Чому ж не "здання"?
Адже кінцеве давнє [-іє] в мові українській дає [-{подвоєння попередньої приголосної}я] – життя, буття, знання, оружжя... Не життє, буттє, знаннє, оружжє, адже так?

Карл-Франц Ян Йосиф,
чули сьте коли ― крім ученої в школі ― мову говірок? По говірках є різно: і з подовженням (не подвоєнням! то є на письмі подвоєння літер, а фонематично там є асимилативне подовження в купі з мякшенням), і без, і з [-є], і з [-я]. Фонематичний твар один: zydanie (зьданиє), а фонетичних низка: [здання, зьдання, зданнє, зьданнє, зданя, зьданя, зданє, зьданє].

Просто вважаю очевидним подавати на письмі як норма форму, яка панує на Київщині, в осерді української держави, – з кінцевим [-я], а альтернативні форми лишити на розсуд різних говірок. Себто кажуть хай люди по селах як їм душа бажає, але письмом подавати слово так, як говорять у столиці.

Карл-Франц Ян Йосиф,
"Київщина" та "панує" – то є такий глум? Київ сам росийською говорить.
І взагалі, там є ни [а] ни [ɛ], а ненапружений голосний переднього ряду низького піднесення типу [æ], в ненаголошеній позиції символ зворотнього [ɛ]. Вимова "чистого" [а] є вплив письма. Кирилиця никда не була придатне письмо для руської фонологиї, бо творена була для мови давньобовгарської. Асоціація з звуком [а] в позиції закінчення з "-я" має за причину те, що той голосний є нижчий від [ɛ], а "нижчий" значить "в напрямку до" [а]. Але не є [а]. Й оскільки літер кирилиці відповідних нема, то від того й коливання між написаннями з "-я" та "-є".
Тому я за морфофонематичне письмо. Кирилиця є надто тісно залежна від "фонетичної" інтерпретації літер. А ліпше фонематику передає латиниця, тому я був бим радше за письмо латиницею для вкраїнської мови з написанням даного слова як: zydanie, де -nie є не [n':a] і не [n':ɛ], а щось типу [n':æ].
Крім того, найбільше до становлення й виокремлення найхарактерніших рис укр. фонологиї спричинилися говірки саме західні (південні та північні) – роль "Київщини" є чи не найменша.

Арґументацію зрозумів, прийняв, вона тверда, і зрозуміла.
Але слова, що роль Київщини є чи не найменша, звучить як глум, калічення, образа!
Як може бути, що осердя руської нації має роль малу у створенні мови руської?! Пробачте, але це вже якийсь наклеп. Центер Руси — Київ. В основі літературної мови (знаю, недосконалої, та все ж) лежить діялект, прямо прилеглий до Київщини. До мови Київщини і загалом центральної України рівнялося більшість митців наших, письменників вкраїнських. Де, як не від столиці будувати основу мови народу? Ж не львівську чи франківську сполонізовану мову, і вже точно не говірку русин Угорщини.
Для того, щоб казати, що роль Столиці Руси у формуванні Руської (!!!) мови є чиненаймізернішою потрібно мати солідні тези і чимало нахабства, кажу Вам, אלישע פרוש, при усій моїй до Вас повазі.

Карл-Франц Ян Йосиф,
в слід татаро-монгольському воропу торон люду лишав Київщину й прилеглі землі, рушивши на землі линські (західні). Пустіла й вижжена Київщина не сприяла повногідному розвою мови. Нароки були їнші – берегти й боронити те, що стало – не до розвоя мови було. На линських землях було мирніше (далі бо від татаро-монголів), що сприяло й розвою мови та книжности. Почитайте Історичну фонологію укр.м. Ю. Шевельова.

З такою думкою погодитись я можу, приймаю, не від цього є. Тоді можна говорити, що західніші говірки не стоять супроти мови Києва, а найкраще зберегли те, що Там зберегти не вдалося.
Мені до нраву така точка зору.

Карл-Франц Ян Йосиф,
крім того, не місіте в купу лексику з фонологією. При захаращености линських говірок лядськими, угорськими (й іншими, рум. тощо) словами, ті говірки таки відбивають значно більше збережену питому руську фонологію, ніж говірки від центра на схід. І ще, місите в купу й критерії визначення державности, її тотожности з критериями визначення мовної тотожности. Я категорично проти літ. стандарту суч.укр.м. через те, що в критериї для другого було мішено критериї першого. Роль Київщини в становленні літ. мови зросла аж після того, як століття по тат.-монг. воропіх велика кількість люду стала знову вертати на ті землі й на схід, і всвідомлення Київщини як державного центра звісно спонукало до пізнішого (XVIII-XIX) розвоя руської книжности. Звісно, "репатріанти" принесли з собою й набуті століттями питомі фонетичні особливості руської мови з Лину, але Схід під ту добу вже знав сильний вплив мови росийської (мало хто з діячів рус. книжности тих земель не добув освіту в Росиї, або не був з росийськомовного середовища), й місь принесених фонетичних особливостий з Лину з поросийщеною фонетикою Сходу вела до значного стертя питомих особливостий фонетики. На результатах того розмазаного фонетичного обличчя й почали класти основи сучасної літ.м. Усвідомлення (хоча й потрібне для тотожности як єдиного народа й державности) Київщини як центра державности (не без міри й пихи) не пускало бачити міру зросийщености. Та й серед самих линян (західних діячів) частив погляд на Київщину й Полтавщину як на взірець мови. Та критериї того взірця були не так суто мовні, як той таки образ Київщини як гідла свободи, зокрема й від лядського впливу (ба, серед діячів панувало й москвофільство, як "менше зло" проти "зла лядського"). Тоді ледве хто різнив аспекти фонології від лексики для тотожности мови. Нуджа становити тотожність державну й народову пудила чим швидше творити літ. мову, аби явити її як зброю проти чуджих зазіхань на державність. Про подробиці не дбали. Втім, оті подробиці були суттєві.

