадую досі його "буду вмивався і спатоньки", ще жалівся, що такі форми ото вживають неправильно і там де не треба. Ох, цікавий чоловік був.
Гаразд, я піду спав.

30 січня 2021

Чули/знаєте такі форми: {ˈxodʲe̝} »(вони) ходять«, {ˈrobʎe̝} »(вони) роблять«, {jiˈdʲe̝} »(вони) їдять« (покутсько-буковинські говірки), {ˈxodʲæ} »(вони) ходять«, {ˈsɪdʲe̝} »(вони) сидять« (гуцульські), {ˈsluxa} »слухає«, {znɑ} »знає« (середньонаддніпрянські), {bʲiˈʒa} »біжать«, {sɪdʲa} »сидять«, {stoˈja} »стоять« (степові говірки). Відсутність -ть на кінці. От вони в ІІІ. ос. однини та множини формально збігаються з формами аориста. Для порівняння наведу, в давньоруській графіці, форми теп.ч. ІІІ. ос. однини та множини з закінченням -ть, й проти них відповідні форми аориста ІІІ. ос. однини та множини, де закінчення -ть не буде:

хóдить : хóди, хóдѧть : хóдѧ
нóсить : нóси, нóсѧть : нóсѧ
знаієть : зна
пъітаієть : пъіта ...

Суч. літ. форми типу: бере, веде, знає тощо мали первісно в теп.ч. -ть як і в усіх інших дієвідмінах; -ть поновлюється при доданні -ся: береть-ся, ведеть-ся, знаєть-ся. Тобто воно там є, "спить". Самі же форми без -ть, напр.: веде, може, несе на вид, зовні, суть точно ги форми аориста сих же дієслів ІІІ. ос. однини. Наведу кілька паралельних прикладів, у д.-рус. написанні, з закінченням -ть буде ІІІ. ос. одн. простого теп. ч., а без закінчення -ть буде ІІІ. ос. одн. простого мин. ч. (аориста):

несеть : несе
везеть : везе
можеть : може

Маркер теперішнього часу простого первісно є -ь в ІІІ. ос. одн. та мн., а знак самої ІІІ. особи в одн. і мн. є -т-: знає-т-ь, хоче-т-ь, спи-т-ь, знаю-т-ь, хотя-т-ь, спля-т-ь.

Відповідно, для минулого часу простого значи ("значила, відзначала") відсутність того -ь. Знак *-t- для ІІІ. особи в одн. і мн. таки був, етимологічно, але в прасл. добу дією закона про відкритий склад, він зник (порівн. французьке нечитання приголосних на кінці). Тобто, напр., прасл. *nes-e-t → nese/несе, *uez-e-t → ueze/везе. Як видно, всі ті форми зовні збігаються з уже сучасному вухови знаними.

На форму "видяше" не слід зважати, бо то є відносно пізній гібрид. Для асигматичного аориста в ІІІ. ос. однини стане просто всікти закінчення інфінітива: виді-ти → (він/вона/воно) виді, або ж усікти закінчення -ть від форми теп.ч.: види-ть → (він/вона/воно) види. У ІІІ. ос. множини є треба просто всікти закінчення -ть від форми теп.ч.: видя-ть → (вони) видя.

Форми І. та ІІ. осіб множини аориста є творено за допомогою інфікса -с- між основою інфінітива та закінченням особи (-мо чи -те), й зовні, на слух, нагадують конструкції перфекта (поширеного на пів України): ходили'смо / ходили'сте (перфект) : ходисмо / ходисте (аорист).
Для наочности наведу форми І. та ІІ. ос. мн. в теп.ч. паралельно до форми І. та ІІ. ос. мн. в часі простім минулім:

ходимо : ходисмо, ходите : ходисте
ловимо : ловисмо, ловите : ловисте
хочемо : хотісмо (основа від інфінітива хоті-ти → хоті-)
хочете : хотісте
питаємо : питасмо (основа інф.: пита-)
питаєте : питасте

Узагалі, аорист було впродовж історії творено різно, первісно як асигматичний, потім сигматичний, пізніше мішаний; від атематичних дієслів (могти, лягти, плести ...) міг бути без сполучного голосного, а міг бути з ним. Напр., сигматичний зо сполучним голосним у І. та ІІ. ос. множини від "плести" буде: плетосмо/плетесмо, плетосте/плетесте (з -о- чи -е-), а сигматичний без сполучного голосного буде: плесмо, плесте - з тим самим значенням, просто різні форми. Тож я намагаюся вибирати такі з тих форм, що принаймні відносно, на слух, нагадують існуючі форми в руській.

30 січня 2021

Я вже багато начувся про корисність вивчення різних часів нехай для мистецтва та ерудиції (от від того самого чоловіка), навіть якщо нині ними нехтують, або й давно вони стали забуті.

Маю до Вас прохання. Як Ви бачите часи ураїнської мови? Потенційно скілько їх, крім тих, що нині відомі, скільки тих що вмерли, але потенційно можна відродити? Дуже цікава Ваша думка.
Якщо колись доведеться зустрітися з чоловіком, що прагнув повернути різні давньомайбутні часи, то побесідую з ним, опишу Ваші думки.

30 січня 2021

Подібний час до аориста (простого минулого часу) напр. знає французька, під назвою passé simple (простий минулий), і там йому є відведено місце суто книжного, високого стиля, з відтінком архаїки абощо. Тобто в граматиці він фігурує, але в загальнім ужитку ні. Так само, в австрійській німецькій мові в звичайнім ужитку взагалі не вживають аналогічний до аориста Präteritum, а має він місце також тільки в книжнім, високім, маркованім стилі. Тобто, гадаю, що формально би такий час могло бути відновлено й у руській, як резервний для окремих стильових регістрів.

Про (теоретичну, потенційну) кількість тих часів у руській я можу судити хіба на підставі співставлення кількости їх у д.-рус., сучасних бовгарській, сербсько-хорватській, лужицькій, а також у германських та романських мовах, атьже система часів д.-рус. та згаданих слов'янських мов є +/- подібна до гоних у германських та романських.

Суто схематично,

є три часа:
теперішній, минулий, майбутній;

кожен у свою чергу ділячи на т.зв. аспекти (види):
загальний/невизначений/простий, доконаний/завершений, тривалий;

– того поки виходить дев'ять часів;

+ ище майбутній у минулім; принаймні бовгарська читає внутрі сеї категорії між: майб. у мин. загальний, майб. у мин. доконаний, майб. у мин; тобто + ище два часа.

То є лише приблизно...
___

На прикладі дієслова "ésti/їсти":

Простий теперішній час (невизначений, загальний):

édẽty/їдять (вони)

Простий минулий (загальний, невизначений):

édẽ/їдя (вони)
– дія відноситься до минулости, яка просто була колись, і не має жадного сліду в теперішнім часі (напр., коли просто перелічуємо, згадуємо певні факти в минулости тощо);

Простий майбутній:
(у руській маємо ставлений помічним дієсловом "ẽti/яти" та помічним дієсловом "bouti/бути", та ще форми граматично теперішнього часу доконаного виду, які вживаємо в семантичній функції майбутнього часу):

imõty ésti / (и~й)муть їсти (вони)
– несе відтінок деякої повинности, очікуваного виконання, запланованої дії тощо;

bõdõty ésti / будуть їсти (вони)
– більш загальне, немарковане повідомлення про подію в майбутности;

Доконаний теперішній:

éli sõty / їли суть (вони)
– значить, що сам процес їдіння стався в минулости, але, на відміну від простого минулого чи простого теперішнього, в сім часі дія з минулости має результат, який можемо спостерігати чи оцінити в теперішньости; тобто, дана вище фраза значить: вони їли, й у момент повідомлення про те, суть ситі (у простім минулім édẽ би значило що їли, але то було колись, і може вже голодни суть);

Доконаний минулий:

éli bẽ / їли б'я (вони)
- творений за допомогою помічного дієслова "бути" в формі простого минулого часу (аориста) + форма причастя на -l; значить дію в минулости, яка має відчутний результат у теперішньости по відношенню до іншої пізнішої дії в минулости ("коли я прийшов, вони вже поїли" – тобто, вони їли, наїлися й були сити – результат, а потім я прийшов – дія в минулости, й застав їх ситими);

Доконаний майбутній:

bõdõty éli / будуть їли (вони)

Теперішній тривалий (простий):

édaiõty / їдають (вони)
– передає регулярність, тривалість, повторення дії в теперішньости, в сю добу;

Минулий тривалий (простий):

édaiõ/édaxõ / їдаю/їдаху (вони)
– аналогічно до попереднього, передає регулярність, тривалість, повторення дії, але в минулости;

Тривалий майбутній:

imõty édati / (й~и)муть їдати

bõdõty édati / будуть їдати
- (про відтінки між помічними "ẽti" та "bouti" див. ↑), аналогічно до дву попередніх – регулярність, тривалість, повторення дії в майбутньости;

Тривалий теперішній доконаний:

édali sõty / їдали суть (вони)
- передає дію, що мала початок у минулости, була регулярна, повторювана, тривала, але має й результат на момент повідомлення про єї в теперішньости;

Тривалий минулий доконаний:
édali bẽ / їдали б'я
- аналогічно до попереднього з тією різницею, що передує іншій події, що сталася в минулости;
...

Тяжко є все в стислім форматі так пояснити. Є багато нюансів й окремих моментів...

16 квітня 2021

Спасибі дуже Вам. Я вже певне украй Вас замучив своїми питаннями :)
Признаюсь, я таки не зрозумів, чому Вами поданий аорист геть відрізняється від різних вєдоховѣ, нєсошѧ, двигохомъ, могохъ, які подає Вікіпедія та джерела її.

