дослівний переклад. -шчина, -ччина це прекрасно, але ж не до всіх країн його чіпляти.
Приклади: яглянська (ягельска) земля, фінська (хвінська) земля, французька (прязька) земля тощо.
звідки там літера "и"?
З хвонологиї.
чим вам правило 9 не вгодила?
До чого тут правило дев'ятки?
У словах іншомовного походження ( окрім деяких випадків) після 9 літер замість і пишем и.
Слово фін іншомовне. Ф на хв або п бо не притаманне (Пилип, люципер, хварба, Хвастів). Ні літера в ні ф у це прпвило не входять, а отже хвін.
"Після 9 літер пишем <и>" не значить "для всіх інших пишем <і>". "Хвинщина". Якщо хочете, можете вживати "Пинщина".
Так, не всюди. У тюркських мовах ми частіше вживаємо и. Але хвінська не тюркська і там ми вживаєм і.
Поясніть мені тоді, будь ласка, як з хвонологиї там взялося і?
<У словах іншомовного походження ( окрім деяких випадків) після 9 літер замість і пишем и.
Слово фін іншомовне. Ф на хв або п бо не притаманне (Пилип, люципер, хварба, Хвастів). Ні літера в ні ф у це прпвило не входять, а отже хвін.>
Pravilo "9" e u rousscé tioudye.
Це буде безкінечне коло, так?
-Чим правило 9 вам не вгодило?
-Pravilo "9" e u rousscé tioudye.
-Можна кирилицею, будь ласка?
-Pravilo "9" e u rousscé tioudye.
-Ja Was ne rozumiü.
-Pravilo "9" e u rousscé tioudye.
Правило "9" е у роуссцé тиоудyе.
останнє слово шо має означати?
"чуже"
<-Ja Was ne rozumiü.>
Ròzouméiete.
Якби я Вас розумів, я б відповів на ваше повідомлення. Я людина проста. Pyšiť jak zavhodno, ałe, prošu, tak ščob buło zrozumiło. Я чесно, інколи гадки не маю, шо ви маєте на увазі.
І так, чому чуже?
дякую:)
існують країни зі сталими і закріпленими назвами, такими як Німеччина, Угорщина, Словаччина тощо. Нема сенсу їх перероблювати. Також існують застарілі форми такі як Греччина, Сербщина, Болгарщина. Їх нема сенсу перероблювати. А ось Анґлія наприклад..... сталого не мають, але до всього ліпити -щина -ччина не зовсім хороша ідея, к на мене. Має ж бути хоч якась різноманітність.
Чому й навіщо?
Шоб мову не збіднювати. Ні ну можна до всього ліпити - щина, як бажаєте.
"Шоб мову не збіднювати".
Не збідніння мови, а природна людська схильність до простості. Утворювать назвища деяких країн чепнем "-ин(а)", а инших іменником "земля" – зайва морока.
Заждіть, зараз у нас нема проблем з -ія, -ландія/ланд та -стан і подібними, а зараз ми будемо плутатися з -щина та земля?
Я сказав "зайва морока", а не "плутанина".
У нас і так нема мороки. За іронією долі, наша мова багатша та різноманітніша зі черпаними закінченнями, ніж одчіщена від них.
Кожному своя думка.
P. S. Українською годиться казать не "за іронією долі", а "з примхи долі".
Браво, Алексісе!
На тім і зійдемось.
P.s. щиро дякую
<І так (rousscoiõ: Otoge), чому чуже?>
Pravilo "9" e pèreneseno na rousscõ Stepanomy Smaly-Stôcyscuimy ta Theodoromy Gartneromy iz leadscui:
‹InstYtut› → ‹ІнстИтут›, xotya lat. ‹InstItutum›
‹sYtuacja› → ‹сИтуація›, xotya lat. ‹sItuatio(n-)
‹IndYwIduum› → ‹ІндИвІдуум›, xotya lat. ‹IndIvIduum›
‹rYgorYstYczny› → ‹рИгорИстИчний›, xotya novolat. ‹rIgorIstIcus›
‹tytanIczny› → ‹тИтанІчний›, xotya lat. ‹tItanIcus› ...
Slovomy, de ‹i› e u leadscé pisymé, tam e ‹i› i u oucrayinscé pisymé, a de ‹y› e u leadscé pisymé, tam ge i u oucrayinscé e ‹и›. Prauda, lead. ‹partYjny› ≠ oucr. ‹партІйний›, lead. ‹sYtuacYjny› ≠ oucr. ‹сИтуацІйний›, ‹komIsYjny› ≠ ‹комІсІйний›
nuiné, ta u móuvnicé Smaly-Stôcyscoho ta Gartnera bé peruésno ‹партИйний›, ‹комІсИйний i u oucrayinscé pisymé, tô bui tòcyno za leadscoiõ pravopisïõ.
