Я не раз стрічав у дорадянських джерелах (головно галицьких) форму "Мінхен". І щоразу, коли видів сю форму, думав за то, як у нас передають німецький звук [ʏ]. Згадок є в інтернеті чимало, так само не давала мені спокій сербська форма "Минхен"...
Ще десь позаторік я надибав на статтю В. Гнатюка "В справі української правописи", (https://zbruc.eu/node/82333), там автор подав низку своїх уваг до писемної мови 1920-х років. То дещо Гнатюк писав і за передачу [ʏ] в нашій мові, ось витяг:
> 5. Як читати німецьке ü та французьке u?
> Хто говорив із Німцями і чув, як вони вимовляють знак ü, той знає, що він не звучить так, як чисте українське і у словах: діл, мід, кін, та всеж він стоїть близше до українського і, як до у, (ю), тому й треба передавати його через і. Коли отже Німець говорить: Müller, München, Dünaburg, Nürnberg, Würzburg, то по українськи належить писати сі слова так: Мілєр, Мінхен, Дінабурґ, Нірнберґ, Вірцбурґ. Тимчасом придніпрянські письменники, йдучи за московською правописю, в якій німецьке ü передається знаком ю (йотоване у), пишуть і собі так само, не зважаючи навіть, що через те грішать проти укра- їнської звучні: Мюллер, Мюнхен, Дюнабурґ, Нюрнберґ, Вюрцбурґ. Що більше, коли перед тим ю приходять такі співзвуки, що можуть мягчптпся, вони мягчать їх і виголошують: Ньурнберґ, зьудбан (замість твердого н і з: Нірнберґ, зідбан). За придніпрянськими письменниками починають іти й галицькі та писати вже »Мюнхен« і т. д. Таке писаннє, як чуже і нічим неоправдане, належить закинути раз на все.
> Французьке и вимовляється подібно як німецьке ü, тому в українській мові належить віддавати його тілько знаком і, як: Гіґо (Hugo), а не Гюґо, або навіть Ґюґо.
Не судитиму за слушність Гнатюкових висновків, але гадаю, що ся примітка є гідна уваги бодай тому, що направду маємо вдосталь зразків такої передачі нім. [ʏ].
Не згадаю тепер багатьох прикладів сего ладження. Декотрі з них знають усі, як-от "віншувати" (← wünschen) чи "гільза" (← Hülse); дещо можу згадати з галицьких говорів: "цурік" (← zurück), "кібель" (← Kübel), також невживані нині "форікувати" (← vorrücken), "ібунк" (← Übung), "фірер" (← Führer; навіть у часи Другої світової сю форму вживали, напр.: https://zbruc.eu/node/36554). Так само в говорах Закарпаття є такі слова, як "фриштік" (← Frühstück), біґлязь (← Bügeleisen), штрімфля (← Strümpfe?), більше не додам, знаю ті говори слабко.
До згаданого Гнатюком прізвища "Міллер" (Müller) я би ще додав "Мінніх" (← Münnich).
То є тільки нашвидкуруч записані думки про то, чи має право на життя форма "Мінхен" та чи не перечить вона нашій мовній традиції та нашому звуцтву... Що скажете? Запрошую до дискусії.
Питання до тих, хто твердить, що слово "гаразд" пішло від готів: як готське *garazds дало в слов'ян *gorazdъ, а не *gorozdъ?
Як у "галасвіта" (світ за очі), либонь: https://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/8572-ghala.html#show_point
Понабираєм чужих слів та й ся плутаєм потім. 😅
Гадаєте? Коли перекладати назву геометричної фігури — а саме таке значення на сій сторінці подано з-поміж інших значень слова "квадрат" — і так само коли зважити на те, що ся геометрична фігура є рівнобедрений прямокутник, то можна зрозуміти, що спонукнуло творця сего слова скласти його саме таким чином.
Але розумію, що на перший погляд, коли надибати на "рівнопрям" і не замислитись над тим, чого се слово таке є, може постати повно питань, як-от: "а що значить рівно-?", "а що значить -прям?", "а як одне й друге разом дає жадане значення?" тощо.
Сам не певен, чи то є найліпше слово — ба, чи засвідчено взагалі влучний і питомий відповідник до слова "квадрат" бодай за фігуру. Але спроби були, й мені цікаво, що ж то були за спроби. А коли їх творено з питомих складників, на відміну від, скажімо, Левченкового "двукрата", то чом би й не подати на розгляд сюди?