16 квітня 2021

Відповідь на се Ваше питання була вже в моїм коментарі в сім же обговоренні вище. Скопіюю сюди відповідний уривок:

"Узагалі, аорист було впродовж історії творено різно, первісно як асигматичний, потім сигматичний, пізніше мішаний; від атематичних дієслів (могти, лягти, плести ...) міг бути без сполучного голосного, а міг бути з ним."

Ви пишете "Вікіпедія та джерела її". Вікіпедія надто українська дуже хибить. І все таки, та же Вікіпедія в відповідній статті наводить не лише форму <могохъ>. Там пишуть:
"Форми дієслів у старім нетематичнім аористі були такі: ...", й наводить відповідні форми, а нижче:
"Форми дієслів у новім тематичнім аористі були такі:...", подаючи відповідні форми.
Тобто й Вікіпедія пише про те саме, що й я – що були різні способи творити аорист від тих самих дієслів.

Оскільки аорист було втрачено в руській мові, то для його відновлення я взяв ті форми, які зовнішньо – більше чи менше – суть найближчі до форм, які існують у сучасній мові. Відродити аорист у точно тих формах, уживаних давніше є недоцільно тому, що й деякі форми теперішнього часу нині суть инші ніж давні. Напр., нині в теперішнім часі ймемо: <-мо> в <пишемо, несемо> на відміну від давнього <-мъ>: <пишемъ, несемъ>. Тому, відроджуючи аорист так чи так доведеться передбачати й його "новіші" форми.

Напр., з-поміж різних способів творити аорист для першої особи однини дієслова "могти": <могъ> та <могохъ> є логічно ліпше взяти першу, оскільки така форма зовнішньо збігається з уже знаною сучасному українцеві формою <міг>. Хоча сучасна форма <міг> є насправді дієприкметник перфекта на *l, тобто відповідає д.-рус. <моглъ>, з відпалим /л/ в вимові після приголосного, але на слух нині то було би те саме. У моїм письмі я відбиваю те етимологічне *l згаданого дієприкметника, пишучи <mwgl>, а для аориста буде <mwg> – вимова їх буде однакова. У реченні, напр. "я міг" у перфекті повинно мати ще й форму першої особи однини помічного дієслова "бути", й оскільки така форма вже містить указівку на особу та число, то необхідності в займеннику "я" нема, відповідно буде: <міг ім>, за моїм письмом: <mwgl eimy> (д.-рус.: <мѡглъ емь>), а в аористі "я міг" буде просто: <міг>, за моїм письмом: <mwg> (д.-рус.: <мѡгъ>).

З-поміж різних давніх способів творити аорист у третій особі множини, напр. дієслова "вести": <вєдѫ>, <вѣсѧ>, <вєдошѧ> є найліпше взяти форму першу, оскільки зовнішньо вона нагадує в точності таку саму форму в сучасних говірках: <(вони) веду>, де вона, щоправда, значить форму теперішнього часу = "вони ведуть", у тих говірках, де випускають <-ть>. Відповідно, достатньо було би просто закріпити за сею знаною різним говіркам формою значення аориста, тобто з закінченням <-уть> – форма теперішнього часу третьої особи множини, а з закінченням <-у>, без <-ть> – форма простого минулого часу (аориста); відповідно: <вони) ведуть>, за моїм письмом: uedõty (д.-рус.: <ведѫть) = "вони ведуть", але: <(вони) веду>, за моїм письмом: uedõ (д.-рус.: <ведѫ>) = "вони вели" (в простім минулім часі, аористі). Для творення форми аориста, простого минулого часу множини третьої особи достатньо взяти форму теперішнього часу множини третьої особи й відкинути <-ть>:
<(вони) хотять> → <(вони) хотя> – за моїм письмом: xotẽty : xotẽ,
<(вони) йдуть> → <(вони) йду> – за моїм письмом: idõty : idõ тощо.

Для дієслова "нести" в першій особі однини, з-поміж засвідчених історично форм: <нєсъ>, <нѣсъ>, <нєсохъ> є ліпше взяти другу, оскільки вона зовнішньо збігаються зо знаною й нині формою <(я) ніс>, яка щоправда не продовжує відповідну форму аориста, але форму перфектного дієприкметника на *l, тобто д.-рус. <неслъ>, але за чинним письмом їх було би писано однаково: аорист <(іа) нѣсъ> і перфект <(іа) неслъ> було би писано нині однаково: <(я) ніс> і <(я) ніс>. У реченні же в перфекті би тут мало ще бути помічне дієслово "бути": <ніс ім>, за моїм письмом: nœusl eimy, а в аористі просто <ніс>, за моїм письмом: nés. Звісно, попри однакове написання за чинним письмом <ніс> і <ніс>, моє письмо з <nœusl> та <nés> передбачає й різну вимову, відповідно: {nʲʉs ~ nʲys ~ nʲi͡β̞s ~ ...} проти {nʲi͡əs ~ nʲi͡es ~ ...}.

Творити другу особу множини аориста, напр. дієслова "вести" були такі способи: <вєдєтє>, <вѣстє>, <вєдостє>. Перший спосіб абсолютно збігається зо знаною нині (й власне в давнину) формою другої особи множини теперішнього часу. З одного боку така тотожність є приваблива найменшими зусиллями для введення аориста – достатньо просто форму <ведете> розділити для теперішнього часу й для минулого часу простого. З иншого боку, може виникнути ризик неоднозначності в реченні, в якім часі біжить подія. Проте, в практиці, инші мови знають випадки, коли форми теперішнього часу та минулого часу простого збігаються (чи повністю – й на письмі й у вимові, або принаймні в вимові), напр. у деяких дієсловах лотиської мови, в деяких дієсловах англійської мови, в деяких дієсловах єврейської мови, французької, голандської. Тож тут було би під питанням, або просто пристати на таку саму можливість ужитку однакової форми для двох часів, принаймні в деяких випадках у руській, або взяти котрусь із инших згаданих вище форм. Із згаданих вище, форму <вѣстє> нині було би писано <вісте>, а форму <вєдостє> було би писано нині <ведосте>. Обидві зовні приблизно нагадують знане в сучасних говірках: <вели'сте> "ви вели". Тож коли не до вподоби можливість нерозрізнення <ведете> для теперішнього та простого минулого часів, можна взяти котрусь із сих форм: <вісте> чи <ведосте/ведесте> для простого минулого часу другої особи множини.

В однині третьої особи форми значної частини дієслів аориста суть узагалі тотожні з сучасними формами третьої особи однини тих же дієслів теперішнього часу. Напр., у давнину <веде, несе, пече> тощо були не, як нині, форми теперішнього часу, але простого часу минулого, а відповідні форми теперішнього часу тих дієслів були з <-ть> на кінці, відповідно: <ведеть, несеть, печеть>. Форми з <ть> суть і нині в сучасній мові, коли після них іде <ся>: <ведеться, несеться, печеться>. Таким чином, форми з <-ть> можна було би просто поширити на всі випадки – тобто й там, де нема <ся>, кінець кінцем, ще й у текстах новітньої мови часто найдемо форми типу <несеть, ведеть> тощо –, а за формами без <-ть> закріпити значення простого часу минулого третьої особи однини, тобто: <ведеть> (з погляду історичної фонології правильніше було би: <ведіть>, оскільки *е є перед слабим *ь) для теперішнього, але <веде> для простого минулого. Такий розподіл сприяв би більшій одностайності й у формах теперішнього часу – з <-ть> в усіх парадигмах, а не як нині: <несе> без <-ть>, але <хвалить> з <-ть>; як я написав вище, первісно в усіх парадигмах було <-ть> в теперішнім часі третьої особи однини, і <несеть>, і <хвалить>, і <знаєть>.

У дієсловах, основа яких в інфінітиві закінчується на *a ("знати", "питати"), *ē ("хотіти", "мовчати"), *i ("хвалити", "робити") творити простий минулий час третьої особи однини достатньо відкинути закінчення <-ти> інфінітива. Тобто: зна-ти → зна, пита-ти → пита, хоті-ти → хоті, мовча-ти → мовча, хвали-ти → хвали, роби-ти → роби. Деякі з таких форм, трактованих як усічені, є знано й у сучасній мові як форми теперішнього часу поетичного стилю та в говірках.

___
Сподіваюся пояснив зрозуміло. Коли що, питайте ще. Але спробуйте спершу як слід, уважно перечитати, бо коли я кілька коментарями вище зазначив, що тих способів творити аорист було кілька, нижче Ви все одно питали мене, чому в Вікіпедії є дано одні форми, а я користаю з инших.

10 травня 2021

Щоб не було плутанини між "міг" та "міг", які абсолютно однаково читаються і як не пиши, а на слух будуть тим самим, то чи не краще перенести той самий принцип що з словами нѣсъ та неслъ? Тоді мѣг(ъ) – аорист, а міг(лъ) – просто минулий час.

10 травня 2021

Ну а щодо бажання переучити всіх українців казати з несе, веде говорити їм несеть, ведеть, то удалого бажання, та не дума, що хтось пристане:)

10 травня 2021

<Щоб не було плутанини між "міг" та "міг", які абсолютно однаково читаються і як не пиши, а на слух будуть тим самим, то чи не краще перенести той самий принцип що з словами нѣсъ та неслъ? Тоді мѣг(ъ) – аорист, а міг(лъ) – просто минулий час.>

Не певен, що розумію точно, що Ви намагаєтеся сказати, бо в писанім Вами є багато неясности:

1) Відки Ви берете форму <мѣгъ>?;
2) Чому, порівнюючи дві форми, одну Ви подаєте в написанні з літерами давньої кирилиці, а другу в якійсь химерній комбінації чинного письма з давнім письмом?
3) "аорист" і є = "простий минулий час", він же "претерит". Ви явно не розумієте, про що пишете.

