У схваленій редакції правопису 2019 року немає правила, яке б визначало варіативність написання слів з літери "и" (читайте § 2. Уживання І, И на початку слова)
Правило використання слів на И/І дійсно не витлумачене — де і яке слово використовувати, в яких випадках пишемо на І, а в яких на И. Це величезний мінус правопису (зараз ми просто маємо як факт до використання два рівноправні синонімічні ряді слів). Оскільки для уникнення палаталізації кінцевих приголосних слова на І, далебі, не можуть використовувати ся фонетично: ми говоримо в реченні "Це — наш індик" слово "індик" як "индик" затим, що при вимові "нашіндик" природно пом'якшується попередня приголосна "ш" (як у слові ШІсть). Тому правило треба було прописати мінімум так: "якщо слово попереднє закінчуєть ся на твердий приголосний пишемо лише через И. Якщо на м'який/пом'якшений приголосний пишемо винятково через І. Якщо на голосний — пишемо через І в оф. документах, через И або І в художній літературі. У випадку наявности протези (вирій/ирій) спрацьовує правило милозвучности (по типу чергування в/у).
Дуже гоже.
На ледащину, хто вносить галас і безлад сюди, не зважайте, якщо людина не може у словник глянути, щоб побачити в нім слова на и-, то людині такій уже і книжка не поможе.
Український звук «и» дуже суттєво відрізняється від московського «ы». Саме незнання цього факту й неналежне чуття української фонетики спричиняється до того, що деякі люди щиро не розуміють, як це взагалі можна так вимовляти.
Укр. «индик» != моск. «ындык»
Укр. «иншина» != моск. «ыншына»
P.S. Ніколи «и» не читалася як «і». Не плутайте зі московською абеткою, московським правописом та й навіть ярижкою.
Інший (инший тоже) це узагалі польські слова, про це навіть вікіпедія пише, звук ш тут зовсім зайвий. Українською буде иний (всі пам'ятки писемні кли україну ще не нищила польща писали саме так!)
Ни в "Матеріаліх" письмо слів не каже вимову точно. На пр., у своїй Історичній фонології рус. м. Шевелів рішить різні випадки, коли те чи те письмя в давніх памятках потребує окремого товмачення його звукового значення: <и> могло значити, крім повного голосного звука, й [j], й [j] + повний звук голосний, <ч> могло стати й за [d͡ʒ].
Тобто з самого тільки написання ми не можемо знати чи <и-> в <иншии> у пам'ятках значи [inʃiji], чи [inʃij], чи [inʃii], чи [ɪnʃɪjɪ], чи [ɪnʃɪj], чи [jɪnʃɪjɪ], чи [jɪnʃɪj], чи [jɘnʃɪjɪ], чи [jɘnʃɪj].
Як судить із того документа, на руській письмовій мові 1388 року вже була далась узнаки польська мова. Бо в документі є не тільки "инший", а й "рахуючи".
Чому лиш <іншина>? То вже й <гиншина>, й <єншина>, й <гинчина>, й <єнчина>, й <иньчина), й <енчена>, й <еньчена>, й <иньчина>, й <иншиена> й ще купу. И що то буде?
Субстантивація друс. прислівника дво "один из дву"; дво є первісно, в истоті, твар середнього роду однини до два, дві, з первісним товком, віді, *"що двояке (≈ альтернативне → альтернатива)". Гбіж (відмінювання) ги в прочих именах середнього роду: чого?-два (дерева), чому?-дву (дереву), чім?-дві (дереві), чим?-двом (деревом).
Альтернатива — необхідність вибору між двома або кількома можливостями, що виключають одна одну, а також наявність іншого варіянту для чого-небудь.
Між нас поставила ти альтернативу: або я мушу виконати рівний твоєму геройський вчинок, або зректись тебе!
лат. alternatus, від alter − один з двох
Перекладаємо слово альтернатива
Не існує слів, котрі починалися б на "и". Це суперечить правилам української мови (фонетики, граматики, геть всьому).
Це не суперечить правилам укр. мови. Ознайомтеся із чинною редакцією правопису нашої мови.
У схваленій редакції правопису 2019 року немає правила, яке б визначало варіативність написання слів з літери "и" (читайте § 2. Уживання І, И на початку слова)
Даю ланку на непомосковщений дорадянський словник, він показує мову, якою говорили Хмельницький і Шевченко:
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/21407-ynshyj.html#show_point
Знайдете там "інший"?
Правило використання слів на И/І дійсно не витлумачене — де і яке слово використовувати, в яких випадках пишемо на І, а в яких на И. Це величезний мінус правопису (зараз ми просто маємо як факт до використання два рівноправні синонімічні ряді слів). Оскільки для уникнення палаталізації кінцевих приголосних слова на І, далебі, не можуть використовувати ся фонетично: ми говоримо в реченні "Це — наш індик" слово "індик" як "индик" затим, що при вимові "нашіндик" природно пом'якшується попередня приголосна "ш" (як у слові ШІсть). Тому правило треба було прописати мінімум так: "якщо слово попереднє закінчуєть ся на твердий приголосний пишемо лише через И. Якщо на м'який/пом'якшений приголосний пишемо винятково через І. Якщо на голосний — пишемо через І в оф. документах, через И або І в художній літературі. У випадку наявности протези (вирій/ирій) спрацьовує правило милозвучности (по типу чергування в/у).
