Олексію, на які джерела можете послатись? Я переглянув багато словників иншомовних слів — у жодному з них не знайшов цього слова. Прочитав про походження — виводять зі старослов'янської.
"Буква" родом звідти, звідки ж і "Азбука". Це наше коріння. Якщо росіяни сказали, що то їхній спадок, - не варто їм сліпо вірити. Вони і так вже багато накрали.)
Так і "новина" тоді, можна сказати, не українське слово, а латинське. Головне вчасно зупинитися. В слові "буква" від німецької чи англійської хіба що "бу".
Я в жаднім разі не мінив там "мяке" /м/. Йотування є там само собою ясне, я просто не хочу писати «’». Він є в чиннім письмі ге милиця для тих, хто не знає русьску вимову.
Згоден, що має бути "Літера", бо якщо звертати увагу на те, що частина українських слів котрі вже давно сприймаються як українські мають латинське чи ще якесь походження тоді потрібно змиритися з думкою що української мови взагалі немає. У світі на сьогодні просто немає мов котрі не містять слів запозичених, то мож тоді немає мови англійської чи російської чи ще якоїсь ? Давайте визнаємо, що слово "буква" вже звично більше використовується в російській мові тоді коли слово "літера" вже звично більше використовується в українській мові і саме цим вони різняться
Слово ще з праслов'янської мови, але в праслов'янській мові *buky означало «літера», а bukъѵі «письмо».
Контекстуальний зсув з'явився з впливом церк.-слов. мови.
"Азбука" (церковнослов'янське від "азъ" та "букы", перших букв церковнослов'янської абетки) українською буде "абетка" (від "а" та "бе", перших букв української абетки), тобто "букы" замінили на "бе".
Пропозиція змінити за аналогією [бук]ва на [бе]ва.
В слові буква є "в" за походженням скорочений звук *ъі, що продовжує праслов'янський *ū – довгий *"u", що перед дальшим голосним є скорочено в короткий *"u", рівний загалом перед приголосним та між приголоснима *ъ в давньоруській, а перед голосним "в": *boukū (→ боукъі → чинне сучасне письмо: буки), *boukū+a → *boukua (→ боук(ъ)ва → суч.чин. письмо: буква). Тобо, "в" в "буква" не є якийсь видїлимий (словотвірний) чепінь (suffix).
Літера — письмовий знак, що позначає звук або сполучення звуків мови.
Літера «к».
Перекладаємо слово літера
а давайте просто всі українські слова замінимо російськими!
А де ви російську бачите?
"Буква" це українське слово. А "літера" запозичення. Подивіться походження слів
Дмитре, насправді і Буква запозичене, прийшло до нас із німецької, де Buch означає Книга.
Олексію, на які джерела можете послатись? Я переглянув багато словників иншомовних слів — у жодному з них не знайшов цього слова. Прочитав про походження — виводять зі старослов'янської.
Етимологічний словник української мови у 7 томах.
В старовину наші букви називали різами
"Буква" родом звідти, звідки ж і "Азбука". Це наше коріння. Якщо росіяни сказали, що то їхній спадок, - не варто їм сліпо вірити. Вони і так вже багато накрали.)
У нас абетка, не приплітайте нам московитську азбуку
Vadik Veselovsky, слова «рука» та «нога» теж русизми?
Українською не Азбука, а Абетка, Азбука від кириличних літер "Аз" і "Буки", кирилиця до нас прийшла з-за кордону, тож Азбука це не українське слово
Якби ще отут це врахували алфавіт
Так і "новина" тоді, можна сказати, не українське слово, а латинське. Головне вчасно зупинитися. В слові "буква" від німецької чи англійської хіба що "бу".
Не забувайте, що багато слів сама німецька запозичила від слов'янських мов
Ми не забуваємо, забувають панслов'яністи, які кожне українське слово, що на їхню думку походить з німецької намагаються перекласти.
@Микола Зін, варто зазначити, що "ПАНслов'янізм" і "ПРАслов'янська мова" - це різні речі, які зовсім не перетинаються.
Якщо [бук] у "буква" то ґерманське запозичення, то як слов'яни звали букові дерева?
То слово "буква" від дерева пішло?
