Навряд чи "круш" обжене "ковань" та "ковець", може крушом назвати сталь, що думаєте?

Карл-Франц Ян Йосиф, як Вам то відати чи обжене?

Я опираюсь на те, що бачу зараз (вісім пальців супроти трьох), майбутнього, звісно ж, не бачу

То є сумнівний показник. Якісна снага словотвору на тлі питомім, а також єї належита оцінка вимагає якомога глибших вїдомостий з историї прасл. коренів и розвоя їх значень як у словянських мовах загалом, так у самій українській мовї. А се більшости тут хибить. Що я бачу, люд є тут де більше схилен дати голос словам, твореним від коренів з прозорим значенням, частїшого вжитку нинї. Тому не диво, що більше волили суть слово, творене від прозорїшого й частїшого нинї кореня *kou- в дїєсловї кувати, нїж від *kroux- в крушити, крух, круш, з явно нинї темнїшими звязки первісного товку. Проте, за тями чуджі та відбірні (професійні) є лїпше черети (черпати) як раз из коренів з менш' прозорими звязки товку (значення), а би така тяма не мїстила вже сама в собі пояснення на саму себе (ге в разі ковань – "що кують").
Старї вкраїнські словники таки дають двї словї за "метал": ко́вань дає Яворницький, та круш Желехівьский. Проте твір ковань уступає перед твором круш додатковим чепенем -ан-. Тяма "метал" є сама по собї вихідна, первинна, творячи похідні "металевий", "металичний", "металург, -тя", тощо, які вимагають додаткових чепенів. А коли в виходжім словї вже є чепїнь, то в похідних їх буде ще більше.
Надто, ковань у вїдомї сучасної людини тїсно льне до товку "кувати", вяжучи тяму "метал" з техникою його дїлання, а "метал" не йно кують, а й иллють.
Я бим лишив двї словї – круш и ковань, лишивши за словом ковань товк вужший "металеві дїла загалом; метал як материял для кування дїл з його", а круш як речовину, хемичні стави "метал" загалом.

Ідея розрізняти метал (як матеріял для кування, як щось, що можна потримати в руках), і метал (загалом, як хемічна речовина) мені подобається

http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/25025-krush.html#show_point

Жаль, що не можна ставити не-вподобайки на цьому сайті :(

І мені, австрійцю.

А ну дайте вгадаю як буде вашим письмом. Crouxyu?

Як на моє чуття, це скоріше не клас хімічних елементів, а якийсь крихкий сплав, на кшталт того, з якого виготовляли багнети для АК.

А чому б не "крух"?

металевий - ковкий
(матеріал хім.складу з ряду видобутих у шахтах("метали") , який
годиться до ковання пластування. Відповідно й на виході - він теж ковкий - бо "металевий" за своїм хім складом.

Ино фонология сих мову є різна: в укр. м. в критім складї давнє *о є "і" (в чинному письмі).

Дійсно, було б "ків", але не забуваймо, що процес ікавізму уже кілька століть як припинився і в деяких випадках у новотворах цілком є місце для [о] в закритому складі

Як бїг живий звуковий така мїна вже нечинна, правда, та є ще такий поєм аналогия чи йнерцийне взорування; ми в нашім умї доси часто вяжемо мїну о:і з чимсь українським. Крім того, велика кількість отих новотворів в з "о" замїсть чеканого "і" є в укр.м. з мови росийської. До того, на тлї різних словянських мов, з окрема сусїднїх з українською, мїна о:і є вдна з єї найвиразнїших особливостей, що різнять українську від инших словянських. Відсутність сеї мїни значною мїрої гладить (стирає) щіглість (індивідуальність) укр.м.

А що думаєте про те, щоб вважати кінцеве [в] у слові "ков" фонемою [ў] (як у слові "шов" =show), тоді ж ікавізм є не обов'язковим, бо склад не закритий приголосною:
Як у слові "Московщина" = Москоўщина, а не Москівщина
Або ж "ковдра" = коўдра (так же у білоруській мові), а не ківдра; знаю, що полонізм, та все ж.
Далі маємо "ковбаса" = коўбаса, а не ківбаса
"Жовтий" = жоўтий, а не жівтий
І, найочевидніше, "вовк" = воўк, а не вівк.
Зараз ви скажете, що розвинулись слова з *kъlbasa, *žьltъ, *vьlkъ, а тому ікавізму там не місце, ніяк він з'явитися не міг, і могло бути лишень [о], але маємо слова з нескладовою [і], хоч не певен, чи наступний приклад науково-доречний, але маємо:
"Той" = тоĭ, а не тій.
То чи не можна припускати, що в мові українській нескладові голосні не враховуються за приголосні, які криють склад?
Тобто, чи [приголосна]оў, [приголосна]оĭ дасть [приголосна]іў, [приголосна]іĭ, чи ні?
Якщо нескладотворчі голосні ікавізм не дать, а правописно [ў] та [в] не розрізняємо, може бути й "ков", без ікавізму, проте з кінцевою нескладотворчою голосною, що думаєте?

В словах: вовк, жовтий, ковбаса - "о" не переходить в "і" , бо звукосполучення "-ов" стоїть перед кореневим приголосним. Переходу немає (Ю.Шевельов "Нариси сучасної української мови").

Валентин Горяїнов,
Читайте Шевельова Історичну фонологію укр.м. – там є його точніше пояснення.