Існували, але радянська загарбницька влада їх заборонила.
Прошу, ознайомтеся:
uk.wikipedia.org/wiki/Проект_правопису_1999_року#Перелік_змін_та_уточнень_у_проекті
“Клясики української літератури до правописної реформи 1927 р. вживали саме “и” в зазначених випадках”.
Слова на "и" є у словнику Грінченка. І у Вікісловнику. І в селах інколи можна почути слово "индик". Тому хай буде
Дуже гоже.
На ледащину, хто вносить галас і безлад сюди, не зважайте, якщо людина не може у словник глянути, щоб побачити в нім слова на и-, то людині такій уже і книжка не поможе.
Повертаємо слова на "И" разом !
Український звук «и» дуже суттєво відрізняється від московського «ы». Саме незнання цього факту й неналежне чуття української фонетики спричиняється до того, що деякі люди щиро не розуміють, як це взагалі можна так вимовляти.
Укр. «индик» != моск. «ындык»
Укр. «иншина» != моск. «ыншына»
P.S. Ніколи «и» не читалася як «і». Не плутайте зі московською абеткою, московським правописом та й навіть ярижкою.
Ыншина
Інший (инший тоже) це узагалі польські слова, про це навіть вікіпедія пише, звук ш тут зовсім зайвий. Українською буде иний (всі пам'ятки писемні кли україну ще не нищила польща писали саме так!)
ИНШИИ
http://oldrusdict.ru/dict.html
Тепер що кажете?
Ни в "Матеріаліх" письмо слів не каже вимову точно. На пр., у своїй Історичній фонології рус. м. Шевелів рішить різні випадки, коли те чи те письмя в давніх памятках потребує окремого товмачення його звукового значення: <и> могло значити, крім повного голосного звука, й [j], й [j] + повний звук голосний, <ч> могло стати й за [d͡ʒ].
Тобто з самого тільки написання ми не можемо знати чи <и-> в <иншии> у пам'ятках значи [inʃiji], чи [inʃij], чи [inʃii], чи [ɪnʃɪjɪ], чи [ɪnʃɪj], чи [jɪnʃɪjɪ], чи [jɪnʃɪj], чи [jɘnʃɪjɪ], чи [jɘnʃɪj].
Як судить із того документа, на руській письмовій мові 1388 року вже була далась узнаки польська мова. Бо в документі є не тільки "инший", а й "рахуючи".
По всій Україні кажуть "инший" або "інший", важко віриться, що це полонізм, а рідне "іний".
Пасувало би також додати поряд "іншина", але й так дуже гарно!
Чому лиш <іншина>? То вже й <гиншина>, й <єншина>, й <гинчина>, й <єнчина>, й <иньчина), й <енчена>, й <еньчена>, й <иньчина>, й <иншиена> й ще купу. И що то буде?
Слово гарне, ба тільки як бути з похідними?
Альтернативний – ?
"Іншинний" чи "іншовий" певно.
А чого не просто гинший?...
А може й ваша правда. Треба подумати чи так важливо розділяти "another" і "alternative".
У ягельській "other" своє слово, а "alternative" - з прязької, а прязьке слово пішло зрештою з латинського "alter" (инший).
Порівн. инша історія, альтернативна історія. Не одне й те ж
Має бути якийсь "альтернативний" варіянт.)
Тоді може «замісний» підійти.
Це слово так само, якщо заміняти на свої віповідники, то кожного разу буде інше слово, що передаватиме відтінки значень: можливість, замінник, вибір
альтернатива – іншеможливість / Павло Штепа. СЛОВНИК ЧУЖОМОВНИХ СЛІВ І ТЕРМІНІВ ● 1977 р.
Субстантивація друс. прислівника дво "один из дву"; дво є первісно, в истоті, твар середнього роду однини до два, дві, з первісним товком, віді, *"що двояке (≈ альтернативне → альтернатива)". Гбіж (відмінювання) ги в прочих именах середнього роду: чого?-два (дерева), чому?-дву (дереву), чім?-дві (дереві), чим?-двом (деревом).
І як відмінювати? Одне дво, а кілька дов?
В истоті так.
Яку тяму значить слово "истота", Вами вжита?
"суть, реальність" и по добі.
По добі? Щось з "подобою" пов'язане?
Так, "на зразок, подібно"
+++
Дивись пояснення אלישע פרוש до слова "дво". Кінцеве "-оща" додав як у: троща, площа, волоща тощо.
Частина -ща в Ваших прикладах тягне до кореня тих слів, із первісного *st + *j. А де є *st в "два"?
Мені просто полюбилося звучання цього слова. Звучить дуже по-українськи. Не етимологічна мотивація моя.
Не тякне сути тями.
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/18-abo.html#show_point
Priclad u réceinïé prosiõ.