xuituinya, xuituini
Від хит- »рух, рухати; хватати; бути спритним, хитрим, умілим« з чепенем -иня (берегиня, простиня, легеня←*льгъініа, пустиня). Машина ← гр. μεχανη є первісно »хитрість, хитрий прилад → прилад, що діє хитрістю – винахідливістю«.
Від мах- (махати, робити рухи чимось в повітрі) з чепенем -ина (мах - машина, як верх - вершина, порох - порошина).
Таким чином "машина" розуміється як пристрій, в якому є чи первісно були махальні елементи (маємо слова "маха" - колода у валу вітряка, "маховик" - маятник, "махота" - коливання), або пристрій, який працює/робить щось дуже швидко ("махом" - дуже швидко, "умах" - вмить, "змаху" - відразу).
З власних дослідів дізнався, що слово "машина" походить від індоєвропейського кореня *magh-, що дослівно означає "могутність", "сила". Звідси і німецьке macht, англійське might, грецьке μηχανή. Тому й українське "мажа" тут підходить найкраще. Чи хочете сказати, що Wehrmacht - це "оборонне махання"? :D
Ви плутаєте речі, бо чомусь наче вирішили, що калькування - єдиний можливий спосіб словотвору. Я не калькую, я творю нове слово від питомого кореня, відштовхуюсь від самої тями (поняття), а не від буквального перекладу чужих слів/коренів.
Я проти новотвору "машина", але від "мах-" таки буде "машина", як "глухий" — "глушина", "тихий" – "тишина", "птах" — "пташина".
Латинське māchina «пристрій; засіб» того ж кореня, що й слов'ян. *mogti, укр. могти́, з схожим значенням (засіб - можливість).
goroh.pp.ua: машина
Тут не для назв автомобілів, а загалом для машин як засобів механізмів.
Латинське māchina «пристрій; засіб» того ж кореня, що й слов'ян. *mogti, укр. могти́, з схожим значенням (засіб - можливість).
goroh.pp.ua: машина
Тут не для назв автомобілів, а загалом для машин як засобів механізмів.
В польщі ''машина'' це ''самоход''. Вважаю воно нам також підходить дуже влучно.
А чи є ікавізм справді обов'язковим в українській мові, чи це просто діалектизм? Бути чи не бути? Ось у чому питання.
Ну загалом у більшости говорів є перехід О в критім складі, хоча й не все в І, отже не зовсім право звати се явище саме Ікавізмом, а звати се явище діялектизмом тако ж геть не правильно, бо такий перехід ув І є в більшій частині говорів, а вже в менчий частині говорів є перехід в инший звук, себто в них свої рефлекси.
У говірках, де "нема ікавізму", є свої рефлекси (були раніше, принаймні) злагодженого "о", відмінні від звичних /і/ й /о/.
Вважаю оце 'і' це перекручення мови аби не бути схожими з москалями. Наприклад замість 'род' - 'рід' але ж це РОДина, наРОД, родити, бо рід це рідина що є геть іншим. Так само ''соль'' бо солити та солене і не ''сіль'' сілити та сілене.. Думаю зне-російщення приводить нашу мову до граматичних проблем, варто не цуратись свого - хай москалі міняють собі там на своє монгольське щось.
Хибно вважаєте. Виникнення "і" на місці "о" це складний фонетичний процес, котрий почався ше в 12 столітті після занепаду редукованих голосних.
У словах "родина", "родити", "солити", чи "солений" нема фонетичних підстав для злагодження ("гармонізації") "о" до "і" ( /υ/ ). За слово "народ", то в словниках також можете знайти "нарід". Принаймні на заході, є підстави гадати, шо слово "народ" узяте, чи то з польської, чи церковної мови. Проте, судячи з пратвару кореня рід- — *ord- — злагодження "о" (перехід "о" в "і") тут необов'язкове, й виникає вторинно. Слово "рідина" є від кореня *rěd-, не *ord-/rod-. Дуже дивний коментар.
<котрий почався ше в 12 столітті після занепаду редукованих голосних.>
Він почав ся ще в дописемну добу, а не в XII столїттї, й не міг бути після занепаду редукованих, бо для його як раз редуковани були потрібни. Ба, він почав ся ще до повноголосся, чому *uornos ста ‹во́рон›, а не +‹во́рін›, *gorxos ста ‹горо́х›, а не +‹горі́х›.
"У пам'ятках ці подовження [йде мова за подовження *e та *o перед редукованим] зафіксовано лише із середини XII ст."
"Перехід [o], [e] в [i] відбувався протягом тривалого історичного періоду, ймовірно, від XII—XIII ст. до XIV cт."
"Історія української мови. Історична фонетика. Історична граматика" О. І. Крижанівська, 58 ст.
За моє "після занепаду" ви праві. Криво написав. Цей процес таки почався до й при занепаді редукованих, не тоді, коли їх уже не стало.