Карл-Франц Ян Йосиф,
в укр.м. фонема "в" є представлена тільки губно-губними алофонами – в усіх без винятку позиціях. Поширена останнім часом "мокра" істерія про "потребу" в окремій літері "як у білорусів" на позначення нескладового "у" є дальший блуд – питома українська фонетика НЕ знає губно-зубної реалізації фонеми "в", як її знають сусідні російська та польська мови. Тобто за питомою фонетикою в укр.м. нема різниці між першим і другим "в" в слові "вовк" – обидві суть губно-губні апроксиманти (перший може бути реалізований ще як губно-губний фрикативний, але нияк не як губно-зубний фрикативний). Тому не має під собою жадних підстав і заснова різнити між буцім "звичайним" "в" та "напівголосним" "в". На тлі праслов'янськім, наприклад, сучасне "в" походить з фонеми амбівалентної, яка – та сама – дала в одних випадках "в", в інших голосний (різні голосні, залежно від оточення). То є зокрема видно й на сучасних формах у чергуванні: в дієсловах -увати (друс. -овати) проти -ую, де як -ов-, так і -у- походять від одного й того же *-ou- – між голоснима *u дає "в", тому *-oua- → -ова- (чинне письмо: -ува-, відбиває укання), а перед приголосним (j) є злито з *о (*ou), давши "у", тому *-ouj- → -уй-. Так само й у випадку кореня слів кувати (ковати), кую, коваль, кузня тощо – там всюди є один корінь *kou-; коли після *u йде голосний, *u є відтворено як "в": коваль *koualy-, ковати *kouati, підкова *pod-kou-a, а коли після *u йде приголосний, то *u є злито з попереднім *о в монофтонг "у": кує *kouye, кузня *kouznya.

Первісна укр. форма займенника "той" є взагалі "тъи", тобто в сучаснім поданні "тий"; "той" є форма пізня аналогійна.

Ще довід про те, що фонетичний статус "нескладовий голосний" (а нескладовий голосний є = напівприголосний!) фонеми в укр.м. не пинить її від точно такої самої поведінки щодо "звуження" *о (та *е): маємо слова "лій (лою)", "мій (моя)", "рів (рову)", "нів (назва нового, молодого місяця)", "гівно", де суть такі самі нескладові голосні (вони же напівприголосні) "в, й".

Спасибіг за як завжди детальну відповідь. Єдине, що мене, легко кажучи, дивує у ваших словах, це теза, що дві [в] у слові "вовк" є не різні, а те ж, по суті, саме.
Це дивно читати, бо траплялось мені часто читати тези важливих мовознавців про потребу категоричну (!) розрізняння різних форм [в], часто чутна теза, що однакове читання двох [в] у слові "вовк" є неприпустимим наслідком зросійщення українців. І що навіть позначаючи англійськими буквами слово вкраїнське, слід писати лишень "vowk", аж ніяк не "vovk".
Траплялося, бачив гнівні коментарі на ютубі на мовних каналах, де в прикладах української мови мовець не розрізняв різні звуки, і йому на це вказували небайдужі фанатики чистоти фонетики української мови.
Багато чув тому і тезу про потребу повернення окремої букви для [ў] звуку, і тим дивніше чути од вас, що в цьому немає потреби, коли самі українці звуки ті розрізняли – у тій же Русалці Дністровій.
Вже не знаю, чи це я такий зросійщений, та особисто я (каюсь) майже завжди чую [в] як дещо з участю нижньої губи і верхніх зубів, напротивагу [ў] (у всяких "жовтий", "правда", "ковбаса"), яке, щоправда, майже ніколи не чую ні з уст мого оточення, ні з уст професійних мовців. Та попри те, що почути його зараз в містах через зросійщення важко, коли все ж доводиться чути – як на мене, дуже легко відрізнити губно-губний щілинний сонорний приголосний од дзвінко губно-м'якопіднебінного апроксиманту, значно легше, аніж те м'якшене [і] від нем'якшеного ("нїч" від "ніколи").
Тому в час, коли різні мовознавці б'ють на сполох про те, що українці втрачають здатність розрізняти два окремі звуки, чути од Вас, кого поважаю за знання й розуміння української мови, що звуки ті практично однакові, і що вся ця істерія безглузда... це якось дуже химерно, чесно.

Карл-Франц Ян Йосиф,
засторога з боку дотичних мовознавців щодо зросійщеної вимови, напр., у слові "вовк" стосується не однакової вимови обидвох "в", а вимови "в" як [v] – губно-зубного фрикативного приголосного в укр.м., що є наслідок впливу російської (та польської) фонетики. Єдина різниця між двома "в" в слові "вовк" може бути хіба в тім, що друге "в" передбачає (в питомій вірній вимові) реалізацію тільки через лабіовелярний апроксимант – [w] (також званий "нескладовий u"), коли перший "в" може бути реалізований і так само як другий "в" в тім слові, і низкою інших алофонів, основним і спільним знаком яких є реалізація з залученням обох губ, і без задіяння зубів, тобто перший "в" тут може бути реалізовано й через губно-губний фрикативний приголосний. Але спільною характеристикою для обидвох "в" є участь обох губ, тому я й казав про їх [загалом] однакову вимову.

Карл-Франц Ян Йосиф,
заведення іншої літери поруч з літерою "в", напр. "ў", хоча й може сприяти більшій уважності мовців до вірної вимови напр. другого "в" в слові "вовк", але загрожує ще більшому закріпленню хибної вимови першого "в" в тім слові, писаного відмінно літерою "в". Візуальне розрізнення на "в" та "ў" спонукатиме криву інтерпретацію, що "в" має відповідати звуку [v], а "ў" звуку [w].

אלישע פרוש,
Дякую за одвіт, тепер прийдеться стежити за тим, щоб знеросійщити своє, що до нього вже звик, мовлення)

То якщо в усіх мовах так, то може нам одразу на Англійську перейти? чи може на "Велікій і Магучій"???