Не краще.

Дивно що їнші форми в Вас питань не викликали...
Дана форма іменника жіночого та чоловічого роду належить до відміни на *-y (правописне <-ь> в д.-рус.), і в відмінках непрямих, з доданням відмінкових закінчень (суфіксів первісно) те *-y стає сильним, і має регулярно рефлекс, якому за чинним правописом відповідає літера <-е->: людь (множина: люди) + -х (← -хъ) → людьхъ = <людех/людьох>, + -м (← -мъ) → людьмъ = <людем>, пѫть + -м = пѫтьмъ <путем>, + -х = пѫтьхъ <путех/путьох>.

Форма <чім> є написання за чинним правописом форми д.-рус. <чемь> з вуженим *е перед слабим *ь, є форма відмінка місцевого, а <чим> є написання за чинним правописом форми д.-рус. <чимь> – відмінка орудного.

Так, у суч. нема...

Вас точно треба звести з моїм знайомим, який завжди орудує передмайбутнім часом коли падає змога, і (схоже що марно) намагався а може й досі намагається пристосувати давнє "видяше", "зваше" (не знаю як такий час зветься) до нинішньої вкраїнської мови :)

А Ви як гадаєте, це можливо? Чи минуло надто багато часу, відколи ті давні часи душу віддали? :)

Пригадую досі його "буду вмивався і спатоньки", ще жалівся, що такі форми ото вживають неправильно і там де не треба. Ох, цікавий чоловік був.
Гаразд, я піду спав.

Чули/знаєте такі форми: {ˈxodʲe̝} »(вони) ходять«, {ˈrobʎe̝} »(вони) роблять«, {jiˈdʲe̝} »(вони) їдять« (покутсько-буковинські говірки), {ˈxodʲæ} »(вони) ходять«, {ˈsɪdʲe̝} »(вони) сидять« (гуцульські), {ˈsluxa} »слухає«, {znɑ} »знає« (середньонаддніпрянські), {bʲiˈʒa} »біжать«, {sɪdʲa} »сидять«, {stoˈja} »стоять« (степові говірки). Відсутність -ть на кінці. От вони в ІІІ. ос. однини та множини формально збігаються з формами аориста. Для порівняння наведу, в давньоруській графіці, форми теп.ч. ІІІ. ос. однини та множини з закінченням -ть, й проти них відповідні форми аориста ІІІ. ос. однини та множини, де закінчення -ть не буде:

хóдить : хóди, хóдѧть : хóдѧ
нóсить : нóси, нóсѧть : нóсѧ
знаієть : зна
пъітаієть : пъіта ...

Суч. літ. форми типу: бере, веде, знає тощо мали первісно в теп.ч. -ть як і в усіх інших дієвідмінах; -ть поновлюється при доданні -ся: береть-ся, ведеть-ся, знаєть-ся. Тобто воно там є, "спить". Самі же форми без -ть, напр.: веде, може, несе на вид, зовні, суть точно ги форми аориста сих же дієслів ІІІ. ос. однини. Наведу кілька паралельних прикладів, у д.-рус. написанні, з закінченням -ть буде ІІІ. ос. одн. простого теп. ч., а без закінчення -ть буде ІІІ. ос. одн. простого мин. ч. (аориста):

несеть : несе
везеть : везе
можеть : може

Маркер теперішнього часу простого первісно є -ь в ІІІ. ос. одн. та мн., а знак самої ІІІ. особи в одн. і мн. є -т-: знає-т-ь, хоче-т-ь, спи-т-ь, знаю-т-ь, хотя-т-ь, спля-т-ь.

Відповідно, для минулого часу простого значи ("значила, відзначала") відсутність того -ь. Знак *-t- для ІІІ. особи в одн. і мн. таки був, етимологічно, але в прасл. добу дією закона про відкритий склад, він зник (порівн. французьке нечитання приголосних на кінці). Тобто, напр., прасл. *nes-e-t → nese/несе, *uez-e-t → ueze/везе. Як видно, всі ті форми зовні збігаються з уже сучасному вухови знаними.

На форму "видяше" не слід зважати, бо то є відносно пізній гібрид. Для асигматичного аориста в ІІІ. ос. однини стане просто всікти закінчення інфінітива: виді-ти → (він/вона/воно) виді, або ж усікти закінчення -ть від форми теп.ч.: види-ть → (він/вона/воно) види. У ІІІ. ос. множини є треба просто всікти закінчення -ть від форми теп.ч.: видя-ть → (вони) видя.

Форми І. та ІІ. осіб множини аориста є творено за допомогою інфікса -с- між основою інфінітива та закінченням особи (-мо чи -те), й зовні, на слух, нагадують конструкції перфекта (поширеного на пів України): ходили'смо / ходили'сте (перфект) : ходисмо / ходисте (аорист).
Для наочности наведу форми І. та ІІ. ос. мн. в теп.ч. паралельно до форми І. та ІІ. ос. мн. в часі простім минулім:

ходимо : ходисмо, ходите : ходисте
ловимо : ловисмо, ловите : ловисте
хочемо : хотісмо (основа від інфінітива хоті-ти → хоті-)
хочете : хотісте
питаємо : питасмо (основа інф.: пита-)
питаєте : питасте

Узагалі, аорист було впродовж історії творено різно, первісно як асигматичний, потім сигматичний, пізніше мішаний; від атематичних дієслів (могти, лягти, плести ...) міг бути без сполучного голосного, а міг бути з ним. Напр., сигматичний зо сполучним голосним у І. та ІІ. ос. множини від "плести" буде: плетосмо/плетесмо, плетосте/плетесте (з -о- чи -е-), а сигматичний без сполучного голосного буде: плесмо, плесте - з тим самим значенням, просто різні форми. Тож я намагаюся вибирати такі з тих форм, що принаймні відносно, на слух, нагадують існуючі форми в руській.