4) Коли спробувати продертися через недорозуміння в Вашім коментарі, виправивши, то питання ("... чи не краще перенести той самий принцип..."), що Ви намагаєтеся протиставити одне одному – форми дієслова "могти" проти форм дієслова "нести" – взагалі нема.
Ви криво протиставили форми ПЕРШОЇ особи однини дієслова "могти" ДРУГІЙ та ТРЕТІЙ особі однини дієслова "нести". Насправді нічого там переносити не треба, все є вже перенесено, а саме:
в ПЕРШІЙ особі однини в аористі ( = простім минулім часі / претериті) нема голосного на кінці як у дієслові "могти", так і в дієслові "нести" (а також усіх інших атематичних: везти, вести, плести, рости, мести, класти, красти, пасти́, па́сти, йти, сісти, лягти, нерти, мерти, перти¹, перти², перти³, чезти, *никти, *тисти, тягти, верзти, цвісти, бости, *кисти, *блясти, бігти тощо), відповідно, однаково буде:
mwg, nés (а також: uéz, uéd, plét, rws, mét, clad, crad, pas, pad, id, séd, lég, nér, mér, pér¹, pér², pér³, kéz, nik, tis, tẽg, uerz/uerez, cuét, bas, cuis, blẽd/blẽs, bég),
а в ДРУГІЙ та ТРЕТІЙ особах однини в усіх тих дієсловах буде закінчення -е:
moge, nese, ueze, uede, plete, roste, mete, clade, crade, pase, pade, ide, séde, lége, nêre, mêre, pere¹, pere², pere³, ceze, nice, tis(n)e, tẽg(n)e, uerze, cuéte, bode, cuis(n)e, blẽde, bége).

В останніх, тобто в ДРУГІЙ та ТРЕТІЙ особах однини є ті форми простого минулого часу протиставлено формам тих самих осіб перфектного дієприкметника на *-l-, як у дієслові "могти", так і всіх інших згаданих дієсловах:
(він) moge – простий минулий : (він є) mwgl – теперішній доконаний,
(він) nese – простий минулий : (він є) nœusl – теперішній доконаний,
і далі так само:
(він) uede – простий минулий : (він є) fœul – теперішній доконаний,
(він) ueze – простий минулий : (він є) fœuz – теперішній доконаний,
plete : plœul,
roste : rwsl,
mete : mœul,
clade : cral,
crade : clal,
pase : pasl,
pade : pal,
ide : xœl,
séde : sél,
lége : légl,
nêre : nerl,
mêre : merl,
pere¹ : perl¹,
pere² : perl²,
pere³ : perl³,
ceze : cezl,
nice : nicl,
tis(n)e : tisl, tẽg(n)e : tẽgl,
uerze : uerzl,
cuéte : cuél,
bode : bwl,
cuis(n)e : cuisl,
blẽde : blẽl,
bége : bégl.
___
Увага, для деяких дієслів можливи суть и йинші твари, оскільки на творення "аориста", як було зазначено вище, існувало кілька способів.

10 травня 2021

<та не думаю, що хтось пристане>

Може й пристане, а може й не пристане. Але мене обходить сам експеримент, а не прогнозування. Та й Ваше прогнозування є абсолютно ірелевантне, коли Ви в самій темі тонете, плутаючи елементарні терміни.

10 травня 2021

Ех, один труд.
2 Писав так, бо не знаю кириличної букви, яка б показувала другия ять, тобто старіше "е", яке дало тепер "і".
3 Аорист ну пробачте вже ніякий не простий минулий час, бо позначує дію, яка не має прямого стосунку до теперішньості. Якщо різне "я любих", "я пекох" є простим минулим часом, тоді чим є "я любив", " я пік"? Простий минулий це той, який не має додаткових конотацій, а якщо є умова відсутності прямого стосунку до теперішності, це вже не просто минулий час. Я не можу Вас зрозуміти. Якщо речіння "я думав" означає просту дію в минулому часі, то аорист за Вашим зразком як я зрозумів буде "я дума" але позначатиме дію, яка не має прямого стосунку до сеї миті, чи Ви плануєте якось инакше?

10 травня 2021

"в самій темі тонете, плутаючи елементарні терміни"
Бо я українець цих двох століть, а не русич 13 століття, для мене вся та куча тепер забутих часів є чужі :)

10 травня 2021

1) В якій саме формі Ви маєте на увазі "другий ять"? У дієслові "могти" ніякої "другого яти" бути не може в жадній формі, бо там у корени ниде нема *е. І коли вже ми тут зразу про "новий ять" почали говорити, то Ваше виправдовування є все одно мимо, бо т.зв. "новий/другий ять" типово передають літерою <ѣ> (хоча я таку передачу й уважаю невірною, але менше з тим), й Ви вспішно ту літеру використали. Хоча знову таки, її використання було недоречне для дієслова "могти", але для дієслова "нести" (з застереженням) доречно. Моє питання було, чому <ѣ> могли написати, а <ѡ> ні?

2) Ви про визначення та значення аориста не зо мною сперечайтеся – не я його вигадав. Як раз те, що сей час позначАє дію, яка не має прямого (узагалі ніякого!) стосунку до теперішньості, й значить, що то є "простий" минулий час.

<Простий минулий це той, який не має додаткових конотацій, а якщо є умова відсутності прямого стосунку до теперішності, це вже не просто минулий час.>

Як раз усе точно навпаки.

Те, що Ви подали як "я любив, я пік", є неправильна конструкція, бо там нема дієслова; правильно є: "любив ім", де дієслово є "ім" – перша особа однини теперішнього часу дієслова "бути" (оскільки форма "ім" однозначно вказує на особу, то займенник "я" є зайвий), а "любив" є перфективний дієприкметник, і передбачає ся конструкція те, що почавши любити ще який час перед тим, як я про те повідомляю, я разом з тим повідомляю, що результат тої любови є й тепер. Ся конструкція є в часі, званім "презенс у перфекті" чи "минулий у теперішнім" чи "теперішній доконаний час".
Натомість, "любих" (закінчення <-х> уже містить указання на першу особу однини) відносить дію любити лише до минулости, без будь якого відсилання до теперішньости. Тобто "любих" дамо в розповіди про яку давнішу минулість, напр., що я когось любив у 7-му класі школи, але до теперішньости те вже не має відношення. Ліпший приклад був би з дієсловом "купити":
"купих" значить, що я колись щось купив, але нич не кажу про те, чи та покупка в мене є тепер. Натомість, кажучи "купив і", я повідомляю, що перед тим я купив, и що та покупка в мене є. Сучасним стандартом української мови Ви ту різницю – без додаткових пояснень – не передасте нияко. Коли сучасним стандартом Ви кажете "я купив машину торік", то не є ясно, чи та машина в Вас ище є, або її вже нема. Кажучи же: "Купив ім машину торік" Ви даєте точно знати, що вона в Вас ище є, а кажучи: "Купих машину торік" Ви вказуєте, що торік її купили, але тепер у Вас її вже нема, напр., Ви її продали або що.; тобто вона в Вас усе ще може бути, але Ви в тім реченні не надаєте тому значення.

Аорист (простий минулий час, претерит) до першої особи однини – "я" від дієслова "думати" буде "думах", не "дума". Форма "дума" буде аорист до другої та третьої особи однини – "ти", "він, вона".
І знову таки, так само, правильно є не "я думав", а "думав ім", и значитиме воно, що я не просто думав колись там, а що я акцентую увагу не результаті того думання в теперішньости, тобто "думав, и в мене виникла ідея" (або не виникла), я думав, й ось, до якого висновку я прийшов. А "думах" ("я" є непотрібне) значить, що я колись там думав, але тепер то вже не має значення. Аорист (простий минулий, претерит) зокрема використаємо для такої минулої дії, результат якої вже змінити не можемо. Напр., про письменника, який уже не живе, ми скажемо: "Писа руською та німецькою мовама", а про письменника, який ище живе скажемо: "Писав є руською та німецькою мовама", маючи на увазі, що доси він йима писав, але доки ще живе, то може почати писати ще якою мовою, або може лишити писати одною з тих мов.

10 травня 2021

Я розумію доцільність вивчання тих часів у школах і пошуки способів адаптації, чи як це назвати, але пробачте вже та "неправильна конструкція", про яку Ви говорити, це те, як усі і говорять в Україні. То по Вашому 99% українці уже кілька сот років як неправильно говорять, а тепер переучувати всю Укрїну на конструкцію "правильну"?

10 травня 2021

Не розумію, чому не дозволити і так і так. Щоб ніхто не пішов ображений. Хто хотітиме, буде "думав ім", а хтось просто "я думав".

