Inose.

Спочатку подумав, що "жиба", та подивившись на транскрипцію зрозумів, що мабуть "жба".
Тепер гадаю, що краще в чоловічому роді "жиб".

Словник не дає твар з <и>.

Вадим Онешко,

ни, не "читається" так. У коментарі ж під словом дав їм транскрипцію.

А "жбурляти", часом, не має той же пень?

<А "жбурляти", часом, не має той же пень?>

Védé, ni.

<Можете сказати, яку фонему в цьому слові позначає "y"?>

Фонимат /ə/, реялизован ге голосен дзвук [æ]¹. Та то є стара правопись — нині там пишу ‹e›. Дзвук [æ] мінить [∅] дзвука: /ʒəb/ [ʒæb] : /ʒᵊbɑ/ [ʒ∅bɑ = ʒbɑ], нині писано, тякло: ‹geb› : ‹gyba›. У старій правописи бі з письмене ‹y› користано й за /ə/ [æ] й за /ᵊ/ [∅] (а ще за /j/, /ʲ/, та /ɪ/²) всі бо си фонимата чи дзвуки суть од одина прасловянського *y ( = “ ĭ ” — короток "і"). То бі захованно письмо, та відши до надміру ‹y› на письмі та лишивши руську без єї щіглости, мінив їм пак ‹y› на місті /ə/ на ‹e› чи ‹è›, надхнен романськами мовами, де також ‹i› (короткий) в латинськах словах виступає на письмі в мовах щадціх часто ге ‹e›, на пр., лат. ‹circus› → итал., исп., птг., гал. ‹cerco›, рум., окц. ‹cerc›, лат. ‹minūtus› → фран. ‹menu›, лат. ‹discus› → итал. ‹desco›, окц. ‹des›, лат. ‹viridis, virdis› → рум., итал., корс., араг. ‹verde›, фран. ‹vert, verte› тощо (умови пробігу не тотожни руським/словянським та все таки).

___
¹ — То є мінено ге прописанну вимову, ставлену на говірках з різницею між /ə/ [æ] та /ɛ/ [ɛ].

² — /ɪ/ з *i є писано ‹i›; ‹y› за /ɪ/ є писано на місті *y ненаголошеного в слідїх: приголосен + плинен + *y + приголосен, на пр.: ‹gryméti› /ɣrɪˈmi͡etɪ/ (також [ɣɘrˈmi͡etɪ]; *grymēti, д.-рус. ‹грьмѣти›), ‹slyza› /slɪˈzɑ/ (також [sɘɫˈzɑ, səwˈzɑ], та вплинуте тварословом, хоча фонологично менше правильне [slʲɵˈzɑ]; *slyza, д.-рус. ‹сльза›), ‹züynéti› /zwɪˈni͡etɪ/ [zwɪˈni͡etɪ, d͡zwɪˈni͡etɪ] (також [ˈzni͡etɪ]; вимова [(d͡)zwɛˈni͡etɪ, (d͡)zweˈni͡etɪ], відбита на письмі в ‹(д)звеніти› є фонологично неправильна; *zuynēti, д.-рус. ‹звьнѣти›); фонологично правильно є писати й ‹trytina› з фонологично правильним тваром /trɪˈtɪnɑ/, допускаючи й різновид [tɘrˈtɪnɑ] (*trytina, не +tretina, д.-рус. ‹трьт-›, не +‹трєт-›).

³ — Розподїл ‹e› та ‹è›. Письмя ‹e› може значити й /ə/ й /ɛ/; /ə/ в криті складі, на пр. ‹pes› /pæs/, /ɛ/ в одкритім, на пр., ‹nebo› /ˈnɛbo/. Письмя ‹è› можеть значити йно /ə/, й є писано в одкриті складі (та не перед /r/: ‹verxui› /ˈβ̞ærxɘ̞/, ne +‹vèrxui›), на пр.: ‹trètiy› /ˈtrætɪj/, ‹tèmen› /ˈtæmən/, ‹cèsti› /ˈt͡ʃæstɪ/; ‹è› є писано й у криті складі за /ə/ [æ], де /ə/ [æ] не мінить /∅/, на пр.: ‹vertèp› /β̞ərˈtæp] (**uyrt-yp-o-s ← *uyrt-up-o-s), бо ‹vertèpou› /β̞ərˈtæpu/, не +‹vertypou› +/β̞ərˈtʲpu/, ‹sècya› /ˈsæt͡ʃɑ/ (то є поздій твар од давнїшого ‹seç, sèç›, д.-рус. ‹сьць›, музька роду; *syk-o-s, з *y в корени, не +e, атьже ‹syçati› /sʲt͡ɕɑtɪ/ ← *sykati, не +‹secati› /sɛˈkɑtɪ/). У криті складі є /ɛ/ писано ‹ê›, на пр.: ‹pœdmêt› /ˈpydmɛt/, ‹pocêp› /ˈpot͡ʃɛp/; ‹ê› є писано й в одкриті складі, коли не'ма ладжіння *e в криті складі, на пр.: ‹lêp› /lɛp/, ‹mêt› /mɛt/. ‹cêzl› /t͡ʃɛz/. Сліди /əlɛ/, /ərɛ/ є писано, тякло: ‹èlê›, ‹èrê›, на пр.: ‹Vèlês› /ˈβ̞ælɛs/, ‹bèrêg› /ˈbærɛɣ/, але, на пр., слова "жерех" (риба), "шелест", "пелех", прізвище Желехівський є писано ‹ele, elê›, ‹ere, erêx›, у сих бо словах є /ɛlɛ/, /ɛrɛ/, не +/əlɛ/, +/ərɛ/, то би: ‹gerêx› /ˈʒɛrɛx/, ‹xelêst› /ˈʃɛlɛst/, ‹pelêx› /ˈpɛlɛx/, ‹Gelexœuscuy› /ʒɛlɛˈxywsʲkɘ̞j/. Чоту мнїши різниці фонимат творять, на пр., слова: ‹dèren› /ˈdərən/ [ˈdærə̘n] "торф" та ‹dèrên› /dəˈrɛn/ [dɘˈrɛn] "кизил".

Дуже дякую за розлоге пояснення. То ви кажете, шо в живій мові ше є вимовна різниця між <e> від /*ь/, та <e> від /*e/? Де саме?