Світа́ч – Маленький железный подсвечник...
r2u.org.ua: світач
Так можна звати малі кишенькові ліхтарі.
Це чудове питомо українське слово. Варто витрачати енергію на справжні мовні проблеми.
Vadik Veselovsky, дозволь заперечити такому твердженню. Слово "ліхтар" є таким же германізмом, як і слова майстер, крам, фарба, бунт і багато инших слів. Ті слова колись були запозичені так само, як сьогодні різні селфі, лайки та мерчендайзинги. І знову питання - чим є справжні мовні проблеми та які слова вважати запозиченими, а які вже питомо українськими? Ті слова, котрі були запозичені за останні сто років, а всі, що раніше вже є питомо українськими? Дякую за відповіді та твою думку.
Старозапозичений німецький субстрат це складова УМ, саме він виділяє УМ з поміж інших слов'янських мов та формує її тотожність. Тому позбавляти УМ мову на кшталт цегла, цибуля, ліхтар, шухляда є злочин проти нашої мови.
Старозапозичений англійський субстрат це складова нашої мови, саме він виділяє нашу мову з поміж інших слов'янських мов та формує її тотожність. Тому позбавляти українську мову на кшталт комп'ютер, інспектор, менеджер, дедлайн є злочином проти нашої мови!
Михас Туро, цікаво, де пробігає та межа, після якої починаються "крайнощі" у словотворенні? Виглядає на те, що в майбутньому виживуть мови, мовці яких свого часу "впадали у крайнощі". Наприклад, ісляндська мова (350,000 мовців) здається має навіть більші шанси перетривати "епоху глобалізації", ніж українська (мовців є ніби мільйони).
Ісландці переживуть бо люблять себе та свою мову.
Наше завдання у ХХІ му сторіччі це боротьба проти навали росіянізмів та англицизмів, які знищують те що є.
А 'є' українська мова, з її германізмами та полонізмами, які відрізняють її від слов'янської каші.
Якщо черпані слова природньо сприймаються в народі: цегла, цибуля, буряк, барва, барвінок, ярмарок тощо, то такі слова переважно треба залишати, бо вони вже усталені. Якщо слова штучно нав'язуються мовцям, ламаючи їх через коліно, причому нав'язуються переважно або москворотими або ляхоротими хвільольогами, в кого мова вивчена, а не рідна, то ті слова слід викидати з мови як неприродні: ліхтар, дах, фарба, галстук, краватка, на кшталт, смаколик, філіжанка тощо.
Ярославе Мудров, чекайте, а де у вас пролягає межа між тим які слова були нав'язаними, а які "природньо сприймаються в народі"? У моєму, наприклад, світі спокійнесенько сприймаються як природні і дах, і смаколик, і на кшталт, і той же ліхтар. Поясніть, будь ласка, бо або я щось не розумію, або ви пересмикуєте у той бік, який вам більше до вподоби
Добродію Січневе Сонце, так і є
«У моєму, наприклад, світі»
U suété neznanïa mogeity bouti use.
<U suété neznanïa mogeity bouti use.>
++👍
Січневе Сонце, все дуже просто: є слова, які вживають й на заході, й на сході, півдні, півночі, центрі; а є слова, що вживають тільки в галицьких містах та змосковщеними неофітами, хто гадає, що так справді по-українськи. Київська інтєліґєнція теж належить до змосковщених, бо рідної живої мови не знає, ба навіть її цурається. Вона послуговується сучлітмовою, тобто польсько-москвинським суржиком.
Наведу приклад. Оладок, книга, барвінок, олія, олівець, буква, хлопець, гайка, ковпак, шаровари, кобзар, козак — слова, що знають усі, вживають скрізь. Вони хоч давно й черпані, але й давно усталені.
А от смаколик, наразі, на кшталт, мати рацію, тим не менше, дах, смаколик — такі слова люди не вживають у живій мові, майже скрізь. А нам їх нав'язуть. Це суржик, чуже сміття, яке треба викинути з мови, бо є питомі слова, словосполуки
Похідні від "смак" давно вживаються сливе повсюди. Про "смаколик" точно сказати не можу. Але як провести тут чітку межу?
"«У моєму, наприклад, світі»
U suété neznanïa mogeity bouti use."
Так-то так, але звідки Ви знаєте, з якої місцевості людина?
Яка різниця, звідки людина.
Але д. Ялисій правий.
От, наприклад, всім однаково, звідки Ви. Але в вашому світі незнання може бути все 🤷♂️
"Незнання" чого? Того, що "коловертень" і "вивертень" -- явище й об'єкт відповідно, а не "властивості"? Чи що додаток після присудка з НЕ цілком може бути в знахідному відмінку? Чи що М.в. мн. має закінчення АХ, а не АМ?
Продовжувати?
То це не мій світ незнання, а Ваш-таки.
А людина може жити в середовищі, де такі слова цілком уживані. Вживав же сам Н-Л "ліхтар".
Чи що додаток після присудка з НЕ цілком може бути в знахідному відмінку?
😵🤦♂️
Я ж кажу, у вашому світі незнання може бути все
Ще раз
". Особливе значіння в придієслівних конструкціях за запереченням не. Як відомо,
додатки знахідного відмінку (без прийменників) можуть переходити в родовий відмінок,
коли перед керівним дієсловом з’являється не: розуміє думку – не розуміє думки, має надію
– не має надії і т. ін. Та така заміна знахідних відмінків на родові не обов’язкова, і в
українській мові досить часто буває знахідний і при не, напр.:
Не перекручуй мої слова. (Нар. опов.)
Не захотів узяти другу жінку. (Гр. Кв.-Осн.)
Не покриють Україну червоні жупани. (Т. Шевч.)
Хто й не любив покійну, так і той плакав. (Б. Грінч.)
А пастки ставити і невід затягати не вмів. (Л. Україн.)"
Не знаєте Мови -- хоч би Синявського й класиків почитали
А це тому що суфікс j
🤭
Не знаєте, що після дієслів з НЕ додаток може бути в зн.в., не читали класики, визнаних мовознавців -- звідки Вам про існування походженнєвого наростка j
Сві́тич – Светильник, фонарь.
r2u.org.ua: світич
Спасибі!)
Почерпнув цікаву думку у Мирослава
Гарно, але "світляр" це "фотограф" (r2u.org.ua: світляр , 
фотограф ).
Хоча "світлярик" можна залишити для слова "ліхтарик", як на мене, доволі гарно.
Луч-ик; луч-ець; луч-(ь)це
Можна спробувати ше й інші суфікси, бо тута не велика суть, але особисто найбільше до серця "лучик". Хтів дати ш…
Новотвір Штепи
https://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=1319
Тонка тріска сухого дерева, яку використовували в давнину для освітлення житла
goroh.pp.ua: світник
sum.in.ua: blyskunecj
На мою думку, назва логічна.
Уподоба.
"-ар" - почеп до людей ремесла.