10 травня 2021

Для порівняння різниці між часами простим минулим (тобто аористом, претеритом) з одного боку та минулім у теперішнім (презенс у перфекті) проаналізуймо ще деякі приклади з давньоруських пам'яток.
Из Лаврентівської літописи:
«Изѧславъ же, ида мимо Пересъпьницѫ, пожьже Зарѣчьскъ и ста оу Мъільска». У перекладі сучасним стандартом було би:
"Зяслав же, йдучи повз Пересопницю, попалив/випалив Заріцьк і зупинився в Мильську.» Форми <пожьже> та <ста> стоять у простім минулім часі (аористі, претериті; в граматиках инших мов його ще зовуть "минулий історичний", "минулий далекий", "минулий невизначений"), відповідно, від дієслів "жегти" та "стати". И вказують ті форми в тім реченні 5а те, що оповідач передає подію, яка відбулася колись давніше, в историчнім контексті, але час теперішньости самого доповідача – автора того речення, перелік тих подій уже був ирелевантен. Але переписавши те речення з формами, звичними в сучаснім стандарті (звісно, в поданні давньоруськім), тобто "пожеглъ есть" замість "пожьже" та "сталъ есть" замість "ста":

«Изѧславъ же, ида мимо Пересъпьницѫ, пожеглъ есть Зарѣчьскъ и сталъ оу Мъільска.»,
в сучаснім стандарті те речення буде мати такий самий переклад, як и поданий вище, але часове позначення подій у нім буде геть инше, а саме, що на момент, коли доповідач про ті події повідомляє, місто Заріцьк усе ще несе наслідки спалення, а Зяслав усе ще знаходиться в Мильську.

Навіть коли ми й подамо те речення суто сучасним літературним стандартом, замінивши дещо менше часте дієслово "жегти" дієсловом "палити", а дієслово "стати" в значенні, в якім його вжито в тім реченні, дієсловом "зупинитися", тобто:
«Ізяслав же, минаючи Пересопницю, випалив Заріцьк і зупинився в Мильську.», – з сього речення є неясно, чи лежить Заріцьк и доси в попелі, й чи Ізяслав доси знаходиться/перебуває в Мильську, або ни.
Натомість, коли те речення записати так само сучасним стандартом, з тим винятком, що сучасні "випалити" та "зупинитися" поставимо в першій версії в "претериті" (він же аорист, простий минулий, минулий історичний, минулий невизначений, минулий далекий), а в другій версії в часі теперішнім у минулім (він же: презенс у перфекті, теперішній доконаний, минулий результативний тощо), відповідно:

1) «Ізяслав же, минаючи Пересопницю, попали (претерит) Заріцьк и зупинися (претерит) в Мильську.»,

2) «Ізяслав же, минаючи Пересопницю, попалиВ (дієприкметник на *l-овий перфекта) Заріцьк и зупиниВся (дієприкметник на *l-овий перфекта) Є (помічне дієслово "бути" в третій особі однини) в Мильську.» — ясною стає різниця, що перше речення описує події давні, які відношення до сучасности не мають, а друге передає про результат минулих подій нині.

Ви можете заперечити, що постать Ізяслав уже давно не живе, й сучасному читачеви й так було би ясно, що мови про результат тих давніх подій уже просто не може бути. Але таке розрізнення може мати місце й у контексті сучасних реалій. Напр., кажучи сучасним стандартом, що президент "підписав" якусь там угоду, не дає знати, чи та угода доси є чинна, або після того щось змінилося.
Зате, сказавши нині – 10-го травня:
1) "28. березня Президент України підписА угоду про вільну торгівлю між Україною та Туреччиною." натякає, що хоча 28. березня він и підписав ту угоду, сьогодні – 10. травня, ся угода вже може бути унедійснена, скасована, або набула відтоді якихось поправок;

але сказавши те саме речення так:
"28. березня Президент України підписаВ Є угоду про вільну торгівлю між Україною та Туреччиною." – точно вказує на те, що підписання тої угоди є чинне й сьогодні.

Ще раз нагадаю, що форми "випалиВ", "зупиниВся", "підписаВ" самі по собі минулого часу не значать – то суть *l-ові перфективні дієприкметники, й без помічного дієслова "бути" вони жадного часу не передають

10 травня 2021

Насправді се дуже рупиво, направду. Цікаво лиш чим відрізняється вони будуть їли від вони їстимуть. Ніби й та й та дія недоконана, бо каже про події майбутнього.

10 травня 2021

І дуже цікаво як співвідносяться Ваші часи з часами англійської мови.
Англійський перфект наче те ж саме, що це українське "горів ім". А Simle та Countinuous схоже не збігаються.

11 травня 2021

Загально в усіх європейських мовах та в д.-рус., стсл., сучасних болгарській, македонській, сербсько-хорватській, лужицьких збігаються. Авже, в кожній суть свої тонини.

Вірно кажете, ягельський перфект є те же руське "купив ім". Конечно тому розумієте. Писане бо Вами доси яви яко не тямисте.
Проте, не стане казати просто "перфект". Перфект може бути теперішнього часу, то є ягельською "I have bought" (have – помічне дієслово теперішнього часу, bought – дієприкметник перфекта), та руське "купив ім / coupil eimy" ("ім / eimy" – помічне дієслово теперішнього часу, "купив / coupil" – l-овий дієприкметник перфекта), може бути минулого часу: ягельською: I had bought (had – помічне дієслово минулого часу, bought – дієприкметник перфекта), руською: "купив біх / coupil béx" ("біх / béx" – помічне дієслово минулого часу, "купив / coupil" – l-овий дієприкметник перфекта), перфект майбутнього часу: ягел.: I will have bought (will – помічне дієслово майбутнього часу, have – помічне дієслово перфективного часу, bought – дієприкметник перфекта), рус.: "буду купив / bõdõ coupil" ("буду / bõdõ" – помічне дієслово майбутнього часу, "купив / coupil" – l-овий дієприкметник перфекта), може бути перфект теперішнього тривалого часу: ягел. I have been buying, рус. "купляв ім / coupyal eimy", перфект минулого тривалого часу: ягел. I had been buying, рус. "купляв біх / coupyal béx", перфект майбутнього тривалого часу: ягел. I will have been buying, рус. "буду купляв / bõdõ coupyal".

Так, строго кажучи, того, що в ягельській зовуть Past Simple Tense (він же: Past Indefinite; у німецькій знаний під имям Präteritum) сучасний літературний стандарт української мови не знає. Але відповідає йому як раз аорист. Тобто ягел. "I bought" є = руському "купих / coupil", а ягел. "I have bought" є = рус. "купив ім / coupil eimy".

Present Simple Continuous є й у сучасній руській, и в д.-рус.: "купляю / coupyaiõ" = ягел. "I am buying".
Зате нема в сучаснім літературнім стандарті української мови точного відповідника до Past Simple Continuous; у д.-рус. такий відповідник був, званий "імперфект", відповідно: рус. "куплях / coupyax" = ягел. "I was buying".

В истоті, имперфект творимо +/- тими же закінченнями що й аорист, але з тою відміною (загальною), що аорист від оснів доконаного виду дієслів (чи видово окремо немаркованих), а ймперфект від оснів недоконаного чи тривалого виду. Тобто для першої особи однини для дієслова "купити" й там и там закінчення <-х>, але для аориста лучимо його д'основи "купи- / coupi-", а для ймперфекта лучимо те закінчення д'основи "купля- / coupya-".

11 травня 2021

А звідки Ви взяли це бім, біх, для перфекту минулого часу? Відмінювати так само як давнє бим, бисьмо, бисте, тільки "бі" замість "би"? Тобто ви пропонуєте - я бім, ми бісмо, ви бісьте? Може є якась ланка на таблицю в якомусь підручнику, я б поглядив?

11 травня 2021

<чим відрізняється вони будуть їли від вони їстимуть. Ніби й та й та дія недоконана, бо каже про події майбутнього.>

Так, обидва про події майбутнього. Але "будуть + їли / bõdõty + éli" передає майбутню дію, що має передувати йиншій майбутній дії. Тому часто, типово, такий час виступає в контексті співставлення двох подій майбутніх, де одна є наслідком другої, а тому часто виступає в складних реченнях, и часто (проте не обов'язково) в таких реченнях бувають прислівники зо значеннями типу "якщо, в разі, коли, оскільки" й под.

11 травня 2021

Чи є в Вашій системі часів місце для плюсквамперфекту (я читав був цю книжку), чи Ви думаєте замінити його спорудами на взір "читав біх"?

І прошу вже мене пробачити, бажання вивчити німецьку мову я облишив ще за старої пори, тому зовсім не знаю різниці от між Präteritum та Plusquamperfekt, але знаю, що Präteritum належить до минулого часу, а Present Simple у англійській мові належить до теперешнього. Коли Ви написали, що Present Indefinite у німецькій знаний під имям Präteritum, я чотирижди перечитав, але так і не зрозумів, як >>тепер.<< часу англ. мови може відповідати >>минул.<< час нім. мови.

11 травня 2021

Насправді якщо спроектувати Ваш погляд на руські часи, то виходить достоту англійська мова, досить зручно. Легко для сприйняття, краще було одразу порівнювати з ангійською мовою. Але в англійській мові нема плюсквамперфекта, а в українській мові він є.

11 травня 2021

А ще не погоджусь, що імперфекту нема в чинній мові. "Я купляв" якраз буде імперфектом (на одміну од "я купив") позначає дію, яка була але без вказівки завершення.

11 травня 2021

<А звідки Ви взяли це бім, біх, для перфекту минулого часу? Відмінювати так само як давнє бим, бисьмо, бисте, тільки "бі" замість "би"? Тобто ви пропонуєте - я бім, ми бісмо, ви бісьте? Може є якась ланка на таблицю в якомусь підручнику, я б поглядив?>

Як звідки взяли? З д.-рус. мови же. Так, так само як від "би- / bui-" (д.-рус. <бъі->) – тобто з тими самими закінченнями, тільки від "бі- / bé-" (д.-рус. <бѣ->).

