Чому даю "чер(в)лений"? Бо це правдивий споконвічний український відповідник галицького, занесеного з Польщі слова "червоний", у давньоруській мові та в трудах класиків подибуємо саме "чер(в)лений", і негарно вийде, якщо позбудемося цього рідного нам слова загальноукраїнського через вплив полонізованих галичан.
Бачив ем тяг "руді мурашки". Гадаєте, мова була про волохаті мурахи?
Наші пращури казали "рудий" на все червоне та геть не мучились од того. Те саме можу засвідчити й про людей, що розмовляють германськими мовами.
До чого англійська мова? У нас воно позначає інший колір, ближчий до оранжевого, а не червоного
Здається це є похідне слово
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/64451-chervenyj.html#show_point
Зовсім не бачу причини, чому би це слово не могло бути українським. Якщо питомий це "червлений", а похідний "черлений", де "в" випало, то чому би й "червений" не могло бути питомим, де "л" випало? Або "л" у "черлений" перейшла у "в"?
Є же місяць "червень"; є "червець" тобто червона фарба.
Червеняк — пташка.
Червениця — червона глина.
Розчервенатися — розчервонітися (зверніть увагу, що в цих словах не лише "е — о" різняться, а й "а — і").
goroh.pp.ua: червений
Червеніти — червоніти.
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/64453-chervenity.html#show_point
Пратвар того слова є так: *kyru-y-en- — *kyr- → <чьр->, а *u перед *y перед иншим голосним (тут: *e) → /w/, а *y тут да перво */ʎ/, а пак, перед *е, стало /l/. Умов для випадіння того /l/ в руській мові не'ма, але для випадіння /w/ умови суть.
Було би випадіння /w/ питоме, то питоми були б' и твари: +<ставений>, +<утомений>, +<робений> тощо (знаком <+> значать нейснуючий твар).
«Червений» взагалі може бути в українській питомим. Бо «червлений» (дієприкметник початковий) від дієслова утворено, тому там «л-», а ми «червений» від іменника «черв, червак» утворюємо, тому «*črvь» + «ьnъ» дає нам червений (звичайний прикметник)
Неправда, від "черв" би прикметник міг бути йно з почепи: *-ou- → "червовий", *-yn- → *чьрвьнъ, було би +‹червний›, и, через спрощення /rwn/, вїрогідно, +‹черний› (порівн. ‹черчик› ← *‹червчик› ← *‹чьрвьчикъ). Почеп *-e-n- же, ге правило, творить дієпримети, то би примети від дієслів, а від дієслова "червити" є в дієприметі з *-e-n- довжно бути /l/ з *-i- перед *-i- в *kyru-i-ti (*‹чьрв-и-ти) → *kyru-i-e-n-, то би: */t͡ʃɘrwjɛn/ → /t͡ʃɘrwʎɛn/ → /t͡ʃɘrwlɛn/, зо спрощеннєм /rwl/ → /rl/ — се спрощеннє є засвїдчено в ‹черлений›. Твар ‹червений› не може бути питім, прикладів бо спрощення /rwl/ → /rw/ руська мова не знає. Приголосен /l, ʎ/ (← /ʎ/ ← /j/) з *i перед иншем голосном у руськї мовї поста по всїх губних приголоснїх: /b/, /p/, /m/, /w/; приклади: *orbiom → /rɔˈbʎʊ/ "роблю", *orbien- → /ˈrɒblɛn(-)/, *topiom → /toˈpʎʊ/, *topien- → /ˈtoplɛn(-)/, *dūmiom → /dɘ̟ˈmʎʊ/, *dūmien- → /ˈdɘ̞mlɛn(-)/ (від "димити"), *stauiom → /ˈstɑwʎʊ/, *stauien- /ˈstɑwlɛn(-)/ (від "ставити").
А хіба для легшої вимови там не могла з'явитися «-е-»?
Та, здається, там не мало би бути складнощів із вимовою?
<А хіба для легшої вимови там не могла з'явитися «-е-»?>
<Та, здається, там не мало би бути складнощів із вимовою?>
U razé ‹cervn-› */t͡ʃɛrwn-/, iz *kyru-yn-, uimóuva */rwn/ tacui boula bui trõdnéixya, ta ylgyeno bui yõ boulo ne zuõcomy /ə/ a uitertïemy zuõca /w/.
Ta tou imemo do cinou ne su pratuaromy *kyru-yn-, a su pratuaromy *kyru-y-en-, œd déyeslova ‹cerviti›, *kyru-i-ti.
Uisye pisax crivo:
»довжно бути /l/ з *-i- перед *-i- в *kyru-i-ti (*‹чьрв-и-ти) → *kyru-i-e-n-, то би: */t͡ʃɘrwjɛn/ → /t͡ʃɘrwʎɛn/ → /t͡ʃɘrwlɛn/«.
Xevelieû (Шевельов, Історична фонологія української мови §3.9, stòr. 96) pisieity:
«Одначе, якщо звукосполуки /bʎ, pʎ, mʎ/ міцно утвердилися
в мові, то водночас спостерігається явна тенденція до обмеження вжитку або внеможливлення розвитку /wʎ/, сполуки, що здогадно постала дещо пізніше від інших. Деякі вияви цієї тенденції віддзеркалено в найдавніших пам'ятках. Сюди належать такі випадки:
1. У сполуці С ( = consonant) + /wʎ/ звук /ʎ/
утрачався або не розвивався.
