Ви плутаєте речі, бо чомусь наче вирішили, що калькування - єдиний можливий спосіб словотвору. Я не калькую, я творю нове слово від питомого кореня, відштовхуюсь від самої тями (поняття), а не від буквального перекладу чужих слів/коренів.

Я проти новотвору "машина", але від "мах-" таки буде "машина", як "глухий" — "глушина", "тихий" – "тишина", "птах" — "пташина".

А чи є ікавізм справді обов'язковим в українській мові, чи це просто діалектизм? Бути чи не бути? Ось у чому питання.

Ну загалом у більшости говорів є перехід О в критім складі, хоча й не все в І, отже не зовсім право звати се явище саме Ікавізмом, а звати се явище діялектизмом тако ж геть не правильно, бо такий перехід ув І є в більшій частині говорів, а вже в менчий частині говорів є перехід в инший звук, себто в них свої рефлекси.

У говірках, де "нема ікавізму", є свої рефлекси (були раніше, принаймні) злагодженого "о", відмінні від звичних /і/ й /о/.

Хибно вважаєте. Виникнення "і" на місці "о" це складний фонетичний процес, котрий почався ше в 12 столітті після занепаду редукованих голосних.

У словах "родина", "родити", "солити", чи "солений" нема фонетичних підстав для злагодження ("гармонізації") "о" до "і" ( /υ/ ). За слово "народ", то в словниках також можете знайти "нарід". Принаймні на заході, є підстави гадати, шо слово "народ" узяте, чи то з польської, чи церковної мови. Проте, судячи з пратвару кореня рід- — *ord- — злагодження "о" (перехід "о" в "і") тут необов'язкове, й виникає вторинно. Слово "рідина" є від кореня *rěd-, не *ord-/rod-. Дуже дивний коментар.

<котрий почався ше в 12 столітті після занепаду редукованих голосних.>

Він почав ся ще в дописемну добу, а не в XII столїттї, й не міг бути після занепаду редукованих, бо для його як раз редуковани були потрібни. Ба, він почав ся ще до повноголосся, чому *uornos ста ‹во́рон›, а не +‹во́рін›, *gorxos ста ‹горо́х›, а не +‹горі́х›.

"У пам'ятках ці подовження [йде мова за подовження *e та *o перед редукованим] зафіксовано лише із середини XII ст."

"Перехід [o], [e] в [i] відбувався протягом тривалого історичного періоду, ймовірно, від XII—XIII ст. до XIV cт."

"Історія української мови. Історична фонетика. Історична граматика" О. І. Крижанівська, 58 ст.

За моє "після занепаду" ви праві. Криво написав. Цей процес таки почався до й при занепаді редукованих, не тоді, коли їх уже не стало.

Sciro?! Yacasi Crigianœusca? "Podóugyeinïe"? Esmi Vami ròzkérovan.

<зафіксовано лише із середини XII ст.">

Nou, po pervê, œd sèredinui XII. stl. e u pameatcax yauleno ino *e pèrêd slabomy *y; *o pèrêd slaboma *u/*y e yauleno ino œd XIV. stl., coli ne tourati na dua priclada: ‹возмоужьно› (1288, Galicysca Euanghelïa) ta ‹соубоутныи› iz XIII. stl.

Po drougê, ranéixe ne bé pèregòlôsou *o znacyeno na pisymé ne bo ne bé stal isce u móuvé, a cèrêz medyui pisyma : u starobóulgarscé pisymé xuibea teacla pisymena znaciti pitimo rousscui zuõcui. Tomou vinoiõ e i xuibanïe /d͡ʒ/ na pisymé u daunyax rousscax pameatcax. Za tô ‹ѕ›, zayvo u rousscé móuvé, ne xuibi.

U XIV. stl. → [i] isté isce ne bé i u suné. Na pisymé bé ‹у› ci ‹ю›, a u pameatcax latiniçeiõ ‹u› ci ‹ü› za pèregòlôs *o scrœuzy isce i cœunçemy XVII. stl.

Isce ose:
»Перехід [o], [e] в [i] відбувався протягом тривалого історичного періоду« — deacouiõ, Captain Obvious, proci bo zuõcoménui stanõ u in deny. Ya taca receinïa vidiõ yaco trébõ ròzteagti text.

"Sciro?! Yacasi Crigianœusca?"

Слухайте, я не з неба це джерело беру. Витяг із поширеної книги, не з якоїсь темної толоки далеко в мережі.

"U XIV. stl. → [i] isté isce ne bé i u suné."

Згоден. Тута ше проблема з письмом "[і]", й у нерозділенні зі справжнім [i] ( /ѣ/ ), бо злився він із другим уже набагато пізніше (й далеко не всюди).

"deacouiõ, Captain Obvious"

Не вам я то писав, а людині, яка скоро приписує це явище до "перекручення мови" та "граматичних проблем". Але прошу, нема за шо.

Inose, ta ne teamiõ, ceomou ne sulati na Xeveliova. Œun célo tóucovo pisieity ceomou tô ne e "podóugyeinïe". I gadaiõ yoho Исторична фонология e ne mnéy poxiryena, ba, tacui bœulxe.

І всетаки я вважаю дуже хибно та травмує граматику оце злагодження та якась гармонізація в перехід на ''і'' коли у використанні слова буде завжди ''о''.
Нащо викривляти слово аби воно звучало ''більш українським'' а у застосуванні всерівно буде 'о'... лобхлоп. (чи може лібхліб?..)