Мер — голова міської влади, міської адміністрації; голова місцевої виконавчої влади населеного пункту, частіше всього міста, іноді в великих містах також міського регіону.
Приклад вживання
В Україні «мерами» неофіційно називають міських голів.
Слово "війт", хоч може й позичене, проте вже узвичаєне, бо є навіть у прізвищах. Принаймні, це ліпше за мера, й так само коротке. Якщо щось зовсім автентичне не знайдеться, можна й його залишити
ПОХОДЖЕННЯ СЛОВА: Війт, Войт - 1. городський голова 2. староста села. білоруська, російська войт, давньоруська воитъ (полоцьк. грам. 1465 г.; див. Нап'єрський 203 і сл.). Запозичено через польську wójt «староста села, чиновник» з середньоверхнімецька Voget «доглядач, володар» запозичене з латини vocātus, advocātus (нині Адвокат) див. Mi. EW 393; Штрекель 72; Корбут 371.
Чому якщо воно й запозичене пишемо лише Війт? А варіант Войт виключили? І коли вже ви кажете про 14 ст. То слово запозичене в 15-16 ст. На рубежі розпаду давньоруської мови, тому це запозичення навіть під критерій до 14 ст. не підпадає. Може тоді усі тогочасні запозичені слова відновимо?
Єлесію, ну Ви що, слово ж "місто" прийшло від чехів та поляків. У русичів були хіба "гОроди". Доконаний факт, що прийшло це по аналогії зі зміною тями слова "місце" в німецькій мові.
Отже, "розвиток значення «великий населений пункт» (через проміжне «базарна площа, ринок») відбувся, очевидно, під впливом польської мови" як пише ЕСУМ просто чергова комуністична брехня.
Навіть визначні філологи твердять про непитомість "місто" за тямою "город". Украй здивований був дізнатися, що така тяма побутуавла ще до захоплення України Польщою.
У Центральній, Східній і Південній Україні з давніх давен і досі в живій народній мові заведено вживати слова "го́род", а не "місто". Слово "городський" узято в дужки, бо воно не завсіди потрібне.
Це тільки його думка, не підперта прикладами з мовного вжитку. Слово "город" відоме ще з праслов'янського часу й навіть давніше й досі широко вживане. То чим "місто" було йому любіше, можна тільки здогадуватись. Може, через письмову подібність слів "гОрод" і "горОд". Одначе це, як на мене, нерозумний привід зрікатись нашого давнього слова.
Те саме й в Огієнка. Бо він цього разу не примічає, як звичайно: "галицьке", "московське", чи "архаїчне". Просто висловлює свою вподобу. А я од людей на Київщині ніколи не чув слова "місто". Уже цього вистачає, щоб поставитись до його поради прискіпливо.
Ось витяги з творів давніших українських письменників.
1) Марко Вовчок. "Інститутка": "У москалі його, у москалі!.. Тепер і прийом у городі; зараз і вези його!"
2) Т. Шевченко. "Іржавець": "Як погнали на болото город будовати".
3) Т. Шевченко. Лист до Костомарова: "Та й напишіть до мене у славний город Борзну на ім’я В. М. Забіли".
4) Т. Шевченко. "Сон": "Із города із Глухова полки виступали".
5) І. Франко. "Конкістадори": "Сонний город ще дрімає… Схопимо його у сні…"
6) Андрій Чайковський (15 травня 1857, Самбір — 2 червня 1935, Коломия). "Сагайдачний"): "Город, що мав привілей на такий склад, обставляв околицю своїми митниками..."
7) Ярослав Врхліцький. Переклад Івана Франка. "Бар-Кохба":
"...поки вкінці укріплений і боронений ним город Бетар не впав у руки римлян".
Це свідчить про те, що класики з усієї України не цурались слова "гОрод". Тож скажу знову: до Огієнкової поради треба ставитись тільки як до вияву його вподоби.
Хиба ж я забороняю це Вам чи ще кому? Я тільки довів, що в Огієнкова не було иншого приводу, окрім своєї вподоби, давати першість "містові" проти "гОрода". Та ще скажу, що паскудство виганяти "гОрода" з офіційного вжитку через його подібність до московського слова.
"У Центральній, Східній і Південній Україні з давніх давен і досі в живій народній мові заведено вживати слова "го́род", а не "місто". "
Перше я позивався на ці Ваші слова, на що Ви не відвітили.
Мер — голова міської влади, міської адміністрації; голова місцевої виконавчої влади населеного пункту, частіше всього міста, іноді в великих містах також міського регіону.
В Україні «мерами» неофіційно називають міських голів.
Перекладаємо слово мер
Дякуємо, КЕПе ;) "Мер" - коротко й просто - тому й кажуть "мер", а не "міський голова". Треба теж щось коротке й легке
все, думаю над однослівним відповідником!)
:)
Можна актуалізувати давнє слово. Багато хто має прізвища – Войтюк, Войтенко/Війтенко, Войтович/Війтович тощо, а саме слово вийшло з ужитку :)
Непоганий задум, та подивись на походження...
Слово "війт", хоч може й позичене, проте вже узвичаєне, бо є навіть у прізвищах. Принаймні, це ліпше за мера, й так само коротке. Якщо щось зовсім автентичне не знайдеться, можна й його залишити
Якщо слова, якими користувалися ще в 14 столітті не достатньо автентичні, тоді я без поняття, які є достатньо.