Гр. Бог. XI ст.: ‹извѣчєть› (двічі) 3 ос. одн. (ст. ц. сл. ‹извлѣшти› 'витягти'),
‹оумрьщвена› (двічі) 'убитого';
Ізб. 1073: ‹ꙗзвѧꙗи› 'поранюючи', ‹ꙗзвєнъіꙗ› 'поранені', ‹оумьр'штвєноуоумоу›
(двічі) 'вбитому';
Ізб. 1076: ‹оуѧзвѧѥма›;
Хр. Ап. XII ст.: ‹умьрщвіаєть› (тричі), ‹трѣзвєниє› 'тверезіння';
Усп. зб. XII ст.: ‹оумьрщвіаѥмъ› 'убиваний'; Hank. XIII ст.: ‹оумьрщвѧѥть
сѧ›, ‹оуꙗзвєноую› 'поранену';
Панд. 1307: ‹оуꙗзвєноу› дат. одн. тощо. Декотрі з цих слів церковнослов'янські. Брак у них /ʎ/ із тим більшою переконливістю показує
очевидну схильність писарів уникати його в таких скупченнях
приголосних.
2. У патронімічних формах, утворених на базі присвійних прикметників
від власних назв із основою на /-w/, зникав саме цей останній
звук, імовірно через своєрідне уподібнення до /l/ у попередньому
складі (/l...wʎ.../ → [l...l...]): ‹Мьстиславъ› : ‹Мьстислаличь› (In. літоп. 1137,
1142, 1153), ‹Іaroslavъ› : ‹Ꙗрослалича› ґен. одн. (1144), ‹Radьslavъ› :
‹Радьслалича› ґен. одн. (1164). Засвідчено й існування форм із /w/
(‹С(віа)тосавичю›, 1146), але вони, мабуть, мали за основу не
присвійні прикметники на /-wʎ/, а безпосередньо імена на /-w/ (*uos; ‹Свіатославъ›).
3. Можливо, що в деяких топонімах відбувся перехід /wʎ/ у /mʎ/: Боро́мля (притока Ворскли), Верхо́мля (притока Попрада), Лукомль (село
над Сулою), якщо ці назви походять від */borowʎa/, */wərxowʎa/, */lukowʎ/ тощо (але nop. ‹Теребовля›).
Пізніше, після занепаду єрів, звук [ʎ] випав майже в усіх
топонімах на ‹-славл'ь›; назвами такого типу є суч. укр. ‹Богуслав›, ‹Переяслав›,
‹Ярослав›, ‹Ізяслав› (але ‹Путивль› і деякі інші назви зберігають [ʎ]
— див. 44.4); можливо, що звук [ʎ] також утрачено в топонімі ‹Радомка› (на північний схід від Чернігова), якщо основою для нього була
назва */Radomʎ/.
В інших випадках звук [ʎ] зберігся після /w/ і навіть поширився
на перелічені слова першого типу: суч. укр. ‹ловлю›, а відтак і ‹умертвлю›.»
Tomou tuar /t͡ʃərwɛn/ iz */t͡ʃərwjɛn/, cèrêz /t͡ʃərwʲɛn/ mogeity bouti i pitœum.
У словнику Керча є слово явений у значенні явлений. У гуцульському словнику є яв'єтиси у значенні являтися, тому може бути форма без л питомою. Отже, і червений може бути?
r2u.org.ua: рум'ян*
І в праслов'янській мові червоний колір звали «ruměnъ».
ЕСУМ "верм'яний" 1 т. 356 ст.:
"рум’яний; червонощокий"
"очевидно, походить від псл. *vьrm- «черв’як» (др. вермие «сарана, черви»), як укр. черво́ний від псл. *čьrѵь «черв’як»".
Словник давньоруської мови: Ръдрии – червоний.
Там є про те тяжко.
Як має бути? Родрий?
Ой, у лузі червона калина похилилася...
Слово стало давно українським, тобто усталеним. Його не треба вилучати, перекладати тощо.
Скільки б ви не бились, слово ніхто викидати з мови не буде!
Тому видихайте й додайте слово до Чистилища
Те, що воно усталене - не знечинює походження цього слова.
Ой, у лузі червона калина
похилилася
Мовочисти від своєї дурі вже втомилися
А ми тую червону калину підіймемо,
А "червоний" до Чистилища
Гей-гей, геть відправимо 🙄👎
Я б скзав "відішлемо", або "відселимо"
"геть" треба викинути
реву та стогну)
Наскільки чув кольори пішли від тих пігментів з яких їх робили , тому червоний походить від черви
Чому даю "чер(в)лений"? Бо це правдивий споконвічний український відповідник галицького, занесеного з Польщі слова "червоний", у давньоруській мові та в трудах класиків подибуємо саме "чер(в)лений", і негарно вийде, якщо позбудемося цього рідного нам слова загальноукраїнського через вплив полонізованих галичан.
+++
-
ЧЕРЛЕ́НИЙ
Те саме, що червле́ний.
Тепер то инший цвiт/колiр:
ЧЕРВЛЕ́НИЙ «багряний, темно-червоний»
Не "тепер"; різні значення там суть ино свідчено тому що кожне може бути з різних країв або то є гадане товмачення вкладачів словників прикладів окремого вжитку по контексту. А ще є треба гадати на те, що серед люду є нерідко незгода між видженням масти та ймям масти, тобто не кожен різнить масти рівно.
Але <червлений> та <черлений> є таки те саме слово з різною вимовою, й різниця вимови є ту в акуратности, що прямо залежить від темпу мовлення (атьже відомо що різні краї мовлять з різною швидкістю).
+
—