Лучче в чистилище це слівце.

Етимологічно українське слово шлунок є германізмом: вважають, що воно походить від незасвідченого сер.-в.-нім. слова *geslünge — «нутрощі» (нім. Geschlinge), утвореного від сер.-в.-нім. slunt — «глотка» (нім. Schlund)[4].

У деяких діалектах збереглося слово жолу́док[5][6], желу́док[7][8] — воно походить від прасл. *želǫdъkъ, *želǫdьcь, похідними від якого є позначення цього органа в більшості слов'янських мов (пол. żołądek, чеськ. žaludek, рос. желудок, словац. žalúdok, серб. желудац/želudac, словен. želod

Недавно я гортав 9 випуск ОЛА (Общеславянский лингвистический атлас) і надибав там мапу №52, на ній зображено всякі лексеми на позначення шлунка в слов'янських мовах: https://slavatlas.org/files/publications/atlasy/ola9/map-52.pdf . Подані там лінгвогеографічні відомості показують, що слово «шлунок» на позначення органу травлення не вживають поза Україною, а то мене навело на певні сумніви щодо поданого на сій сторінці (взятого, кінець-кінцем, з ЕСУМ) походження.

Чи можемо бути певні за германський рід сего слова, коли на захід від українських земель геть не знають слів, що від гаданого *geslünge (даю за ЕСУМ) пішли? Дарма що ЕСУМ подає верхньолужицьке šlink та нижньолужицьке šlinki як когнати, що значать «нутрощі (худоби)» — мені не вдалося найти сі слова в таких значеннях. Верхньолужицько-німецький словник (http://soblexx.de/?cmd=search_soblex&p_w=šlink) дає šlink за нім. (Nackt)schnecke, тобто за слимака. Можливо, десь воно таки значить і нутрощі, та джерела в ЕСУМ нема на то, а я сам не зміг найти поки тих когнатів деінде.

ЕСУМ шле на Фасмера (стаття «шлунья»: https://lexicography.online/etymology/vasmer/ш/шлунья), де він таки згадує ср.-в.-н. *geslünge, та з приміткою «ср.» (=сравни), не зазначивши прямо, що се слово конечно прийшло з германської мови. То чи можемо казати, що Фасмер стояв за гадку про германський рід слова? Я би не казав. Тож не знаю, чи творці ЕСУМ самі до такого висновку дійшли, чи вони по-своєму зрозуміли статтю в словнику Фасмера, чи що взагалі їх навело на то, що вони написали в 6 томі в статті «шлунок».

ЕСУМ також дає білоруський когнат «шлунне» на позначення нутрощів, і вже за сим білоруським словом мені дещо вдалося найти про походження... Балтійське.

«Словарь балтизмов в славянских языках» Ю. Лаучуйте (Jūratė Sofija Laučiūtė) подає укр. «шлунок», біл. «шлунне» та моск. «шлунья» як балтизм (https://archive.org/details/lauciute-1982/page/41/mode/2up, ст. 41), що пішов від лит. šlaunis (стегно). Там є джерела, але я найшов у вільному доступі лише третій том вибраних робіт. К. Буги (Kazimieras Būga, Rinktiniai raštai. T. 3), на ст. 641 згадано те ціле біл. «шлунне» та гадане походження від šlaunis. Певно відси Лаучуйте й виписала твердження за мислиму перейнятість слова ще до монофтонгізації слов’янських двозвуків.

Те саме пише V. Urbutis:

> [Straipsnyje aptariami dabartinės baltarusių kalbos lituanizmai]. Br. шлу́нне ‘viduriai’ ДС 197, ДСМ 223, Nosovičius СБН 613; Būga RR III 641 cituoja шлуння (шлунья) ‘pasturgalis’; plg. Smolensko r. trm. шлу́нья ‘viduriai’ Dobrovolskio žod. 1004; minėtinas ir ukr. шлу́нок ‘skrandis’. Būgos nuomone (l. c), senas skolinys (tai rodo -u- < -au-) iš lie. šlaunìs (> *шлунь, iš kurio kolekt. шлунья). Fasmerio REW III 411 nurodytas rusų žodžio panašumas su vok. Geschlinge ‘plaučkepeniai, paskersto gyvulio viduriai’ tikriausiai yra atsitiktinis, ne genetinis.

(https://www4261.vu.lt/?w=šlaunis)

Коли шукав більше відомостей за біл. «шлунне», то надибав ще версію про польське першоджерело сего слова в статті «Kas sieja leksemas šlán͂kas // šlún͂kas, šlúnta (šluntà) // šlun͂tas ir šlui͂tas?» авторки Asta Balčiūnienė (https://portalcris.ku.lt/server/api/core/bitstreams/c7448b39-2486-476e-9753-2bb7fa5113ed/content), де згадано, що «šlán͂kas / šlún͂kas», як діалектизм на позначення загалом частини тіла (маю надію, що мене перекладач не підводить тут: на жаль, литовською не володію, щоб вільно читати такі мовознавчі роботи), пішло з пол. członek. То згадує зокрема Войцех Смочинський у своєму етимологічному словнику литовської (https://archive.org/details/smozynski-slownik-etymologiczny-jezyka-litewskiego-wyd.-2-ie-2016/page/1304/mode/2up, ст. 1305):

> šlan͂kas, šlánkas stlit., gw. «część ciała, członek ciała», war. šlún͂kas — ze zmiany člańkas, čluńkas, zapoż. z pol. członek, -nka. Zastępstwo obcej grupy čl- przez lit. šl- ma paralelę w šmútas < *čmutas.