Посилання Вам можу дати, їх є достатньо в мережі, але не раджу йими користуватися, як кінцевою йнстанцією. Річ у тім що деякі закінчення навіть у звичнім теперішнім часі пізнішої доби руської мови стали йиншими, ніж вони були в ранішу добу д.-рус. мови. Так, напр., д.-рус. закінчення <-мъ>, що відповідає сучасному <-м> першої особи однини, стало <-мо>: будеМО, хочеМО, п'єМО тощо. И так само д.-рус. закінчення першої особи множини аориста та ймперфекта було <-хомъ>. Хоча від инших дієслів форми аориста й имперфекта не встигли зберегтися до настання зміни <-мъ> в <-мо>, збереглися форми умовного способу дієслова "бути", де є відбито зміну закінчення <-хомъ> на <-смо>, тобто давнє <бъіхомъ> у сучасних говірках руських стало <бисьмо~бисмо>. Се дає припустити, що зберігшись, и в формах аориста й имперфекта в сучасній руській мові в першій особі множини було би закінчення <-smo>. Тобто, відновлюючи ті часи в сучасній руській мові, треба модернізувати й їх закінчення, відповідно до аналогійних закінчень у живих формах. Отже, для сучасної мови природнішими будуть форми: хотісмо, ходисмо, куписмо, жисмо, платисмо, питасмо, їсмо, писмо, спасмо тощо, а не: хотіхом, ходихом, купихом, жихом, платихом, питахом, їхом, пихом, спахом. Правда, деякі говірки неначе мають и форму <бихом> (де я ріс такої форми не було; натомість була <бисьме>), тому для тих говірок такі варіанти й могли би бути, втім для загальної мови бим пристав радше на закінчення <-смо>, відповідно до поширеного <-мо> в теперішнім часі.

Те саме й в инших особах и числах.
Напр., у першій особі однини я бим не давав закінчення <-х> до всіх підряд дієслів. Треба розуміти, що <-х-> є тільки один из способів позначення аориста й имперфекта, крім того пізніший, и він не є обов'язковий.
Головним закінченням для найдавніших, первісних форм аориста першої особи однини було прасл. *-on, що пізніше редуковалося в *-un, потім дало <-ъ>, й відповідно в сучасній руській мові то був би <-∅> літери та звука. Тобто, від дієслова "ректи" просто беремо основу "рек-" и не додаємо нічого, бо <-ъ> нині на кінці слів нема, але <е> в корені змінювалося на <ѣ>, і так маємо готову форму: <рѣкъ>, тобто сучасним правописом: <рік> "I said". Те саме діє для всіх инших дієслів з основою на приголосний: нести → ніс, везти → віз, вести (вед-) → від, плести (плет-) → пліт, бігти → біг, рости → (рос-) → ріс, лізти → ліз, трясти → тряс и т.д.
Для дієслів з основою на голосний закінчення <-х> є потрібне: питати → питах, просити → просих, хотіти → хотіх.
Для дієслів з основою на <-ну->, хоча в пам'ятках маємо форми з <-нѫхъ>, я бим також не давав закінчення <-х>, але для творення форм першої особи однини аориста переводив їх спершу в форми з основою на приголосний, оскільки вони в руській зазвичай співвідносяться – порівняйте: тягнути : тягти, тиснути : тисти, виснути : висти, й відповідно творив їх так само як наведені вище: нести, плести, везти, тобто: тягнути → тяг (пор. <(він) потяг>), виснути → вис (порівн.: повис).

У другій та третій особах однини творили в пізнішу добу аорист за допомогою закінчення <-ше>, типу: несоше, питаше, хотіше; так само їх творять нині в сербсько-хорватській. Але то також не був єдиний спосіб. Давніший спосіб творити форми другої та третьої особи однини був просто відкидаючи закінчення інфінітива, й не додаючи нічого при дієсловах з основою на голосний: питати → пита (ти, він, вона), просити → проси (ти, він, вона), хотіти → хоті (ти, він, вона) – и для сучасної руської мови я бим брав радше такі форми. Від дієслів з основою на приголосний для форм другої та третьої особи однини потрібно додати закінчення <-е>: нести → несе, везти → везе, ректи → рече, пасти (пад-) → паде, пасти (пас-) → пасе тощо. Для дієслів з *-en- у корені без тематичного голосного типу "жати, жн-", "жати, жм-", "яти, йм-", "клясти, клян-", "п'ясти, пн-" и под. творимо просто відкинувши <-ти>: жа, жа, я, кля, п'я. Так само від дієслів, що закінчуються просто на голосний кореня: жити → жи, дати → да, пити → пи, лити → ли, вити (fiti) → ви (fi), вити (uiti) → ви (ui), бити → би, шити → ши тощо. Для дієслова "їсти", хоча воно має приголосний на кінці основи, буде форма: ї (é).

11 травня 2021

<Коли Ви написали, що Present Indefinite у німецькій знаний під имям Präteritum...>

Невже таке писах?? Чекайте, гляну. Хибих. Хотіх писати не про Present Simple, а про Past Simple ( = Past Indefinite, = Präteritum у німецькій). Иду правити...

11 травня 2021

<Чи є в Вашій системі часів місце для плюсквамперфекту (я читав був цю книжку), чи Ви думаєте замінити його спорудами на взір "читав біх"?>

Є. Так, правильно сей час име бути: "читав біх"; "читав був" є неправильно, хибить бо дієслово – и "читав" и "був" суть дієприкметники.

11 травня 2021

<А ще не погоджусь, що імперфекту нема в чинній мові. "Я купляв" якраз буде імперфектом (на одміну од "я купив") позначає дію, яка була але без вказівки завершення.>

Ни. "Я купляв" є скорочений (розмовний) варіант правильного: "(Я) купляв ім" – помічне дієслово в грамотно складенім реченні є обов'язкове, і то є час Present Perfect Continuous, не Imperfectum. Тобто він передає тривалу дію в минулости, але з указанням не результат у теперішнім часі. А для передачі просто минулої дії тривалої, частої, без відсилання до результату її в теперішнім часі, має бути: "куплях".
Купляв ім / Coupyal eimy = I have been buying, а куплях / coupyax = I was buying.

Імперфект (Imperfectum) = Past Simple Continuous:
coupyax = was buying.

Present Perfect Continuous (не вім, якими тяклими словами передати руською) = Present Perfect Continuous:
coupyal eimy = I have been buying.

11 травня 2021

<Насправді якщо спроектувати Ваш погляд на руські часи, то виходить достоту англійська мова, досить зручно. Легко для сприйняття, краще було одразу порівнювати з ангійською мовою. Але в англійській мові нема плюсквамперфекта, а в українській мові він є.>

Я не знаю, які Ви маєте стосунки з англійською мовою. Так, для тих, хто її знає, ті д.-рус. часи можна пояснити на прикладах з англійської цілком успішно. Так само й на прикладах французької, італійської, іспанської, португальської тощо. Звісно, з застереженнями, принаймні на початку, несуттєвими.

Тобто, грубо кажучи, коли Ви добре орієнтуєтеся в англійських часах, то рада може бути проста: там, де англійською бисте вжили Past Simple ( = Past Indefinite), у руській буде т.зв. аорист (він же претерит чи простий минулий час). Там, де в анл. має бути Present Perfect, тобто have + дієприкметник перфекта, в руській буде помічне дієслово "бути" в відповідній формі особи та числа в теперішнім часі + l-овий дієприкметник перфекта. Звісно, в практиці не завжди є така відповідність доцільна, але для початку можна нею керуватися.

11 травня 2021

<Не розумію, чому не дозволити і так і так. Щоб ніхто не пішов ображений. Хто хотітиме, буде "думав ім", а хтось просто "я думав".>

З погляду проскриптивизму, строго правильна конструкція є: "думав ім". Тобто так має бути в освіченій мові (в т.ч. усній), в писаній (книжках, публіцистиці, офиційнім, діловім стилі) мові тощо. Але я повністю не заперечую випущення помічного дієслова. Випущення його є не часте але зустрічається й в англійській мові, а також у чеській та словацькій. Проте випущення те завжди асоціюється з розмовністю, часто виносячи в мову відтінок розслаблення, невимушености, неформальности. Регулярно випускають помічне дієслово також у заголовках статей новин. Напр., у словацькій та чеській навіть в усній мові як правило кожен скаже: unavený som (слвц.), jsem unavený (ч.) = "I am tired", де слвц. som, ч. jsem є = рус. eimy/'my/'smi. Але, наведу живий приклад из переписування в месенджері з другом, я його спитав розмовно "Ty čo?", замість більш правильного "Ako si?" з помічним дієсловом "si", а він мені замість правильного "unavený som", відписав: "ja unavený". Такі конструкції – з випущенням помічного дієслова – часто вживають у чеських перекладах фильмів, коли хотять передати неформальність, розслабленість і под. відтінки. Навіть у руській мові, на Закарпатті, де я ріс, корінні й мого покоління, й старші, майже регулярно додавали помічне дієслово – ба, навіть у третій особі множини, чого нема й літературнім стандарті чеської та словацької (але є в болгарській, македонській, сербсько-хорватській, словінській, лужицьких), тобто: (вони) купили СУТЬ, а не просто "вони купили" (при чім, наявність дієслова "суть" робить зайвим займенник "вони"). Не вім, яка є там ситуація нині, ймовірно школа робить своє, але коли я там жив, так було. Ужиток помічного дієслова не обмежується тільки закарпатськими говірками. Найдете його в прикладах живої мови в Матеріалах до словника говірок Буковини, в словнику Онишкевича бойківських говірок.
Випущення помічного дієслова подибаємо й розмовній мові англійській, у неформальнім оточенні: You there? = Ти там?, замість нормально правильного: Are you there? = Там ісь? Також: You good? замість Are you good?, хоча й друге є розмовне.