Я вже багато начувся про корисність вивчення різних часів нехай для мистецтва та ерудиції (от від того самого чоловіка), навіть якщо нині ними нехтують, або й давно вони стали забуті.

Маю до Вас прохання. Як Ви бачите часи ураїнської мови? Потенційно скілько їх, крім тих, що нині відомі, скільки тих що вмерли, але потенційно можна відродити? Дуже цікава Ваша думка.
Якщо колись доведеться зустрітися з чоловіком, що прагнув повернути різні давньомайбутні часи, то побесідую з ним, опишу Ваші думки.

Подібний час до аориста (простого минулого часу) напр. знає французька, під назвою passé simple (простий минулий), і там йому є відведено місце суто книжного, високого стиля, з відтінком архаїки абощо. Тобто в граматиці він фігурує, але в загальнім ужитку ні. Так само, в австрійській німецькій мові в звичайнім ужитку взагалі не вживають аналогічний до аориста Präteritum, а має він місце також тільки в книжнім, високім, маркованім стилі. Тобто, гадаю, що формально би такий час могло бути відновлено й у руській, як резервний для окремих стильових регістрів.

Про (теоретичну, потенційну) кількість тих часів у руській я можу судити хіба на підставі співставлення кількости їх у д.-рус., сучасних бовгарській, сербсько-хорватській, лужицькій, а також у германських та романських мовах, атьже система часів д.-рус. та згаданих слов'янських мов є +/- подібна до гоних у германських та романських.

Суто схематично,

є три часа:
теперішній, минулий, майбутній;

кожен у свою чергу ділячи на т.зв. аспекти (види):
загальний/невизначений/простий, доконаний/завершений, тривалий;

– того поки виходить дев'ять часів;

+ ище майбутній у минулім; принаймні бовгарська читає внутрі сеї категорії між: майб. у мин. загальний, майб. у мин. доконаний, майб. у мин; тобто + ище два часа.

То є лише приблизно...
___

На прикладі дієслова "ésti/їсти":

Простий теперішній час (невизначений, загальний):

édẽty/їдять (вони)

Простий минулий (загальний, невизначений):

édẽ/їдя (вони)
– дія відноситься до минулости, яка просто була колись, і не має жадного сліду в теперішнім часі (напр., коли просто перелічуємо, згадуємо певні факти в минулости тощо);

Простий майбутній:
(у руській маємо ставлений помічним дієсловом "ẽti/яти" та помічним дієсловом "bouti/бути", та ще форми граматично теперішнього часу доконаного виду, які вживаємо в семантичній функції майбутнього часу):

imõty ésti / (и~й)муть їсти (вони)
– несе відтінок деякої повинности, очікуваного виконання, запланованої дії тощо;

bõdõty ésti / будуть їсти (вони)
– більш загальне, немарковане повідомлення про подію в майбутности;

Доконаний теперішній:

éli sõty / їли суть (вони)
– значить, що сам процес їдіння стався в минулости, але, на відміну від простого минулого чи простого теперішнього, в сім часі дія з минулости має результат, який можемо спостерігати чи оцінити в теперішньости; тобто, дана вище фраза значить: вони їли, й у момент повідомлення про те, суть ситі (у простім минулім édẽ би значило що їли, але то було колись, і може вже голодни суть);

Доконаний минулий:

éli bẽ / їли б'я (вони)
- творений за допомогою помічного дієслова "бути" в формі простого минулого часу (аориста) + форма причастя на -l; значить дію в минулости, яка має відчутний результат у теперішньости по відношенню до іншої пізнішої дії в минулости ("коли я прийшов, вони вже поїли" – тобто, вони їли, наїлися й були сити – результат, а потім я прийшов – дія в минулости, й застав їх ситими);

Доконаний майбутній:

bõdõty éli / будуть їли (вони)

Теперішній тривалий (простий):

édaiõty / їдають (вони)
– передає регулярність, тривалість, повторення дії в теперішньости, в сю добу;

Минулий тривалий (простий):

édaiõ/édaxõ / їдаю/їдаху (вони)
– аналогічно до попереднього, передає регулярність, тривалість, повторення дії, але в минулости;

Тривалий майбутній:

imõty édati / (й~и)муть їдати

bõdõty édati / будуть їдати
- (про відтінки між помічними "ẽti" та "bouti" див. ↑), аналогічно до дву попередніх – регулярність, тривалість, повторення дії в майбутньости;

Тривалий теперішній доконаний:

édali sõty / їдали суть (вони)
- передає дію, що мала початок у минулости, була регулярна, повторювана, тривала, але має й результат на момент повідомлення про єї в теперішньости;

Тривалий минулий доконаний:
édali bẽ / їдали б'я
- аналогічно до попереднього з тією різницею, що передує іншій події, що сталася в минулости;
...

Тяжко є все в стислім форматі так пояснити. Є багато нюансів й окремих моментів...