По-перше, згадаймо, що українській мові не властива літера "ф". А точніше вона використовується тільки в запозичених словах. Але якщо ми маємо можливість казати "міт" замість "міф", чому б не користуватися цією можливістю. Також треба дбати про милозвучність нашої мови, бо на тлі більшости слов'янських мов українська є найбільш гарною. "Міт" звучить приємніше та варто згадати, що в раніше в грецькій мові літера θ давала звук "т", а не "ф". "Міф" це неправильно отримане слово для української мови. Якого це дідька ми змінюємо звучання слова як нам хочеться? Також латинська мова підтверджувала наявність звуку "т", а не "ф". Я можу зрозуміти, якщо ми використовуємо саме нам питомі слова, з нашого слов'янськогоб руського кореня. Але якщо це запозичення, то вертіти це слово, як нам так хочеться - неправильно та несправедливо. Це не означає, що ми повторюємо за поляками. Якщо ти так думаєш, то ще раз перевір, чи маєш голову на плечах. Бо якщо так казати, українці кажуть як поляки, поляки кажуть як римляни та німці, німці кажуть як римляни, римляни кажуть як греки. Звідси й складається питання, а в чому проблема казати так, як каже більшість? Враховуючи первісне звучання грецького "мітос" то "міт" буде краще за "міф" який ми самі собі нафантазували.
Нічого, що походження цього слова ба не польське, а радше з германських мов. Або з англ. "fine", або "fein". Тому казати, що воно гидке - не зовсім доречно. Ви так кажете, ніби всі слова, що походять від германських або романських мов. Так, мати свої відповідники це чудово, але не збіднювати себе тільки своїми словами. В Німеччині часто кажуть італійське "Ciao", міжевропейське вітання "Servus", а тут так дупа ваша палає через одне дрібне слово "файно", яке, при чому, рідко вживається відносно інших запозичень.
Необов'язково з німецьої. Також можна припустити від англійського слова "fine".
Або як ви поясните слова "Інфляція", "Парасоля", "Фінляндія", "Люксембург", "Люстра" тощо. Перш ніж ставити дурні запитання, прочитайте старі правописи, які мають певне пояснення, а не тільки в словотворі вставляйте свою невиправдану думу. Українська мова була завжди ближча та кмітливіша, якщо це стосується транслітерації, ніж російська мова. Ми розрізняємо фонетику краще. До всіх випадків маємо звуки (ґ), (г) та (х), поки вони використовують, аби як. Пишайтеся, що українська мова не вигадує те, що їй заманеться, натомість правильно (в більшости випадків) транслітерує слова.
Наше питоме? То як ви поясните перехід "к" до "х" у займеннику "хто"?