Stoyélna leadsca móuva ne znaieity zuõca [ɪ], a znaieity zuõc [i] ta zuõc [ɨ]. Cõ tomou, ‹s› ta ‹z› pèrêd ‹i› u leadscé znaceaty zuõcui: [ɕ] ta [ʑ], teaclo ("respectively"). Tomou "tuerdõ" uimóuvõ /sɪ/, /zɪ/, ta /dɪ/, /tɪ/, /rɪ/ móuv gèrêl bé volyeno zastõpiti zuõcomy [ɨ]: /sɨ/, /zɨ/, /dɨ/, /tɨ/, /rɨ/, na pisymé: ‹sy›, ‹zy›, ‹dy›, ‹ty›, ‹ry›, teaclo.
U rousscé ge móuvé e uimóuva *i dauno stala /ɪ/, tô bui *di = /dɪ/, *ti = /tɪ/, *si = /sɪ/, *zi = /zɪ/, *ri = /rɪ/, ta *ni = /nɪ/, *mi = /mɪ/, *li = /lɪ/, *bi = /bɪ/, *pi = /pɪ/, *ui = /wɪ/, rœuno hi *ki → /t͡ʃɪ/, *gi → /ʒɪ/, *xi → /ʃɪ/ — usiõdui /ɪ/, i u pitomax slovax i u tioudyax, na pr.:
‹бинда› (1627) /ˈbɪndɑ/ (ne /ˈbindɑ/, ale lead. ‹binda› /ˈbindɑ/) "strœucyca" (ném. ‹Binde› /bɪndə/), ‹хвиля› (1562) /ˈxwɪlʲa/ (ne /xvilʲa/, ale lead. /ˈxfi.la/ ‹chwila›; dvném. ‹hwīla›), ‹ко́мин› (1552) /ˈkomɪn/ (ne /ˈkomin/, ale lead. /ˈkɔ.min/; ← ném. ‹Kamin› ← lat. ‹camīnus›, ← dgr. ‹κάμῑνος›), ‹квито́к› (1556) /kwɪˈtɔk/ (ne /ˈkvitok/, ale lead. ‹kwit› /kfit/, ← svném. ‹quit-brief›), ‹ли́на, ли́нва› /ˈlɪnɑ, ˈlɪnwɑ/ (ne /ˈlina, ˈlinva/, ale lead. /ˈlina/, ← svném. ‹līne›), ‹спис, спи́са› /spɪs, ˈspɪsɑ/ (ne /spis, ˈspisa/, ale lead. /ˈspi.sa/, ← svném. ‹spieʒ›, ném ‹Spieß›), ‹шпита́ль› (1588) /ʃpɪtalʲ/ (ne /ʃpitalʲ/, ale lead. /ˈʂpi.tal/ ‹szpital›, ném. ‹Spital› [ʃpiˈtaːl ~ ʃpɪˈtaːl]), ‹ґвинт› /gwɪnt/ (ne /gvint/, ale lead. /ɡvint/, ← ném. ‹Gewinde› /ɡəˈvɪndə/), ‹лима́н› /lɪˈmɑn/ (ne /liˈmɑn/, ← tour. ‹liman›), ‹оксами́т› /oksaˈmɪt/ (ne /oksaˈmit/, ← dgr. ‹ἑξάμιτος›), ‹високосний› /ˌβ̞ɪsoˈkɔs-/ (ne ‹вісокосний› /visokos-/, ← sgr. ‹βίσεξτος› ← lat. ‹bissextus›), ‹дия́кон, дя́кон› /dɪˈjakon, 'dʲakon/ (ne /diˈakon/, ← gr. ‹ διάκονος ›), xotya nuiné ‹діадема, діаметр, діапазон, діафрагма, діабет› (rousscoiõ pravilno boulo bui: ‹диядима ~ дядима, дияметер ~ дяметер, дияпазон ~ дяпазон, дияфрагма ~ дяфрагма, диябет ~ дябет›), rœuno i u pitomax tioudyax imenax: ‹Дани́ло, Даниїл› /daˈnɪlo, danɪˈjil/ (ne /daˈnilo, daniˈjil, ← gr. Δανιήλ), ‹Гаври́ло, Гавриї́л› /ɣɑwˈrɪlo, ɣɑwrɪˈjil/ (ne /gɑwˈrilo, gɑwriˈjil/, ← gr. ‹Γαβριήλ›), ‹Микола, Миколай› /mɪˈkolɑ, mɪkoˈlaj/ (ne /miˈkolɑ, mikoˈlaj/, ← gr. ‹Νικόλας, Νικόλαος›), ‹Пилип, Филип, Хвилип› /pɪˈlɪp, ɸ̞ɪˈlɪp, xwɪˈlɪp, ʍɪˈlɪp/ (ne /piˈlip, fiˈlip, xviˈlip/, ← gr. ‹Φίλιππος›); ‹Віктор› /ˈviktor/, ‹Віталій› /vitalij/, ‹Наталія› /naˈtalija/ sõty zuõcovo veatsci tuari, pitomi roussci tuari sõty: ‹Виктір (Виктѡр)› /ˈβ̞ɪktyr/, ‹Виталь› /β̞ɪˈtalʲ/, ‹Наталя (*Наталля)› /nɑˈtalʲa/.
