Я думав, шо я один так мислю. Недавно, на парі с підготовки до НМТ по «суч-літ-мові», я сказав шо раніше буква «ь» мала під собою звук, короткий, но таки звук. «Отвєт убіл»: вчитель сказала шо «ніколи такого не було, й буть не може», а після цього ще 2-3 минути росказувала про те, шо є «традиційники» й «НЕтрадиційники», і шо другі (вторі)(подобі мене 😆) за «вольну мову» і шо «НЕтрадиційники» подобні людям з нетрадиційною орієнтацієй. Приводить паралелі аля «брати - беру», «день - дню» я не став.
А вів я до того, шо люду, який не може пойнять, шо «суч-літ-мова», не побою сь такого опису - скуйовжена та нароком бита, хоч одбавляй.
Хіба це не з лядської «wspólnota»?
А хіба це не з лядської «przypuszczenie»?
Як варіан через суфікс [-ь].
Славь/Словь - по аналогії з: русЬ, чудЬ, сумЬ, - імя народу/країни; дурЬ, молодЬ, дертЬ, грязЬ, - іменники утв. з -ь і т.д. Одне шо [Ь] тут скоріш за все писан по етимології, бо він щезне в сьом стані в "укрі": *novь > новь > нів[ø]; *luby > любовь > любов.