Отже, я не заперечую повністю випущення помічного дієслова, але рекомендую його вживання як правильніше.

Без помічного дієслова вжитий l-овий дієприкметник перфекта потребує займенника, инакше неясно, хто, напр. "купив". Як я писав вище, де-не-де можна обійтися й без помічного дієслова, але коли його випускати всюди, речення від першої особи справляють враження суцільного "якання", й мені звучать як простацькі, неосвічені, настирливі, зайво акцентуючи на особі "я": "я тобі/Вам казав", "я їй писав", "я спав". Ви можете й не оцінити сих відтінків, оскільки, як я розумію, не виростали в оточенні конструкцій з помічним дієсловом у живій мові, але можу Вам сказати, що "купив ім", замість "я купив" и под. звучить вихованіше, освіченіше, нейтрально. Просто треба до сього звикнути.

11 травня 2021

Як будете вирішувати проблему, що не всіє дієслова пристосовані до того, щоб мати форму Continuous?
Для прикладу (даю без "ім", "іс" бо не хочу дати неправильно, указую передусім на саме дієслово)-
Continuous: я летів, ми ходили, ти плистимеш, вони робили, воно пече.
Simple: я літав, ми ходжали, ти плаватимеш, вони робляли, воно пікає.

Якщо нічого не поплутав. Як бути з словами шукати, думати, хотіти, плекати, кохати, марніти, вчитися, вибирати? Кожне з них має одну форму, вони не пристосовані щоб змінюватися залежно від ситуації (чи хоче людина передати часом Continuous чи часом Simple). Тобто українська мова граматично не пристосована, щоб мати Continuous час, бо ціла куча дієслів є з застиглою формою, які не зміниш.

11 травня 2021

А щодо надмірного "якання", то вже пробачте мене, але он в англійській мові "I" є обов'язковим, усі кажать "I have warmed", ніколи не опускають своє "я" (не роблюсь знавцем англійською, але не чув од них "have warmed"), і їм не муляє :)

Насправді надмірне "ім" кання для мене нічим не лучче од надмірного "я" кання. Якщо Ви за багатство руської мови, хіба так погано раз написати "я кохав" а раз "кохав ім"? Уявіть, що читаєте текст, де кілька раз повторяється схожі речіння. Просто погляньте з такої точки зору - І мова багатша, і тавтології меньше.

12 травня 2021

Вище Ви мене просили дати посилання на таблиці відмінювання чи відповідних закінчень аориста. Я вище написав, чому, в разі відновлення аориста в сучасній руській мові, тими таблицями неможна користуватися беззастережно. Тому я радше дам стисло закінчення тут, такі, які на мою думку могли би найліпше годитися для сучасної руської мови.

Я розділяю дієслова так, як їх розділяли за традицією праслов'янською, бо така класифікація є системніша, й відповідно, зручніша, ніж за сучасною граматикою. А саме за т.зв. тематичними голосними основи інфінітива. І системніше є все показувати моїм правописом. Тобто, хоча Ви поки й не звикли до його, раджу звикнути. Перш ніж перейду до сути – наведення закінчень аориста, дам приклад, чому подача моїм правописом є наочніша: дієслова "хотіти" та "мовчати" мають однаковий тематичний голосний – <é>, але з написання <ті> в <хотіти> та <ча> в <мовчати> того не є видно. Річ є в тім, що *k перед *ē дає <ча>, але *t перед тим самим *ē дає <ті>. За моїм же правописом є в обох дієсловах однаково <é>, тобто: xotÉti та moücÉti.

Тематичні суфікси оснів інфінітивів руської мови, від яких творимо аорист, суть:
-a-, -é-, -i-, -nõ-, -ou-a- (та його "м'який" варіант -eu-a-). Також є багато дієслів без тематичного суфікса, т.зв. атематичні.

1) атематичні:

а) корінь яких закінчується на голосний: gi-ti "жити", da-ti "дати", rui-ti "рити", crui-ti "крити", mui-ti "мити", li-ti "лити", fi-ti "вити≈плести", ui-ti "вити≈видавати звуки", pi-ti "пити", bi-ti "бити", ceu-ti "чути", tuiti "тити=товстіти; жирніти; багатіти", sta-ti тощо. Закінчення:
одн.:
І. -x (gix, dax, ...)
II. -∅ (gi, da, ...)
III. -∅ (gi, da, ...)
мн.:
І. -smo (gismo, ...)
II. -ste (giste, ...)
III. -õ (giuõ, piõ, muiõ, ...)
Примітка: формально до сих дієслів тягнуть и такі, в яких у сучасній мові перед закінченням інфінітива -ti безпосередньо стоїть приголосний, але первісно його там не було, але був тільки голосний. До таких належить зокрема: pluisti (*pluiti, plui-). Тому його в аористі відмінюємо так само як инші дієслова сеї підгрупи (порівняйте з дієсловами підгрупи наступної, ↓).

b) корінь яких закінчується на приголосний: nesti, plesti, uezti, uesti, recti, pecti, grebsti, rossti, mogti, sésti, légti тощо.
Закінчення:
одн.
І. Корінь (голосний <е> кореня мінимо на <é>) + -∅: nés, plét, uéz, uéd, réc, péc, gréb, rws, mwg, séd, lég тощо;
ІІ. корінь (без зміни голосного) + -е: nese, plete, ueze, uede, rece, pece, grebe, roste, moge, séde, lége тощо;
ІІІ. — так само як у ІІ. особі;
мн.:
І. -o-smo: nesosmo, pletosmo, uezosmo, uedosmo, recosmo, pecosmo, grebosmo, rostosmo, mogosmo, sédosmo, légosmo тощо;
ІІ. -o-ste: nesoste, pletoste, uezoste, uedoste, recoste, pecoste, greboste, rostoste, mogoste, sédoste, légoste тощо;
ІІІ. -õ: nesõ, pletõ, uezõ, uedõ, recõ, pecõ, grebõ, rostõ, mogõ, sédõ, légõ тощо.
Примітка: формально до сеї підгрупи тягнуть и дієслова, які в чиннім правописі мають літери <а, я> та <у> безпосередньо перед закінченням інфінітива <-ти>, але насправді їх треба розглядати як дієслова, корінь яких закінчується на приголосний, оскільки приголосний той виникає при відмінюванні в теперішнім часі. У моїм письмі таким літерам <а, я> та <у> чинного правопису відповідають літери <ẽ> для <а, я>, та <õ> для <у>. До таких належать: gẽti (теп. ч. gyn-) "стискати, щавити", gẽti (теп. ч. gyn-) "збирати врожай, косити", cẽti (cyn-, в po-cẽti "почати"), dõti (dm-) "дути", pẽti (pn-), mẽti (mn-). Сюди тягне й дієслово з уторинно нарощеним -s-: clẽsti "клясти", хоча первісна його форма є: clẽti. Від сих дієслів аорист творимо так:
одн.:
I. -x: gẽx, gẽx, cẽx, dõx, mẽx, clẽx;
II. -∅: gẽ, gẽ, cẽ, dõx, mẽx, clẽx;
III. -∅;
мн.:
І. -smo: gẽsmo, gẽsmo, cẽsmo, dõsmo, mẽsmo, clẽsmo;
II. -ste: gẽste, gẽste, cẽste, dõste, mẽste, clẽste;
III. — від основи теперішнього часу + -õ: gymõ, gymõ, cynõ, dmõ, mnõ, clynõ;

2) тематичний голосний -а-:

а) які в теперішнім часі мають тематичне -i-: pisati (pisi-), brexati (brexi-) тощо. Аорист творимо від основи інфінітива (тобто разом з -а-) + закінчення:
одн.
І. -x: pisax, brexax
II. -∅: pisa, brexa
III. -∅: pisa, brexa
мн.:
І. -smo: pisasmo, brexasmo ...
II. -ste: pisaste, brexaste ...
III. — тут я поки не визначився: або від основи інфінітива + -xõ (pisaxõ, brexaxõ), або від основи інфінітива + -xẽ (pisaxẽ, brexaxẽ), або від основи теперішнього часу + -õ (pisiõ, brexiõ);

b) які в теперішнім часі мають тематичне -ai-: igrati (igrai-), znati (znai-) тощо. Аорист творимо від від основи інфінітива (тобто разом з -а-) + закінчення:
одн.:
І. -x (igrax, znax)
II. -∅
III. -∅
мн.
І. -smo (igraste, znaste)
II. -ste (igraste, znaste)
III. — так само, поки не визначився: або від основи інфінітива + -xõ (igraxõ, znaxõ), або від основи інфінітива + -xẽ (igraxẽ, znaxẽ), або від основи теперішнього часу + -õ (igraiõ, znaiõ);

c) яких голосний кореня в інфінітиві відрізняється від голосного кореня в теперішнім часі. До таких тягнуть: byrati (ber-), srati (ser-), prati (per-), gnati (gen-). З відхиленнями сюдиже тягнуть: stlati (steli-; відхилення, бо в теперішнім часі основа має тематичний -i-: steliõ "стелю", stel), а також: gerti "жерти", derti "дерти" – іновативні форми інфінітивів, корінь тяких було взоровано на корені теперішнього часу, а первісна форма кореня інфінітива їх була двоїста: gyra-, тобто gyrati *"ж(ь)рати", dyra- (можна писати й без <y>: dra-), тобто drati/dyrati *"д(ь)рати", та gere-, тобто gereti *"жерети", dere-, тобто dereti *"дерети". Від сих дієслів аорист творимо від кореня інфінітива (в т.ч. зазначених окремо як "винятки"), відкинувши закінчення інфінітива, + закінчення:
одн.:
І. -x: brax, srax, prax, gnax, stlax, gyrax, drax;
II. -∅: bra, sra, pra, gna, stla, gyra, dra;
III. -∅;
мн.:
І. -smo: brasmo, srasmo, prasmo, gnasmo, stlasmo, gyrasmo, drasmo;
II. -ste: braste, sraste, praste, gnaste, stlaste, gyraste, draste;
III. — не визначився: або від зазначеної основи інфінітива + -xõ (braxõ, sraxõ, praxõ, gnaxõ, stlaxõ, gyraxõ, draxõ), або від зазначеної основи інфінітива + -xẽ (braxẽ, sraxẽ, praxẽ, gnaxẽ, stlaxẽ, gyraxẽ, draxẽ), або для деяких від зазначеної основи інфінітива + -õ: srõ, gyrõ, drõ – для йинших (brati, prati, gnati, stlati) такий варіант не годиться.