I ceomou nuiné pisiemo ‹Вільгельм›, coli némecysca uimóuva imene ‹Wilhelm› e /ˈvɪl(h)ɛ(l)m/ — zu /ɪ/, ne zu /i/, a u rousscé e pravé zuõc /ɪ/? Yasno, bo veatscoiõ e ‹Вильгельм› /ˈvilʲgʲɛlʲm/, zu /i/. I bay douge ci pisiemo ‹Генріх› abo ‹Гайнріх›, ‹i› /i/ e pèreneseno iz veatscui uimóuvui /ˈgʲɛnrix/ ‹Генрих›, némecysca uimóuva bo e /ˈha͡ɪ̯nrɪç/, zu /ɪ/ (ne /i/), to i rousscoiõ bõdeity ‹-рих›, ne ‹-ріх›.
Це все буде дуже цікаво розшифровувати, дякую.
Leadscui це з ляської (польської)?
<Leadscui це з ляської (польської)?>
Tac.
Жіночого роду.
Англ. land є від пр.інд.євр. кореня lendʰ-, що дав також слов'янські *lędina, *lędo (слов'янською мовою писано як лѧдина, лѧдо), пол. ląd «земля; континент», укр. лядина «сосна, що росте в ляді», ля́до «підвищене місце в лісі, заросле стройовою сосною».
Ірлядь, Іслядь, Гренлядь, Неверлядь, Діснейлядь, бо сумнівно, що для всіх цих слів ми знайдемо питомо руське(українське) слово.
Забагато російського оточення. Слово челядь, глядь вам теж схожі на матюк?
Не пишіть дурні.
Як вам Фінлядь, Ірлядь, Зелядь, Лаплядь? Ой ...лядь!
Невже гарно? Чи ваша мета - створення незграбної смішної мови на "потєху" сусідам?
У вас говорить звичка до російської мови.
А матюк блядь чисто москальський, у давньоруських текстах це слово було літературним і необразливим, од того ж кореня, що слово блудитися.
Англ. land є від пр.інд.євр. кореня lendʰ-, що дав також слов'янські *lędina, *lędo (слов'янською мовою писано як лѧдина, лѧдо), пол. ląd «земля; континент», укр. лядина «сосна, що росте в ляді», ля́до «підвищене місце в лісі, заросле стройовою сосною».
Ірляда, Ісляда, Гренляда, Неверляда, Діснейляда, бо сумнівно, що для всіх цих слів ми знайдемо питомо руське(українське) слово.
Англ. land є від пр.інд.євр. кореня lendʰ-, що дав також слов'янські *lędina, *lędo (слов'янською мовою писано як лѧдина, лѧдо), пол. ląd «земля; континент», укр. лядина «сосна, що росте в ляді», ля́до «підвищене місце в лісі, заросле стройовою сосною».
Ірляд, Ісляд, Гренляд, Неверляд, Діснейляд, бо сумнівно, що для всіх цих слів ми знайдемо питомо руське(українське) слово.
Найчастіше "-щина".
Фінщина, Тайщина
Але Ірляндія, Ісляндія, Зеляндія
З якого дива? І звідки там узявся мнякий "л"?
Сльобожанщина :)
Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору
Ирла́ндия – Ірля́ндія (-дії).
• Ирла́ндский – ірля́ндський.
- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору
Ирландия – Ірля́ндія, -ії.
Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору
Голландия – Голя́ндія, -ії; -ландский – голя́ндський, -а, -е.
Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору
Зеландия – Зеля́ндія, -ії; -дский – зеля́ндський, -а, -е.
Що ви, на вашу думку, цим довели?
тобто де довгі голосні як за два то там ля а де короткі там ла?
Це галицька передача Скрипниківки. Про мене її варто застосовувати.
Скрипниківку та Желехівку почитай. Літера "л" мусить м'якою бути, якщо це запозичення з мови, де "л" м'яка.
Або як ви поясните слова "Інфляція", "Парасоля", "Фінляндія", "Люксембург", "Люстра" тощо. Перш ніж ставити дурні запитання, прочитайте старі правописи, які мають певне пояснення, а не тільки в словотворі вставляйте свою невиправдану думу. Українська мова була завжди ближча та кмітливіша, якщо це стосується транслітерації, ніж російська мова. Ми розрізняємо фонетику краще. До всіх випадків маємо звуки (ґ), (г) та (х), поки вони використовують, аби як. Пишайтеся, що українська мова не вигадує те, що їй заманеться, натомість правильно (в більшости випадків) транслітерує слова.
《Скрипниківку та Желехівку почитай.》
Я з вами дітей не хрестив. Чого ви мені тикаєте, як той москаль?
《Літера "л" мусить м'якою бути, якщо це запозичення з мови, де "л" м'яка.》
Мусять тоді, коли силують.
Якби ви знались на чужих мовах, то знали б, що в "land" не вимовляють мнякого "л".
《Перш ніж ставити дурні запитання...》
Дурні були ваші батьки, що пустили вас на світ, та не виховали. Навчіться розмовлять увічливо – тоді й поговоримо. А як ні, то йдіть під три чорти.
"Мусять тоді, коли силують."
Олексо, а мало би бути "Літера л має м'якою бути"?