це радше вигук розчарування, а не захоплення

Ні, не розчарування

А таки так. Розчарування! Типу: "оце так".

Овва яка ти гарна - це "ух ты"! Овва - побачив старих знайомих. Це ніяке не розчарування

ОВВА, виг. Уживається при вираженні здивування, сумніву, іронії і т. ін. — Я лиш те зроблю, що мені схочеться. — Овва! Трошки воно та не так! (Лесь Мартович, Тв., 1954, 134); — Овва! — хрипко сказала хазяйка хати. — От так одразу я тобі й розказала все... (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 190); — Овва який! — Отакий. — Рубін ждав нападу, але Індиченко все ж таки здрейфив і не зачепив його (Іван Сенченко, Опов., 1959, 4). Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 610.

овва - ось тут приклади: r2u.org.ua: овва

Я теж гадав, що розчарування, але поспитав людей - все-таки "овва": https://www.facebook.com/groups/pusatupravylnoucrainskoyu/permalink/926015354270282/
Те, що ми забуваємо справжнє значення слова - то не вина слова.
До речі, чи нам часом хтось не нав'язав оте значення "розчарування", щоб ми по життю були народом розчарованим? Так само як вони нав'язали нам своїх сумних пісень?

Варто все-таки орієнтуватися на слововжиток письменників, а не опитувати всіх підряд, у т.ч. і тих, хто познайомився з українською мовою допіру в школі. В усіх наведених у словнику прикладах чітко простежується сумнів, іронія, але аж ніяк не захоплення.

Тю... де тут "розчарування"?

Ще раз, приклади:

ай-ай! – гай-гай!; овва!; ай-ай!
Вот как! – он як! ось як! овва!
Эка важность! (разг.) – [От] яка важниця!; овва!
Как бы не так! – овва́, та ба́, авже́ж.
яка́ (оце́ так) дивови́жа (дивина́, новина́)! ото́ не ба́чили! овва́, яке́ невида́льце! (Свидн.) (насм.)
Велика нужда́! – вели́ка вага́! овва́! вели́ке ді́ло опе́ньки!, (пустое!) дарма́.
Чёрта с два! (разг.). – чорта лисого (пухлого)!; чорта з два!; овва (ов)!; але-але!
тощо, тощо