Звичайно, ставок. Слова "кОпати" поза колишньою підавстрійською Україною не вживають, та й не знають теж.

Слова не можуть підходити, у них ніг немає для цього. Слова можуть годитися чи не годитися. Копанка від слова копни, як у виразі «най тебе качка копне», або ж «дати копняка».

<Слова не можуть підходити, у них ніг немає для цього.>

Ne ceuli'ste poneatïe pèreneseno znacyeinïe? I phranecyscoiõ e ‹convenir› "pœdxoditi, to suit", œd ‹venir› "prixoditi, priiti".

Подивіться самі, звідки родом письменники, що їхніх творів ужито за приклади. А Грінченко збирав слова з усіх українських етнічних земель. Тож і не скажеш, звідки те чи инше слово та де його вживають.

У вас є центрально-східноукраїнський замінник цього слова?

"Бить / ударять ногою".

Це описова конструкція.
Так само як “рухатися/переміщатися ногами” і “ходити” – то трошки різне.

Не кожне слово з якоїсь мови чи говірки можна передать одним словом з другої. "Ударив / уперіщив ногою". Коли це кінь, то "хвицнув / брикнув" (тут одне слово).

> "Бить / ударять ногою"

Добре хоч, што не "біть / ударять нагой" ^_^

Ви либонь із своєї діри нікуди не вилазите. То хоч би українських книжок почитали, а надто про мову, чи бодай шкільну граматику, бо ви явно проспали шкільний курс української мови: https://youtu.be/-UWcDilAr3o.

Знову грубіяните... невже фізично не можете без образ?

> Ви либонь із своєї діри нікуди не вилазите

Ага, Київ ще та діра, прямо край України, село неосвідчене, живемо в печерах и тілько й чекаємо коли великий князь Олекса буде нас повчати й укзувати нам черні правильне місце

> То хоч би українських книжок почитали, а надто про мову, чи бодай шкільну граматику, бо ви явно проспали шкільний курс української мови

Вам то звісно краще знати, што явно, а што не... Я знайомий з кінцем слів на -ть, але не чув такого від Киян або знайомих, та й не до вподоби ми таке закінчення, бо з ним часто буває плутанина з одмінками

"село неосвідчене" 🤔🧐

ОСВІДЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, рідко ОСВІДЧАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ОСВІДЧИТИСЯ, чуся, чишся, док.

1. Признаватися (в коханні). Ганьбою здалося сидіти йому тут, у чужому городі,.. в той час, коли інший безпечно освідчується в коханні молодій, гарній дівчині (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 43).

2. Просити у жінки згоди стати дружиною. — Я, мамо, з Манею Обринською оженюся. Я їй уже освідчився (Ольга Кобилянська, III, 1956, 236).

3. рідко. Офіційно знайомитися; представлятися. — Вибачте, будьте ласкаві. Професор Карташов з Петербурга. Маю честь освідчитись, — сказав прибулий (Олександр Довженко, I, 1958, 441).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 754.
😁🤷‍♂️

Нешановне, чого ви хочете од мене? Яке співання, таке й слухання. Замість обмірковувать мовні справи ви знову сікаєтесь до мене – та ще й дурно, бо пів України вживає "-ть" у дієйменниках, і це засвідчено в словницях, граматиках, народній творчості й творах класиків. Навіщо ви виставляєте на люди необізнаність із мовою вкупі із своєю нікчемною вдачею?
А діра це не конче місце, де ви живете, а бульбашка, де ви себе посадили.
Ви кажете, що живете в Києві. Та ваша мова не така сама, як жива народна мова Київщини. Значить, ви або донедавна московськомовний неофіт, а вони звісні тим, що даремно таврують усе подібне до московського в українській мові, або переселець, нехай українськомовний, та глухий до живої народної мови своєї нової околиці, тобто нездібний учиться. То через оту свою нездатність і казитесь і чіпляєтесь до людей. Пишіть про мову, а як не можете, то не марнуйте мого часу.
Ви вжили слова "недосвідчене" ні сіло ні впало. А ще дієслова не мають одмінків.

"живете в Києві... живої народної мови своєї нової околиці"

Пане Олексо, в Києвї є дуже велика кількість москвин яки завезени бїша сюди в 60–70 лїта минулого столїття. Відповїдно ту "жива народна мова" є й до сеї пори московськая. Тут хотя би почути щось подібне до вкраїнської мови.