Щиро кажучи, не знаю, чому, за Смочинським, сполука čl- є чужа в литовській мові, тож у своїх розмислах тут поки візьму се твердження на віру (буде мені нагода окремо почитати за литовську фонологію).

Появу /ú/ на місці /á/ пояснено в статті так (даю в оригіналі пояснення литовською, щоб своїм перекладом ненароком не ввести в оману нікого):

> Fonetinis variantas su un šaknyje šlún͂kas, LKŽe duomenimis, daugiausia vartojamas vakarų aukštaičių. Leksema paplitusi apie Šakiùs, Vilkaviškį, Jùrbarką, Marijámpolę, pvz.: 1. Šlùnkai dar mano sveiki Grš. Apie Vilkaviškį kirčiuojama tvirtapradiškai, o apie Jùrbarką, Marijámpolę – tvirtagališkai. Apie Šakiùs paliudyti abu kirčiavimo variantai.
> Fonetinio varianto šlún͂kas atsiradimą greičiausiai lėmė ne tarminė fonetinė adaptacija (vakarų aukštaičių patarmėje an neatliepiamas un), bet skirtingai adaptuotas lenkų członek šaknies o tarimas. Tai galėjo lemti pati lenkų kalba, nes joje „ó sutapo su u (dabartinėje lenkų kalboje jis tebežymimas ó) “, bet tarmėse šis skirtumas išlaikytas (Kardelis 2003, 61). Tad galima prielaida, kad fonetiniai variantai šlán͂kas / šlún͂kas galėję atsirasti dėl skirtingos skolinimosi chronologijos (į lietuvių tarmes pateko ne vienu metu) ir šaltinio (iš skirtingų lenkų tarmių).
> Kirčiavimo įvairavimas, matyt, taip pat turi būti siejamas su skolinio integracija. Lenkų kalboje leksemos le. członek šaknies centrą sudarė balsis o (u?), o lietuvių tarmėse polonizmo šaknies centrą sudarė mišrusis dvigarsis an // un (a // u ir n atsidūrė viename skiemenyje), kuris galėjo būti kirčiuojamas tiek tvirtapradiškai, tiek tvirtagališkai.

Я спершу не дуже зрозумів се пояснення — хіба ж десь у польській засвідчено *człónek, або й *człón? (сяка форма могла би бути, проте, за етимологічним словником польської В. Борися (ст. 99), саме "człon" в нинішній польській є недавнім — від 18 ст. — back-formation від засвідченішого "członek", яке, видко, свого часу геть заступило слово з голим коренем człon, що його потім довелося наново запровадити до вжитку).

Та скидається на те, що сяку подобу, щонайменше говірково, таки польська мова знає. І в білоруських говорах можем найти "члунак" у значенні "суглоб", засвідчене зокрема на Гродненщині:
— https://bydialects.org/dicts/calaviek-tematycny-slounik-2006-r/197/
— https://bydialects.org/dicts/1983-slounik-grodzenskaj-voblasci-r/549/

Це біл. слово згадують E. Grinaveckienė та J. Mackevič у статті "Lie. (i)au vokalizmo atliepai baltarusių lituanizmuose", але, оминаючи його польський рід, одразу в'яжуть його до лит. šlaũnys.

> Lie. au baltarusių šnektose yra davęs ir atliepą у, pvz., br. члу́нкi ‘sąnariai’, taip pat perkeltinės reikšmės jų giminaičiai клу́нкi, клу́мкi, склу́нкi, шлу́нкi bei шклу́нкi (visi jie kilę шлу́нкi ‘daiktai’. Jie yra br. шлунне ‘viduriai’, шлуння ‘pasturgalis’ giminaičiai, o šie kildinami iš lie. šlaũnys.

(https://www4261.vu.lt/?w=šlaunys)

То чи можемо тоді гадати, що слово «шлунок» до нас прийшло з литовської (можливо, через білоруську) з польської мови, змінивши при тім значення від «частина тіла; суглоб» до «нутрощі», а потім і до «шлунок»? Коли сякий семантичний зсув ще є, про мене, цілком припустимий, то за поданий путь слова я геть не певен.

У всякому разі, сим коментарем я не хочу — та й не можу, коби й хотів — довести, що слово прийшло саме з лит. šlaunis або з пол. członek через лит. šlún͂kas, але хочу показати, що гадку про германський рід «шлунка» не слід мати за єдину правильну — ба, щонайменше лінгвогеографічні дані, згадані на самім початку, дають привід засумніватися в поданій творцями ЕСУМ етимології. А я ще не брався за питання вживаности слова «шлунок» у старіших джерелах, за то, коли вперше його засвідчено в писемних пам’ятках, де саме, в якій подобі первісно записували, чи були взагалі в сусідних мовах на той час когнати сего слова… Хай там що, та я би не тримався так твердо за той цілий *geslünge, а казав би мислити ширше.