Дарма чьто є у Огѣієнка, оно є іавно творєно ad hoc з краінїм розумѣньєм тѧмъі "sport" – "sport" пєрєдъ всѣм мѣріть ("має за мету") нє "долаті/змагаті кого", а "дѣлаті/ставіті тѣло". Хоча правда грьчскє άθλημα та αγών є творєно ѡд тълку "полон (prize, trophy)", "долаті, змагаті", та наілѣпшє до істотъі тѧмъі є сканд. idrótt (дн. idræt, нрв. idrett, ісл. idrótt) ѡд *drótr "сіла, дѧга" → "чініті тѣло дѫжім" – сє є на чь є "спорт".

Тіло робить дужчим фізкультура, а шахи чи стрільба це теж спорт, але тіло вони здоровішими не роблять, хіба розум і практичні навички.

Слушно, Ярославе.

Суть и такі, хто заперечує належність шахів до спорту.

Але вони є спортом і про них розповідають в спортивних новинах !

Підпираю! Шахи це спорт! Що би всякі злі голоси не говорили, шахи вони спортом не називають, ироди...

Що далі? Будемо не вважати спортом бридж та го? Дехто й крикет відмовляється спортом вважати :(

Для спорту тренуються й самостійно, але без змагань спорт буде тільки фізкультурою !

Влучно, Ярослав.

Змагання є лише часта частина спорту, не головна. Різниця між спортом та физичним вихованням/тренинком/културою є в иншім.

)))

Буде негарно: спортний, спортник, спортниця. Тому й позичили разом з тим суфіксом.
Багато приголосних поспіль

Позичили суфікс московці, видно, взявши його через якусь іншу мову (фран. sportif, нім. sportiv), не тому шо так більше гарно. Коли вам (суб'єктивно) не подобається як звучить тута -ний, то можете завжди дати -овий. Крім того, "спортовий" засвідчене словниками.

Спортовий — це якраз польський суржик.
Спортивний — ближче до української: дивний, пасивний, агресивний, активний, забивний, заливний тощо.
Я не кажу, що тут скрізь -ив- є суфіксом, просто так краще сприймається

Бо... у польській є тотожне слово? То ніколи не виділи, як до кореня додають суфікс -овий у нашій мові, чи як?

Про близькість до вкраїнської, то ви дали все на купу. Словами "пасивний" (лат. "pass-ivus"), "активний" (лат. "act-ivus") українськістю аж тхне. У "дивний", "забивний" і "заливний" частинки "-ив-" питомі, в першому то є частина кореня "див-", у другому й третьому — частина дієслівного суфіксу "-ив-ати".

Даруйте, я не знаю, де можна знайти хороше джерело перевірки слів у давньоукраїнських текстах.
Колись був натрапив на прекрасний (як перше гадав) російський сайт, там можна було будь-яке слово шукати в давніх текстах.
Я був уже зрадів, аж поки не побачив негадано немислимо тексти 15 сторіччя, 16 сторіччя! Які подавались як давньоруські, начебто давньоруською мовою!!! І були вони з тереториї Московщини, мало того ще, то їх плутали з давньоруськими джерелами, поруч міг бути документ з Київщини 11 сторіччя, і з Московщини 16 століття!
З того часу я не довіряю різним корпусам "давньоруської" мови, росіяни дуже люблять приписувати до давньоруської мови тексти, писані якимись московськими попами в Московщині довго по занепадові Руської Держави.

Перед усім у памятках дивіться приписане джерело/назву памятки, провіривши потім край/землю її походження (або історію походження, деякі бо памятки могло бути найдено й на Московщині, як перенесені туди пізніше, або й Лядщині тощо). Та й то не є вирішальне – і на Руси писали часто з бовгарщизною зокрема, а пізніше (за пізньодрус. доби, ≈XV→ в.) й лядщизною. І ще, по третє, все таки не слід вилучити й можливість випадків спільного в руській та московській, атже спільного (як і різного) є чимало й між рус./друс. і зх.-слов. чи пд.-словянськими. Розрізнення й виявлення питомого/чуджого вимагає досвіду й делікатності, не то грозить вилити дитину з водою. І ще, є числити ("треба мати на увазі") й розмай зокрема лексичний (питомий!) і між самими говорами в меджах рущизни. Дам такий приклад із мов скандинавських: літературно шведською є нині "ѣсті" äta, а датською spise, але датська знає слово æde, спільного походження зо шведським äta (й англ. eat, німецьким eßen, голандським eten), просто в датській є æde менше звичне ніж spise, але й æde є безперечно питоме (ба, якраз spise є спосуда!). Тому, коли й корпусі рущизни не найдемо яке слово, се ще не мусить значити, що його руська мова никда не знала, чи що воно є руській чудже – воно могло просто волею долі не попасти в писане джерело, атже й не в усіх країх писання було рівної сили. І таких омінок ("застережень") можна найти ще.