В рисах загальних з вами згідний, і не маю стільки знань (і пізно уже зараз навчатися), щоб проти тез ваших тут йти.
Те, що мову слід мінити, це знаю з дитинства, не відаю лишень машстабів роботи, що її вчинити мусимо. Та, що мусимо це робити – ясно мов божий день.

Навчатися ж ніколи не пізно. А судячи з вигляду арґументів, я б сьогодні лише на таких як ви і сподівався.

Глянув.
Беринди П. Лексікон славеноруський 1653 року каже, що слово "зданіе" це церковнослов'янське слово, непитоме руській мові.

Не погоджуюся (див. коментар до "побудови" нижче). В даному смислі програма має будову: складові частини. А "архітектура" програми підказує, як ці складники (блоки, підпрограми, службові вузли, користувачі) поєднуються, співпрацюють між собою, залежать одне від одного. Тому "будова будови" програми повторювально, те саме

будувати

То добавте вже "грóдан" для архітектор .

Від якого кореня є творено те слово?

Якийсь неоковирний покруч

І так, але ж, що думатиме читач про "побудова будови"? Чи це "архітектура будови", а чи це недокананий процес (віддієслівний іменник) будови? Та й трохи повторювально.

Попри все, я не можу быти згоден из выбором слова стрѡй (чинна правопись: стрiй). По первше, третє значiннє в СУМ є про щось инше ― прошу пильнiйше його прочитати. По друге, в сл. Грiнченка стрiй http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/57001-strij.html#show_point, далi: стрiйний http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/57002-strijnyj.html#show_point, стрiйно http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/57003-strijno.html#show_point. Всi (й похѡднi) значiння слова стрiй за СУМ зводимi суть до темы »система-впорядкованнє(-ряд-лад)«, тымже мотивовано й наведенi слова зѡ словника Грiнченка. Цiла низка похѡдных слѡв гнiзда стрѡй (ч.п. стрiй), засвiдчена в україньскѡй мовi етим.сл.укр.м. (т. V., стор. 444) йно (=лиш, тѡлькы) пѡдтвердить сказане; одне єдине слово построїни (диви тамже) зѡ значiннєм »будѡвлi« є вынятком, що пѡдтвердить загальный высновок, и тым паче не вылученый є тут уплыв росийскої мовы, де значiннє слова стрѡй та його похѡдных коло темы будѡвницства є дуже розширене, ба головне. Слово стройка (тамже) є напросто взято з росийскої. Як раз навпакы, росийска чи не єдина словяньска мова з такою темою значiння етимологичного гнiзда стрѡй ― вѡ всiх инших словяньскых мовах, разом з україньскою головне значiннє є такеж: »щось розмiщене за порядком, упорядковане, система, налагоџене«, що дозволить высновати непервиннѡсть значiння стрѡй та його похѡдных. Ни в мовах давньо-русьскѡй та старословяньскѡй не засвiдчено значiннь слова стрѡй та його похѡдных на будѡвельну тему (диви Матерйалы до словника д.-рус.м. Срезневского, стор. 550-556); ледве два-три значiння на будѡвельну тему, що тонуть серед великого перелiка инших, геть вѡдмiнных значiннь тому словнику також указують на вѡдрубнѡсть, вѡдгалуженѡсть будѡвельного значiння сього слова та його похѡдных. Етимологию гнiзда стрѡй выводять не вѡд поняття будѡвельної тематикы, а вѡд празначiння »простирання(→розставлення, розкладення, розташовання)«. За всiми даными, в самѡй україньскѡй мовi николи природно ся лексема не набула »будѡвельного« значiння, як се стало ся в мовi росийскѡй, тому його заведiннє було бы всупереч природi вкраїньскої мовы.

Дякую, за глибокодумну відповідь, Пізніше й сам над цим задумався, хоч би на рівні фонетики здалося, що це "нетиповий" для української збіг більше ніж двох приголосних. Тож, погоджуюся вибір було зроблено поверхово і невдало. Буду радий, коли поможете у цій справі, адже, можна сказати, шукаємо для себе.

Спочатку слово здалося милозвучним, але прочитавши Єлисія, подумав, що дійсно – не хочеться нашу мову наближати ближче до російської.

Мало би бути "взведення".

Церковнослов'янщина.

Що це за Даздраперма?

Що це?