Sciro?! Yacasi Crigianœusca? "Podóugyeinïe"? Esmi Vami ròzkérovan.
<зафіксовано лише із середини XII ст.">
Nou, po pervê, œd sèredinui XII. stl. e u pameatcax yauleno ino *e pèrêd slabomy *y; *o pèrêd slaboma *u/*y e yauleno ino œd XIV. stl., coli ne tourati na dua priclada: ‹возмоужьно› (1288, Galicysca Euanghelïa) ta ‹соубоутныи› iz XIII. stl.
Po drougê, ranéixe ne bé pèregòlôsou *o znacyeno na pisymé ne bo ne bé stal isce u móuvé, a cèrêz medyui pisyma : u starobóulgarscé pisymé xuibea teacla pisymena znaciti pitimo rousscui zuõcui. Tomou vinoiõ e i xuibanïe /d͡ʒ/ na pisymé u daunyax rousscax pameatcax. Za tô ‹ѕ›, zayvo u rousscé móuvé, ne xuibi.
U XIV. stl. → [i] isté isce ne bé i u suné. Na pisymé bé ‹у› ci ‹ю›, a u pameatcax latiniçeiõ ‹u› ci ‹ü› za pèregòlôs *o scrœuzy isce i cœunçemy XVII. stl.
Isce ose:
»Перехід [o], [e] в [i] відбувався протягом тривалого історичного періоду« — deacouiõ, Captain Obvious, proci bo zuõcoménui stanõ u in deny. Ya taca receinïa vidiõ yaco trébõ ròzteagti text.
"Sciro?! Yacasi Crigianœusca?"
Слухайте, я не з неба це джерело беру. Витяг із поширеної книги, не з якоїсь темної толоки далеко в мережі.
"U XIV. stl. → [i] isté isce ne bé i u suné."
Згоден. Тута ше проблема з письмом "[і]", й у нерозділенні зі справжнім [i] ( /ѣ/ ), бо злився він із другим уже набагато пізніше (й далеко не всюди).
"deacouiõ, Captain Obvious"
Не вам я то писав, а людині, яка скоро приписує це явище до "перекручення мови" та "граматичних проблем". Але прошу, нема за шо.
Inose, ta ne teamiõ, ceomou ne sulati na Xeveliova. Œun célo tóucovo pisieity ceomou tô ne e "podóugyeinïe". I gadaiõ yoho Исторична фонология e ne mnéy poxiryena, ba, tacui bœulxe.
І всетаки я вважаю дуже хибно та травмує граматику оце злагодження та якась гармонізація в перехід на ''і'' коли у використанні слова буде завжди ''о''.
Нащо викривляти слово аби воно звучало ''більш українським'' а у застосуванні всерівно буде 'о'... лобхлоп. (чи може лібхліб?..)
Латинське māchina "пристрій" технічний об'єкт, який складається із взаємопов'язаних функціональних частин (деталей, вузлів, пристроїв, механізмів та ін.), що використовує енергію для виконання покладених на нього функцій.
Це слово повинно бути якомога стислішим, щоб легко було творити від нього похідні. Приміром, як "тин":
Телефон — ручнотин
Комп — метотин
Авто — возотин
Ракета — 
вакуум тин
й тощо
sum.in.ua: mazhara
стрѡй
Що це за - ѡ ? 21 сторіччя..
ѡ є літера з давньоруського письма на позначення фонеми, що походить від давнього *о в закритому складі перед первісними слабкими ь та ъ. Так, і попри нерозрізнення чинним правописом сеї фонеми від /і/←ять, і нині – в 21. столітті є чимало говірок з їх фонематичним і фонетичним розрізненням – і на значно більшій частині Вкраїни, ніж нині подають в диялектологичних описах. Чинний правопис дискримінує питому вкраїнську фонологию на користь тих, де різниці нема – такий собі тоталитаризм у мовному плануванні; в мовах інших, зокрема західноєвропейських коли фонематичну різницю є відбито й у меншости говірок, а в більшости ні, письмо різницю відбиває.
+, згоден з поясненням про дискримінацію Української фонології.
Чи можна точно визначити за сучасним правописом, де треба писати от?
Передусім там, де <і> чергується з <о>.
Але суть и випадки, де він мав би бути, але в чиннім стандарті його нема.
+ + +
Замітки про русинську (українську) термінологію:
Машина — Строй.
http://litopys.org.ua/rizne/rusyny.htm
Цілком підтримую.
Не розумію, чому це офіційно не почнуть вживати замість запозичення?
Ніхто не хоче "рухати булками" їм і так нормально, і байдуже що купа перейнятих слів... "какая разеіца" та "і так паймуть"
—
Шило на мило
СТРОЙ «машина»
очевидно, запозичення з чеської чи словацької мови;
Хіба то не одяг?
У колишній підавстрійській Україні.
Себто такий товк слова прийшов пізніше вже в окупованій австріяками Україні? Зроз. Тоді питань нема, даю +, влучне слово.