ПОХОДЖЕННЯ СЛОВА: Війт, Войт - 1. городський голова 2. староста села. білоруська, російська войт, давньоруська воитъ (полоцьк. грам. 1465 г.; див. Нап'єрський 203 і сл.). Запозичено через польську wójt «староста села, чиновник» з середньоверхнімецька Voget «доглядач, володар» запозичене з латини vocātus, advocātus (нині Адвокат) див. Mi. EW 393; Штрекель 72; Корбут 371.
Чому якщо воно й запозичене пишемо лише Війт? А варіант Войт виключили? І коли вже ви кажете про 14 ст. То слово запозичене в 15-16 ст. На рубежі розпаду давньоруської мови, тому це запозичення навіть під критерій до 14 ст. не підпадає. Може тоді усі тогочасні запозичені слова відновимо?
Ну полонізм же!
Голова міста.
Єлесію, ну Ви що, слово ж "місто" прийшло від чехів та поляків. У русичів були хіба "гОроди". Доконаний факт, що прийшло це по аналогії зі зміною тями слова "місце" в німецькій мові.
У словін теж від ляхів?
https://sl.pons.com/prevod/slovenščina-angleščina/mesto
https://sl.glosbe.com/uk/sl/місто
Огієнко в Стилістичному Словникові пише, що слово ще в XІ столітті значило город. Та й у матеріялах Срезневського є.
Отже, "розвиток значення «великий населений пункт» (через проміжне «базарна площа, ринок») відбувся, очевидно, під впливом польської мови" як пише ЕСУМ просто чергова комуністична брехня.
<Доконаний факт> e cyto inxe...
Навіть визначні філологи твердять про непитомість "місто" за тямою "город". Украй здивований був дізнатися, що така тяма побутуавла ще до захоплення України Польщою.
гОрголова - гóлова гóроду. Замість полонізму "місто", пропоную сполучення горголова з питомим українським словом гóрод та зручне для вимови слово.
Радянський чин словотвору.
Го́род – місто.
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/10143-ghorod.html#show_point
Во́да – той, хто верховодить (як у словах воєвода, голотово́да «провідник голоти, бідняків», гріхово́да «спокусник» та ин.)
r2u.org.ua: *вода
+++ Паливода тут не доречі.
Дійсно. Уже був помітив, ув инших словах уже забрав, лише тут не встиг забрати.
+
У Центральній, Східній і Південній Україні з давніх давен і досі в живій народній мові заведено вживати слова "го́род", а не "місто". Слово "городський" узято в дужки, бо воно не завсіди потрібне.
Відки Ви взяли це? В Огієнка написано, що "ліпше вживати місто, а не город". Слово город мені є любе, але що Ви таке пишете?
Це тільки його думка, не підперта прикладами з мовного вжитку. Слово "город" відоме ще з праслов'янського часу й навіть давніше й досі широко вживане. То чим "місто" було йому любіше, можна тільки здогадуватись. Може, через письмову подібність слів "гОрод" і "горОд". Одначе це, як на мене, нерозумний привід зрікатись нашого давнього слова.
Ну то Ви підпирайте, свою думку захищайте. Бо поки я виджу тільки порожні слова.
Те саме й в Огієнка. Бо він цього разу не примічає, як звичайно: "галицьке", "московське", чи "архаїчне". Просто висловлює свою вподобу. А я од людей на Київщині ніколи не чув слова "місто". Уже цього вистачає, щоб поставитись до його поради прискіпливо.
Ось витяги з творів давніших українських письменників.
1) Марко Вовчок. "Інститутка": "У москалі його, у москалі!.. Тепер і прийом у городі; зараз і вези його!"
2) Т. Шевченко. "Іржавець": "Як погнали на болото город будовати".
3) Т. Шевченко. Лист до Костомарова: "Та й напишіть до мене у славний город Борзну на ім’я В. М. Забіли".
4) Т. Шевченко. "Сон": "Із города із Глухова полки виступали".
5) І. Франко. "Конкістадори": "Сонний город ще дрімає… Схопимо його у сні…"
6) Андрій Чайковський (15 травня 1857, Самбір — 2 червня 1935, Коломия). "Сагайдачний"): "Город, що мав привілей на такий склад, обставляв околицю своїми митниками..."
7) Ярослав Врхліцький. Переклад Івана Франка. "Бар-Кохба":
"...поки вкінці укріплений і боронений ним город Бетар не впав у руки римлян".
Це свідчить про те, що класики з усієї України не цурались слова "гОрод". Тож скажу знову: до Огієнкової поради треба ставитись тільки як до вияву його вподоби.
Я ж написав "Слово город мені є любе".
Але добрість слова "город" не є приводом для цурання словом "місто".
Хиба ж я забороняю це Вам чи ще кому? Я тільки довів, що в Огієнкова не було иншого приводу, окрім своєї вподоби, давати першість "містові" проти "гОрода". Та ще скажу, що паскудство виганяти "гОрода" з офіційного вжитку через його подібність до московського слова.
"У Центральній, Східній і Південній Україні з давніх давен і досі в живій народній мові заведено вживати слова "го́род", а не "місто". "
Перше я позивався на ці Ваші слова, на що Ви не відвітили.
Тепер зрозумів. Я перебільшив, каюсь. Щоправда, сам у живій мові слова "місто" не чув.
Во́да – той, хто верховодить (як у словах воєвода, голотово́да «провідник голоти, бідняків», гріхово́да «спокусник» та ин.)
r2u.org.ua: *вода
+
* від основ гол-/гло- "головний", -міс- "місто, міський" та наростку -ар на позначення виконавця
Такий словотвір руська не знає.