3) тематичний голосний -é-:

a) які в теперішнім часі мають тематичне -i-: xotéti (xoti-), moücéti (moüci-), sturcéti (sturci-), fiséti (fisi-), letéti (leti-), sidéti (sidi-), legéti (legi-), stoyéti (stoyi-), boléti (boli-), cricéti (crici-), süistéti (süisti-), blystéti (blysti-), brunéti (bruni-), fidéti (fidi-) тощо. Аорист творимо від основи інфінітива (тобто разом з тематичним -é-) + закінчення:
одн.:
І. -x: xotéx, moücéx, sturcéx, fiséx, letéx, sidéx, legéx, stoyéx, boléx, süistéx, blystéx, brunéx, fidéx, piscéx, uerescéx тощо;
ІІ. -∅: xoté, moücé, sturcé, fisé, leté, sidé, legé, stoyé, bolé, süisté, blysté, bruné, fidé, piscé, uerescé тощо;
III. -∅;
мн.:
І. -smo: xotésmo, moücésmo, sturcésmo, fisésmo, letésmo, sidésmo, legésmo, stoyésmo, bolésmo, süistésmo, blystésmo, brunésmo, fidésmo, piscésmo, uerescésmo тощо;
II. -ste: xotéste, moücéste, sturcéste, fiséste, letéste, sidéste, legéste, stoyéste, boléste, süistéste, blystéste, brunéste, fidéste, piscéste, uerescésmo тощо;
III. — чисто корінь + -ẽ (насправді тематичний голосний є й тут, але він аналізується на тлі прасл.: *-ē- + закінчення ІІІ. ос. мн. *-nt, які злившись дали -ẽ): xotẽ, moücẽ, sturcẽ, fisẽ, letẽ, sidẽ, legẽ, stoyẽ, bolẽ, süistẽ, blystẽ, brunẽ, fidẽ, piscẽ, uerescẽ тощо;

b) які в теперішнім часі мають тематичне -éi-: potéti (potéi-), toüstéti (toüstéi-), zelenéti (zelenéi-), béléti (béléi-), linyéti (linyéi-), douréti (douréi-) тощо. Аорист творимо від основи інфінітива (тобто разом з тематичним суфіксом -é-) + закінчення:
одн.:
І. -x: potéx, toüstéx, zelenéx, béléx, linyéx, douréx;
II. -∅: poté, toüsté, zelené, bélé, linyé, douré;
III. -∅;
мн.:
І. -smo: potésmo, toüstésmo, zelenésmo, bélésmo, linyésmo, dourésmo;
II. -ste: potéste, toüstéste, zelenéste, béléste, linyéste, douréste;
III. — не визначився: або від основи інфінітива + xõ (potéxõ, toüstéxõ, zelenéxõ, béléxõ, linyéxõ, douréxõ), або від основи інфінітива + -xẽ (potéxẽ, toüstéxẽ, zelenéxẽ, béléxẽ, linyéxẽ, douréxẽ), або від основи теперішнього часу (тобто корінь + -éi-) + -õ (potéiõ, toüstéiõ, zelenéiõ, béléiõ, linyéiõ, douréiõ).

4) Тематичний голосний (суфікс) -i-: logiti, mnogiti, ròbiti, cositi, moliti, tõgiti, ouciti тощо. Аорист творимо від сеї основи + закінчення:
одн.:
І. -x: logix, mnogix, ròbix, cosix, molix, tõgix, oucix;
II. -∅: logi, mnogi, ròbi, cosi, moli, tõgi, ouci;
III. -∅;
мн.:
І. -smo: logismo, mnogismo, ròbismo, cosismo, molismo, tõgismo, oucismo;
II. -ste: logiste, mnogiste, ròbiste, cosiste, moliste, tõgiste, ouciste;
III. — чисто корінь + -ẽ (насправді тематичний голосний є й тут, але він аналізується на тлі прасл.: *-i- + закінчення ІІІ. ос. мн. *-nt, які злившись дали -ẽ): logẽ, mnogẽ, ròbẽ, cosẽ, molẽ, tõgẽ, oucẽ.

5) Тематичний суфікс -nõ-: sxnõti, tẽgnõti, uernõti, dõnõti, cuinõti, minõti, xolonõti, linõti, rinõti, uẽnõti, lounõti тощо. З сими дієсловами є менш однозначно, бо багато з їх співвідносяться з формами типу 1.а) – див. ↑, й тому аорист їх може бути творено так само як и типу 1.а). Але для деяких такого співвідношення нема, тому для їх треба дати відмінювання окремо. Для їх аорист творимо від основи інфінітива разом з -nõ- + закінчення:
одн.:
І. -x: cuinõx, xolonõx, linõx, rinõx, lounõx;
II. -∅: cuinõ, xolonõ, linõ, rinõ, lounõ;
III. -∅;
мн.:
І. -smo: cuinõsmo, xolonõsmo, linõsmo, rinõsmo, lounõsmo;
II. -ste: cuinõste, xolonõste, linõste, rinõste, lounõste;
III. — не визначився: або + -xõ (cuinõxõ, xolonõxõ, linõxõ, rinõxõ, lounõxõ), або + -xẽ (cuinõxẽ, xolonõxẽ, linõxẽ, rinõxẽ, lounõxẽ).

6) Тематичний суфікс -ou-a- (-eu-a-): goreuati, peredouati, lécouati, pirouati, torgouati, bédouati, milouati тощо. Аорист від таких дієслів творимо від основи інфінітива разом з -oua-, -eua- + закінчення:
одн.:
І. -x: goreuax, peredouax, lécouax, pirouax, torgouax, bédouax, milouax;
II. -∅: goreua, peredoua, lécoua, piroua, torgoua, bédoua, miloua;
III. -∅;
мн.:
І. -smo: goreuasmo, peredouasmo, lécouasmo, pirouasmo, torgouasmo, bédouasmo, milouasmo;
II. -ste: goreuaste, peredouaste, lécouaste, pirouaste, torgouaste, bédouaste, milouaste;
III. — не визначився: або від основи інфінітива разом з -oua-/-eua- + -xõ (goreuaxõ, peredouaxõ, lécouaxõ, pirouaxõ, torgouaxõ, bédouaxõ, milouaxõ), або від такої ж основи + -xẽ (goreuaxẽ, peredouaxẽ, lécouaxẽ, pirouaxẽ, torgouaxẽ, bédouaxẽ, milouaxẽ), або від основи теперішнього часу разом з тематичним суфіксом теперішнього часу -oui-/-eui- + -õ (goreuiõ, peredouiõ, lécouiõ, pirouiõ, torgouiõ, bédouiõ, milouiõ).
Примітка: багато дієслів з -oua-/-eua- в сучасній мові мають давніші, засвідчені й нині, форми просто з -ou-, без -a-, безпосередньо перед закінченням інфінітива -ti. До їх тягнуть: souati : souti, couati : couti, geuati : geuti, pleuati : pleuti тощо, а також дієслово в формі <ревати> чинного правопису, тобто: reüati, з давнішою формою reuti/routi (рюти/рути). Оскільки такі форми мають голосний кореня безпосередньо перед закінченням інфінітива -ti, їх в аористі відмінюємо за зразком дієслів 1.а), див. ↑.

12 травня 2021

1) А щодо надмірного "якання", то вже пробачте мене, але он в англійській мові "I" є обов'язковим, усі кажать "I have warmed", [...]>

Сучасна англійська в переважній більшості випадків потребує займенник оскільки форма дієслова не дає знати особу.

<[...] ніколи не опускають своє "я" [...]>

Неправда що ніколи. В розмовній мові таки часто випускають, коли особа з контексту є ясна.

<[...] (не роблюсь знавцем англійської [...]>

Отож.

<[...] але не чув од них "have warmed" [...]>

А я чув.

2) У мовах, де форма дієслова ясно вказує на особу, випускання займенника є звичайне, напр. в итальській, чеській, словацькій, угорській, испанській.
У розмовній мові навіть у данській, де з дієслова не є ясна особа, займенник инколи можуть випустити, коли з контекста є ясно, яка є особа. Але дієслово не випустять, або дуже винятково.

___
<Насправді надмірне "ім" кання для мене нічим не лучче од надмірного "я" кання. Якщо Ви за багатство руської мови, хіба так погано раз написати "я кохав" а раз "кохав ім"? Уявіть, що читаєте текст, де кілька раз повторяється схожі речіння. Просто погляньте з такої точки зору - І мова багатша, і тавтології меньше.>

Те, що мусить бути, не може бути надмірне. Займенник бути не мусить, особу бо в руській його передає форма дієслова.