@Микола Зін, так, слово "буква" пов'язане з назвою дерева "бук". Насправді це давнє запозичення з прагерманської мови в праслов'янську мову. https://en.wiktionary.org/wiki/Reconstruction:Proto-Slavic/buky
В старовину, наше рунічне письмо називали черти і рези http://readbookz.com/book/210/7963.html
Наведений поклик є недійсним, слово "різа" у словниках має значення незначної ділянки землі.
---
Слово є відмінювання типу імя.
В українській мові немає ж фонеми [мь] (м'якшена [м]), мусило бути би "писм'я"
Я в жаднім разі не мінив там "мяке" /м/. Йотування є там само собою ясне, я просто не хочу писати «’». Він є в чиннім письмі ге милиця для тих, хто не знає русьску вимову.
Lépxe e pisati: <pismẽ>.
Запозичення з латини
це маркер української мови, такі слова роблять українську мову українською
Згоден, що має бути "Літера", бо якщо звертати увагу на те, що частина українських слів котрі вже давно сприймаються як українські мають латинське чи ще якесь походження тоді потрібно змиритися з думкою що української мови взагалі немає. У світі на сьогодні просто немає мов котрі не містять слів запозичених, то мож тоді немає мови англійської чи російської чи ще якоїсь ? Давайте визнаємо, що слово "буква" вже звично більше використовується в російській мові тоді коли слово "літера" вже звично більше використовується в українській мові і саме цим вони різняться
Й буква й літера це давно вкорінені у нашій мові слова.
Уже давно українізоване слово
Яку першу книгу ви читали у своєму житті: буквар чи літерар?
Літера в нашій мові має право на життя, але в друкарській справі/друкарстві
Від праслов'янського *buky, забрав болгарське церковнослов'янське посередництво, яке дало нам [к].
https://en.wiktionary.org/wiki/Reconstruction:Proto-Slavic/buky
Може [в]?
<забрав болгарське церковнослов'янське посередництво, яке дало нам [к]>
Wat? А що є то в Вашім <буКа>? А де'сьте *ū/u діли? Пратвар же є *boukū/bouku-, а не *bouk-a.
Слово ще з праслов'янської мови, але в праслов'янській мові *buky означало «літера», а bukъѵі «письмо».
Контекстуальний зсув з'явився з впливом церк.-слов. мови.
Див. «букы» у давньоруській мові:
http://oldrusdict.ru/dict.html
https://en.wiktionary.org/wiki/Reconstruction:Proto-Slavic/buky
Чому Ви гадаєте, що на цій зміні основи позначилась церковнослов'янська мова? Бо такої зміни зовсім чи почасти зазнали всі йменники з основою на -y: кры => кров, любы => любов (а в Панаса Мирного я бачив і одміну "любова": http://ocls.kyivlibs.org.ua/mirnii/tvori/Listi_Mirnii/Listi_Mirnii.htm, http://ocls.kyivlibs.org.ua/mirnii/tvori/Ne_Vgashay_duhu/Ne_Vgashay_duhu04.htm), мъркы => морква, тыкы => тиква, цьркы => церква.
Либонь таки за Вами правда.
Oleksa Rusyn,
але він пише про "контекстуальний зсув", не морфологічну зміну.
Його немає. А в теперішній руській мові немає слів, що закінчуються на -и в називному одмінку однини.
То мені пишете? Та я же'м не на те казав. Ви про морфологію пишете, а КФЯЙ про "контекстуальний зсув" (тому в лапках бо ще би вісти, що то значить).
"Азбука" (церковнослов'янське від "азъ" та "букы", перших букв церковнослов'янської абетки) українською буде "абетка" (від "а" та "бе", перших букв української абетки), тобто "букы" замінили на "бе".
Пропозиція змінити за аналогією [бук]ва на [бе]ва.
В слові буква є "в" за походженням скорочений звук *ъі, що продовжує праслов'янський *ū – довгий *"u", що перед дальшим голосним є скорочено в короткий *"u", рівний загалом перед приголосним та між приголоснима *ъ в давньоруській, а перед голосним "в": *boukū (→ боукъі → чинне сучасне письмо: буки), *boukū+a → *boukua (→ боук(ъ)ва → суч.чин. письмо: буква). Тобо, "в" в "буква" не є якийсь видїлимий (словотвірний) чепінь (suffix).