"пів України вживає "-ть" у дієйменниках"

Пів України є москвине (=мовить московською мовою), а вони якраз и вживають "-ть" у невзначенім тварї дїєслова. Тому ясніть про кого саме мовите.

Борисе, ви явно читаєте мої дописи навскоси. До чого тут совєцьке московщення, як я пишу за живу народну мову Київщини (я саме так написав) та згадав народну творчість і твори класиків? Якби ви дали собі труд щось із того б почитать, то не верзли б дурниць про москвинів, що вживають "-ть" у дієйменниках. Бо саме вони того пак і не роблять, коли намагаються розмовлять українською, бо вони так само, як і часто мало обізнані з мовою серця України галичани думають, що оте "-ть" московське. Оце все москалі написали: r2u.org.ua: казать, r2u.org.ua: співать? Не марнуйте мого часу.

Я'сми не проти "-ть" у невзначенім тварї дїєслова. Москвине мовлять московською мовою, а пишучи "пів України" не є зрозумїло про кого ви кажете. Ви пишете "живої народної мови своєї нової околиці", тобто Києва. А в Києвї чи не більшість людей мовить московською мовою, тож ту нема чего вчиться. И нихто не марнуєть Вашего часу.

Я писав: "Та ваша мова не така сама, як жива народна мова Київщини". То мало б буть ясно, за що я писав. І коли я пишу про пів України, то теж має буть ясно, що мова про українськомовних людей, бо инші мови тут узагалі ні до чого.

<бо пів України вживає "-ть" у дієйменниках, і це засвідчено в словницях, граматиках, народній творчості й творах класиків.>

Radiõ citati o tœumy ou Xevelyova (Історична фонологія української мови) §16.11, stòr. 337—339, œd в).

Підтримую. :-)

П. Н. А ще сюди варто додати "зАмок" і "замОк". :-)

Це цікаво, та нічого не додає та не доводить у розмові про місце слова "кОпати" та споріднених із ним в українській мові.

псл. kopati «бити ногою в землю»

Я сам і народився і живу в отій не галицькій "більшій частині України". Але для мене не аргумент, що того чи якого иншого українського слова в нас не вживають, бо за часи існування України у Російській імперії, українці дуже багацько перестали вживати рідних слів. Якби ще років 100, то й решта українських слів просто відійшла б у минуле, навіть на Галичині. Не секрет, що зараз у більшій частині України просто не говорять так, як говорили та писали Шевченко з Котляревським. Найближче до тієї мови Шевченка, Сосюри і Котляревського саме західноукраїнські діалекти.

І саме та близькість західноруських говірок до мови Шевченка й Котляревського спонукала Івана Нечуя-Левицького написать "Сьогочасну часописну мову на Украіні" й "Криве дзеркало украінськоі мови", а Бориса Грінченка – "Галицькі вірші". Ви, як завсіди, анітрохи не знаєтесь на справі, про котру пишете.
А ваше "найближче" замість "найближчі" так само засвідчує правдивість моїх слів.

"А ваше "найближче" замість "найближчі" так само засвідчує правдивість моїх слів."

А шо тут не так?

" Найближче до тієї мови Шевченка, Сосюри і Котляревського саме західноукраїнські діалекти."

Докази можна?

《А шо тут не так?》
"Найближче" – вищий ступінь прикметників середнього роду однини й прислівників. А тут не до речі ні те ні те.

Чому?

《Чому?》
Бо йменник множини "діалекти" вимагає при собі прикметника в множині, Ейнштейн.

Олексо, слово "це" у реченні "це так гарно" теж вимагає прикметника в третій особі множини. Та чомусь кажемо в прислівнику. То можу за Вашою порадою лежить чийсь мовознавчий довід? Може так радив писати Огієнко?

Олексо, я не розумію, що Ви мене питаєте. Ви хочете щоб я переконався, що там має бути прикметник у 3 ос. множини?

А за що ж ми весь час тут говоримо?

Чи могли б Ви пояснити, чому мій приклад не до речі?

Я вам ось тілько це пояснив. Либонь, уже пізно, і вам час спочивать.

Або ж напевно нам обом.

Я до завтра про це з вами не говоритиму.

Та я це розумію. Надобраніч.

Надобраніч.