"Я кохав ім" було би в нейтральнім реченні стилистично криво; стилистично правильно є без "я".

12 травня 2021

Пробачте, Ви щойно відкрили мені очі. Казати я проснувсь, вдягнувсь, вмивсь і пішов на роботу має надто багато якання і криве. А проснувсь ім, вдягнувсь ім, вмивсь ім, і пішов ім на роботу просто ідеально.

12 травня 2021

Не вім, чи то є глум з "відкритима вічма", але коли щиро, то рад ім.

12 травня 2021

Смішно, що українці тому й одпустили це ікання, сьмокання тому що займенник і так дає поняти об'єкт мовлення,а тому в словах "я кохав ім" було зайве АБО "я" АБО "ім", і по всій Україні одпало саме "ім". Хіба десь на заході сталося навпаки, але по суті це один і той самий процес. Уникнення зайвої інформації. "Ми малювали смо" має зайву вказівку на кількість людей і могло упроститися або в "ми малювали" або в "малювали смо". Ви пишете, що "займенник бути не мусить, особу бо в руській його передає форма дієслова" тільки тому, що народилися в реґіоні, де так є. А я народився в иншому реґіоні. І якби ми помінялися місцями і Ви жили на центрі чи сході України то імовірно Ви б писали що "форма дієслова бути не мусить, особу бо в руській його передає займенник" :). Пишете "те, що мусить бути, не може бути надмірне", але написання з займенником називаєте кривим. Ну це ж куркам на сміх, як можна назвати кривим те, як більшість України мовляє уже принймі з пори козаччини а думаю й раніше?
А якщо я напишу "ми бачили президента. Взяли смо автограф" це вже буде трагедія? Треба "бачили смо президента. взяли смо авторграф". Добродію, ваша любов до мови рідної землі не має применшувати мову инших регіонів, знищуючи їхні мовні явища, бо чим Ви тоді луччий од сьогоденного "мовного тоталітаризму" як ото Ви колись назвали? Чому коли наддніпрянець вчить, що казати "знав ім" неправильно, то це "тоталітаризм", а коли галичанин вчить, що "я знав" неправильно, то це вже НЕ тоталітаризм?! Ви оціночно судите. До чого змалку звикли, те Вам миле, до чого не звикли, то немиле. Ай, що Вам пояснювати, одначе мова до якої звикли змалку буде здаватися єдино правильною. А обґрунтувати мені й 99 відсотків надніпрянців, слобожан, кубанців, черніговчан, укранців подесіння чому вони мають одкинути рідну граматику? Бо виявилося що ото ми говоримо "неправильно"? Добре, що є кому вирішувати.

п.с. За таблицю дякую.

12 травня 2021

<Як будете вирішувати проблему, що не всіє дієслова пристосовані до того, щоб мати форму Continuous?
Для прикладу (даю без "ім", "іс" бо не хочу дати неправильно, указую передусім на саме дієслово)-
Continuous: я летів, ми ходили, ти плистимеш, вони робили, воно пече.
Simple: я літав, ми ходжали, ти плаватимеш, вони робляли, воно пікає.

Якщо нічого не поплутав. Як бути з словами шукати, думати, хотіти, плекати, кохати, марніти, вчитися, вибирати? Кожне з них має одну форму, вони не пристосовані щоб змінюватися залежно від ситуації (чи хоче людина передати часом Continuous чи часом Simple). Тобто українська мова граматично не пристосована, щоб мати Continuous час, бо ціла куча дієслів є з застиглою формою, які не зміниш.>

___
1) Напр., и в англійській мові є правило, що не всі дієслова можуть бути в Continuous Tense; зокрема такі, що передають почуття, мислительні процеси, настрій, модальність.

2) Означення Continuous є умовне, й саме по собі не передає всіх ужитків, які той граматичний вид покриває: тяглість, частота, повтореність тощо. Поняттю Continuous приблизно (або часто й точно) відповідають означення дуратив та ітератив, часто вживають їх разом "ітеративно-дуративні" дієслова, зокрема тому що одне дієслово може мати знаки й того, й другого, а зокрема тому що одне дієслово з дуративним значенням, а друге з ітеративним можуть належати до одної групи за тематичним суфіксом. Тож далі я вживатиму для пояснення й сі тями як еквиваленти тями Continuous.

3) До Ваших прикладів.
До "летіти" є ітератив-дуратив "літати", до "плисти" – "плавати", "ходити" є суплетивний ітератив-дуратив до "йти", додатково є ітератив-дуратив і до "ходити" – "ходжати" (за первісною парадигмою мало би бути: "хаджати"), до "робити" є ітератив-дуратив "робляти" (за первісною парадигмою мало би бути: "рабляти"; пор.: ви-/за-/при-/до-робляти), до "пекти" є ітератив-дуратив "пікати" (пор.: випікати, припікати, запікати тощо).

4) Твари "літав", "ходжали", "плавати", "робляти", "пікати" суть як раз не Simple, а Continuous, ітеративно-дуративні.

12 травня 2021

«Твари "літав", "ходжали", "плавати", "робляти", "пікати" суть як раз не Simple, а Continuous, ітеративно-дуративні.»
Упевннеі? Дозвольте користуючись англійською мовою:
I swam yesterday (Past Simple) - я плавав вчора (час від часу весь день).
I was swimming yesterday when ar 5 p.m. lighthing overtook me (Past Continuous) - я плив вчора, коли в 5 годині мене настигла блискавка (у певний конкретний момент).

I flew on a plane (Past Simple) - я літав на літаку (загалом колись).
I was flying on the Kyiv-Berlin route at the moment when the Orange Revolution began (Past Continuous) - я летів рейсом Київ-Берлін у ту мить, коли почалася Оранжева Революція (тут я літав буде зовсім недоречно, бо політ був один).

13 травня 2021

<тут я літав буде зовсім недоречно, бо політ був один>

Авже недоречно, бо правильно там буде: letéx. И "letél" и "létal" суть твари перфекта, перший Perfect, а другий Perfect Continuous, и без помічного дієслова не є ясно, чи Present або Past або Future.

20 липня 2021

І як Ви хочете розрізняти часи нетривалий та тривалий? Як Вашею мовою пояснити, для прикладу, що Іван пише у цю мить, а Іванка пише загалом, Іван літає у цю мить, а Іванка літає час від часу, Іван не спить у цю мить, а Іванка взагалі не спить, Іван ходить до лікаря саме зараз, Іванка ходить до лікаря в сі дні.
Як Ваша ласка, наведете приклади речень в формі Continuous та тих самих але в Symple.

20 липня 2021

Тепер — писАє, загалом — пише,
Тепер — літАє, загалом — летить,
Тепер — спАє, загалом — спить,
Тепер — хожАє, загалом — ходить?

20 липня 2021

Inace.

letity : létaie (létaiêty)

pisie/pisiêty (zagalom) : pisouie/pisouiêty (cẽsto; uiclo);

xodity (zagalom) : xodiaie/xodiaiêty (cẽsto; uiclo) : ide/idêty (nuiné; zagalom);

spity (zagalom; nuiné) : suipaie/suipaiêty — ? (cẽsto, bagato)

22 липня 2021

Дуже вже пробачте, але я не розумію, чому літАє але пИсує (а не писАє), і чому сиПає, а не спАє. Існує якийсь набір визначених закінчень, який залежить від слова? На взір відмінків, якесь правило, яке визначає, коли "-ає", коли "-яє", а коли "-ує"? Чи Ви опираєтесь на живу мову й берети відомі допИсує, похожАє, досипАє й просто забираєте зайві префікси?

22 липня 2021

Bo <ròz-/za-/pri-/do-/ui-pisouie>, a ne <-pisaie>, <za-/pro-suipaie>, a ne <-spaie>.

<Чи Ви опираєтесь на живу мову й берети відомі допИсує, похожАє, досипАє й просто забираєте зайві префікси?>

Ai.

20 липня 2021

Лишається питання, чи не краще байою називати легенду, а не міф.

били́ця
6
мит
3
Vadik Veselovsky 27 жовтня 2019
31 березня 2020

Так уже хочете споконвічне руське міф замінити польським міт, якому що-найбільше років двіста. А міфу років тисяча що-найменше

31 березня 2020

Недогледів, то ви е й мИт хочете?
Як мене замучили такі слов'янофіли як ви, тільки порпалися у своїх слов'янських коренях ні щоб зрозуміти що чужі слова засвоюються без змін.
Таких словянофілів як ви у школи потрібно вчити про історію словян

31 березня 2020

Англійське Кріс тоді повашому буде Крис??! :D

12 квітня 2020

Так і вимовляють в анґлійській мові.

4 лютого

+ Так і вимовляється.

байка
2
Ні те, ні се 28 жовтня 2019
михт
1

/і/ в иншомовних словах в руській мові має передаватися через и, а /ѳ/ вимовлялося як /хт/.

Данило 28 грудня 2021
омана
0

Скажімо, “омани про здоровий спосіб життя”.

14 листопада 2019
казка
0

Як - сказати..

Руслан Дикий 22 грудня 2019
славе́та
0

Славе́та – (піднесена, велика) історія.

Це грандіозна легенда про Кия, Щека, Хорива і сестру їх Либідь, що заснували місто Київ = Це грандіозна славета про Кия, Щека, Хорива і сестру їх Либідь, що заснували місто Київ.

Запропонувати свій варіант перекладу
Увійдіть щоб додати переклад
Обговорення слова
26 жовтня 2019

У вас помилка в прикладі вживання.

26 жовтня 2019

Спасибіг, Ярославе.

Поділитись з друзями